Ігри, фільми та зростання насильства 15.11.2014

Дискусії про те, чи провокують відеоігри та фільми з кривавим змістом агресивну поведінку, розпочалися ще у 20-ті роки минулого століття. Тоді, звичайно, ніяких відеоігор ще й близько не було, але фільми були, і газети з кримінальною хронікою теж були, і ось вони, на думку багатьох, могло розхитувати моральні підвалини і "погіршувати криміногенну обстановку". І з кожним новим інцидентом зі стріляниною в школі, магазині, на вулиці подібні дискусії пожвавлюються, і з'являються пропозиції обмежити продаж ігор-"стрілялок", заборонити дітям перегляд фільмів із жорстокими сценами тощо. З одного боку, тут все здається логічним: людина так би і не подумала піти стріляти по людях у магазин чи школу, а так пограла в гру (або подивилася фільм) - і вирішила продовжити в реальності.

Однак якщо звернутися до психологічних досліджень на цю тему, то не так однозначно. Крістофер Фергюсон (Christopher Ferguson) зі Стетсонського університету (США) опублікував у Journal of Communication статтю, де описує результати двох досліджень: в одному аналізувався зв'язок між насильством у кіно та рівнем вбивств з 1920 по 2005 рр., у другому те саме було зроблено для відеоігор у період між 1996 та 2011 pp. Коротко про результати пише MedicalXpress.

У першому випадку незалежні глядачі оцінювали ступінь агресивності у популярних кінострічках, причому розглядали як частоту поганих епізодів, і їх промовистість. Кіноагресивність зіставляли з кількістю вбивств. В результаті виявилося, що кореляції між цими двома показниками загалом немає. Лише в середині XX століття була відзначена деяка "згода" між рівнем жорстокості в популярному кінематографі та рівнем насильства в житті, проте після 90-го року залежність раптом стала зворотною, тобто жорстокість у фільмах зростала, а вбивств ставало дедалі менше. (Так само реальне життя не звертало уваги на кіножорстокості до 40-х років.) Іншими словами, якщо збіг між тим і іншим і був, то він пройшов.

З іграми ситуація виявилася такою: статистика говорила швидше про розходження між рівнем жорстокості в іграх та рівнем побутового насильства з боку молодих людей. Однак кореляція була надто слабка, щоб можна було взагалі говорити про неї, в будь-який бік.

Відмінність описаних робіт у тому, що часто зв'язок між насильством у медіа (від фільмів до відеоігор) та насильством "в реалі" вивчають у лабораторних експериментах: людина під наглядом фахівців грала у щось жорстоке, або дивилася щось таке, а потім у нього вимірювали рівень жорстокості з допомогою психологічних тестів. Але чи треба говорити, що реальне життя дуже відрізняється від лабораторних умов, і в психології це відчувається як ніде? Тут же для порівняння взято "життєву" статистику. Взагалі різноманітні кореляції тут знаходили, й у позитивну, й у негативний бік, але виявлялися лише на невеликому відрізку часу. У довгій перспективі зв'язки між насильством у медіа та насильством у житті зникали. Наголошуємо: йдеться не про те, що віртуальне насильство якось стимулює чи послаблює реальне насильство, а про те, що за рівнем віртуального насильства не можна нічого сказати про реальне насильство.

Крім того, навіть якби була очевидна кореляція, нам все одно довелося б вирішувати питання про те, що причина, а що слідство. Тим, хто переконаний, що саме зростання насильства в іграх стимулює зростання насильства в житті, можна відповісти, що все навпаки, що ігри та фільми є лише дзеркало реальної агресивності у суспільстві. Дослідження такого роду неминуче накликають на себе закиди в заангажованості, проте запитаємо себе: чи немає в боротьбі з медіажорстокістю спроб просто уникнути проблеми, призначивши коренем всіх лих щось найбільш очевидне, щось, з чим так легко боротися? Можна, звичайно, взагалі забути про всякі експерименти і статистику, але спокуса наукового методу, на щастя, досить велика, щоб психологів продовжували турбувати з різних приводів - у тому числі і з приводу насильства на екрані.