Друкуючи текст, ми видаємо свої емоції 23.10.2014

Наші емоції найпростіше визначити за виразом обличчя та за голосом. Однак осіб і голосів на світі стільки ж, скільки людей, і як ми можемо бути впевнені, що якась емоційна гримаса у різних людей виражає те саме - наприклад, страх, чи радість, чи смуток?

Насправді, для нас з вами тут жодної проблеми немає, наша психіка легко справляється з різноманіттям особливостей чужої зовнішності і легко вичленює у міміці загальні емоційні компоненти. Те саме відбувається і з голосом. Однак, якщо ми поставимо собі за мету навчити розпізнаванню емоцій робота, то нам знадобляться чіткі критерії, за якими машина змогла б відрізняти страх від радості, а радість від смутку в будь-якій їхній інтенсивності, з будь-якими відтінками і на будь-яких обличчях.

Дослідники з Ісламського технологічного університету в Бангладеш вибрали для вирішення цього завдання оригінальний спосіб: вони зосередилися не на міміці, а на пальцях. Програма для розпізнавання емоцій мала орієнтуватися те що, як людина друкує на клавіатурі. У першій частині експерименту 25 добровольців у віці від 15 до 40 років передруковували шматок тексту з "Аліси в Країні Чудес" Льюїса Керролла, одночасно відзначаючи свій емоційний стан: радість, страх, гнів, смуток, сором тощо. Якщо певних емоцій не було, можна було вибрати втому чи нейтральні емоції. (Зрозуміло, що емоції могли бути ніяк не пов'язані з текстом, людина могла займатися набором тексту, перебуваючи під впливом якихось своїх думок і почуттів.)

У другій частині експерименту добровольці друкували вже щось своє, але кожні півгодини їм нагадували про певну емоцію: смуток, сором, страх, радість і далі за списком - вони мали увійти до цього емоційного стану і перебувати в ньому, доки набирали текст. Одночасно спеціальна програма збирала інформацію, як користувачі натискають на кнопки клавіатури.

У статті в Behavior & Information Technology автори роботи пишуть, що їм вдалося виділити 19 ключових параметрів, якими можна було судити про емоційний стан друкуючого. Серед них були, наприклад, швидкість друку в інтервалі в п'ять секунд і час, протягом якого клавіша залишалася натиснутою. Значення параметрів, виміряні на довільному тексті, зіставляли зі стандартними значеннями для конкретних емоцій та слів, які отримали текстом Керролла. У такий спосіб, як запевнять дослідники, можна з великою достовірністю визначити сім різних емоцій. Найвірогідніше це вдавалося з радістю (правильна відповідь була у 87% випадків) та з гнівом (правильна відповідь – у 81% випадків).

У порівнянні з детекторами емоцій, що працюють з мімікою та голосовими інтонаціями, у "друкованого" методу є один помітний мінус: якщо емоція на обличчі та в голосі проявляється безпосередньо, то тут людина має щось робити – набирати текст. Якщо він не друкуватиме, то й емоції не вдасться визначити. Отже, очевидно, такий спосіб має працювати у зв'язку з мімічними та голосовими детекторами. Втім, сам по собі він теж може стати в нагоді: уявімо, наприклад, психологічну консультацію онлайн - у такій ситуації психолог міг би отримати відомості про емоційний стан пацієнта тільки за його манерою друкувати, а заразом і порівняти, наскільки емоції людини відповідають змісту повідомлень, що набираються ним.