|
Arabic
Bengali
Chinese
English
French
German
Hebrew
Hindi
Italian
Japanese
Korean
Malay
Polish
Portuguese
Spanish
Turkish
Ukrainian
Vietnamese
ІСТОРІЯ ТЕХНІКИ, ТЕХНОЛОГІЇ, ПРЕДМЕТІВ НАВКОЛО НАС
Космодроми. Історія винаходу та виробництва
Довідник / Історія техніки, технології, предметів довкола нас Ракета-носій із черговим супутником Землі або космічним кораблем стартує з космодрому. Космодром - дуже складна, багатопланова споруда з великою кількістю складних технічних пристроїв. Стартові майданчики для запуску ракет повинні обов'язково перебувати в безлюдній місцевості, де небезпека для населення за нещасного випадку мінімальна. Є й науково обгрунтовані причини вибору місця поблизу екватора: швидкість обертання Землі навколо своєї осі тут найвища. Ракета, що стартувала біля екватора у напрямку обертання Землі (на схід), починає свій політ із додатковою швидкістю обертання Землі у цій точці. Ця перевага використовується для розрахунку потужності ракет. Зазвичай космодроми займають досить велику територію. Місце для будівництва космодрому вибирається з урахуванням багатьох, часто суперечливих умов. Космодром має бути достатньо віддалений від великих населених пунктів - адже відпрацьовані ракетні щаблі незабаром після старту падають на землю. Траси ракет не повинні перешкоджати повітряним сполученням, і в той же час слід прокласти їх так, щоб вони проходили над усіма наземними пунктами радіозв'язку. Враховується при виборі місця та клімат. Сильні вітри, висока вологість, різкі перепади температури можуть значно ускладнити роботу космодрому. Кожна країна вирішує ці питання відповідно до своїх природних та інших умов. Так, радянський космодром Байконур розташований у напівпустелі Казахстану, перший французький космодром був побудований у Сахарі, американський – на півострові Флорида, а італійці створили біля берегів Кенії плавучий космодром. Першим космодромом став знаменитий Капустін Яр в Астраханській області. Створений у 1946-1947 роках, він спочатку був випробувальним полігоном радянської ракетно-космічної техніки. З нього було запущено першу радянську експериментальну балістичну ракету дальньої дії. У 1948-1956 роках у Капустиному Яру випробовували багато радянських геофізичних і балістичних ракет. Цими роботами керував С.П. Корольов. Досвід створення та експлуатації полігону у Капустиному Яру був використаний при будівництві космодрому Плесецьк та головної радянської космічної гавані – Байконура.
На космодромі Капустін Яр є стартові комплекси для запуску геофізичних і науково-дослідних ракет і штучних супутників Землі, що вертикально стартують. Тут розгорнуто технічні позиції, вимірювальні пункти, які оснащені радіотехнічними системами стеження за польотом ракет-носіїв на активній ділянці траєкторії. З 1964 року звідси йшло в небо багато супутників серії "Космос". А в жовтні 1969 року Капустін Яр став міжнародним космодромом - запустили перший супутник "Інтеркосмос". Звідси пішли для роботи на навколоземних орбітах індійські супутники "Аріабхата" та "Бхаскара", французький штучний супутник Землі "Сніг-3" та інші космічні апарати. У монтажно-випробувальних корпусах космодрому готують до старту ракети-носії та космічні апарати. З монтажно-випробувальних корпусів ракети із встановленими на них апаратами перевозяться на одну із стартових позицій. Повільно рухається залізничний транспортер-установник. Ракета лежить на підйомній стрілі, закріпленій шарнірно на платформі транспортера. Потяг наближається до масивної залізобетонної громади – стартової позиції космодрому. Тут ракета з космічним апаратом потужними гідравлічними підйомниками встановлюється у вертикальне положення на стартовому майданчику, де вона потрапляє в міцні обійми опорних ферм в очікуванні пуску. На старті у Капустиному Яру технологія інша. Тут на стартовий стіл спочатку встановлювали перший щабель, а потім на неї встановлювали другий щабель із пристикованим штучним супутником. На початку 1955 року було ухвалено рішення про будівництво космодрому Байконур. Його почали будувати у Казахстані, на схід від Аральського моря, у пустельному малолюдному краю. З величезним ентузіазмом, долаючи колосальні проблеми, працювали тисячі людей. У пустелі у найкоротші терміни з'явилися залізниця та автомобільна дорога, перший стартовий комплекс, перший монтажно-випробувальний корпус. Було змонтовано стартове, заправне, транспортно-установче, допоміжне обладнання.
Нині космодром розкинувся на багато десятків кілометрів. Він включає кілька великих стартових комплексів і численні технічні позиції. З одних, старіших, з яких йшли ще кораблі "Схід", регулярно стартують космічні кораблі типу "Союз" і вантажні "Прогреси". Інші призначалися для потужних ракет-носіїв "Протон" із космічними орбітальними станціями. Останні грандіозні стартові комплекси - для могутньої ракети "Енергія". З Байконура стартували і супутники серії "Космос", і міжпланетні автоматичні апарати "Місяць", "Венера", "Марс", і зв'язкові супутники "Блискавка", і супутники служби погоди, і багато інших. Щоб краще уявити пристрій космодрому, розглянемо наземний комплекс "Союзу". Ракета-носій та космічний корабель доставляються на космодром у вигляді окремих блоків. Їхнє складання проходить на технічній позиції в монтажно-випробувальному корпусі. Це будівля довжиною понад сто і шириною п'ятдесят метрів, висотою із семиповерховий будинок. Ракета збирається в горизонтальному положенні, там до неї пристиковуються космічний корабель, обтічник, система аварійного порятунку. У корпусі одночасно можна проводити складання кількох ракет-носіїв та космічних апаратів. У монтажно-випробувальному корпусі багато обладнання для їх збирання, випробувань, транспортування та зберігання. На технічній позиції знаходяться також заправна станція космічних апаратів, зарядно-акумуляторна станція, компресорна станція та багато інших пристроїв та споруд. Саме в монтажно-випробувальному корпусі ракета-носій набуває добре знайомого нам по екранах телевізорів і фотографій вигляду. До центрального блоку ракети - її другого ступеня - на складальному стапелі приєднуються 4 бічних конусоподібних блоки, що утворюють перший ступінь ракети-носія "Союз". третім щаблем ракети-носія і закривають обтічником. На транспортно-установчому агрегаті з'єднують в одне ціле обидва зібрані блоки: блок першого і другого ступенів і блок третього ступеня - з космічним апаратом. Залізничною гілкою ракета-носій з кораблем доставляється на стартову позицію. Тут вона встановлюється на міцну залізобетонну споруду. Безпосередньо під ракетою - великий проріз, вікно, що переходить у просторий газохід, ним відводиться потужний потік газів від двигунів ракети після їх включення. Ракета до старту, сутнісно, висить над цим просвітом - вона утримується чотирма опорними фермами. Коли вони зведені, вона спирається на силове кільце, утворене сегментами на опорних фермах, маса ракети тисне вниз, тримає силове кільце в замкнутому стані. Коли двигуни, набравши тягу, починають піднімати ракету, вона перестає тиснути на кільце, і ферми під впливом своїх противаг , подібно до бутону квітки, пропускаючи ракету вгору. Крім опорних ферм, при підготовці до старту до ракети-носія примикають дві ферми з кількома півкільцевими майданчиками-балконами на різній висоті. Ферми мають вантажні та пасажирські ліфти, з них ведуться підготовка, обслуговування та контроль різних систем перед пуском. До ракети примикають ще й кабель-щогли, якими підведені різні комунікації, необхідні передстартової підготовки. Звичайно, є ще дуже багато й інших споруд та пристроїв – стаціонарні системи заправки компонентами палива для ракети, постачання стисненим газом, протипожежні системи, системи дистанційного керування, системи зв'язку, спостереження тощо. Після встановлення доставленої з монтажно-випробувального корпусу ракети-носія вертикально на стартовому майданчику проводять передстартові комплексні випробування ракети-носія і космічного апарату, проводиться заправка паливом. За допомогою системи телеметричного контролю перевіряються усі параметри комплексу. За командою "Пуск" продуваються азотом комунікації подачі палива у двигуни ракети, закриваються дренажні клапани баків, запускаються турбонасосні агрегати подачі палива та включаються бортові системи керування. Відводяться кабель-щогли. Пальне та окислювач надходять у камери згоряння двигунів ракети-носія, і паливо займається піротехнічними пристроями. У отвір і газохід спрямовується водоспад вогню, і могутній гуркіт розноситься степом. Коли двигуни набирають потрібну тягу, розсуваються обійми опорних ферм і ракета-носій, спираючись на вогненний стовп, спрямовується в небо. А на вістрі ракети, над морем вогню, у тісній кабіні космічного корабля знаходяться космонавти... Видовище старту нікого не залишає байдужим. У перші десятки секунд після старту політ контролюється засобами командно-вимірювального комплексу космодрому. Після виходу космічного корабля на орбіту ці функції передаються до Центру управління польотом. Найвідоміший зарубіжний космодром знаходиться у США на мисі Канаверал у Флориді. Звідси взяв старт на Місяць американський космічний корабель "Аполлон-11". Космічний центр, або космодром, носить ім'я президента - Джона Кеннеді, який ухвалив рішення про політ американців на Місяць. На мисі Канаверал знаходиться база військово-повітряних сил США, у травні 1949 року вона стала випробувальним майданчиком для військових ракет. Це болотиста і пустельна місцевість неподалік моря. У 1962 році, коли програма дослідження Місяця опинилася на порядку денному, Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору зайняло ділянку землі 55600 гектарів на острові Мерріт. Саме тут було закладено космодром Кеннеді. Здійснення програми "Аполлон" тривало одинадцять років, з жовтня 1961 року до жовтня 1972 року, і всі ракети стартували з острова Мерріт. За цей час космонавти шість разів успішно висаджувалися на Місяці. А згодом увагу всього світу до цього місця привернула розробка програми "Шаттл".
Космодром Кеннеді відкрито для туристів. Щоправда, більшість екскурсій проводиться з автобуса, але все одно дивно, що сюди взагалі можна потрапити. Особливий інтерес представляє музей, де можна побачити ракети, які облетіли тисячі кілометрів навколо Землі та повернулися на неї знову. Історія космічних досліджень чудово представлена тут у документах та ілюстраціях, до того ж відвідувачі можуть подивитися на самі стартові майданчики. Серед них і та, що була споруджена спеціально для космічних кораблів "Шаттл". Цікавою є також будівля складального комплексу, де йшла підготовка до польотів "Аполлона". Комплекс функціонує і досі, його будівля займає площу майже три гектари при висоті 160 метрів. Коли кораблі вирушають до космосу, космодром, звичайно, закривається. Але атмосферу, напругу всіх сил перед стартом передають документальні кадри. На них зображені і тренування космонавтів, і старт ракети, причому проекція дається на величезному екрані, щоб у глядачів склалося адекватне враження про ці хвилини. Автор: Муський С.А.
▪ Томограф
Машина для проріджування квітів у садах
02.05.2024 Удосконалений мікроскоп інфрачервоного діапазону
02.05.2024 Пастка для комах
01.05.2024
▪ Діагностика застуди до появи симптомів ▪ Інформацію про людство відправлять до космосу ▪ Телеекран завтовшки з аркуш паперу ▪ Нові силові модулі Infineon Eco Block ▪ Захищений ПК Connect Tech ESG501
▪ Розділ сайту Переговорні пристрої. Добірка статей ▪ стаття Розгрівачі бруду. Крилатий вислів ▪ стаття Хто, беручи гроші в борг, може залишити у заставу своє ім'я? Детальна відповідь ▪ стаття Водій сміттєвозу. Типова інструкція з охорони праці ▪ стаття Гучномовний детекторний приймач. Енциклопедія радіоелектроніки та електротехніки
Головна сторінка | Бібліотека | Статті | Карта сайту | Відгуки про сайт
www.diagram.com.ua |
Рекомендуємо цікаві статті розділу 
Дивіться інші статті розділу 
Останні новини науки та техніки, новинки електроніки:
All languages of this page