|
Arabic
Bengali
Chinese
English
French
German
Hebrew
Hindi
Italian
Japanese
Korean
Malay
Polish
Portuguese
Spanish
Turkish
Ukrainian
Vietnamese
КУЛЬТУРНІ ТА ДИКІ РОСЛИНИ
Гвінейська трава. Легенди, міфи, символізм, опис, вирощування, способи застосування
Довідник / Культурні та дикі рослини Зміст
Гвінейська трава, Panicum maximum. Фото рослини, основні наукові відомості, легенди, міфи, символізм
Основні наукові відомості, легенди, міфи, символізм рід: Panicum (Панікум) сімейство: Злакові (Poaceae) походження: Африка Ареал: Африка, Азія, Австралія, Південна та Центральна Америка. Хімічний склад: Листя гвінейської трави містить білки, жири, вуглеводи, клітковину, вітаміни та мінеральні речовини. Крім того, вона містить фітогормони та антиоксиданти. Господарське значення: Гвінейська трава є цінною кормовою рослиною для худоби, особливо в спекотних та посушливих регіонах. Її висока врожайність, хороша адаптація до різних умов та гарна поживність роблять її популярним кормом для скотарів. Також гвінейська трава використовується для ерозійного захисту ґрунтів та в ландшафтному дизайні. Легенди та міфи: У деяких культурах гвінейська трава вважається символом достатку та родючості. В одній із легенд говориться, що боги створили гвінейську траву, щоб допомогти людям справлятися з неврожаєм та голодом. Загалом, гвінейська трава символізує не лише достаток і родючість, а й здоров'я, сільське господарство та екологічну стійкість.
Гвінейська трава, Panicum maximum. Опис, ілюстрація рослин Гвінейська трава, Panicum maximum. Способи застосування, походження рослини, ареал, ботанічний опис, вирощування
Гвінейська трава (Panicum maximum Jacq.) – цінна високоврожайна кормова культура. Вона використовується для створення та покращення пасовищ та сінокосів (на зелений корм, сіно та силос). Гвінейська трава добре відростає і може давати 6-8 укосів на рік, забезпечуючи за один укос до 5 т/га сіна. З її посівів у богарних умовах одержують 40-60 т зеленої маси або 10-15 т сіна (6-9 тис. корм, од.) з 1 га. При інтенсивній культурі (з зрошенням та внесенням добрив) урожаї зеленої маси досягають 100-150 т/га, сіна – 25-40 т/га. Вищі врожаї гвінейська трава дає у спільних посівах з бобовими та іншими культурами. Гвінейська трава відрізняється гарними кормовими якостями, особливо у ранній період вегетації. Порівняно хороша облистненість рослин до дозрівання (маса листя у загальному врожаї дорівнює 42-50 %) утворює досить поживну надземну масу. У зеленій масі її залежно від фази розвитку міститься (на абсолютно суху речовину): протеїну – 4,9-13,3 %, жиру – 0,6-2,5, клітковини – 25,8-41,8, безазотистих екстрактивних речовин - 34,4-47,1, золи - 4,0-10,1, кальцію - 0,25-1,28 та фосфору - 0,1-0,76 %. Силос із гвінейської трави за поживністю близький до силосу із сорго та слонової трави. У силосі міститься: протеїну - 1,7-2,2%, жиру - 0,6-0,9, вуглеводів - 23,3-25,4 та золи - 4,4-5,0% (при вологості 32- 35%). Гвінейська трава поживніша до цвітіння. Сіно, прибране до цвітіння та на початку цвітіння, містить клітковини близько 25%, а заготовлене під час дозрівання – до 35%. Вміст протеїну в ці фази зменшується в середньому з 12,5 до 7%. Всі тварини охоче поїдають зелену масу, що добре перетравлюється, сіно і силос гвінейської трави. Батьківщина гвінейської трави – Західна Африка (Гвінейська зона). У XV-XVI ст. її завезли до Латинської Америки. В даний час вона поширена в культурі в багатьох спекотних районах Африки, Америки, Південно-Східної Азії та Австралії. Гвінейська трава росте у тропіках до 2200 м над рівнем моря. Майже до середини ХХ ст. у більшості тропічних країн займала від 65 до 95% площ усіх сіяних пасовищ. З поширенням бермудської, слонової, буфельської та інших цінних кормових трав площі її помітно скоротилися. Водночас вона залишається однією з основних пасовищних культур у тропіках та субтропіках із змінно-вологим кліматом. Гвінейська трава - верховий кореневищно-рихлокустовий злак заввишки до 3-6 м. Коренева система добре розвинена, з великою кількістю придаткових коренів. Крім мочкуватого коріння утворює короткі (15-30см) кореневища. Основна маса (близько 80%) кореневої системи зосереджена у шарі ґрунту до 25 см. Кущ прямостоячий, вегетативні пагони добре облистяні, висотою 80-120 см, генеративні пагони до 3-6 м. Стебла завтовшки 0,5-0,7 см, з майже однаковими міжвузлями по всій довжині генеративних пагонів. Листя м'яке і соковите до цвітіння, довжина їх 0,9-1,2 м, ширина 1-1,2 см. Стебла і листя з верхньої сторони мають густе опушення. Суцвіття - пухка розлога волотка довжиною 25-30 см. У волоті від 14 до 26 гілочок, у яких у свою чергу від 3 до 7 розгалужень. Колоски 1-або 2-квіткові. Квітки обох статей, самозапиляються. Зернівка щільно вкрита квітковими лусками. Маса 1000 насінин - 0,33-0,92 р. Насіння після дозрівання швидко обсипається, що ускладнює їх збирання. Для насіння характерна низька схожість. Тому насіння зі схожістю не менше 15% вважається стандартним.
Гвінейська трава має кілька різновидів: типова (var. maximum, або var. typica), пушистоплівчаста (var. bubiglume) і кольорова (var. coloratum), які подібні до ботанічної будови. Найбільш високий травостій утворює гвінейська трава типова і найнижчий – гвінейська трава кольорова. Для створення та покращення пасовищ та сінокосів використовують кілька сортів гвінейської трави (Яміл, Колоніальний, Ліконі, Макуені, Звичайний-127, Звичайний, Австралійський, СІХ-127, Новозеландський, Гатон та ін.). Вирощувані сорти значно розрізняються за висотою травостою, скоростиглості та продуктивності. Сорти типу Яміл, Колоніальний з високим травостоєм (3-4 м і вище), пізньостиглі, високопродуктивні. Сорти типу Ліконі, Макуені, Новозеландський, Гатон відрізняються досить низьким травостоєм (заввишки до 2 м), формують добрі врожаї зеленої маси та сіна. Сорти типу Звичайний за продуктивністю займають проміжне положення. Насіння гвінейської трави має тривалий (до 8-10 місяців і більше) період спокою. Для прискорення проростання та підвищення схожості насіння скарифікують шляхом замочування з подальшим висушуванням. У сприятливих умовах таке насіння проростає через 15-20 днів після посіву, потім через 12-18 днів настає кущіння, ще через 25-30 - вихід у трубку і ще через 12-15 - цвітіння. У наступні роки життя фази вегетації гвінейської трави проходять швидше. На початку дощового сезону у рослин утворюються товсті та соковиті вегетативні пагони з розеточним листям. Через 35-50 днів після відростання з'являються суцвіття. Найбільш інтенсивне утворення генеративних пагонів відбувається за 1,5-2 місяці на початок сухого сезону. У 1-й рік життя формується коренева система, розростається кущ, але в 2-3-й рік утворюється густий травостій. При достатній вологості пагокоутворення триває цілий рік. Цим зумовлюється можливість отримання кількох укосів протягом вегетаційного періоду. Найбільш інтенсивно росте у дощовий сезон, а в сухий період зупиняє зростання, і стебла її швидко грубіють. Фази розвитку у вологий період більш розтягнуті проти сухим сезоном. Гвінейська трава висуває високі вимоги до тепла. Насіння проростає при температурі 20-22 °C. Оптимальний тепловий режим для проростання, зростання та розвитку рослин складається за 25-30 °C. У всі фази розвитку гвінейська трава не переносить навіть слабких заморозків. Для неї також несприятливі різкі коливання температури дня і ночі. До високих температур досить стійка і за достатньої вологості ґрунту добре виносить спеку (35 °C і вище). Більш вимогливі до тепла сорти із Західної Африки. Гвінейська трава - рослина короткого дня, чудово переносить незначне затінення і тому добре вдається у травосумішках. Вона також добре росте під пологом одиноких дерев та високорослих чагарників. У тіні вона утворює ніжнішу, соковиту зелену масу, яка краще поїдається тваринами. Гвінейська трава - досить вологолюбна рослина. Високі врожаї зеленої маси дає в районах з кількістю опадів 1400-2000 мм і цілком добрі – при 900-1300 мм на рік. У районах з річною кількістю опадів до 800 мм добрі врожаї можливі лише при зрошенні. Найбільш вимоглива до вологи до виходу в трубку і особливо у перший рік життя. У другій та наступні роки вегетації здатна переносити тривалу посуху. Ця властивість визначається добре розвиненою кореневою системою. До ґрунтів гвінейська трава маловимоглива, але найкраще росте на родючих, алювіальних, фералітних, добре дренованих, слабокислих або нейтральних (рН 5,5-8) і гірше - на малородючих, кислих (рН 4,5-5,0). При вирощуванні на бідних ґрунтах необхідно вносити підвищені дози органічних та мінеральних добрив. Для гвінейської трави характерні підвищені вимоги до елементів мінерального харчування та висока чуйність на них, особливо на азот. У разі Африки приріст сухої речовини на 1 кг внесеного азоту становить понад 60 кг. Вища окупність 1 кг азоту буває на пасовищах при пізнішому скошуванні.
При підготовці ґрунту проводять звичайне оранку та поверхневі обробки. Під оранку рекомендують вносити 20-40 т гною та 75-100 кг фосфору та калію. Азотні добрива вносять подрібнено: 50 кг перед посівом і по 30-60 кг азоту на 1 га після кожного укосу. У наступні роки вносять суміші мінеральних добрив у дозі від 0,4 до 1,2 т/га за 1-3 прийоми щорічно. Більшість (40-60 %) цієї дози становлять азотні добрива. Ефективність азоту значно підвищується і натомість фосфорно-калійних добрив. Так, на Кубі найбільш високі врожаї сіна та насіння отримують від внесення 60 кг азоту на 1, га під кожен укос на тлі Р15оК15о. У Малайзії внесення лише калію збільшувало врожай гвінейської трави на 30 %, а разом із фосфорними і азотними - на 80 %, набагато перевищуючи дію азоту і фосфору. У Зімбабве висока насіннєва продуктивність забезпечується при внесенні потрійних сумішей (NPK у співвідношенні 10:20:0 або 6:18:6). Розмножують гвінейську траву насінням та вегетативно. Для посіву необхідно використовувати виконане, чисте та скарифіковане насіння. Посів проводять на початку дощового сезону широкорядним (з міжряддями 45-100 см) або розкидним способом. Норма висіву 4-12 кг насіння на 1 га (залежно від схожості та мети вирощування). При вирощуванні на насіння хороші результати дає розкидний посів із нормою висіву 8 кг/га. У разі Куби сорту Ліконі, Макуені формували найвищі врожаї сіна при широкорядному посіві, з міжряддями 45 див, а насіння - з міжряддями 75 див. Для залуження використовують також кореневища або частини куща, які висаджують за схемою 70-120 х 40-60 см. До гвінейської трави часто підсівають багаторічні бобові трави (бразильська люцерна, яванська соя, центрозема опушена, десмодіуми, індигофера волосиста та ін). Вирощують її також у спільних посівах з паточною травою, сорго, кукурудзою та іншими культурами. Включення до змішаних посівів бобових компонентів значно підвищує вміст протеїну в надземній масі. В умовах Куби вміст протеїну в зеленій масі гвінейської трави (на суху речовину) становив 6,6%, а в суміші з багаторічною соєю - від 9,4 до 15,0% (при частці її врожаю 15-35%). Догляд за посівами гвінейської трави полягає в прополюванні бур'янів, підживленні, розпушуванні міжрядь на широкорядних посівах. Боротьбу з бур'янами проводять шляхом підкошування, застосування гербіцидів та обробки міжрядь. Підживлення мінеральними добривами застосовують зазвичай на початку та середині дощового сезону. Міжряддя обробляють пухкими знаряддями в міру ущільнення ґрунту та проростання бур'янів до утворення зімкнутого травостою. При вирощуванні гвінейської трави у сухий сезон застосовують поливи з інтервалом від 15 до 25 днів. При правильному використанні пасовищ (введення пасовищообігу) гвінейська трава дає добрі врожаї протягом 7 років і більше. З метою підтримки високої продуктивності гвінейської трави необхідно раз на 3-5 років залишати її до дозрівання та осипання насіння. Для збільшення продуктивного довголіття слід обробляти травостої гвінейської трави дисковими знаряддями. На випас трава цінніша в період від виходу в трубку до початку викидання (у віці 30-40 днів). На сіно та силос найкраще скошувати її на початку цвітіння (у віці 40-45 днів). Для нормального відростання висота стравлювання або скошування має бути не нижче 10 см від поверхні ґрунту. Автори: Баранов В.Д., Устименко Г.В.
Гвінейська трава, Panicum maximum. Рецепти застосування в народній медицині та косметології
Народна медицина:
Косметологія:
Увага! Перед застосуванням проконсультуйтеся з фахівцем!
Гвінейська трава, Panicum maximum. Поради щодо вирощування, заготівлі та зберігання
Гвінейська трава (Panicum maximum) - це багаторічна трав'яниста рослина, яка використовується як корм для худоби. Вона також використовується для ерозійного захисту та покращення ґрунту. Поради щодо вирощування, заготівлі та зберігання гвінейської трави: вирощування:
Заготівля:
зберігання:
▪ Саксаул ▪ Грати в гру "Вгадай рослину по картинці"
Доведено існування правила ентропії для квантової заплутаності
09.05.2024 Міні-кондиціонер Sony Reon Pocket 5
09.05.2024 Енергія з космосу для Starship
08.05.2024
▪ Дзеркало заднього виду з тачскрином та LTE ▪ Керувати яскравістю без регулятора ▪ Електронна записник Sharp WG-PN1 ▪ Розширення можливостей GSM/GPRS модему MAESTRO 100
▪ Розділ сайту Нормативна документація з охорони праці. Добірка статей ▪ стаття Час розкидати каміння, час збирати каміння. Крилатий вислів ▪ стаття Звідки беруть залізо для виробництва сталі? Детальна відповідь ▪ стаття Лаконіс ягідний. Легенди, вирощування, способи застосування ▪ стаття Малогабаритна АС. Енциклопедія радіоелектроніки та електротехніки ▪ стаття Сон у повітрі. Секрет фокусу
Головна сторінка | Бібліотека | Статті | Карта сайту | Відгуки про сайт
www.diagram.com.ua |
Рекомендуємо цікаві статті розділу 
Дивіться інші статті розділу 
Останні новини науки та техніки, новинки електроніки:
All languages of this page