Безкоштовна технічна бібліотека

Поліклінічна педіатрія. Конспект лекцій: коротко, найголовніше

Довідник / Конспекти лекцій, шпаргалки

Коментарі до статті

Зміст

1. Структура та організація роботи дитячої поліклініки (Педіатричне відділення. Структура дитячої міської поліклініки)
2. Спостереження здорових дітей. Антенатальна охорона плода
3. Неонатальний період. Патронаж до новонародженого. Перший патронаж до новонародженого. Другий патронаж до новонародженого. Третій патронаж до новонародженого. Особливості спостереження та реабілітації недоношених та переношених новонароджених
4. Групи ризику порушення стану здоров'я. Школи майбутніх батьків
5. Спостереження дитини у постнатальному періоді
6. Спостереження дітей раннього дитячого періоду
7. Спостереження за дітьми дошкільного віку у поліклініці
8. Спостереження дітей шкільного віку у поліклініці. Робота лікаря-педіатра у школі
9. Імунопрофілактика
10. Реабілітація дітей після хвороби. Інвалідність (Інвалідність. Реабілітаційний процес)
11. Реабілітація гастроентерологічних хворих (Езофагіт. Гастрит. Дуоденіт, гастродуоденіт. Ентерит, коліт (ентероколіт). Панкреатит. Хвороби жовчовивідної системи. Хронічний гепатит. Встановлення інвалідності дітям при захворюваннях органів травлення)
12. Реабілітація дітей із хворобами обміну речовин (Гіпотрофія. Ожиріння. Діатези. Рахіт. Спазмофілія)
13. Реабілітація дітей із захворюваннями органів серцево-судинної системи (Вроджені вади серця. Вроджені кардити. Придбані кардити. Ревматизм. Серцева недостатність. Артеріальна гіпертонія. Артеріальна гіпотонія. Геморагічний васкуліт (хвороба Шенлейна-Геноха). Вузликовий періартеріїт.
14. Реабілітація дітей, хворих на ювенільний ревматоїдний артрит (Ювенільний ревматоїдний артрит. Системний червоний вовчак. Системний склероз. Дерматоміозит. Інвалідність дітей із системними хворобами сполучної тканини)
15. Реабілітація дітей з хворобами органів сечової системи (гострий гломерулонефрит. хронічний гломерулонефрит. швидкопрогресуючий гломерулонефрит. пієлонефрит. інфекція сечовивідних шляхів. інтерстиціальний нефрит. сечокам'яна хвороба. Інвалідність дітей
16. Реабілітація дітей із захворюваннями крові (Залізодефіцитна анемія. Білково-дефіцитна анемія. Вітамінно-дефіцитні анемії. Гемолітичні анемії. Гемофілія. Тромбоцитопенічна пурпура. Лейкоз. Інвалідність дітей із захворюваннями крові)
17. Реабілітація дітей із хворобами органів системи дихання (Бронхіт. Хронічна пневмонія. Гострі пневмонії. Альвеоліти. Бронхіальна астма. Інвалідність дітей при хворобах органів системи дихання)

ЛЕКЦІЯ № 1. Структура та організація роботи дитячої поліклініки

Амбулаторно-поліклінічна допомога дитячому населенню посідає чільне місце у загальній системі охорони здоров'я та здійснюється за допомогою широкої мережі дитячих поліклінік та поліклінічних відділень.

Дитяча поліклініка – державна установа. Вона може бути самостійною установою або входити до складу дитячої міської лікарні, загальноміської чи центральної районної лікарні.

Дитяча міська поліклініка забезпечує лікувально-профілактичну допомогу дітям від народження до 14 років включно. Надання медичної допомоги здійснюється безпосередньо в поліклініці, вдома, у дитячих дошкільних закладах та школах.

Дитяча поліклініка виконує функції організації та проведення комплексу профілактичних заходів (динамічний медичний нагляд за дітьми різних вікових груп, періодичність комплексних оглядів їх лікарями вузьких спеціальностей); лікувально-консультативної допомоги вдома та в поліклініці; реабілітації з використанням санаторного та курортного лікування на відповідних курортах, лікувально-профілактичної допомоги у дитячих дошкільних закладах та школах; проведення протиепідемічних заходів та щеплювальної імунопрофілактики.

Категорійність дитячої поліклініки визначається чисельністю дитячого населення, що обслуговується, яка уточнюється щорічно переписом, що проводиться дільничними патронажними сестрами.

В даний час розрізняють 5 категорій дитячих поліклінік в залежності від запланованого числа відвідувань на день: перша категорія - 800 відвідувань; друга категорія – 700 відвідувань; третя категорія – 500 відвідувань; четверта категорія – 300 відвідувань; п'ята категорія – 150 відвідувань.

У структурі дитячої поліклініки мають бути передбачені такі відділення, як педіатричне, спеціалізована допомога, медична реабілітація, педіатричне відділення з надання медичної допомоги в організованих колективах.

1. Педіатричне відділення

Надає лікувально-профілактичну допомогу дітям як у поліклініці, так і вдома. Дана система створює оптимальні можливості для безперервного спостереження за дітьми одними й тими самими лікарем та медсестрою, дає можливість точно оцінити розвиток та стан здоров'я дитини в динаміці з урахуванням умов, в яких вона живе та виховується. Робота відділення будується за дільничним принципом.

На лікарській дільниці кількість дітей від народження до 15 років не повинна перевищувати 800. Для їх обслуговування передбачено 1 посаду лікарепедіатра та 1,5 посади медичної сестри.

Головною фігурою, яка надає медичну допомогу дітям у поліклініці, незважаючи на значне збільшення обсягу спеціалізованої допомоги, є дільничний педіатр.

Цілі дільничного лікарепедіатра: домагатися зниження захворюваності та смертності дітей різного віку; проводити заходи, створені задля створення оптимальних умов фізичного, психічного, статевого та імунологічного розвитку, здійснювати специфічну і неспецифічну профілактику.

Завдання дільничного лікаря:

1) забезпечення контактів та наступності у роботі з лікарями жіночої консультації для спостереження за вагітними жінками, особливо з групи ризику;

2) відвідування новонароджених у перші 3 дні після виписки з пологового будинку, а також контроль патронажу новонароджених дільничною медсестрою;

3) прийом здорових дітей у поліклініці, оцінка їх фізичного та психічного розвитку, призначення залежно від віку та стану дитини режиму, раціонального харчування, рекомендацій щодо специфічної та неспецифічної профілактики рахіту, гіпотрофії, ожиріння, анемії;

4) організація вдома та в поліклініці профілактичного спостереження за дітьми, особливо раннього та дошкільного віку; у міру необхідності направлення їх на лабораторне дослідження та консультації інших фахівців;

5) складання плану щеплювальної роботи та контроль за його виконанням спільно з дільничною медсестрою, динамічне спостереження за здоровими та хворими дітьми, здійснення разом з іншими фахівцями реабілітації взятих на облік дітей, аналіз ефективності динамічного спостереження;

6) організація обстеження та оздоровлення дітей перед вступом їх до дитячих дошкільних закладів та школи;

7) відвідування за викликами батьків дітей вдома у разі їх хвороби, надання лікарської та фізіотерапевтичної допомоги, ЛФК, при необхідності активне спостереження хворого будинку до його одужання, госпіталізації або дозволу відвідування поліклініки;

8) направлення дітей на лікування до стаціонару, у разі потреби вжиття всіх заходів для екстреної госпіталізації хворого;

9) інформування керівництва поліклініки про випадки, коли з якихось причин тяжкохвора дитина залишається неспіталізованою;

10) своєчасне та в установленому порядку інформування про виявлення інфекційного захворювання або підозру на нього, комплексну профілактику інфекційних захворювань;

11) відбір та відповідний облік дітей, які потребують стану здоров'я у санаторному та курортному лікуванні.

Лікар та медична сестра, які працюють на педіатричній ділянці, ведуть планову санітарно-освітню роботу з батьками дитини, пропагують здоровий спосіб життя, пояснюють шкоду алкоголізму, куріння в сім'ях.

У кожній поліклініці зазвичай організується робота найнеобхідніших фахівців: отоларинголога, хірурга, окуліста, невропатолога, кардіоревматолога, стоматолога.

Вужчі фахівці, такі як ортопед, уролог, нефролог, ендокринолог, лікар функціональної діагностики, вводяться до штату однієї з дитячих поліклінік району та обслуговують усіх дітей адміністративної території.

Лікарі-спеціалісти повинні будувати свою роботу в тісному контакті з педіатрами і приймати хворих в основному за їх напрямками.

Певні види спеціалізованої медичної допомоги дітям надаються у диспансерах: психоневрологічному, дерматологічному, онкологічному, протитуберкульозному, сурдологопедичному, - у штатах яких передбачені посади дитячих лікарів.

Також до складу дитячої поліклініки обов'язково має входити відділення медичної реабілітації, яке містить кабінети фізіотерапії, лікувальної фізкультури, масажу. Основний контингент хворих відділення реабілітації складають діти із захворюваннями органів дихання, нервової системи, опорно-рухового апарату, з лорпатологією. До цього відділення хворі направляються завідувачами структурних підрозділів закладів охорони здоров'я. Прийом та відбір хворих здійснюються лікарсько-консультативною реабілітаційною комісією поліклініки. У відділення приймаються хворі після усунення гострого періоду захворювання або його загострення, а також інваліди з індивідуальною програмою реабілітації.

Завдання відділення медичної реабілітації:

1) своєрідне формування індивідуальної програми оздоровлення та використання реабілітаційних засобів та методів;

2) виконання індивідуальної програми реабілітації інвалідів та хворих;

3) використання комплексу всіх необхідних методів та засобів реабілітації;

4) проведення роз'яснювальної роботи серед населення та хворих дітей про засоби та методи відновлення та зміцнення здоров'я.

Педіатричне відділення з надання медичної допомоги в організованих колективах

Для надання лікувально-профілактичної допомоги дітям у дошкільних закладах та школах створено педіатричні відділення. У їх завдання входять контроль за санітарно-гігієнічними умовами, режимом навчальної роботи та трудовим вихованням, охорона здоров'я дітей та зниження їх захворюваності, покращення їх фізичного виховання та загартовування у дошкільних закладах та школах. Співробітники таких відділень проводять планові профілактичні огляди у ДДУ та школах. Лікарі дитячих виховних установ здійснюють диспансерне спостереження за хворими дітьми, займаються їх оздоровленням: контролюють чергування занять та відпочинку, харчування та фізичне виховання дошкільнят та школярів. Вони надають медичну допомогу дітям, які відвідують ДДУ та школи.

2. Структура дитячої міської клініки

У дитячій міській поліклініці повинні бути передбачені: фільтр з окремим входом, ізолятор з боксом (не менше двох), реєстратура, гардероб, кабінети (педіатрів, лікарів вузьких спеціальностей, лікувальнодіагностичні, долікарські прийоми, виховання здорової дитини, рентгенівський, фізіотерапевтичний, процедур щеплень, лікувальної фізкультури, масажу, соціально-правової допомоги, статистики), лабораторія, адміністративна частина, інші допоміжні приміщення.

У поліклініці у зручних для огляду місцях (холах, коридорах) необхідно вивішувати барвисто оформлені плакати, стенди, що інформують про розвиток та принципи виховання здорової дитини, профілактику захворювань, порушень зору, слуху, опорно-рухового апарату та з іншої тематики.

На спеціальному стенді має знаходитися оперативна інформація про випадки інфекційних захворювань та карантинні терміни в дитячих дошкільних закладах та школах, що дозволяє швидше здійснювати протиепідемічні заходи.

Реєстратура є важливою структурною ланкою як у організації обслуговування дітей у поліклініці, і у наданні їм медичної допомоги вдома. Головне завдання реєстратури – забезпечити взаємоузгоджену діяльність усіх підрозділів.

У вихідні та святкові дні у поліклініці працюють чергові лікарі, які ведуть амбулаторний прийом та забезпечують виклики додому. Число чергових лікарів залежить від кількості дітей у районі поліклініки та навантаження у ці дні, у суботні дні організовуються прийоми лікарів фахівців, по можливості працюють процедурний, щеплений, фізіотерапевтичний та інші кабінети. Для ліквідації черг у реєстратурі та для зручності населення в день прийому в поліклініці існують попередній запис до лікарів на всі дні тижня по телефону, завчасна видача талонів із зазначенням дати та години явки, а також попередній самозапис на прийом.

В останньому випадку кожного лікаря заводять папку з листами самозапису на певний день. У кожному рядку листа проставлені години та хвилини прийому. При самозаписі батьки вибирають найзручніший для них час і вписують паспортні відомості дитини.

Виклики лікаря додому, передані телефоном, при особистому відвідуванні реєстратури чи порядку самозапису вносяться до книги записи викликів лікаря додому, окрему кожному за ділянки. Приймаючи виклик додому, реєстратор обов'язково уточнює стан хворого, основні скарги, температуру тіла. Про випадки тяжкого стану він негайно повідомляє дільничного педіатра, за відсутності останнього - завідувача поліклінічним відділенням або завідувача поліклініки.

Батьки повинні знати, що лікаря слід викликати додому у разі гострого інфекційного захворювання або підозри на нього, при тяжкому стані хворого, при первинному захворюванні, за активом на виписану з лікарні дитину, за наявності контакту з інфекційним хворим.

Кабінет долікарської допомоги є самостійним структурним підрозділом та підпорядковується старшій медичній сестрі поліклініки.

До нього звертаються діти та їхні батьки для проведення контрольного годування, обробки мікротравм, видачі довідок про епідеміологічну обстановку за місцем проживання, оформлення виписок з історій розвитку та направлень на різні види досліджень перед визначенням дітей до дошкільних закладів або при вступі до школи, від'їзді до дитячих санаторій. та літні оздоровчі заклади.

У кабінеті долікарської допомоги проводяться також антропометричні вимірювання, визначення температури тіла та артеріального тиску у дітей перед оглядом педіатра.

Кабінет здорової дитини – структурний підрозділ дитячої поліклініки – відіграє роль методичного центру з проведення профілактичної роботи серед дітей раннього віку.

Головним завданням кабінету здорової дитини є навчання молодих матерів теоретичним знанням та практичним навичкам з питань догляду, виховання, особливостей розвитку здорових дітей раннього та дошкільного віку. Для кабінету доцільно мати ліжко для дитини раннього віку з набором спальних приладдя; найпростіший манеж; коляску дитячу; пеленальний стіл; ваги медичні; ростомір; дитячий стіл; стільчик дитячий; скляна шафка для предметів догляду за дитиною (в якій по полицях розкладаються термометри медичні та для вимірювання температури води та повітря, груша гумова, банки для вати та піпеток, газовідвідна трубка, олія вазелінова, калію перманганат, спиртовий розчин діамантового зеленого, борна кислота в порошку , дитячий крем, бульбашка ємністю 30-100 мл для води, соски для годування та пиття; , чепчиком, повзунками; шафка для іграшок, шафка для зразків продуктів дитячого харчування; ванну дитячу.

З наочних посібників необхідні стенди, що містять інформацію про харчування і режим вагітної жінки і матері-годувальниці, профілактику гіпогалактії, проведення допологового патронажу, режим дня, показники фізичного розвитку, вікові комплекси масажу і гімнастики, методи загартовування дітей перших трьох років життя.

У кабінеті здорової дитини дільничні педіатри ведуть прийом здорових дітей першого року життя. Тут доцільно організовувати групові прийоми дітей одного віку або мають однакові відхилення у стані здоров'я. Дільнична сестра запрошує на один час (з невеликим інтервалом) 3-4 дітей.

Коли лікар приймає другу дитину, сестра кабінету навчає матір першого оглянутого малюка прийомам масажу та гімнастики, видає їй пам'ятки, а дільнична сестра готує до прийому наступного пацієнта.

Після прийому останнього із запрошених на груповий огляд дітей лікар проводить із матерями бесіду про виховання дітей цього віку або з цим видом відхилень у стані здоров'я.

У кабінеті проводиться робота з профілактики рахіту. На заняттях батьки знайомляться з анатомофізіологічними особливостями організму однорічної дитини, змінами її психофізіологічного розвитку.

Педіатричний кабінет розміщують в ізольованому від шуму приміщенні з достатнім освітленням, гарною вентиляцією та рівномірною температурою повітря (не нижче 20-22 °C). Кабінет обладнають столом для лікаря, стільцями, пеленальним столиком для огляду дітей раннього віку та кушеткою для огляду старших дітей, раковиною з підведенням гарячої та холодної води, ростоміром, дитячою вагою. У ньому має бути невеликий столик для медичних інструментів, шпателя, сантиметрова стрічка, іграшки.

В даний час серед малозабезпечених та соціально неблагополучних сімей першорядним завданням для лікарепедіатра є проведення профілактичних бесід про гігієнічні норми та правила догляду, а також виховання дітей різних вікових груп.

Найактуальніші теми санітарної пропаганди для дільничного лікаря в залежності від віку дитини:

1) правила догляду, раціонального вигодовування, проведення комплексу заходів із загартовування, профілактика рахіту – для батьків, які мають дітей грудного віку;

2) дотримання режиму дня, методи загартовувальних заходів, профілактика гострих респіраторних захворювань, специфічна профілактика дитячих інфекцій – для батьків дітей молодшого та старшого ясельного віку;

3) прищеплення навичок особистої гігієни, методи загартовування та гігієнічна гімнастика, профілактика гострих дитячих інфекцій, алергічних та інфекційно-алергічних захворювань, дитячого травматизму – для батьків, які мають дітей дошкільного віку;

4) профілактика порушень постави, короткозорості, ревматизму та інших інфекційно-алергічних захворювань, неврозів, питання статевого виховання – для батьків, які мають дітей шкільного віку, педагогів та самих школярів. Ефективність санітарної освіти підвищується під час використання наочних посібників, і навіть забезпеченні батьків спеціально підібраною літературою для самостійного вивчення.

У санітарно-освітній роботі з гігієнічного виховання широко практикується організація шкіл молодих матерів, шкіл батьківства, громадських університетів для батьків при дошкільних закладах.

Особлива увага у питаннях гігієнічної дисципліни має приділятися дітям, які вже перенесли серйозні захворювання та перебувають у стадії ремісії.

Дотримання дієти, обмеження фізичних навантажень, проведення лікувальної фізкультури та помірних процедур, що гартують, попереджають рецидиви. У цих випадках не можна нехтувати бесідами з дитиною, пояснюючи їй необхідність цих тимчасових заходів, попереджаючи непередбачені психологічні зриви.

ЛЕКЦІЯ №2. Спостереження здорових дітей. Антенатальна охорона плода

Усі здорові діти підлягають медичному спостереженню. Його основні цілі – виявлення преморбідних відхилень у здоров'ї дитини та проведення своєчасної реабілітації.

Порядок та періодичність лікарських оглядів передбачені чинними наказами та методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я та залежать від віку дитини.

Якщо дитина відноситься до I групи здоров'я, то спостереження відповідно до представленої схеми вважається достатнім. Якщо дитина належить до II, III, IV чи V групи, йому необхідна реабілітація.

Ефективність роботи дільничного лікаря зі здоровою дитиною оцінюється щорічно за показниками фізичного, нервового та психічного розвитку, резистентності та реактивності організму, функціонального стану основних органів та систем, наявності чи відсутності хронічних хвороб (у тому числі вроджених та спадкових).

Антенатальна охорона плода

Після взяття вагітної на облік у жіночій консультації відомості передаються телефоном до дитячої поліклініки та фіксуються у спеціальному журналі.

Перший допологовий патронаж до вагітної жінки здійснює дільнична медична сестра дитячої поліклініки. Мета патронажу – зібрати анамнез та провести інструктаж майбутньої матері.

При збиранні анамнезу необхідно звернути увагу на 3 групи факторів пренатального ризику:

1) соціально-біологічні;

2) акушерськогінекологічні (включаючи ускладнення вагітності та стан плода);

3) екстрагенітальні захворювання матері.

Для оцінки рівня ризику використовують шкалу значущості пренатальних факторів ризику.

До групи високого ризику належать вагітні жінки із сумарною оцінкою пренатальних факторів ризику 10 балів і вище, середнього ризику – 5-9 балів, низького – до 4 балів. З часом група низького ризику, як правило, до пологів зменшується, а середнього та високого – збільшується. Необхідно також звернути увагу на спадковість, морально-психологічний клімат у сім'ї, з'ясувати, бажана чи випадкова дана вагітність.

Інструктаж стосується питань здорового способу життя та можливості зниження виявлених факторів ризику. Медична сестра запрошує майбутніх батьків до "Школи молодої матері", яка діє у відділенні здорової дитини.

Отримані відомості та дані рекомендації ретельно реєструються в історії розвитку дитини (ф. № 112) під заголовком "Перший допологовий патронаж". Дільничний лікар знайомиться з результатами патронажу, за необхідності відвідує вагітну жінку вдома. Спільно з акушеромгінекологом та дільничним терапевтом бере участь у залученні адміністрації за місцем роботи до покращення умов праці, організує консультацію з правових питань у юриста, дає рекомендації щодо покращення режиму харчування та оздоровлення.

Другий допологовий патронаж проводиться на 31-38-му тижні вагітності дільничною медичною сестрою. Основні його цілі - перевірка виконання даних раніше рекомендацій, повторна оцінка факторів ризику та підготовка до післяпологового періоду.

При зборі анамнезу медична сестра повторно оцінює фактори пренатального ризику, уточнює відомості про спадковість та морально-психологічний клімат у сім'ї, готовність до виховання дитини.

Інструктаж включає такі питання, як:

1) грудне вигодовування (переваги перед штучним вигодовуванням, підготовка грудних залоз, профілактика маститу та гіпогалактії);

2) організація зони для обслуговування дитини (місця для одягання та сповивання, чистого одягу та білизни, купання, дитячої аптечки, дитячого ліжечка – зони сну, де новонароджений може бути безпечно розміщений);

3) придбання посагу для новонародженого;

4) придбання аптечки для матері та дитини, в якій повинні бути: стерильна вата та бинти, дитяча присипка та крем, калію перманганат, 5% розчин йоду, фурацилін у таблетках, вазелінове масло, 1% водний розчин діамантового зеленого, гумова грілка , дитяча клізма № 3, газовідвідна трубка, термометр для вимірювання температури тіла та водяний термометр, піпетки;

5) інформація про телефони поліклініки та педіатричної невідкладної допомоги;

6) бесіди з майбутньою мамою та іншими членами сім'ї, які готують до народження дитини.

Відомості та рекомендації реєструються в історії розвитку дитини (ф. № 112) під заголовком "Другий допологовий патронаж".

Лекція № 3. Неонатальний період. Патронажі до новонародженого

Після виписки новонародженого з пологового будинку відомості телефоном передаються до дитячої поліклініки, де в журналі відвідування новонароджених записують П. І. О. матері, адресу та дату народження дитини. Протягом перших трьох днів після виписки з пологового будинку дільничний лікар та медична сестра виконують перший патронаж новонародженого. Діти з факторами ризику, вродженими аномаліями та захворюваннями, недоношені або переношені, а також перша дитина в сім'ї повинні бути оглянуті першого дня після виписки з пологового будинку.

1. Перший патронаж до новонародженого

Проводяться збір анамнезу для виявлення та уточнення факторів ризику, об'єктивне обстеження дитини, інструктаж матері та оформлення документа (ф. № 112).

Анамнез включає збір соціальних, біологічних та генеалогічних відомостей. Параметрами соціального анамнезу є: повнота сім'ї та психологічний клімат у ній, житлово-побутові умови, матеріальна забезпеченість, рівень санітарно-гігієнічних умов для догляду за дитиною та квартирою, спосіб життя. Біологічний анамнез охоплює особливості антенатального періоду, стан здоров'я матері та дитини, генеалогічний анамнез – стан здоров'я батьків та родичів (не менше 3 поколінь). Мати передає лікареві обмінну картку, отриману під час виписки з пологового будинку. У ній містяться відомості про вагітність і пологи, стан дитини при народженні (оцінка за шкалою Апгар), основні параметри фізичного розвитку (маса тіла, довжина тіла, коло голови та грудної клітки), група здоров'я та група ризику.

Об'єктивне обстеження

Об'єктивне обстеження проводиться у системах. Вроджені вади розвитку, симптоми внутрішньоутробної інфекції та гнійносептичних захворювань, родової травми не повинні залишитися непоміченими.

Шкіра новонародженого має бути рожевою, чистою та бархатистою. Зміна кольору шкірних покривів (ціаноз, іктеричність, землестосірий відтінок та блідість) вимагають спеціального обстеження. Пітниця та попрілості вказують на дефекти догляду. Мають значення тургор та еластичність шкіри. При гнійничках на шкірі, що гнійному відділяється з пупкової ранки або гіперемії навколо пупка необхідно направити дитину в стаціонар для обстеження та лікування.

Поза новонародженого може бути фізіологічною або патологічною (поза "жаби", "лягавої собаки"). При фізіологічній позі переважає тонус згиначів рук та ніг ("ембріональна" поза). Вимушене становище вказує на патологію.

Голова новонародженого округлої форми. Іноді на ній може бути кефалогематома (піднадкістковий крововилив внаслідок родової травми). Розміри великого джерельця коливаються від 1 до 3 см за медіаном. Мале тім'ячко у більшості новонароджених закрите. Вибухання джерельця над рівнем кісток черепа, страждальне вираз обличчя свідчить про підвищення внутрішньочерепного тиску (при гідроцефалії, менінгіті, крововиливі в мозок). Така дитина має спостерігатися невропатологом.

При огляді очей зіниці мають бути симетричними, з живою реакцією на світло. Ністагм, симптом "сона, що заходить" зазвичай вказують на важку патологію ЦНС і необхідність консультації у невропатолога. Недорозвинені та низькорозташовані вушні раковини можуть поєднуватися з вродженими вадами внутрішніх органів та глухотою. При огляді зіва звертають увагу на м'яке та тверде піднебіння для виявлення прихованої ущелини та аркоподібної конфігурації. Вуздечка язика може бути укорочена, і, якщо це призводить до порушення акту ссання, необхідна її хірургічна корекція.

Грудна клітина бере активну участь в акті дихання, симетрична. Звертають увагу на частоту та характер дихання, дані перкусії та аускультації при обстеженні легень та серця. Слід пам'ятати, що вроджені вади серця посідають перше місце серед інших вроджених вад розвитку. Їхнім першим проявом може бути грубий шум, що виявляється при аускультації вперше в періоді новонародженості. При аускультації хрипів у легенях дитині необхідно провести обстеження у стаціонарі. Слід пам'ятати, що перкуторні дані у новонародженого більш достовірні, ніж дані аускультації, тому що з-за тонкої грудної клітки дихання добре проводиться з однієї половини грудної клітки на іншу, що заважає зафіксувати ослаблене дихання.

Живіт пальпують проти годинникової стрілки. Край печінки в нормі може бути нижчим за реберну дугу на 1-2 см. При пальпації патологічних утворень слід направити дитину на УЗД органів черевної порожнини.

Геніталії повинні бути сформовані відповідно до статі та віку дитини.

Кінцівки. Ноги, зігнуті в кульшових суглобах під кутом 90°, можна відвести до повного торкання поверхні столу. При вродженому вивиху стегна буде чути глухе клацання. Паралічі ЕрбаДюшена та ДежерінКлюмпке свідчать про родове травматичне пошкодження плечового сплетення.

Нервову систему та психічний розвиток оцінюють при спостереженні за дитиною та спілкуванні з нею - за активністю, поглядом, вираженістю безумовних рефлексів. Найбільшу діагностичну значущість мають рефлекси: смоктальний, пошуковий, хапальний, повзання, захисний, опори та автоматичної ходьби, рефлекс Бабкіна. Визначають сухожильні рефлекси, їхню симетричність, м'язовий тонус.

Інструктаж

Інструктаж батьків стосується питань догляду за дитиною, вигодовування та виховання.

Рекомендації щодо догляду. Для здоров'я новонародженого важлива чистота. Дитяче ліжечко слід поставити у світлому місці кімнати, але не на протязі. Новонародженого кладуть у ліжечку на бік, без подушки. Температура повітря підтримується від 20 до 22 °C.

Купання проводиться щодня у спеціальній дитячій ванночці, яку не використовують для прання пелюшок або дитячої білизни. Тривалість купання – 10 хв.

Купати дитину можна вранці чи ввечері. Найкращий час – увечері, перед останньою годівлею, бо це покращує нічний сон дитини. Перед купанням у перші 2 тижні ванну треба ошпарювати окропом. Новонародженого слід купати в кип'яченій воді, поки не загоїлася пупкова ранка. Температура води становить 37-38 °C. Воду наливають у ванну, щоб вона покривала дно. Добре додати у воду відвари трав (черги, ромашки). Дитину слід поступово занурювати у воду, загорнуту в пелюшку, щоб не викликати занепокоєння. Однією рукою підтримують голову дитини, а іншою обмивають її.

Для обмивання зручно користуватися м'якою індивідуальною губкою. Мило використовують 2 рази на тиждень, лише дитяче. Після купання дитини укладають на долоню обличчям вниз, обхопивши груди, і обполіскують водою зі глека. Потім слід осушити шкіру дитини рушником, роблячи при цьому промокальні рухи. Особливо важливо, щоб сухими були складки.

Їх обробляють дитячим кремом, присипкою або прокип'яченою олією. Кожна мати сама підбирає засоби для догляду за шкірою дитини. Область пупкової ранки обробляють розчином діамантового зеленого або 5% розчином калію перманганату, або 5% розчином йоду.

Ранковий туалет - щоранку після першого годування дитини вмивають ватним тампоном, змоченим теплою кип'яченою водою, очі - від зовнішнього кута до внутрішнього, окремим тампоном кожне око. Ніс очищають ватяними турундами, змоченими вазеліновим маслом.

Заспокійливість - важливий момент догляду за новонародженим. Рекомендують вільне та широке сповивання. Для вільного сповивання дитині надягають сорочечку із зашитими рукавами. Ноги укладають у пелюшку. Грудна клітка залишається вільною, що полегшує дихання та служить профілактикою захворювань легень. Для широкого сповивання між стегон прокладають додаткову пелюшку, завдяки чому стегна залишаються в стані розведення, що сприяє вправленню головки стегна у вертлюжну западину і при вродженому вивиху стегна є консервативним лікуванням.

Прогулянки на свіжому повітрі слід розпочинати одразу після виписки з пологового будинку. Вперше тривалість прогулянки 5 хв при температурі не нижче - 10 °C. З метою адаптації до довкілля тривалість прогулянок збільшують поступово, щодня додаючи по 5 хв. Прогулянки протипоказані у разі хвороби дитини. Їх слід відновлювати після одужання, поступово збільшуючи тривалість.

Правильне вигодовування новонародженого забезпечує його своєчасний гармонійний розвиток та формує імунітет. Прикладання дитини до грудей відразу після народження стимулює лактопоез. Необхідно роз'яснити матері переваги грудного вигодовування та на період становлення лактації рекомендувати грудне годування на вимогу дитини. При грудному вигодовуванні встановлюється дуже важливий емоційний контакт між матір'ю та дитиною, що сприятливо впливає на психоемоційний стан матері та становлення дитині. Необхідно чергувати годування кожною молочною залозою. Для визначення кількості з'їденого дитиною молока застосовують контрольне зважування.

Перед годуванням мати повинна надіти косинку, вимити руки з милом та зцідити одну краплю молока. Найчастіше утруднення при грудному вигодовуванні зумовлені неправильною формою сосків, їх тріщинами. Для покращення форми слід акуратно відтягувати соски протягом 2-3 хв 3-4 рази на день. Для лікування тріщин можуть бути використані 1-5% лінімент синтоміцину, 0,2% фурацилінова мазь, мазь календули. Після застосування цих засобів перед годуванням дитини груди слід ретельно обмити теплою водою з дитячим милом.

Іноді грудне годування протипоказане. Це може бути обумовлено станом матері чи дитини. Протипоказання до грудного вигодовування з боку матері включають ниркову, серцеву недостатність, злоякісні пухлини, тяжкі хвороби крові, тяжкі інфекційні захворювання (такі як туберкульоз, менінгіт, дифтерія, правець та ін.).

Дитину не прикладають до грудей при тяжкій внутрішньочерепній родовій травмі, дихальній, серцевій недостатності, глибокій недоношеності з відсутністю смоктального і ковтального рефлексів, гемолітичної хвороби новонародженого (якщо в молоці матері виявляються антитіла у високому титрі), спадкових порушеннях обміну речовин (фен .). Всі ці стани належать до абсолютних протипоказань. Відносним протипоказанням є мастит у матері. При серозному характері запалення дозволяється годування здорової грудної залози. При гнійному маститі грудне годування повністю припиняється.

Іноді відбувається зниження чи припинення лактації в матері. Гіпогалактія може бути первинною та вторинною. Первинна гіпогалактія обумовлена ​​нейрогормональними розладами, тому для становлення лактації призначають гормони: лактин 70-100 од. внутрішньом'язово 1-2 рази на добу 5-6 днів; окситоцин 1,5-2 од. (0,3-0,4 мл) внутрішньом'язово 2-3 рази на добу щодня протягом 3 днів, пітуїтрин 2,5 од. (0,5 мл) 1-2 рази на день внутрішньом'язово 5-6 днів. Вторинна гіпогалактія зустрічається частіше. Її виникненню сприяють недостатній сон, неповноцінне харчування, порушення правил грудного годування, прийом медикаментів (антибіотиків, діуретиків, барбітуратів, фуразолідону та ін.). Лікування вторинної гіпогалактії полягає у усуненні її причин. Для стимуляції лактопоезу призначають вітаміни (A, B12, B6 С, РР), апілак (по 0,01 г 3 рази на добу під язик 10-15 днів), сухі пивні дріжджі (по 1-2 г 3 рази на добу внутрішньо 10 -15 днів), використовують фітотерапевтичні засоби (глоду, мелісу, листя суниці, траву материнки, кріп). Якщо відновити лактацію неможливо, необхідно забезпечити дитину донорським жіночим молоком. Пункти збирання жіночого молока створені при молочних кухнях. Жінкадонор повинна бути здоровою і охайною.

За відсутності жіночого молока можуть бути призначені замінники - адаптовані до жіночого молока суміші. Неадаптовані прості суміші нині втратили значення.

Виховання. Із самого початку між батьками та дитиною встановлюється взаєморозуміння за допомогою конкретних сигналів, формується унікальна форма взаємовідносин – прихильність. Новонароджена дитина має здатність протистояти несприятливому впливу нової обстановки та вибірково реагувати на певні стимули. Психічна структура особистості новонародженого, індивідуальні особливості темпераменту видно з перших днів життя ("важка дитина", "легка дитина"). Мінливість поведінки дитини обумовлена ​​змінами її свідомості, що формується. Велику роль у вихованні маленької людини має грудне вигодовування. Дитина, яка перебуває на грудному вигодовуванні, почувається захищеною, потрібною, бажаною. У разі позитивного психічного контакту діти ростуть слухнянішими.

З перших днів життя малюкові необхідний правильний режим дня (чергування в часі основних фізіологічних потреб: сну, неспання, харчування, прогулянок, гігієнічних заходів). Це сприяє формуванню певного ритму життя. У дітей виробляється рефлекс на якийсь час, формується динамічний стереотип поведінки, встановлюються біологічні ритми, що забезпечує йому спокійне і швидке засинання, гарний апетит, активну поведінку під час неспання. Діти, які живуть за встановленим ритмом, не потребують додаткового заспокоєння (хитання, носіння на руках, користування пустушкою).

Надалі така дитина легко звикає до порядку дня. Це привчає його до організованості та полегшує життя йому та батькам. Правильний режим дня не повинен мати характер нав'язування. Дитину можна навчати краще та швидше, якщо пристосовуватися до рівня її розумового розвитку, індивідуального біологічного ритму, враховуючи фізичний стан та індивідуальні психічні особливості. Допускаються відхилення від режиму на 30 хв або у крайньому випадку на 1 год.

Провідним режимним чинником є ​​годування дитини. Вигодовування на вимогу проводиться у період адаптації з метою встановлення оптимального режиму годування для матері та дитини. Подальший перехід до годування за режимом має бути поступовим. Критерієм правильно обраного режиму є стан здоров'я дитини, насамперед функції центральної нервової системи. В умовах порушення адаптації дитина стає примхливою, плаксивою і дратівливою.

Відповідно до режиму годування формуються інші режими: сну та неспання, прогулянок, гартування та гігієнічних заходів.

При першому патронажі новонародженого необхідно розповісти матері про стани, що вимагають термінової медичної допомоги, та повідомити, куди треба звертатися за допомогою при захворюваннях.

Оформлення документа

Інформація про зміст першого патронажу до новонародженого реєструється історія розвитку дитини (ф. № 112) під заголовком "Перший патронаж до новонародженого". Запис проводиться за схемою: анамнез, дані об'єктивного обстеження, діагноз із зазначенням групи здоров'я та групи ризику, рекомендації щодо догляду, вигодовування та виховання. Якщо дитина відноситься до II-V груп здоров'я, то слід дати рекомендації щодо реабілітації відповідно до групи ризику або нозологічної форми хвороби.

2. Другий патронаж до новонародженого

Другий патронаж до новонародженого здійснюється на 14-й день життя дитини. Його мета - повторне обстеження новонародженого з органів та систем для встановлення стану здоров'я, контроль виконання рекомендацій, відповіді на питання матері у зв'язку з проблемами, що виникли, інструктаж.

Під час збирання анамнезу необхідно з'ясувати питання вигодовування, режиму дня, поведінки новонародженого.

Об'єктивне обстеження

Об'єктивне обстеження проводиться поетапно. До нього слід поставитися не менш уважно, ніж при першому патронажі, оскільки патологія, що не виявилася раніше, може бути виявлена ​​в цьому віці.

Необхідно оцінити, як дитина додає у масі. Якщо бувають зригування, слід пояснити матері, що в дітей віком до 1 року є фізіологічна недостатність у роботі сфінктерного апарату шлунковокишкового тракту. При заковтуванні повітря під час годування дитини слід потримати вертикально 10 хв після годування. Якщо зригування завзяті, постійні, буває блювота фонтаном, дитина погано додає у вазі, його необхідно обстежити в стаціонарі.

З двотижневого віку у дітей можуть виникати переймоподібні болі в животі (коліки), що обумовлено адаптацією ШКТ до нових умов життя. Це проявляється раптовим занепокоєнням дитини.

Мати зобов'язана повідомити про такі симптоми дільничному лікарю, який оцінює, чи є ці зміни функціональними відхиленнями чи обумовлені органічною патологією.

Інструктаж

Слід нагадати матері про значення масажу та гімнастики для новонародженого. Масаж і гімнастику підключають до загартовувальних та оздоровчих заходів.

Основними прийомами масажу є погладжування, розтирання, розминання, биття, вібрація. На початкових етапах масаж має бути легким, із усіх прийомів застосовують переважно погладжування, оскільки воно сприяє розслабленню м'язів. Під час проведення масажу маса малюка наростає швидше. Млява дитина стає більш живою і активною, легковозбудима швидше засинає, її сон стає глибшим і тривалішим.

Масаж проводять чистими, теплими, сухими руками. Починають з обличчя: лоб погладжують від центру назовні великими пальцями правої та лівої руки. Щоки масажують від носа до вуха та від центру верхньої губи до вуха, потім від підборіддя до вуха. Масаж кінцівки здійснюють від дистального кінця до проксимального із зовнішньої та внутрішньої сторони. При масажі спини рухи, що погладжують, проводять долонями зверху вниз і тильною поверхнею руки знизу вгору. При масажі грудей кінці пальців рук пересувають по ходу міжреберних проміжків від грудини до боків, не натискаючи на ребра. Масаж живота проводять за годинниковою стрілкою, треба щадити область печінки і не зачіпати статеві органи. В останню чергу масажують стопи та долоні.

Якщо під час процедури дитина вередує та плаче, потрібно перервати її та заспокоїти малюка. Проведення масажу з 2-3тижневого віку слід чергувати з викладанням дитини на живіт для зміцнення м'язів спини, живота та кінцівок. Викладання виробляють на 2-3 хв перед годуванням.

Використання спеціальних вправ у період новонародженості допоможе дитині керувати своїм тілом. Оскільки у новонародженого переважає гіпертонус м'язів згиначів, необхідно допомогти їм розслабитись. Виконувати рухи слід повільно, ритмічно та плавно. Гімнастику проводять під час неспання, коли дитина перебуває у гарному настрої. Вправи роблять, граючи з малюком, при цьому мати повинна посміхатися, ласкаво розмовляти з ним або співати пісеньку.

Перша вправа: дитина лежить на спині, мати дає йому вхопитися руками за свої великі пальці, потім розводить руки новонародженого убік і зводить їх разом, схрестивши груди. Вправа допомагає розслабити м'язи грудної клітки та плечового поясу.

Друга вправа: дитина лежить на спині, мати піднімає його руки над головою та опускає через сторони вниз. Вправа розслаблює м'язи плечового пояса, верхніх кінцівок.

Третя вправа: дитина лежить на спині, мати бере її за гомілки та плавно пригинає коліна до живота, потім розгинає ноги. Вправа розслаблює м'язи ніг, допомагає дитині звільнити кишечник від газів.

Четверта вправа: дитина лежить на животі, мати підпирає ступні дитини руками, це змушує малюка випрямляти ноги та повзти вперед (рефлекторне повзання). Вправа сприяє розвитку м'язів ніг, рук та спини.

Для виховання та розвитку зорового зосередження новонародженого над ліжечком з відривом 40-50 див від особи підвішують іграшки.

Першими іграшками після виписки з пологового будинку можуть бути 2-3 великі кулі яскравого кольору, що підвішуються над ліжечком по черзі кожні 2-3 дні. Це сприяє розвитку зорового аналізатора та створює радісний настрій у дитини.

Дані патронажу оформляються історія розвитку дитини (ф. № 112) під заголовком "Другий патронаж до новонародженому".

3. Третій патронаж до новонародженого

Третій патронаж до новонародженого проводиться на 21 день життя дитини. Його цілі – спостереження в динаміці за станом здоров'я та умовами розвитку новонародженого, вигодовуванням, проведення санітарно-освітньої роботи, лікування виявлених відхилень у розвитку.

Об'єктивне обстеження

При обстеженні новонародженого необхідно звернути увагу до його поведінка, самопочуття, реакцію навколишню обстановку. У динаміці оцінюють показники маси тіла, зростання, кола голови, грудної клітки, стан великого тім'ячка.

На слизовій порожнині рота може бути молочниця при дефектах догляду за дитиною. Новонароджений третьому тижні життя вже може фіксувати погляд, реагувати позитивними емоціями на ласкаве звернення до нього.

Шкірні покриви в нормі еластичні, бархатисті, рожеві, чисті. За наявності гнійників необхідно лікування вдома при задовільному стані дитини та можливості гарного догляду.

При стані середньої тяжкості чи несприятливому санітарно-культурному рівні в сім'ї дільничний лікар дає направлення для обстеження та лікування у стаціонарі.

Область пупка до 21 дня життя дитини повинна бути епітелізована. При гнійному відділенні з пупкової ранки, гіперемії навколо пупка слід направити дитину в стаціонар.

Для визначення стану новонародженого лікар повторно оцінює безумовні фізіологічні рефлекси (Бабкіна, смоктальний, хапальний, автоматичної ходи, повзання), проводить перкусію та аускультацію легень, серця, пальпацію живота.

Інструктаж

Потім лікар уточнює у розмові з матір'ю характер фізіологічних відправлень у дитини, дає рекомендації щодо вигодовування та догляду за новонародженим, відповідає на питання, що виникли у неї протягом третього тижня життя дитини.

Під час третього патронажу слід розповісти мамі про рахіт у дітей та підготувати її до необхідності профілактики цього захворювання, проінформувати про значення ультрафіолетових променів, вітаміну D для життєдіяльності організму та виписати рецепт для придбання в аптеці масляного розчину вітаміну D у профілактичній дозі 450 МО/.

Необхідно розповісти про дефіцитні анемії у дітей, значення грудного вигодовування та профілактику анемій. Лікар обговорює з мамою питання загартовування організму дитини та зміцнення його резистентності, знайомить із методикою навчання плаванню.

Наприкінці бесіди дільничний лікар запрошує маму з дитиною на прийом до поліклініки по виконанню малюка одного місяця, доводить до відома розклад роботи дільничного лікаря та фахівців та повідомляє про день здорової дитини.

Отримані дані реєструються в розвитку дитини (ф. № 112) під заголовком "Третій патронаж до новонародженого".

До кінця періоду новонародженості дільничний лікар має скласти прогноз стану здоров'я дитини на перший рік життя. Деякі групи ризику можуть бути зняті з диспансерного спостереження і з другого місяця спостерігатися так само, як здорові діти. За наявності відхилень у стані здоров'я та розвитку дитини необхідно провести поглиблене обстеження із залученням фахівців, внести корекцію до тактики оздоровчих заходів.

4. Особливості спостереження та реабілітації недоношених та переношених новонароджених

Усі недоношені та переношені новонароджені діти належать до групи ризику. Вони вимагають підвищеної уваги дільничного лікаря: перший патронаж до них здійснюється наступного дня після виписки з пологового будинку або стаціонару (відділення І та ІІ етапу виходжування), - оскільки потребують особливого догляду через свою ослабленість.

При зборі анамнезу необхідно наскільки можна встановити етіологічні чинники, що призвели до народження недоношеного чи переношеного дитини, оскільки від цього залежить обсяг реабілітаційних заходів.

При об'єктивному обстеженні слід пам'ятати про функціональні особливості недоношених дітей. З боку нервової системи характерні синдроми пригнічення, слабкий крик, зниження м'язового тонусу, фізіологічних рефлексів, недосконалість терморегуляції.

При оцінці стану органів дихання можуть бути виявлені лабільність частоти дихань (35-80 за 1 хв), нерівномірність глибини дихання, ослаблене дихання при аускультації над областю ателектазів, напади апное. Частота серцевих скорочень також варіабельна і може змінюватися в межах 140-180 ударів за хв.

Відзначається судинна дистонія. Незрілість органів дихання та кровообігу призводить до недостатнього постачання організму дитини киснем, внаслідок чого стан його ще більше погіршується.

Виходження недоношених дітей є надзвичайно складним завданням. Для збереження їхньої життєдіяльності необхідно створювати спеціальні умови догляду та вигодовування.

Температура повітря в квартирі повинна бути в межах 24-26 ° C (оскільки недоношені діти швидко охолоджуються), сповивати дитину слід швидко в попередньо зігріті пелюшки. Охолодження недоношеного може статися при тривалому лежанні у мокрих пелюшках. Після купання дитину загортають у підігрітий рушник. Ознакою переохолодження є похолодання носа. Внаслідок недосконалості терморегуляції може легко настати перегрівання недоношеного. Тоді на лобі та біля кореня носа з'являються краплі поту.

Вигодовування недоношених становить значні труднощі. Через малу ємність шлунка таким дітям рекомендують часте годування малими порціями. Для недоношеної дитини особливо важливо вигодовування грудним молоком, оскільки виділення власних травних ферментів недостатньо. Грудне вигодовування компенсує низький рівень гуморального імунітету недоношеного та неспецифічних факторів захисту. Ризик розвитку анемії недоношених при природному вигодовуванні нижче. Для їхнього штучного вигодовування можуть бути використані адаптовані суміші.

З огляду на незрілість нервової системи, недоношеній дитині слід створювати охоронний режим, оберігати його від сильних зовнішніх подразників: гучної музики, криків, яскравого світла. Слід більше розмовляти і брати на руки недоношену дитину, що сприяє її психічному розвитку. Сенсорна стимуляція грає величезну роль неврологічному і фізичному дозріванні. Однак необхідно пам'ятати про швидку стомлюваність недоношених.

Для профілактики респіраторних захворювань, враховуючи схильність таких дітей до застійних явищ, слід частіше змінювати становище недоношеної дитини в ліжечку.

Брати на руки дитини слід повільно, тому що внаслідок судинної дистонії при зміні положення тіла дитини легко розвивається порушення кровопостачання головного мозку.

Усі недоношені діти оглядаються невропатологом, отоларингологом, окулістом першого місяця життя. При виявленні порушень із боку ЦНС, опорно-рухового апарату, слуху, порушення зору недоношені діти перебувають під наглядом фахівця відповідного профілю.

Виходження недоношеної дитини після виписки зі стаціонару здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка залежить від виявлення факторів ризику розвитку патології. Недоношені новонароджені відносяться до ІІ групи здоров'я. Необхідне суворе виконання лікарських рекомендацій та тісний контакт із сім'єю. Найчастіше для недоношених характерні відставання у фізичному та нервово-психічному розвитку, неврологічні захворювання, що призводять до інвалідності (дитячий церебральний параліч, гідроцефалія, епілепсія, глухота); віддаленими наслідками є розумові та особистісні дефекти. Несприятливі результати (інвалідність і смерть) часом зумовлені низьким соціальноекономічним статусом сім'ї, дефіцитом уваги до дитини і неправильним вихованням.

Серед переношених новонароджених захворюваність та смертність також значно вища, ніж у доношених дітей. У них частіше бувають асфіксія, родова травма центральної нервової системи, аспіраційний синдром, піодермія, гострі респіраторні захворювання, затримка психічного розвитку, схильність до надмірної маси тіла, вісцеровегетативні порушення (підвищена збудливість, відрижка, запори, дискінезії шлунково-кишкового).

Програма реабілітації, як і у недоношених дітей, складається в індивідуальному порядку відповідно до виявлених факторів ризику.

Враховуючи схильність переношених новонароджених до надмірної маси тіла, рекомендують збільшити кількість годівлі (7 замість 6), але зменшувати разовий обсяг їжі в перші місяці життя. При вираженій сухості шкіри, її лущення хороший ефект мають гігієнічні ванни, що пом'якшують і живлять шкіру. Для цього у воду додають житнє або пшеничні висівки, картопляний крохмаль (50-100 г на 10 л води). Дитячим милом при сухій шкірі можна користуватися не частіше ніж 2 рази на тиждень. У зв'язку з дисфункцією нервової системи призначають охоронний режим. Дають рекомендації щодо розвитку рухових навичок та виховання, враховуючи фізіологічні особливості недоношених та переношених новонароджених.

ЛЕКЦІЯ №4. Групи ризику порушення стану здоров'я. Школи майбутніх батьків

Вагітні жінки групи підвищеного ризику щодо народження дітей з відхиленнями у стані здоров'я:

1) вагітні віком до 20 років та першородні старше 30 років;

2) з масою тіла менше 45 кг та більше 91 кг;

3) що мали понад 5 вагітностей;

4) із погрозами передчасних пологів або з переношеною вагітністю, або з токсикозами;

5) з багатоплідністю;

6) з обтяженим акушерським анамнезом (аборт, викидні, мертвіння, вузький таз, вади розвитку матки, рубець матки);

7) із екстрагенітальною патологією;

8) із соціальними факторами ризику (одинокі, багатодітні, з поганими житловими умовами);

9) робота яких пов'язана із професійними шкідливостями;

10) зі шкідливими звичками;

11) гострі інфекції, що перенесли в ході вагітності;

12) з резуснегативною кров'ю, особливо при 2й і наступній вагітності;

13) студентки вузів та інших навчальних закладів;

14) зі спадковими захворюваннями у батьків та родичів.

Медичні документи, що оформлюються при спостереженні вагітної:

1) лист майбутньої дитини;

2) вкладиш "Дородовий патронаж";

3) оформлення генетичної карти;

4) школа майбутніх батьків.

Організація роботи школи майбутніх батьків включає:

1) взяття на облік у дитячій поліклініці майбутньої батьківської пари;

2) збір паспортних даних та реєстрацію відомостей про стан здоров'я майбутніх батьків та їх родичів, про наявність або відсутність шкідливих звичок, професійних шкідливостей, про перебіг вагітності, соціальнопобутових умов тощо;

3) залучення до занять у школі майбутніх батьків за прийнятою програмою навчання.

Місце організації школи майбутніх батьків – кабінет здорової дитини поліклініки.

Цілі, завдання, програма роботи школи молодих батьків

Мета школи молодих батьків – залучення майбутніх батьків до усвідомленої та повноцінної участі у вихованні здорової дитини.

Завданням школи молодих батьків є розширення знань батьків щодо виховання здорової дитини шляхом санітарно-освітньої роботи:

1) навчання батьків догляду за новонародженою дитиною;

2) навчання методики природного вигодовування;

3) навчання режимам дня;

4) навчання методів фізичного виховання (організації купання, гімнастики, масажу, процедур, що гартують);

5) підготовка грудних залоз матері до годування новонародженого;

6) проведення антенатальної профілактики гіпогалактії;

7) пропаганда природного вигодовування;

8) рекомендації щодо режиму дня та харчування вагітної та матері-годувальниці;

9) рекомендації майбутнім батькам щодо організації здорового способу життя;

10) рекомендації щодо профілактики порушень здоров'я молодих батьків;

11) заходи щодо оздоровлення майбутніх батьків;

12) рекомендація відповідної літератури, видавання пам'яток, перегляд відеофільмів.

Програма роботи школи майбутніх батьків включає такі моменти.

1. Заходи щодо оздоровлення майбутніх матерів та батьків:

1) взяття на облік дівчат регіону обслуговування;

2) оздоровлення дівчат, які перебувають на диспансерному обліку з будь-якого захворювання, включаючи лікування в денних стаціонарах та санаторно-курортне лікування;

3) санація у молодих та майбутніх батьків хронічних осередків інфекції;

4) залучення дівчат до занять у школі майбутніх батьків;

5) читання курсу лекцій молодим батькам за певною програмою;

6) поліпшення якості та ефективності спостереження за соціально неблагополучними сім'ями;

7) проведення аналізу якості диспансеризації дівчат, юнаків (молодих батьків) із звітом на диспетчерських нарадах.

2. Заходи щодо навчання молодих батьків навичкам догляду за новонародженим:

1) проведення з майбутніми батьками профілактичних занять у кабінеті здорової дитини щодо догляду за новонародженими та маленькими дітьми;

2) навчання молодих батьків проведенню вікових комплексів масажу та гімнастики;

3) навчання молодих батьків технології приготування дитячого харчування;

4) рекомендації молодим батькам щодо організації домашнього мікростадіону;

5) оздоровлення дітей із груп ризику щодо лорзахворювань та ортопедичної патології.

3. Прогнозування здоров'я майбутньої дитини та організація профілактичних заходів відповідно до групи ризику. Прогнозування та профілактика захворювань здійснюється у 3 етапи.

Перший етап - прогноз будується консультантом медикогенетичної консультації до одруження молодих людей. Обговорюється ризик народження дітей зі спадковою та ендокринною патологією.

Другий етап - антенатальний прогноз, який ставиться акушером-гінекологом, терапевтом, педіатром і здійснюється з моменту взяття вагітної на облік у жіночій консультації.

Третій етап – постнатальне прогнозування та профілактика захворювань дитини неонатологом та педіатром.

Групи ризику захворювань дітей (ІІ група здоров'я):

1) з ризиком порушення стану в період соціальної адаптації та з ризиком підвищеної захворюваності на ГРВІ;

2) із ризиком розвитку патології ЦНС;

3) із ризиком виникнення анемії, рахіту, дистрофії;

4) з ризиком розвитку вроджених вад органів та систем;

5) із ризиком гнійносептичних захворювань у період новонародженості;

6) із ризиком алергічних захворювань;

7) новонароджені групи соціального ризику (діти із соціально неблагополучних сімей, неповних, багатодітних, із низьким рівнем матеріального забезпечення).

Фактори ризику захворюваності дітей

Фактори ризику порушення стану здоров'я в період соціальної адаптації та ризику підвищеної захворюваності на ГРВІ:

1) вік матері понад 30 років;

2) шкідливі звички матері;

3) екстрагенітальна патологія матері;

4) патологія вагітності та пологів;

5) токсоплазмоз та інші латентні інфекції у матері та плода;

6) гострі інфекції матері в кінці вагітності та під час пологів;

7) асфіксія новонародженого;

8) недоношування;

9) великоваговий плід;

10) незадовільні побутові умови;

11) ІІІ, ІV, V групи здоров'я дитини. Чинники ризику розвитку патології:

1) шкідливі звички матері;

2) екстрагенітальна патологія матері;

3) ГРВІ та інші бактеріальні інфекції, особливо перенесені наприкінці вагітності та під час пологів;

4) розумова відсталість матері;

5) викидні в анамнезі, мертвонародження, багатоплідна вагітність, народження дітей з низькою або великою масою, безпліддя;

6) професійні шкідливості;

7) вік матері до 16 років та старше 40 років;

8) патологія вагітності та пологів;

9) вузький таз;

10) токсикоз першої половини вагітності;

11) багатоводдя;

12) патологія плаценти;

13) внутрішньоутробна гіпоксія плода;

14) 4-я вагітність і більше;

15) період між попередніми та справжніми пологами 1 рік і менше;

16) слабкість родової діяльності;

17) передчасне відшарування плаценти;

18) застосування акушерських методів пологів;

19) обвивання пуповини;

20) імунологічна несумісність крові матері та плода;

21) недоношування;

22) асфіксія новонародженого;

23) маса тіла дитини 4 кг та більше;

24) діти з рівнем стигматизації 5 балів та більше. Чинники ризику розвитку рахіту, анемії, дистрофії:

1) вади серця у матері та інша екстрагенітальна патологія;

2) ендокринні захворювання (цукровий діабет, захворювання щитовидної залози, ожиріння);

3) анемія у матері;

4) вроджені вади розвитку;

5) вік матері старше 30 років;

6) пологи від 4-ї вагітності та більше;

7) період часу між попередніми пологами та настанням справжньої вагітності рік і менше;

8) лікарська терапія під час вагітності;

9) токсикози першої та другої половини вагітності;

10) нераціональне харчування вагітної;

11) шкідливі звички у вагітної;

12) гіпотрофія плода;

13) недоношування;

14) дитидвійнята;

15) маса при народженні 4 кг та більше;

16) протисудомна терапія у новонароджених;

17) стійка жовтяниця у новонароджених;

18) раннє штучне вигодовування;

19) інфекційно-запальні захворювання дитини;

20) діти з нестійким випорожненням.

Фактори ризику вроджених вад розвитку у дітей:

1) патологія вагітності;

2) застосування ліків під час вагітності;

3) ендокринні захворювання вагітної;

4) вік матері старше 30 років;

5) шкідливі звички в матері;

6) перенесена в ході вагітності краснуха або контакт із хворим на краснуху;

7) токсоплазмоз та інші інфекції у матері;

8) ГРВІ та інші інфекції у першому триместрі вагітності. Фактори ризику розвитку гнійнозапальних захворювань у період новонародженості:

1) хронічний пієлонефрит та інші запальні захворювання у матері;

2) гострі інфекції в кінці вагітності та під час пологів;

3) краснуха під час вагітності;

4) запальні захворювання геніталій у матері;

5) тривалий безводний період. Фактори ризику алергічних захворювань:

1) токсоплазмоз у матері;

2) хронічні бронхолегеневі захворювання матері;

3) нейродерміт, кропив'янка, набряк Квінке у матері;

4) харчова та інша алергія у матері;

5) викидні в анамнезі;

6) професійні шкідливості;

7) токсикоз першої та другої половини вагітності;

8) загроза невиношування;

9) прийом лікарських засобів під час вагітності;

10) переливання крові та кровозамінників у ході вагітності та під час пологів.

Новонароджені групи соціального ризику:

1) діти із соціально неблагополучних сімей;

2) діти із неповних сімей;

3) діти із багатодітних сімей;

4) діти із сімей із низьким рівнем матеріальної забезпеченості;

5) діти, батьки яких студенти;

6) діти із сімей біженців, мігрантів;

7) діти із сімей військовослужбовців строкової служби;

8) діти із сімей, які мають погані житлово-побутові умови.

ЛЕКЦІЯ № 5. Спостереження дитини у постнатальному періоді

На першому році життя дільничний лікар щомісяця оглядає дитину у поліклініці. Огляд включає збирання анамнезу, об'єктивне обстеження, інструктаж та реєстрацію інформації в історії розвитку дитини (ф. № 112).

Збираючи анамнез, необхідно звернути увагу на психологічний клімат у сім'ї після появи дитини, питання вигодовування, догляду та виховання.

Об'єктивний огляд

При об'єктивному обстеженні оцінюють фізичний розвиток методом центильних характеристик, нервово-психічний розвиток по лініях розвитку. Особливу увагу необхідно звернути на пропорційність та гармонійність розвитку, становлення рухової активності.

Проводиться посистемний огляд. При обстеженні шкіри у дітей з алергічною схильністю можуть бути виявлені стійкі попрілості, а з 2-3 місяців – атопічний дерматит. На слизовій порожнині рота при поганому догляді, ослабленому імунологічному захисті бувають молочниця (білуваті нальоти), афтозний стоматит.

Мале тім'ячко зазвичай закривається на другому місяці життя, велике тім'ячко - до 16 місяців. Безумовні рефлекси поступово зникають до 3-місячного віку. Гуляння та белькотання до 4-6 місяців набуває емоційного забарвлення (вимоги, невдоволення), до першого року дитина може говорити прості слова.

На першому році життя можуть бути виявлені вроджені вади розвитку внутрішніх органів, які не виявляли себе в період новонародженості.

Це вроджені вади серця, нирок, ЦНС, органів травлення, легень, спадкові порушення обміну речовин. При виявленні шуму у серці необхідно призначити консультацію кардіолога, УЗД, ЕКГ, ФКГ. Серед вроджених вад серця найчастіше зустрічаються відкрита артеріальна протока, дефект міжпередсердної або міжшлуночкової перегородки.

При огляді живота часто виявляють пупкову грижу. У хлопчиків під час огляду геніталій може бути виявлена ​​водянка яєчка, яка у багатьох зникає до кінця першого року життя. До 3 місяців життя дитина має бути оглянута ортопедом для виключення вродженого вивиху стегна.

Інструктаж

Інструктаж батьків стосується питань вигодовування, догляду за дитиною, виховання.

Вигодовування відіграє важливу роль у розвитку дитини. Протягом першого року життя дитина обов'язково має отримувати грудне молоко.

В крайньому випадку альтернативою можуть бути адаптовані молочні суміші. Однак до 5-6 місяців, коли потреби дитини, що зростають, вже не можуть бути задоволені збільшенням кількості грудного молока або суміші, вводять прикорм.

Для адаптації шлунково-кишкового тракту дитини до нового виду їжі прикорм вводять поступово протягом 2 тижнів, починаючи з 5-10 мл і збільшуючи щодня його кількість таким чином, щоб одне годування грудним молоком замінити на новий вид їжі. Наступні два тижні харчування не змінюють.

У 6-7 місяців вводять другий прикорм, замінюючи їм ще одне годування грудним молоком. Введення другого прикорму здійснюється за тими самими правилами.

У порівнянні з грудним молоком прикорм є більш високоякісним видом їжі. Його слід давати до годування з грудей матері, поки дитина голодна.

Не слід призначати прикорм у більш ранні терміни, оскільки це може сприяти подальшому розвитку шлунково-кишкових захворювань. В даний час відзначається значне зростання ерозивних та виразкових уражень шлунка, дванадцятипалої кишки.

На час введення прикорму органи травлення дитини мають бути досить зрілими.

Раціональне вигодовування у постнатальному періоді є важливим для гармонійного розвитку дітей. Діти з багатодітних (3 та більше дітей) та малозабезпечених сімей мають право на безкоштовне забезпечення молочними сумішами та іншими продуктами харчування.

Необхідне харчування дитині виписує лікар. На рецепті вказують Ф. І. О. дитину, її вік, Ф. І. О. лікаря, дату виписки рецепту. У рецептурної частини відзначають разову кількість продукту та кількість упаковок, у сигнатурі – спосіб використання. Рецепти виписуються на спеціальному бланку із штампом поліклініки. Підпис лікаря на рецепті доповнюється печаткою.

Рекомендації по догляду

Створення належних гігієнічних умов для дитини в сім'ї, дотримання чистоти попереджають виникнення захворювань та дозволяють дитині швидше адаптуватися.

Одяг. З 2-3-го місяця під час неспання замість пелюшок дитині надягають повзунки, в яких вона вільно рухає ногами.

На час прогулянки в холодну пору слід одягати комбінезон. Взуття до того, як дитина почала ходити, має бути м'якою. Одяг дитини має бути з натуральних, а не синтетичних волокон.

Догляд за шкірою та слизовими. До 6 місяців дитину слід купати щодня, з 6 місяців до року через день. Щоб очистити порожнину рота дитини після їди, необхідно дати їй випити кип'яченої води.

Після прорізування зубів їх потрібно чистити. Для цього слід використовувати м'яку марлю.

Щодня після першого годування проводиться ранковий туалет – вмивають обличчя дитини, очищають носові ходи, вуха. Увечері після гігієнічної ванни складки шкіри ретельно промокають сухим рушником та обробляють дитячим кремом або присипкою.

Посуд дитини має бути ретельно вимитий та оброблений методом кип'ятіння. Іграшки слід утримувати в чистоті. Білизна після прання треба прогладжувати гарячою праскою.

Велику роль у вихованні дитини має раціонально побудований режим дня, що враховує фізіологічні можливості малюка та сприяє активній життєдіяльності всіх її органів та систем.

Він є чергуванням у часі годування, сну та неспання відповідно до фізіологічних можливостей дитини.

Правильно підібраний режим дня допомагає становленню психічної складової дитини. Непередбачуваність поведінки змінюється регулярністю вимог до 2місячного віку. Своєчасне розумне задоволення потреби дитини розвиває прихильність до батьків, яка проявляється з 3місячного віку.

Час неспання має використовуватися для фізичного та розумового розвитку. З метою гармонійного фізичного розвитку розроблено спеціальні комплекси вправ. Такі заняття проводить із дитиною мати. Краще, щоб вони виконувались в один і той же час доби та супроводжувалися позитивними емоціями.

У віці 1-2 місяців рекомендують: масаж рук і ніг (погладжування), рефлекторне розгинання пальців стоп, масаж живота і грудей, рефлекторне розгинання спини, викладання на живіт і масаж спини, рефлекторне повзання, підтанцьовування (підтримуючи дитину у вертикальному положенні, слід його до короткочасного упору ногами, піднімаючи від столу).

У віці 2-3 місяців рекомендують: рефлекторне згинання та розгинання пальців стоп, масаж рук та схрещування рук, масаж ніг та ковзання стоп (лежачи на спині, ковзати ступнями вперед і назад по поверхні столу), масаж живота, напівобороти тулуба направо та наліво, перехід у положення сидячи (не можна виконувати при вродженому вивиху стегна), переведення в положення стоячи, масаж спини і відведення плечей назад, рефлекторне повзання, рефлекторне прогинання спини (лежачи на животі, однією рукою захопити ноги дитини в області гомілковостопних суглобів, іншу руку підвести під груди, підняти малюка над столом, він рефлекторно прогне спину).

У віці 3-4 місяців основним завданням гімнастичного комплексу є освоєння поворотів зі спини на живіт, розвиток м'язів кінцівок та тулуба.

Для цього використовують масаж рук (погладжування, розтирання), почергове згинання рук перед грудьми, масаж ніг (розтирання), згинання ніг, масаж ніг (розминання), переступання (лежачи на спині із зігнутими ногами, переступати по столу дрібними кроками), піднімання ніг , масаж живота, перехід у положення сидячи, поворот зі спини на живіт, масаж спини, рефлекторне повзання, прогинання спини при піднятті дитини над столом, підтанцьовування.

У віці 4-5 місяців проводять: розведення рук убік, масаж ніг - кільцеподібне розтирання, поперемінне розгинання ніг, поперемінне випрямлення рук, розведення ніг убік (лежачи на спині, захопити прямі ноги дитини за гомілки і розвести їх убік, злегка піднімаючи над столом, потім звести разом), погладжуючий масаж стоячи (від кінчиків пальців ніг по тильній поверхні до гомілковостопного суглоба), кругові рухи ніг (привести стегна до живота і широко розвести їх у сторони, після чого надати вихідне положення), масаж живота, перехід у положення сидячи, поворот зі спини на живіт, масаж спини (розминання), прогинання спини, повзання з потягуванням за іграшкою, рефлекторне прогинання тулуба (лежачи на боці, підняти дитину над столом, підтримуючи її однією рукою під бік, іншою взявши за стопи) .

У віці від 5 до 6 місяців проводять: масаж рук (розминання), розгинання рук, масаж ніг (розминання), піднімання ніг, відведення зігнутих ніг убік, масаж стоп (поплескування по підошовному боці пальців стоп), вправа "велосипед", масаж спини (побиття), повзання за іграшкою, перехід у положення сидячи, рефлекторне згинання тулуба вперед при піднятті спини над столом з положення лежачи на спині, напружене вигинання (захопити лівою рукою ноги дитини в області гомілковостопних суглобів, праву руку підвести під спину, підняти дитину за ноги вгору, не затримуючи в цьому положенні, ноги спустити вниз, правою рукою допомогти малюкові перейти в положення сидячи).

У віці від 6 до 8 місяців проводять: кругові рухи стоп, почергове піднімання ніг, прогинання спини, масаж живота (пощипування), поворот на спину (лежачи на животі, дитину взяти за гомілки та допомагати їй перевертатися на спину та назад), масаж спини (поплескування), присаджування за випрямлені руки, відведення рук убік і піднімання вгору, гру з м'ячем (спонукати дитину тягтися його з поворотом тулуба у різні боки).

У віці від 8 до 10 місяців рекомендують: згинання та розгинання рук (тримаючись за кільця), опускання прямих ніг убік (захопивши обидві ноги дитини, підняти прямі ноги вгору та опустити убік до торкання зі столом із поворотом тазу, повторити в інший бік ), масаж спини (розтирання), встання на четвереньки (просунувши руку під животик малюка), упор на руках (стоячи рачки, підтримуючи за стегна), масаж живота (поплескування), перехід у положення сидячи (тримаючись за палець), встання на ноги, граючи з м'ячем стоячи, ходьба з підтримкою за тулуб.

У віці від 11 до 12 місяців рекомендують: прогинання тулуба з підніманням грудей з положення лежачи на животі, прогинання тулуба з підніманням ніг. Потрібно спонукати дитину ходити рачки (пересуваючи іграшку), проводити вправу "ходьба на руках", прогинати тулуб (лежачи на спині, однією рукою утримувати ноги дитини в гомілковостопних суглобах, іншою піднімати поперек, спонукаючи до прогинання спини з опорою на плечі), самостійно переходити в положення сидячи, вставати на ноги при потягу за руки, самостійно ходити, присідати, ходити з іграшкою і тримаючись за стілець.

Фізичний та розумовий розвиток дитини тісно взаємопов'язані. У ЦНС центри рухової активності рук та мови знаходяться поруч.

Тому масаж долонь, дрібні рухи пальцями рук (спочатку пасивне згинання та розгинання, потім робота з конструктором, мозаїкою, заняття музикою) сприяють розвитку центрів мови у дитини.

З перших днів життя з дитиною потрібно розмовляти. Сенсові значення слів засвоюються не власними силами, а результаті багатоденних повторень. До 7 місяців дитина починає розуміти назви навколишніх предметів, імена людей, охоче повторює гру "ладушки", сміється під час гри в "козу". До 9-10 місяців він пам'ятає своє ім'я, виконує команди "дай", "на", "вставай", "кинь" та інші, до 1 року каже прості слова.

Якщо заняття з дитиною нерегулярні або не надають належного значення, а тільки годують дитину і доглядають за нею, то швидко виявляються відставання малюка в психічному розвитку, виховна занедбаність.

Основні емоції дитини пов'язані з прагненням самостійності. Вже у другому півріччі життя виникають негативізм і дух протиріччя. Це може бути відмова від пасивного годування з ложки або небажання сідати на горщик.

Слід використовувати прагнення самостійності для навчання. Дитина сама повинна знімати їжу з ложки губами, а з 6-7 місяців слід давати ложку їй у руки, допомагаючи при цьому.

Ще в першому півріччі життя слід привчити дитину до горщика. Для цього, якщо він прокинувся сухим, треба потримати дитину над горщиком.

Всаджувати дитину треба на теплий горщик. Важливо привчити дитину мити руки перед годуванням. Привчання до охайності можливе за умови готовності дитини до цього. На готовність дитини вказують бажання догодити батькам, наслідувати дорослих, прагнення самостійності та адекватний розвиток рухових навичок.

Для безпеки дитини та профілактики травм доцільно мати дитячий манеж, високі борти в дитячому ліжечку, користуватися заглушками для розеток, спеціальним столиком зі стільцем. Домашню аптечку з ліками, дрібні, колючі та ріжучі предмети слід прибрати у недоступне для дитини місце.

Загартовування проводиться у комплексі із заняттями з фізичного та розумового виховання. Основними факторами є повітря, вода та сонце.

Загартовування повітрям починають із перших днів життя дитини під час сповивання, провітрювання, прогулянок. У хорошу погоду влітку дитина має бути на вулиці протягом усього дня. Діти грудного віку на свіжому повітрі легко засинають.

Водні процедури дозуються за температурою та часом. Вплив холодної води на шкіру сприяє звуженню капілярів. Потім відбувається їхнє розширення (фаза активної гіперемії). При тривалому впливі холоду тонус капілярів значно падає, шкіра стає ціанотичною, уповільнюється кількість серцевих скорочень, що важливо враховувати при контролі за процедурами, що гартують.

Основними прийомами загартовування водою є обтирання, обливання, душ та плавання. Загартовування слід починати з обтирання. Окремі частини тіла обтирають змоченою у воді фланелевою рукавичкою, потім розтирають сухим махровим рушником. Обливання проводиться зі глека. Душ впливає на організм дитини різницею температури води та масажною дією. Температуру води при загартовуванні душем і обливанні можна поступово знижувати або користуватися контрастним способом.

Найкращим часом для початку навчання плавання є 3-4 тиждень життя, поки у дитини не згас вроджений рефлекс плавання. При навчанні здатність триматися на воді та затримувати дихання тривало зберігається. Навчання проводять батьки за допомогою методиста поліклініки та під наглядом дільничного лікаря. Дитина має пройти програму в п'ять ступенів. Перший ступінь - щодня протягом місяця виробляють здатність борсатися в теплій воді (37 ° C). Заняття проводять за 1 год до годування, їхня тривалість - 10-15 хв. На другому ступені заняття тривають 2 місяці, тим часом освоюються різні пристосування для плавання. Третій етап проводиться протягом 2 місяців, заняття подовжуються до 40-45 хв. Дитина освоює плавальні рухи руками та ногами. Четвертий етап здійснюють у другому півріччі життя. Його тривалість – 3 місяці, мета – навчання самостійному плаванню. На п'ятому етапі плавання стає потребою дитини. До кінця першого року життя батьки приводять малюка до басейну дитячої поліклініки 2-3 рази на тиждень. Діти, що займаються плаванням, рідше хворіють, у них швидше відбувається становлення фізичного та нервово-психічного розвитку.

Сонячні ванни зазвичай проводять після того, як дитина привчена до повітряних ванн. Тривалість процедури поступово збільшують від 5 хв до 30-40 хв. Після сонячної ванни дитину обливають із глека, температура води 20-22 °C. При прогулянках особа дитини має бути відкритою для сонячних променів.

Етапний епікриз

У першому році життя дитини кожні 3 місяці історія розвитку (ф. № 112) оформляється етапний епікриз. Схема етапного епікризу

1. Анамнез (біологічний, генеалогічний, соціальний та відомості за попередній період).

2. Метричні дані, що включають антропометрію, параметри нервово-психічного розвитку (провідні лінії за віком).

3. Об'єктивні дані, що поєднують соматичний стан, поведінкові реакції дитини.

4. Висновок, у якому відображено оцінку рівня фізичного розвитку на даний віковий період, рівня нервовопсихічного розвитку (група розвитку), діагноз, група здоров'я, група ризику та рекомендації – медичні та педагогічні. Таким чином, етапний епікриз є уніфікованою формою, що дозволяє оцінити стан дитини, прогнозувати її розвиток і дати рекомендації.

Антропометричні дані дитини оцінюють методом центильних характеристик і відзначають із лівого боку запису.

Етапний епікриз дозволяє оцінити стан дитини в динаміці, визначити ефективність оздоровчих заходів, що проводяться, і виявити фактори ризику на ранніх етапах розвитку патології.

ЛЕКЦІЯ № 6. Спостереження дітей раннього дитячого періоду

У ранньому дитячому віці за здоров'ям дитини здійснюють спостереження дільничний лікар та педіатр дитячого дошкільного закладу (ДДУ), якщо дитина відвідує дитячий колектив. На другому році життя лікар оглядає дитину 1 раз на квартал, на третьому році життя – раз на півріччя. Огляди проводяться в кабінеті дільничного лікаря дитячої поліклініки або кабінеті лікаря в ДДУ.

При зборі анамнезу необхідно звернути увагу на дані попередніх оглядів, перенесені захворювання, дитячі інфекції, відомості про щеплення, алергоанамнез, спадковість, відхилення у розвитку, виявлені раніше. Слід уточнити особливості поведінкових реакцій дитини, ступінь її емоційності щодо навколишньої дійсності, рівень фізичного та психічного розвитку.

Об'єктивне обстеження проводиться систематизовано. Особливу увагу звертають на стан носоглотки, оскільки багато дітей у цьому віці часто страждають на респіраторні захворювання із затяжним і рецидивуючим перебігом. Виявляють ступінь гіперплазії та пухкість мигдаликів, закладеність носа, наявність аденоїдів (дитина дихає ротом). У цьому віці в дітей віком часто бувають отити, що з анатомофізіологічними особливостями будови лорорганов. Слід звернути увагу на порядок прорізування зубів та їх кількість, може бути виявлено карієс.

При огляді ніг звертають увагу на конфігурацію склепіння стопи для виявлення клишоногості. Жирові подушечки під склепінням стоп, що є в нормі протягом перших років життя, створюють враження плоскостопості.

Наявність шуму над областю серця може бути зумовлено віковими особливостями (грудна клітина розвивається швидше, ніж відбувається зростання серцево-судинної системи) або патологією (ВПС, кардитом). Тому в кожному випадку лікар диференціює фізіологічний та органічний шум, при необхідності призначає додаткове обстеження.

При аускультації легень у дітей віком від року до 3 років прослуховується пуерильне (близьке до жорсткого) дихання, що зумовлено анатомофізіологічними особливостями бронхолегеневої системи.

Пальпуючи живіт, необхідно пам'ятати про навіюваність дитини. Якщо його наполегливо запитувати про больові відчуття, дитина може відповідати ствердно чи негативно залежно від інтонації голосу лікаря, не оцінюючи справжні відчуття. Тому, пальпуючи живіт, лікар відволікає дитину, розповідає їй цікаві історії. При хворобливості дитина мимоволі змінить вираз обличчя.

Обстеження статевих органів проводиться у кожного пацієнта, при цьому може бути виявлено адреногенітальний синдром у хлопчиків – водянка яєчок та ін. При підозрі на адреногенітальний синдром проводять консультацію ендокринолога. При водянці яєчок до 2 років показано хірургічне втручання.

Враховуючи негативізм у поведінці дітей віком від 1 до 3 років, для правильного огляду слід налагодити позитивний емоційний контакт з дитиною. Оцінюючи нервово-психічний розвиток, лікар звертає увагу на мовлення. У 1 рік дитина говорить прості слова, а до 2-3 років - пропозиції. На прохання лікаря дитина показує очі, рота, пальці. Розглядаючи предмети, малюк ставить запитання: "Що це?", "Чому?", "Коли?", "Де?" У цьому віці діти добре запам'ятовують прості вірші та мелодії.

На другому році життя дитина починає малювати, до двох років складає кубики, грає у хованки. Удосконалюються емоційні переживання: радість, образа, кохання, страх. Легка навіюваність і слухняність дитини сприятливі виховання.

Інструктаж батьків стосується переважно питань виховання дитини.

Слід привчити його до охайності: вмиватися вранці та ввечері, чистити зуби, мити руки перед їжею, розчісувати волосся, застилати постіль. Слід привчити дитину виконувати обов'язки по дому – поливати кімнатні квіти, витирати пилюку.

При дратівливості, яка в цьому віці обумовлена ​​бажанням відстоювати самостійність, якщо немає серйозних розладів, треба відволікти дитину або не звертати уваги на її поведінку.

У разі відмови від їжі не слід годувати насильно. Для задоволення добової потреби достатньо 0,5 л молока, 30 г (2 ст. л.) фруктового соку або скибочка фрукта, 60 г залізовмісних продуктів, полівітаміни.

У ранньому дитячому віці продовжують заняття гімнастикою. На другому році життя дитина тренується у ходінні, на третьому році підключаються біг та стрибки. Влітку вправи можна проводити на свіжому повітрі, в тіні.

У віці 12-14 місяців дитина робить перші самостійні кроки, спонукати до цього можна, поманивши дитину яскравою іграшкою.

Рекомендуються присідання, тримаючись за обруч, повзання через обруч, проповзання під перешкодами, встановленими на висоті 30-35 см, з наступним випрямленням тулуба, щоб дістати іграшку, покладену на стілець висотою 40-45 см, згинання та розгинання тулуба, сидячи дорослого, катання м'яча (сидячи на підлозі з широко розставленими ногами), залазіння на предмет, присідання, кидання м'яча, піднімання ніг, ходьба самостійно та з підтримкою.

У віці від 14 до 18 місяців рекомендують: ходьбу по доріжці (шириною 35-40 см, довжиною 2 м), переступ через палиці (дві палиці кладуть на відстані 25-30 см), підкидання великого м'яча, перелазіння через перешкоду, ходьбу по похилій площині, лазіння по драбинці, кидання малих м'ячів по черзі кожною рукою, гру "наздоганяю".

У віці від 1,5 до 2 років рекомендують ходьбу похилою площиною, перекладання кубиків, повзання рачки, лазіння по драбинці, кидання малих м'ячів у ціль, біг за іграшкою, гру в конячку (закріпивши віжки на плечах дитини).

У віці від 2 до 2,5 років дитині пропонують ходьбу та біг за дорослим, ходьбу по дошці (на висоті 15-20 см, зберігаючи рівновагу), віджимання на руках (лежачи на килимку), бавовни перед собою та над головою (у положенні стоячи), вправа "сісти, лягти", кругові рухи "намотування нитки" (кистями рук, руки зігнуті під прямим кутом, пальці стиснуті в кулак), лазіння по драбинці, кидання м'ячів у ціль, ходьбу (високо піднімаючи коліна).

У віці 2,5-3 років дитині пропонують ходьбу на шкарпетках (з розведеними сторонами руками), ходьбу по колоди, піднімання випрямлених ніг (лежачи на килимку), схрещування рук, нахили тулуба.

Триває тренування організму гартуванням. Тривалість загартовування повітрям збільшується до 1 години: при температурі повітря не нижче 22 °C в тіні. Широко використовується плавання. У дитячих садках є басейни, де діти можуть займатися плаванням цілий рік. У літню пору дозволяється плавання у відкритих водоймах при температурі повітря 22 °C. Перебування під променями сонця влітку триває від 5 до 10 хв 2-3 десь у день.

Після огляду дитини та розмови з батьками оформляється запис в історії розвитку дитини (ф. № 112) за колишньою схемою: оцінюються фізичний розвиток методом центильних характеристик, психічний розвиток за лініями розвитку.

Підготовка дитини до вступу до ДДУ

Більшість батьків оформляють дитину до дитячого колективу на 2-3-му році життя. Слід враховувати, що вступ до ДДУ веде до певної ломки психологічного та динамічного стереотипу (відбуваються відрив малюка від матері, контакти з незнайомими дітьми). Це призводить до порушення адаптації дитини, що проявляється розладом сну, апетиту, підвищеною збудливістю.

Збій в адаптації сприяє зниженню імунологічної реактивності, що в умовах нових контактів призводить до інфікування та захворювання. Найчастіше зустрічаються гострі респіраторні захворювання.

Рецидивні інфекційні захворювання призводять до імунодефіцитних станів і розвивається порочне коло. Тому дитину необхідно ретельно готувати до вступу до ДДУ. Хорошим є результат, якщо адаптація відбулася протягом місяця. Спеціальна підготовка дитини ДДУ починається у постнатальному віці.

Особливо активно проводиться останні 3 місяці перед початком відвідування дитячого колективу. Дільничний лікар та медична сестра проводять таку роботу відповідно до плану оздоровлення та врахування індивідуальних особливостей. Обов'язково враховують рівень фізичного та нервово-психічного розвитку дитини, частоту гострих респіраторних захворювань протягом року, наявність хронічних вогнищ інфекцій, вроджених аномалій, алергічних реакцій та інших захворювань.

Під час підготовки дитини до вступу до ДДУ її необхідно привчати до спілкування з новими людьми. Дитина повинна самостійно їсти та засипати. Режим дня максимально наближають до режиму дня молодшої ясельної групи. Заходи щодо загальної підготовки стосуються питань догляду, фізичного та нервово-психічного розвитку, виховання, загартовування дитини. Спеціальна підготовка є планом реабілітаційних заходів стосовно стану здоров'я даної дитини. Не пізніше ніж за місяць до вступу до ДДУ повинні бути виконані необхідні за віком профілактичні щеплення. Якщо дитина перед виходом у ДДУ захворіла, то їй можна відвідувати садок не раніше ніж через 2 тижні після клінічного одужання.

Дані анамнезу, обстеження, реабілітації, відомості про щеплення записуються в історію розвитку (ф. № 112). У напрямку ДДУ вказують паспортні дані дитини, її домашню адресу, номер та адресу дитячої поліклініки. До спрямування додають виписку з історії розвитку дитини, в якій відзначаються особливості перебігу вагітності та пологів матері, динаміка фізичного та психічного розвитку дитини, алергоанамнез, профілактичні щеплення та реакції на них, перенесені захворювання, контакти з інфекційними хворими, необхідність подальших спеціальних оздоровчих заходів.

Робота з адаптації продовжується у ДДУ. Слід попередити вихователя про зустріч із новою дитиною та підготувати дітей групи ДДУ до неї. Приймати до групи дітей можна не більше 3 на тиждень та не більше 20 дітей за 1,5 місяці. Вихователь уточнює у батьків особливості режиму, який був удома, звички дитини, що склалися, спосіб укладання спати, улюблені іграшки, зменшувально-пом'ятне ім'я, яким дитину називали вдома. Слід зберігати емоційний контакт із дитиною, не можна насильно залучати їх у гру.

Весь період адаптації ділять на 3 етапи: гострий, підгострий та період компенсації. У гострому періоді змінюється емоційний стан, порушується поведінка, погіршується сон, апетит, виникають вегетативні та гормональні зрушення. У підгострому періоді дитина активно освоює нове середовище, відбувається відновлення біоритмів різних органів та систем. Швидше нормалізуються апетит, потім сон та емоції, і лише потім – гра та мова. У період компенсації системи та органи працюють узгоджено, що проявляється позитивними емоціями та врівноваженою поведінкою.

За ступенем тяжкості розрізняють адаптацію легку, середню тяжкість та важку. При легкій адаптації порушення поведінки, апетиту, сну, спілкування, мовної активності тривають трохи більше місяця. За цей термін нормалізуються функціональні відхилення, захворювань немає. При адаптації середньої тяжкості зміни більш виражені.

Сон, апетит та рухова активність відновлюються протягом місяця, а мовна активність – протягом двох місяців. Функціональні відхилення виражені чіткіше. Розвивається ГРЗ. Тяжка адаптація відзначається значною тривалістю – від 2 до 6 місяців, може протікати у двох варіантах – рецидивні ГРЗ або невротичний стан. Тяжка адаптація - прогностичний тест поведінки дитини у стресових ситуаціях, неадекватна поведінка зустрічається у 90% випадків, такі діти часто перебувають на обліку у психоневролога. Повна адаптація стану здоров'я у них відбувається через 1,5-2 роки.

У сім'ї, де дитина на третьому році життя спілкувалася лише з близькими родичами, важко досягти оптимального рівня вікової соціалізації. Слід не охороняти дитину від соціальної адаптації, а цілеспрямовано формувати та тренувати адаптаційні можливості, без яких не можна адекватно поводитись у різних соціальних ситуаціях.

Для кращої адаптації у ДДУ рекомендують у перший тиждень залишати дитину на вкорочений день і дозволяти матері бути з дитиною у групі. Результати перебігу періоду адаптації щокварталу аналізує медичний та педагогічний персонал ДДУ для поточної корекції загальної та спеціальної схеми адаптаційних заходів.

Робота педіатра у дитячому дошкільному закладі

При вступі дитини до ДДУ мають бути документи: виписка з розвитку дитини (розгорнутий епікриз), довідка про відсутність контактів з інфекційними хворими. Першого дня після первинного огляду для забезпечення адаптації лікар призначає дитині щадний режим та харчування, близькі до домашніх. Кратність спостереження в період адаптації дітей до 3 років – не рідше 1 разу на 5-6 днів, 3-7 років – раз на 10-20 днів (із записом в історії розвитку, ф. № 112). Період адаптації можна вважати закінченим, коли поведінка дитини стає адекватною: з'являються гарний сон, апетит, захворюваність не вище, ніж у однолітків. Після закінчення періоду адаптації лікар записує епікриз із зазначенням плану подальшого спостереження.

У своїй роботі педіатр ДДУ керується наказами, інструкціями та розпорядженнями вищих органів охорони здоров'я та посадових осіб. Лікар ДДУ спостерігає диспансерну групу хворих на дітей. Він також обстежує дітей за підозри на гостре захворювання.

Лікар ДДУ організує медичний контроль за харчуванням дітей, їх фізичним розвитком та загартовуванням, проводить санітарно-просвітню роботу з профілактики травматизму, веде медичну документацію. В особливих випадках лікар ДДУ доповідає завідувачу дошкільношкільного відділення поліклініки про стан здоров'я дітей, їх захворюваність, вжиті заходи щодо її попередження. Лікар зобов'язаний постійно працювати над підвищенням своєї кваліфікації, проводити консультації для медикопедагогічного персоналу, санітарно-просвітницьку роботу з батьками.

Основними санітарно-гігієнічними вимогами до ДДУ є: норма корисної площі на дитину 4 кв. м; коефіцієнт природного освітлення для групової кімнати щонайменше 1,5 %; відносна вологість повітря 30-60%. Оптимальна аерація досягається при наскрізному провітрюванні без дітей протягом дня 5 разів. Вологе прибирання приміщень проводиться, 2 рази на день, генеральне прибирання та зміна постелі – раз на тиждень. Велике значення має вибір меблів за віком, розмірами тіла.

Діти отримують чотириразове харчування диференційовано відповідно до віку. Для них готують три вікові столи (від року до 1,5 років; від 1,5 до 3 років; від 3 до 6 років). Об'єм порції для дітей 5-6 років більший, ніж для 3-4 років. Усім дітям проводиться вітамінізація їжі. Використовується десятиденне меню для літньоосіннього та зимововесняного періодів, окремо дітям раннього та дошкільного віку. Слід мати картотеку страв із зазначенням набору та кількості продуктів, обсягу порцій, хімічного складу та калорійності. Ведеться накопичувальна відомість, до якої старша медична сестра вносить щоденну кількість продуктів, отриманих за день однією дитиною. Наприкінці 7-10 днів підраховують середню кількість продуктів на дитину на день, хімічний склад, калорійність, співвідношення інгредієнтів. Лікар знайомиться з результатами проведеного аналізу та записує резюме у накопичувальну відомість. При знятті проби з готових страв лікар щодня контролює стан харчоблоку, дотримання правил кулінарної обробки, технології приготування страв, правил зберігання та реалізації продуктів, обробки кухонного інвентарю та посуду.

Планові профілактичні огляди дітей проводять: дітям 2-3 років раз на квартал, старше 3 років – раз на півріччя. Поглиблені огляди педіатра із залученням інших фахівців здійснюють щорічно (фахівці виїжджають до ДДУ). При поглибленому огляді дітей 4 років і більше оцінюють функціональні показники ЖЕЛ, силу стискання кисті руки, частоту пульсу та дихання, рівень артеріального тиску. Діти з виявленою патологією направляються з батьками до поліклініки, де отримують рекомендації щодо оздоровлення та лікування, проводиться реабілітація у ДДУ.

Дітям, що часто і довго хворіють, а також всім здоровим дітям в ДДУ проводять загартовування (повітряні, сонячні, водні процедури). Основні правила загартування: поступовість, регулярність, індивідуальний облік, адекватність навантаження. З методів загартовування в ДДУ широко використовуються ходіння босоніж по доріжці здоров'я, сонячні ванни, УФО взимку (індивідуальне, групове), загартовування водою (контрастні обливання стоп та гомілок, умивання, полоскання рота). Для поліпшення обмінних процесів діти, що часто хворіють, отримують свіжоприготовлений дріжджовий напій, відвар шипшини.

Лікар ДДУ проводить протирецидивні та лікувально-оздоровчі заходи. Для підвищення захисних сил організму призначають настоянку елеутерококу, ехінацеї, естифан. Санюють носоглотку (УФО та УВЧ на мигдалики дітям старше 3 років, інгаляції оману, календули, евкаліпта, полоскання зіва розчинами шавлії, горлянки, ромашки, настоянки календули, евкаліпту, прополісу - 1 ч. л. л.). на день 2-5 днів), призначають вітаміни, алое. Хороший ефект має рибомуніл. В епідемічно несприятливий період (восени та навесні) показані інтерферон ендоназально, оксолінова мазь, тималін, дибазол внутрішньо у мікродозах. У період реабілітації після гострих респіраторних захворювань призначають щадний режим на 7 днів.

Після закінчення року слід оцінити ефективність оздоровлення, групу здоров'я. У ДДУ може бути організована санаторна група для ослаблених дітей, які часто хворіють. Кількість дітей у цих групах до 2 років – 10 осіб, від 2 до 3 років – 15, старше 3 років – 20 дітей. Тривалість перебування у санаторній групі – до року. У цей час за дитиною зберігається місце в основній групі.

Удосконалення системи дошкільного виховання дозволяє зміцнити стан здоров'я дітей, створює передумови для навчання дітей у школі.

ЛЕКЦІЯ № 7. Спостереження за дітьми дошкільного віку у поліклініці

Починаючи з дошкільного віку дитина спостерігається дільничним лікарем 1 раз на рік. Під час відвідування ДДУ спостереження здійснює педіатр цієї установи. У разі виявлення відхилень у здоров'я дитини направляють для обстеження до поліклініки.

Протягом усього дошкільного періоду дитина готується до вступу до школи.

При медичних оглядах дільничний педіатр оцінює фізичний та психічний розвиток дитини, проводить систематизований огляд, а також планує медичні та педагогічні заходи.

Для оцінки фізичного розвитку вивчають антропометричні дані дитини. Слід звернути особливу увагу на розвиток хребта, своєчасно виявити порушення постави, оцінити розвиток м'язів, що здійснюють тонкі диференційовані рухи, такі як ліплення, малювання, шиття. Крім того, необхідно оцінити загальний стан кістковом'язового та зв'язкового апарату, оскільки тільки за його достатнього розвитку можлива активна діяльність життєво важливих систем органів - кровообігу, дихання, обміну речовин.

Оцінюючи психічного розвитку необхідно звернути увагу до інтелектуальні здібності дитини, такі як мова, пам'ять, прагнення пізнання навколишнього світу, вміння керувати своєю поведінкою і формувати взаємини з дорослими і однолітками. Також враховують рівень уваги та мислення.

При проведенні посистемного огляду звертають увагу стан носоглотки, піднебінних мигдаликів, які у разі збільшення є резервуаром персистуючої віруснобактеріальної інфекції, викликають сенсибілізацію, інтоксикацію, а при значному розростанні - гіпоксію різних органів і тканин.

У цьому періоді відбувається зміна молочних зубів на постійні. У віці 5 років прорізуються нижні постійні різці, 6 років - верхні, 5-8 років - великі корінні зуби. Кісткова система дітей багатша хрящовою тканиною порівняно з дорослими.

Формування фізіологічних вигинів хребта в шийному, грудному та поперековому відділах триває протягом усього дошкільного віку. Неправильне положення тіла в ліжку та при сидінні за столом призводить до легкого порушення постави. Незручне взуття заважає правильному формуванню склепіння стопи дитини.

У дітей молодшого дошкільного віку (4-5 років) м'язи розгиначі розвинені недостатньо. Внаслідок цього дитина часто приймає неправильні пози: опущена голова, зведені плечі, сутула спина. З цього випливає, що для правильного формування постави має значення стан кісткової та м'язової систем.

Постава - звичне становище тіла при сидінні, стоянні та ходьбі.

Характерні риси постави дошкільника:

1) голова нахилена вперед;

2) плечовий пояс зміщений допереду, не виступає за рівень грудної клітки;

3) лінія грудної клітини плавно переходить у лінію живота, що виступає на 1-2 см;

4) вигини хребта виражені слабо;

5) кут нахилу таза невеликий.

Постава формується у дошкільному періоді та закріплюється у шкільному віці.

Одна з основних закономірностей у цьому періоді - нерівномірність розвитку та дозрівання окремих органів і систем (краще розвинені великі м'язи і гірше - дрібні), нерегулярність дихання, лабільність пульсу внаслідок недосконалості нервової регуляції, дискінезія шлунково-кишкового тракту, зміна тонусу вегетативної нервової системи переважання парасимпатичного відділу.

У дошкільному віці відбувається бурхливе вдосконалення рухових навичок, що зумовлює великі потреби дитячого організму у кисні.

При вплив стресових факторів недосконалість нервово-гуморальної регуляції серцевої діяльності, дихання при підвищеній потребі організму в кисні легко призводить до функціональних, а потім органічних змін. З боку шлунково-кишкового тракту це проявляється рецидивуючими болями в животі внаслідок спазму чи гіпотонії гладкої мускулатури.

У кожному разі за наявності скарг та виявлених відхилень слід диференціювати вікові зміни від органічної патології.

Проводячи інструктаж із батьками, необхідно звернути увагу до широке коло питань, які стосуються переважно виховання дитини.

Виховання у віці має особливе значення, оскільки йде підготовка дитини до школи. Це потребує значних змін у нервово-психічному розвитку, вдосконалення рухових навичок та загартовування, зміцнення імунологічної реактивності.

Для правильного психічного розвитку слід виховувати самостійність та зменшувати почуття прихильності до батьків, якщо воно надто розвинене у дитини. Готуючись до школи, дитина має безболісно розлучатися з мамою. Слід розвивати в нього здатність контролювати свої бажання, поводитися врівноважено, долати почуття страху та розлуки. Необхідно формувати в дитини здатність до колективних ігор, спілкування з однолітками.

Треба розвивати пізнавальні здібності дитини: вона повинна знати свою адресу, мати уявлення про навколишній світ, про свій рідний край. До 4 років питання "Чому?" змінюється питанням "Що я маю робити?" До цього ж віку дитина готова до самостійного читання. Треба тренувати пам'ять дитини, збільшувати словниковий запас, уміння формулювати свої думки.

Для цього треба вивчати з дитиною вірші, пісні, переказувати прочитане. Перегляд телевізійних передач з актами насильства робить дітей агресивними, тому не можна дивитися всі програми безконтрольно.

Для розвитку рухових навичок та пізнавальних здібностей необхідно брати дітей із собою у походи, вчити дитину кататися на ковзанах, велосипеді, лижах. Необхідно тренувати і дрібні м'язи рук, щоб дитина вміла викреслювати коло, пряму лінію, різноманітні геометричні фігури, чоловічки.

Під час занять необхідно стежити за поставою дитини та зміцнювати м'язи, які утримують хребет у правильному положенні.

При розвитку рухової активності потрібно дедалі більше використовувати ранкову гімнастику, колективні рухливі гри.

Ранкова гімнастика включає ходьбу, біг, вправи для верхнього та нижнього пояса. Проводити фізичні вправи краще на свіжому повітрі.

Рухливі ігри (волейбол, теніс, баскетбол) виховують у дітей витривалість та дисциплінованість. З віку 5-6 років діти відвідують спортивні секції (гімнастичну, акробатичну, фігурне катання, плавання); сучасні чи бальні танці.

Слід привчити дитину до охайності: самостійно вмиватися вранці, акуратно ставитися до свого одягу, після закінчення гри прибирати за собою, мити руки перед їжею, користуватися хусткою, акуратно їсти.

Слід виховувати у дитини почуття відповідальності за своє здоров'я, пояснити їй необхідність дотримання правил вуличного руху.

Роль загартовування у дошкільному періоді велика, оскільки залишається високою чутливістю до охолодження. У цьому віці важливим є усвідомлене розуміння необхідності загартовування для збереження свого здоров'я.

У дошкільному віці формується специфічна імунна відповідь на антигенну стимуляцію. У дітей, що часто і довго хворіють, затримується становлення імунологічної реактивності і розвивається транзиторна імунна недостатність. При відсутності ефекту від загальномедичних заходів слід провести лікування рибомунілом.

Визначення ступеня функціональної готовності дітей до вступу до школи

До медичних критеріїв шкільної зрілості відносять комплексну оцінку стану здоров'я (рівень біологічного розвитку, захворюваність на попередній період, психофізіологічні критерії). При видачі медичного висновку про готовність до навчання слід зважати на медичні показання до відстрочки навчання дітей 6-річного віку.

Визначення психофізіологічної готовності дітей до вступу до школи проводиться у вересніжовтні року, що передує початку навчання.

Медикопедагогічна комісія, що включає психолога, педіатра, а також педагога, виявляє дітей, які не готові до навчання.

Таким дітям необхідна спеціальна підготовка, ефективність якої визначають у лютому року вступу до школи при повторному психофізіологічному обстеженні.

Психофізіологічно незрілі діти залишаються ще на рік у дитячому садку (у підготовчій групі дитячого садка). Якщо дитина раніше не відвідувала ДДУ, її визначають на рік у підготовчу групу. Остаточне рішення медикопедагогічної комісії оформляється перед початком навчального року (у липні серпні).

Готовність дитини до школи розглядають на трьох рівнях.

Перший рівень – морфофункціональний (фізичний розвиток, резистентність, нейродинамічні властивості, розвиток мови, м'язів, працездатність).

Другий рівень – розумова готовність (сприйняття, пам'ять, мислення, уява).

Третій рівень - особистісна готовність (ставлення до школи, навчально-пізнавальної діяльності, одноліткам та дорослим, вміння будувати взаємини, засвоювати та реалізовувати моральні норми).

Визначення психофізіологічної зрілості проводиться за спеціальними діагностичними програмами. Вони укладають різноманітні тести, які постійно вдосконалюються та оновлюються.

Сучасна діагностична програма включає запитання на поінформованість: П. І. О., адреса, доповнення фраз розпочатої пропозиції, мотиваційну готовність (ставлення до школи). Використовують тести у картинках, дітям пропонують грати у гру.

Під час проведення психологічних досліджень оцінюють також розвиток промови (оповідання з картинок), рівень саморегуляції (за різними ігровими методиками), моторику руки, рівень фізичної підготовленості.

В результаті обстеження виявляють дітей з високим рівнем психофізіологічного розвитку, із середнім рівнем (недостатній розвиток мотивації та вольових якостей) та з низьким рівнем.

Подальша програма підготовки до школи проводиться вихователем групи ДДУ диференційовано залежно від результатів проведеного обстеження. За потреби у підготовці дитини беруть участь фахівці: логопед, психолог, педіатр.

ЛЕКЦІЯ № 8. Спостереження дітей шкільного віку у поліклініці. Робота лікаря-педіатра у школі

Шкільний період ділиться на молодший шкільний період (6-9 років), середній шкільний період (10-14 років) та підлітковий період (15-17 років). З молодшим та середнім шкільним віком працює педіатр, а з підлітковим – підлітковий лікар. Однак найбільша наступність у роботі може бути досягнута під час спостереження дитини одним (сімейним) лікарем.

Обстеження дітей шкільного віку здійснюється під час планових оглядів із запрошенням спеціалістів відповідно до схеми динамічного спостереження здорових дітей. Для ретельнішого збору анамнезу слід частіше проводити опитування дітей. Звертають увагу на перенесені захворювання, особливості поведінки, темпи фізичного та психічного розвитку.

При обстеженні органам і системам найбільшу увагу приділяють стану шкіри (можуть бути вугрі), стану зубів (карієс). Необхідно оцінити поставу дитини та виявити на ранніх стадіях її порушення, також важлива своєчасна корекція порушень зору.

Середній та старший шкільний вік – це період суттєвих гормональних перебудов в організмі підлітка, період статевого дозрівання, що відбивається на стані всіх органів та систем. Слід своєчасно виявляти та лікувати такі захворювання, як ожиріння, гіпоталамічний синдром, вегетосудинні дистонії, гіпертензивні та гіпотензивні стани. Дана патологія частіше з'являється на тлі наявних хронічних вогнищ інфекції в носоглотці, жовчовивідних та сечовивідних шляхах. Необхідно оцінити правильний (відповідно до статі та віку дитини) розвиток вторинних статевих ознак.

Для оцінки фізичного розвитку враховують антропометричні дані та рухові навички – вміння стрибати на одній нозі, стояти із заплющеними очима, виконувати точні рухи – писати, ліпити, малювати; у молодшому шкільному віці – зав'язувати шнурки.

Оцінюючи нервовопсихічного розвитку враховують успішність, особливості поведінки у шкільництві та вдома, розвиток промови, пам'яті, самостійності у мисленні.

Посистемний огляд у періоді статевого дозрівання необхідно проводити особливо ретельно, оскільки у віці і натомість гормональних перебудов частіше настає зрив адаптації, що може викликати зміни із боку різних органів прокуратури та систем. В обов'язковому порядку у всіх дітей треба оцінити стан щитовидної залози, лімфовузлів, органів дихання, кровообігу, травлення та сечовиділення. З даних обстеження дають рекомендації.

У шкільному віці вони стосуються переважно виховних моментів. Необхідно навчити дитину берегти своє здоров'я, виховуючи гігієнічні навички (ранковий та вечірній туалет, утримання в чистоті одягу, миття рук перед їжею). У середньому та старшому шкільному віці дитина повинна вміти сама одягатися за погодою, а також розрізняти, який одяг слід одягати вдома, в театр, школу, для прогулянок. Слід розвивати розуміння необхідності правильного харчування, щоб дитина самостійно могла розігріти та приготувати кілька страв, харчуватися регулярно відповідно до режиму дня протягом доби, рівномірно розподіляючи навантаження на органи травлення.

Рекомендації щодо догляду за дитиною включають організацію робочого місця для навчального процесу з гарним освітленням та зручним положенням для правильної постави. Для занять фізкультурою слід придбати фізкультурний костюм та зручне спортивне взуття.

У кімнаті підлітка має бути чисто та затишно. Не слід використовувати для обробки інтер'єру яскраво-червоні дратівливі кольори, краще дотримуватися спокійних і тонізуючих тонів - зелений, жовтий. Необхідний розвиток пізнавальних функцій. Під час навчання обов'язково враховується тип вищої нервової діяльності дитини. Діти з урівноваженим типом легко освоюють новий навчальний матеріал, менше втомлюються та хворіють. Діти зі збудженим типом неврівноважені, швидко схоплюють навчальний матеріал, але з освоюють його остаточно. Потрібна терпляча та наполеглива робота для формування здатності утримувати увагу та гальмувати збудження. Успішність таких дітей нерівна. Діти з гальмівним типом вищої нервової діяльності потребують повторного пояснення, але матеріал зберігається у них міцно. При інертному типі гальмівні та збудливі процеси слабкі, діти швидко втомлюються, займаються слабо, часто хворіють і потребують щадного режиму.

Вже до 8 років дитина може зосередити увагу багатьох аспектах, явищах, виявляти ієрархію, мислити логічно, розуміти думку інших. До 12 років розвивається абстрактне мислення, здатність складати гіпотези. Необхідно, виявляючи здібності дитини, визначити потрібний напрямок у виборі спеціальності. У період від 6 до 12 років слід навчити дитину самостійно готувати уроки, виховати в ній почуття відповідальності за акуратне та сумлінне виконання домашнього завдання, розвивати інтерес до пізнавальної діяльності.

У цих питаннях необхідна узгоджена діяльність батьків та вчителів. У цьому віці починається свідомість своєї мети у житті та способів її досягнення.

У шкільному періоді дитячий колектив розпадається на групи. Важлива подія у житті дитини – поява друга. Зростаючий вплив однолітків може викликати сімейним цінностям.

Неприйняття заборон зазвичай передує здатності дитини приймати розумні рішення. Роль батьків у попередженні необдуманих вчинків велика і може бути виконана в умовах збереження психологічного контакту з дитиною.

Необхідне правильне встановлення батьків на статеве виховання школяра. Таке виховання здійснюється у формі ненав'язливих бесід, що виникають випадково з виявом інтересу у дитини.

У середньому та старшому шкільному віці дитина повинна знати про будову чоловічих і жіночих статевих органів, зачаття та запліднення, сексуальні взаємини, способи запобігання вагітності, венеричні захворювання та СНІД. Не слід нав'язувати дитині подібні теми для бесід, проте треба бути завжди готовим дати правильну відповідь на питання, що її цікавлять.

У дитині виховують негативне ставлення до куріння, алкоголізму та наркоманії, підтримуючи негативні емоції до шкідливих звичок.

Цьому протиставляють здоровий спосіб життя, орієнтуючи дитину на значення збереження її здоров'я. Виховання здорового життя не може здійснюватися в наказному порядку.

Виховують та закріплюють у дитині здоровий інтерес до фізичних вправ на свіжому повітрі, захоплень спортом, книгами, до подорожей, організованого дозвілля у вільний час.

Період статевого дозрівання супроводжується імунодефіцитним транзиторним станом. У цьому віці слід активно продовжувати загартовувальні процедури, дотримуватись режиму дня для виключення фізичних та психологічних навантажень, приймати навесні та восени полівітаміни, своєчасно санувати хронічні вогнища інфекції (рекомендується цілорічне щоденне полоскання мигдалин відварами горлянки, евкаліпта, шавлії, шавлії, шавлії дуба).

Слід своєчасно проводити профілактику ожиріння, психоневрозів, дисфункції щитовидної залози. Мають значення рання діагностика гінекологічної патології у дівчаток, її лікування початкових стадіях.

У шкільному віці продовжується вдосконалення рухових функцій. Фізичні вправи на швидкість (швидкісний біг, швидкі ігри, одягання, роздягання та ін.) у 6-9 років сприяють розвитку швидкісних процесів у розумовій діяльності.

Робота лікарепедіатра в школі

Шкільний лікар працює під керівництвом та контролем завідувача дошкільношкільного відділення поліклініки. До обов'язків педіатра входять:

1) своєчасні медичні огляди дітей із висновком про стан здоров'я, визначенням медичної групи для занять фізкультурою та складанням плану лікувально-оздоровчих заходів;

2) на підставі аналізу медичних оглядів складання плану заходів щодо зміцнення здоров'я школярів, який розглядають на педагогічній раді, затверджують головний лікар поліклініки та директор школи;

3) здійснення медичного контролю за фізичним вихованням у школі, режимом роботи, трудовим навчанням, організацією харчування, санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами;

4) проведення роботи з професійної орієнтації школярів з урахуванням стану їхнього здоров'я, підготовки матеріалів для комісії зі звільнення учнів від переказних та випускних іспитів;

5) амбулаторний прийом у школі, надання медичної допомоги нужденним;

6) проведення санітарно-освітньої роботи, профілактика травм та їх облік;

7) спостереження за диспансерними хворими, їхнє оздоровлення;

8) своєчасне інформування керівників школи про стан здоров'я школярів;

9) підвищення своєї професійної кваліфікації.

Медичний персонал школи входить до штату дитячої поліклініки. Лікар також є членом педагогічної ради школи, він повинен складати поточний навчальний план роботи, який затверджується головним лікарем дитячої поліклініки.

ЛЕКЦІЯ № 9. Імунопрофілактика

Введення засобів активної імунізації у практику дитячої охорони здоров'я зумовило значне зниження захворюваності дітей на інфекційні хвороби. В даний час проводяться щеплення проти туберкульозу, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, кору, паротитної інфекції, гепатиту В, краснухи та інші щеплення за епідпоказаннями. Використовуються засоби активної імунізації проти гострих респіраторних захворювань (рибомуніл, поліоксидоній). Проводяться перші клінічні випробування профілактичних щеплень проти вітряної віспи.

1. Організація та проведення профілактичних щеплень

В даний час щеплення в поліклініці організується і проводиться відповідно до наказу, в якому затверджено календар профілактичних щеплень, інструкція про тактику проведення імунізації, основні положення про організацію та проведення профілактичних щеплень, перелік медичних протипоказань до імунізації, порядок реєстрації інформації про ускладнення від щеплень .

Профілактичні щеплення повинні проводитись у строки, встановлені календарем. У разі їх порушення дозволяється одночасне введення кількох вакцин, але у різні ділянки тіла та окремими шприцами.

При роздільному проведенні щеплень мінімальний інтервал має бути не менше місяця. Якщо щеплення проти гепатиту В проводиться не один день з іншими щепленнями, то інтервал між їх введенням не регламентується.

При виникненні гострих захворювань, у тому числі на ГРВІ та гострих кишкових інфекцій, або загостренні хронічних планова імунізація відкладається до зникнення симптомів захворювання.

Профілактичні щеплення проводяться відповідно оснащених щеплених кабінетах поліклінік або інших приміщеннях при суворому дотриманні санітарно-гігієнічних вимог.

За рішенням органів охорони здоров'я профілактичні щеплення можуть проводитися за місцем роботи (навчання) щеплених або вдома.

Прищепний кабінет поліклініки повинен складатися з приміщень для проведення щеплень та зберігання щеплювальної картотеки та мати холодильник для зберігання щеплених препаратів, шафа для інструментарію та набору медикаментів для невідкладної та протишокової терапії, бікси зі стерильним матеріалом, пеленальний стіл або медичну кушетку, стіл для підготовки , стіл для зберігання медичної документації. У кабінеті повинні бути інструкції щодо застосування щеплених препаратів та пам'ятка щодо надання невідкладної допомоги.

Щеплення проти туберкульозу та постановка проб Манту повинні проводитись в окремому приміщенні, а за його відсутності – на спеціальному столі, у виділені дні та години.

Щоб уникнути контамінації, забороняється поєднання щеплень проти туберкульозу з щепленням проти інших інфекцій. Забороняється проведення щеплень проти туберкульозу та постановки проби Манту вдома.

Керівник медичного закладу несе відповідальність за постановку роботи з щеплень, призначає медичних працівників, відповідальних за планування та виконання профілактичних щеплень з чітким визначенням їх функціональних обов'язків.

Профілактичні щеплення здійснюються медичними працівниками, навченими правил техніки проведення щеплень та прийомів надання невідкладної допомоги.

Про день проведення профілактичних щеплень медичні працівники зобов'язані повідомити батьків заздалегідь. Усі особи, які підлягають щепленням, повинні бути обстежені лікарем або фельдшером, при цьому слід враховувати анамнез (попередні захворювання, алергічні реакції на щеплення, ліки, харчові продукти).

Безпосередньо перед щепленням дитини оглядають та вимірюють температуру тіла для виключення гострого захворювання.

Після проведення щеплення має бути забезпечене медичне нагляд за ним.

Щеплення та туберкулін діагностику проводять шприцами та голками лише одноразового використання. Для імунізації використовують вакцини, дозволені до застосування у Росії.

За повноту та правильність ведення документа щеплення несе відповідальність медичний персонал щеплювального кабінету.

Запис про виконане щеплення робиться у робочому журналі щеплювального кабінету, історії розвитку дитини, карті профілактичних щеплень, медичній карті дитини, яка відвідує дитячий заклад, журналі обліку профілактичних щеплень. Після вакцинації та ревакцинації проти туберкульозу через 1, 3, 6, 12 місяців реєструються характер папули, рубця, стан регіонарних лімфатичних вузлів.

У запису вказуються найменування препарату, країни-виробника, доза, серія, контрольний номер, термін придатності, відомості про місцеві та загальні реакції на щеплення, ускладнення, терміни їх розвитку.

При появі поствакцинальної реакції необхідно негайно повідомити керівника медичного закладу, при розвитку ускладнення - направити екстрене повідомлення в територіальний центр епідеміології. Факт відмови від щеплень фіксується у медичних документах з позначкою про те, що медичним працівником надано роз'яснення про наслідки відмови, підписується громадянином та медичним працівником.

Основні вакцини

Перше щеплення проводиться протягом 24 годин після народження дитини. Це імунізація проти гепатиту В. Рекомбінантна дріжджова рідка вакцина "Енджерікс" є стерильною суспензією, що містить очищений основний поверхневий антиген вірусу гепатиту В (HBS Ag), отриманий за допомогою генної інженерії.

З вірусу гепатиту В ізольований ген поверхневого антигену та включений у дріжджі.

В результаті розмноження клітин дріжджів і очищення поверхневого антигену отримана вакцина HBS Ag, спонтанно трансформується в сферичні частинки діаметром 20 нм, що містять неглікозильовані HBS Ag поліпептиди і ліпідну матрицю з фосфоліпідів, які мають властивості природ. Консервант – тіомерсал. Триразове введення "Енджерікс" призводить до утворення специфічних антитіл і запобігає розвитку захворювання гепатитом В у 95-98% щеплених.

Вакцину вводять внутрішньом'язово в область дельтовидного м'яза дітям старшого віку або в передньобічну ділянку стегна - новонародженим та дітям молодшого віку.

Як виняток пацієнтам з тромбоцитопенією та іншими захворюваннями системи згортання крові вакцина може вводитися підшкірно.

Не рекомендується вводити вакцину внутрішньом'язово в сідничну область, а також підшкірно та інтрадермально, оскільки це може призвести до низької імунної відповіді. Категорично забороняється введення вакцини внутрішньовенно. Разова доза препарату для новонароджених та дітей до 10 років – 10 мкг (0,5 мл), для дітей віком від 10 років – 20 мкг (1 мл).

Друге щеплення проводиться у віці 1 місяця, третє – у 5 місяців, одночасно з АКДС та ОПВ. Недоношених дітей з масою тіла менше 2 кг прищеплюють з двох місяців з аналогічними інтервалами між щепленням.

Первинну вакцинацію проти туберкульозу здійснюють новонародженим дітям на 3-4 день життя. Вакцина БЦЖ - це живі висушені бактерії вакцинного штаму БЦЖ № 1. Одна прищепна доза - 0,05 мг БЦЖ - розчиняється в 0,1 мл розчинника, вводиться внутрішньошкірно на межі верхньої та середньої третини зовнішньої поверхні лівого плеча.

Недоношених дітей з масою тіла менше 2 кг, а також дітей, не вакцинованих у пологовому будинку за медичними протипоказаннями, вакцинують у поліклініці БЦЖМ вакциною. Діти старше двох місяців, не вакциновані в період новонародженості, щеплюються у поліклініці після постановки туберкулінової проби при її негативному результаті.

Дітям роблять щеплення повторно в тому випадку, якщо через 2 роки після вакцинації та рік після ревакцинації у них не розвинувся постщеплювальний рубчик і реакція Манту негативна.

У віці 7 років ревакцинації підлягають діти, які мають негативну реакцію пробу Манту. Інтервал між постановкою проби Манту та ревакцинацією має бути не менше 3 днів та не більше 2 тижнів.

Не підлягають імунізації особи з позитивною та сумнівною реакціями на пробу Манту, а також які мали ускладнення на попередні введення БЦЖ та БЦЖМ.

Вакцинація проти поліомієліту проводиться живою оральною поліомієлітною вакциною, що містить ослаблені штами вірусу поліомієліту людини трьох імунологічних типів (I, II, III). Вакцина випускається у вигляді розчину та цукерок.

Вакцинацію проводять з трьох місяців триразово з інтервалом між щепленнями місяць, ревакцинацію – у 18 місяців, 24 місяці та 7 років одноразово.

За наявності інактивованої поліовакцини перше щеплення у вакцинальному циклі у віці 3 місяців проводять ІПВ, а 2 наступні - ОПВ. До вступу до школи дитина має отримати 5 щеплень (3 – на першому році життя та 2 – на другому).

У тому випадку, коли дитина раніше щеплювалася за індивідуальною схемою, мінімальний інтервал між закінченою вакцинацією та ревакцинаціями повинен становити не менше 6 місяців. Не виключається сумісне введення оральної поліовакцини з усіма вакцинами.

Вакцинасоційований паралітичний поліомієліт виникає у терміни від 4 до 30 днів, у контактних осіб – від 4 до 75 днів, у осіб з імунодефіцитом ці терміни можуть бути різні.

При спілкуванні з хворим на поліомієліт, викликаний диким поліовірусом, ОПВ повинні отримати всі контактні (вакциновані та невакциновані) діти.

Повністю щепленим вводять 1 дозу ОПВ, нещепленим введення здійснюють за повною схемою, у частково щеплених - до встановленого календарем числа щеплень.

Щеплення проти дифтерії, кашлюку, правця проводяться вакциною АКДС (адсорбованою коклюшнодифтерійноправцевою вакциною), яка складається з суміші кашлюкових мікробів I фази, вбитих формаліном або мертіолітом, очищених і концентрованих дифтерійного і стовпця.

Курс вакцинації АКДС складається із трьох внутрішньом'язових ін'єкцій препарату (0,5 мл кожного) з інтервалом на місяць. Скорочення інтервалів не допускається.

При необхідності подовження інтервалів після 1-ї або 2-ї вакцинації понад місяць слід проводити чергову вакцинацію у можливо найближчий термін, який визначається станом здоров'я дитини, але не перевищує 6 місяців. У виняткових випадках подовження інтервалів допускається до 12 місяців.

Щеплення АКДСвакциною проводять одночасно з імунізацією проти поліомієліту. Ревакцинацію проводять одноразово на 18 місяців. Щеплення проти кашлюку роблять з 3 місяців до 4 років. Діти, які мають протипоказання до АКДП, вакцинуються АДСанатоксином за схемою: вакцинація – у 3 та 4 місяці, ревакцинація через 9-12 місяців.

Якщо після трьох або двох щеплень АКДС дитина перенесла кашлюк, то курс вакцинації АКДС вважають закінченим. У першому випадку ревакцинацію проводять АДС у 18 місяців, у другому – через 9-12 місяців.

Якщо дитина отримала лише одне щеплення АКДП, вона підлягає другій вакцинації АДС із ревакцинацією через 9-12 місяців.

При виникненні поствакцинальних ускладнень на перше щеплення АКДС друге проводять АДСанатоксином, якщо на друге - вакцинація вважається закінченою, якщо на третю - ревакцинацію АДС проводять через 12-18 місяців.

У разі порушення схеми імунізації проти дифтерії та правця інтервали між введеннями вакцини повинні становити: між вакцинацією та ревакцинацією – 9-12 місяців, між першою та другою ревакцинаціями – не менше 4 років, між другою та третьою, третьою та четвертою ревакцинаціями – не менше 4 років, між наступними ревакцинаціями – не менше 10 років.

Для екстреної профілактики кашлюку у нещеплених дітей застосовують імуноглобулін людини нормальний дворазово з інтервалом 24 год у разовій дозі 3 мл у максимально ранні терміни, вакцинопрофілактика не проводиться. Ефективна хіміопрофілактика еритроміцином (40-50 мг/кг/добу) протягом 14 днів.

Другу ревакцинацію (6 років) проводять АДСантитоксином одноразово, третю (11 років) - АДСМанатоксином одноразово. Діти старше 6 років, які раніше не щеплені, вакцинуються АДСМанатоксином: 2 щеплення з інтервалом місяць, ревакцинацію проводять через 9-12 місяців одноразово. АДСМанатоксин складається з суміші концентрованих та очищених дифтерійного та правцевого анатоксинів із зменшеним вмістом антигенів, адсорбованих на алюмінію гідроксиді.

Особи, які перебували в контакті з хворим на дифтерію, підлягають вакцинації АДСМ (АДМ) - анатоксином у дозі 0,5 мл, якщо останнє щеплення було більше 5 років тому. Особам нещепленим та з невідомим прищепним анамнезом вакцинацію проводять дворазово з інтервалом на місяць.

Вакцина "Тримовакс" для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи містить живі ослаблені віруси кору, паротиту та краснухи, випускається в ліофілізованій формі, як розчинник використовується вода для ін'єкцій. Вакцинують дітей у 12 місяців шляхом підшкірної або внутрішньом'язової ін'єкції.

У 6 років проводиться ревакцинація комплексною вакциною, у тих випадках, коли дитина не хворіла на жодну із зазначених інфекцією або моновакцинами за календарем, якщо вона перехворіла хоча б на одну з них.

Моновакцини вводяться одночасно різні ділянки тіла або з інтервалом на місяць. Вакцину "Тримовакс" дозволяється вводити одночасно з будь-якою іншою вакциною, крім БЦЖ та БЦЖМ.

При контакті з хворим на кір нехворим і нещепленим, вводять живу корову вакцину в перші 3 дні. За наявності протипоказань до вакцинації та дітей до 12 місяців вводять імуноглобулін людини нормальну в дозі 1,5 мл або 3,0 мл.

При контакті з хворим на епідпаротит щеплення ЖПВ проводять не пізніше ніж через 72 години з моменту контакту з нехворим і нещепленим.

Протипоказання до проведення профілактичних щеплень

Протипоказанням до всіх щеплень є ускладнення на введення попередньої дози препарату – алергічний набряк, що розвинувся протягом 24 годин після щеплення, негайні анафілактичні реакції, енцефаліт, судоми.

Щеплення протипоказані дітям із імунодефіцитним станом, імуносупресією, злоякісними новоутвореннями.

Існують додаткові протипоказання за окремими вакцинами: БЦЖ протипоказана недоношеним дітям з масою тіла менше 2 кг, при регіональному лімфаденіті, регіональному абсцесі, келоїдному рубці після попереднього щеплення, туберкульозному сепсисі в анамнезі, генералізованої 1 , інфікованим туберкульозом або які мають туберкульоз в анамнезі

Для ОПВ абсолютні протипоказання відсутні. Для АКДС протипоказаннями є прогресуючі захворювання нервової системи, неконтрольована епілепсія, інфантильні спазми, прогресуюча енцефалопатія.

Для АДС, АДСМ, АТ і АС абсолютні протипоказання відсутні, для ЖКВ, ЖПВ, "Тримовакс" - анафілактична реакція на аміноглікозиди та білок яєць, для моновакцини проти краснухи - анафілактична реакція на аміноглікозиди, в інших компонентів вакцини.

Відносним протипоказанням є гостре захворювання чи загострення хронічного.

І тут планова вакцинація відкладається до зникнення симптомів.

Не є протипоказанням до щеплень: перинатальна енцефалопатія, бронхіальна астма, поліноз, медикаментозна алергія, екзема, дерматози, анемія, ДЦП, синдром Дауна, інфекції верхніх дихальних шляхів та діарея при температурі нижче 38 °C, їх хронічні , збільшення тимусу, вроджені вади розвитку, лікування антибіотиками або невеликими дозами кортикостероїдів, дисбактеріоз, віраж туберкулінової проби Манту без функціональних проявів, вказівки в анамнезі на недоношеність, гіпотрофію, гемолітичну хворобу новонароджених, хворобу гіалінових мембран, судоми (судоми) членів сім'ї), алергія у родичів, раптова смерть у сім'ї, віраж туберкулінової проби Манту та інфікування туберкульозом у членів сім'ї.

Поствакцинальні реакції та ускладнення

Поствакцинальні реакції – це зміни функціонального стану організму, які не виходять за межі фізіологічної норми.

Сильна загальна реакція полягає у підвищенні температури тіла вище 40 °C, сильна місцева – у появі інфільтрату у місці введення вакцини діаметром більше 8 см або інфільтрату за наявності лімфангіту з лімфаденітом.

Поствакцинальне ускладнення - патологічний стан організму, що розвивається після вакцинації та за своїми проявами, що виходить за межі фізіологічної норми.

До ускладнень відносять:

1) анафілактичний шок на АКРС, АДС, ЖКВ, який виникає протягом 24 годин після введення вакцини;

2) колаптоїдний стан на АКДП через 5-7 днів від введення вакцини;

3) енцефалопатію (порушення мозкових функцій ЦНС, генералізоване або фокальне підвищення внутрішньочерепного тиску, порушення свідомості більше 6 год, судоми, повільні хвилі на ЕЕГ) на введення АКДП, АДС у термін від 3 до 7 днів;

4) резидуальний судомний стан (епізод судом при температурі нижче 39 °C, якщо вони були відсутні і повторювалися після вакцинації) на АКДС, АДС, АДМ у терміні 3 днів;

5) паралітичний поліомієліт на ОПВ до 30 днів у щепленого, до 6 місяців і пізніше - у імунодефіцитного, до 75 днів - у контактної особи;

6) після щеплень туберкульозу – лімфаденіт, регіональний абсцес, келоїдний рубець та інші ускладнення, що виникли протягом року;

7) хронічний артрит на "Тримовакс", вакцину проти краснухи у терміні 42 дні;

8) неврит плечового нерва на АКДС, АДС, АС, АДСМ та інші вакцини у термінах від 2 до 28 днів;

9) тромбоцитопенічна пурпура на ЖКВ, "Трівакцину", вакцину проти краснухи у терміні від 7 до 30 днів. Фебрильні судоми, вибухання джерельця, пронизливий

крик, тривалий плач можуть спостерігатися при енцефалопатії, але самі по собі недостатні для встановлення діагнозу ускладнення від щеплення.

Основними принципами лікування поствакцинальних реакцій та ускладнень є боротьба з гіпертермією, проведення дезінтоксикації, застосування десенсибілізуючих препаратів, протисудомна та дегідратаційна терапія, лікування інтеркурентних інфекцій та загострених хронічних захворювань, симптоматична терапія.

При анафілактичному шоку медична допомога має бути надана негайно. Вона полягає в припиненні введення препарату, наданні хворому на горизонтальне положення (на боці), його зігріванні, введенні внутрішньом'язово антигістамінних препаратів, внутрішньовенно - глюкокортикоїдів, киснедотерапії, симптоматичної терапії (введенні серцевих, сечогінних, протисудомних засобів і т.д.). Після виведення з анафілактичного шоку дитину негайно шпиталізують.

При виявленні ускладнення після імунізації або підозрі на нього лікар (фельдшер) зобов'язаний повідомити головного лікаря медичного закладу. Головний лікар забезпечує госпіталізацію хворого до стаціонару, направлення екстреного повідомлення.

Територіальний центр епідеміології здійснює реєстрацію ускладнення на щеплення з уточненням клінічного діагнозу, лабораторне дослідження матеріалу, отриманого у хворого, надсилає інформацію до обласного центру епідеміології.

Лекція № 10. Реабілітація дітей після хвороби. Інвалідність

Прояви хвороби розглядаються на трьох рівнях: органному, організмовому та соціальному.

На органному рівні хвороба проявляється у вигляді морфологічних змін, що призводять до порушення функцій органу чи системи органів. На організмовому рівні хвороба характеризується обмеженням життєдіяльності.

На соціальному рівні захворювання веде до соціальної неповноцінності, внаслідок обмеження життєдіяльності людина не здатна виконувати звичайну для неї роль у житті відповідно до віку.

За визначенням експертів ВООЗ, критеріями життєдіяльності є:

1) орієнтація;

2) спілкування;

3) самообслуговування;

4) пересування;

5) заняття трудовою діяльністю;

6) контроль за своєю поведінкою;

7) навчання.

Обмеження життєдіяльності характеризується відсутністю однієї чи поєднанням кількох зазначених критеріїв. Оцінка критеріїв життєдіяльності в дітей віком вимагає обліку вікових можливостей дитини.

Обмеження життєдіяльності дитини виявляється у повної чи часткової втрати можливості здійснювати орієнтацію, спілкування, пересування, самообслуговування, контроль своєї поведінки, соціальній та втрати можливості займатися трудовий діяльністю, як-от гра, навчання.

Обмеження життєдіяльності дитини визначається порушенням функцій і поділяється на три ступені: різке (I ступеня), значне (ІІ ступеня), виражене (ІІІ ступеня).

Стан функцій характеризується за функціональним класом (ФК):

0 – немає порушень функцій;

1 - є легкі порушення функцій (не більше ніж на 25%), що компенсуються повністю;

2 - помірні порушення функцій (від 25% до 50%), що частково компенсуються до помірного ступеня;

3 - значні порушення функцій (від 51% до 75%), що слабо компенсуються;

4 - різко виражені та повні (понад 75 %) порушення функцій, що не компенсуються.

1. Інвалідність

Інвалідність у дитини – стан стійкої соціальної дезадаптації, спричинений обмеженням її життєдіяльності внаслідок порушення функцій органів чи їх систем.

Експертами ВООЗ розроблено критерії виживання, які характеризують інвалідність:

1) орієнтація у навколишньому світі;

2) фізична незалежність;

3) мобільність;

4) спілкування;

5) заняття;

6) економічна незалежність.

Виділяються чотири ступені обмеження критеріїв виживання: незначна, помірна, значна, різка.

Незначний ступінь характеризується можливістю повної компенсації відповідного критерію при використанні допоміжних пристроїв або постійному прийомі ліків, а також при періодичному розладі даного критерію.

Помірна міра визначається у випадках досягнення часткової компенсації при використанні допоміжних пристроїв або медикаментів. Значний ступінь спостерігається у випадках, коли потрібна допомога інших осіб. Різкий ступінь обмеження потребує постійної допомоги у спеціальній установі. Таким чином, можна зробити висновок, що інвалідом є особа, яка потребує соціальної допомоги та захисту у зв'язку з обмеженням своєї життєдіяльності через наявність будь-яких фізичних чи розумових недоліків.

Інвалідність з дитинства встановлюється у випадках, коли інвалідність внаслідок захворювання чи каліцтва настала у віці до 16 років, а в учнів - до 18 років. КЕК видає висновок, який є офіційним документом, що засвідчує термін та причину інвалідності, а також складає індивідуальну програму реабілітації, в якій зазначаються конкретні обсяги та види медичної, професійної, а також соціальної реабілітації дитини-інваліда.

Індивідуальна програма реабілітації є документом, обов'язковим до виконання відповідними державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності.

Приводом для встановлення інвалідності є не сама хвороба чи травма, а їхні наслідки. Наслідки можуть виявлятися як порушень будь-якої психічної, фізіологічної чи анатомічної структури чи функції, що у свою чергу призводить до обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності дитини.

При хронічних соматичних захворюваннях можливе формування різних обмежень життєдіяльності. У таких випадках питання встановлення інвалідності у дітей розглядається лише після обстеження у спеціалізованому стаціонарі фахівцями дитячих лікувально-профілактичних закладів, коли соціальна дезадаптація набуває стійкого характеру, незважаючи на проведені лікувальні заходи та реабілітацію.

Дітям інвалідність встановлюється без зазначення групи та причини на певний термін, який може укладатися в одні з наступних часових рамок: від 6 місяців до 2 років; на 2 роки, 5 років, до 16 років.

Термін, який встановлюється інвалідність, залежить від оборотності викликаних захворюванням, травмою чи дефектом функціональних порушень, і навіть можливостей соціальної адаптації, іншими словами - від клінічного прогнозу і реабілітаційного потенціалу організму дитини.

2. Реабілітаційний процес

Реабілітація - повна ліквідація в організмі дитини патологічних змін, що викликали хворобу, та забезпечення її подальшого гармонійного розвитку. Реабілітація відрізняється від лікування тим, що допомагає хворому відновити нормальну життєдіяльність відповідно до його віку. Цілі реабілітації:

1) відновлення функцій;

2) соціально-побутове відновлення;

3) професійна діяльність, а й у дітей - здатність до навчання.

Розрізняють медичну, соціальну та трудову реабілітацію.

Медична реабілітація передбачає етапне лікування від виникнення захворювання до відновлення здоров'я. Її завданнями є відновлення та компенсація функціональних можливостей організму.

Для цього за допомогою психотерапії необхідно сформувати адекватне ставлення дитини до хвороби, дати їй підготовку у необхідному обсязі, зорієнтувати за допомогою психологічних методів інваліда або хворого на відновлення здоров'я власними тренувальними зусиллями, відновлення втрачених функцій та здатності до навчання.

Соціальна реабілітація забезпечує організацію відповідного віку та способу життя дитини режиму дня, правил догляду близькими членами сім'ї або відповідним персоналом дитячих дошкільних чи шкільних закладів.

Даний вид реабілітації формує у дитини усвідомлене ставлення себе при хворобі, позитивне сприйняття сім'ї та суспільства. Соціальна реабілітація спрямована на надання соціальної допомоги та послуг для адаптації до соціальної сфери, забезпечує допоміжними технічними засобами, обслуговуванням вдома, матеріальною допомогою, за необхідності – вихованням та навчанням у спеціалізованих установах.

Трудова реабілітація полягає у підготовці дитини до процесу навчання, засвоєння шкільної програми або програми дошкільної установи, у наданні коштів для навчання, профорієнтації, профнавчання.

етапи реабілітації

Рання реабілітація передбачає покращення результатів лікування, відновлення функціональних можливостей хворого органу та організму. Вона проводиться у періоді гострих проявів хвороби за умов стаціонару чи поліклініки, т. е. це клінічний етап реабілітації. Він є підготовкою всього організму до наступного етапу.

Пізня реабілітація, або санаторний етап, полягає у повній ліквідації патологічних змін, відновленні можливості фізичної та психічної діяльності дитини з урахуванням її індивідуальних здібностей.

Такий вид реабілітації може проводитись за умов місцевого санаторію чи поліклініки з використанням факторів санаторного лікування.

Чинники реабілітації санаторного етапу:

1) щадяще тренуючий режим рухової активності;

2) ЛФК;

3) масаж;

4) лікувальна педагогіка;

5) харчування;

6) прийом мінеральної води;

7) фізіотерапевтичні дії;

8) санація вогнищ інфекції;

9) продовження лікування, призначеного у стаціонарі.

Режим тренування підбирається індивідуально залежно від можливостей дитини з поступовим розширенням навантаження.

Лікувальна фізкультура має велике значення при всіх захворюваннях.

Під її впливом підвищуються окисні процеси в організмі, покращується загальний обмін.

Фізичні вправи регулюють вплив на судинний тонус.

При цьому прискорюються кровотік та відтік лімфи, у зв'язку з чим зменшуються застійні явища у печінці, селезінці та шкірі. Одночасно у крові підвищуються вміст гемоглобіну та кількість еритроцитів, посилюється фагоцитарна функція крові.

Фізичні вправи надають позитивний вплив на емоційний тонус дитини, покращують її настрій, роблять її активнішим, товариським.

ЛФК повинна проводитися одночасно з масажем, що є одним із видів пасивної гімнастики.

Як правило, використовується методика загального масажу.

Лікувальна педагогіка забезпечує психологічну реабілітацію, підвищує здатність до розумових навантажень.

Харчування хворої дитини має бути повноцінним, повинно забезпечувати потребу у харчових інгредієнтах, а також калоріях відповідно до віку. З раціону виключаються гострі, смажені, консервовані страви та екстрактивні речовини.

Їжа має бути різноманітною, включати страви рослинного та тваринного походження, містити рослинні жири та свинячий жир, оскільки вони є джерелами ненасичених жирних кислот.

Мінеральна вода. Для пиття може бути використана пляшкова мінеральна вода. Приймають її за 30-40 хв до їди по 4-5 мл/кг 3 десь у день протягом 3-4 тижнів. При лікуванні захворювань кишківника мінеральну воду приймають у холодному вигляді.

Хімічні складові мінеральних вод, що всмоктуються через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, безпосередньо впливають на обмінні процеси, рН соків травлення, а також ферментативну активність.

Через 15-30 хв після прийому води внутрішньо спостерігається стимуляція шлункової секреції, активуються функції печінки та підшлункової залози.

Гідрокарбонатні води нормалізують рухову та секреторну функції травного тракту, зменшують явища диспепсії, розріджують та сприяють видаленню патологічного слизу зі слизової оболонки шлунка, дихальних та сечовивідних шляхів, нормалізують кислотнолужну рівновагу.

Хлоридні натрієві води стимулюють обмінні процеси, мають жовчогінний ефект, стимулюють секрецію шлунка, кишечника та підшлункової залози. Хлоридні кальцієві води знижують проникність клітинних мембран, зменшують кровоточивість, надають сприятливу дію на зростання кісткової тканини та зубів.

Сульфатні іони у поєднанні з катіонами кальцію мають протизапальну дію та ущільнюють судинну стінку. Іони магнію впливають виділення жовчі. Іони йоду та брому нормалізують функцію ЦНС та щитовидної залози.

Миш'яковисті води активно впливають на енергетичний потенціал клітин та їх загальну резистентність.

Кремній має протизапальні, антитоксичні та болезаспокійливі властивості. Фтор зміцнює тканини зубів. Застосування мінеральної води для пиття можна повторювати через 6 місяців після закінчення курсу на санаторному етапі реабілітації.

Фізіотерапевтичні методи лікування підбираються з урахуванням клінічних проявів хвороби, переносимості та ефективності у даного хворого. При цьому можуть бути використані електропроцедури.

Під впливом електричних струмів виникає складний комплекс як місцевих, і загальних реакцій організму як змін кровообігу, обміну речовин, трофіки тканин у хворому органі та інших, що сприяє зникненню запального процесу.

З лікувальною метою методів електродії використовуються гальванізація, імпульсна електротерапія, високочастотна електротерапія.

Санація вогнищ хронічної інфекції проводиться на всіх етапах реабілітації консервативними методами, але на санаторному етапі можуть застосовуватись і хірургічні методи на тлі медикаментозного лікування.

Медикаментозне лікування та профілактика рецидивів продовжуються відповідно до розробленої схеми лікування в стаціонарі.

Санаторний етап реабілітації має вирішальне значення у повній ліквідації хвороби.

Кожне спеціалізоване відділення повинно мати цей етап реабілітації, де працюють фахівці зазначеного профілю високої кваліфікації.

Вторинна профілактика, або відновне лікування, на поліклінічному етапі реабілітації є комплексом лікувально-оздоровчих та педагогічних заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію морфологічних та функціональних змін організму дитини, що виникли внаслідок захворювання або травми, а також психічного статусу хворої, та забезпечує повне відновлення здоров'я, повернення дитини до звичайних йому умов життя.

На цьому етапі мають бути досягнуті стійка компенсація порушених функцій, повна фізична, психічна та соціальна адаптація.

На поліклінічному етапі реабілітації використовують курортне лікування.

Курортна реабілітація проводиться на відповідних курортах або у літніх спеціалізованих таборах відпочинку дітей, де використовуються сильнодіючі курортні фактори та загартовування, які дитина може перенести за наявності достатнього запасу сил.

Тому терміни проведення курортного лікування визначаються за кожною нозологічною формою індивідуально, але не раніше ніж через 6 місяців після проведеного санаторного етапу лікування.

Цілями амбулаторно-поліклінічної реабілітації є повне одужання, попередження хронічної патології та інвалідності дітей або компенсація функціональних змін організму дитини, що виникли внаслідок хвороби, а також відновлення психічного статусу хворого з метою повернення його у найкоротші терміни до властивого йому способу життя.

Курортна реабілітація передбачає профілактику рецидивів хвороби. До сильнодіючих курортних факторів реабілітації відносяться: бальнеотерапія, грязелікування, світлотерапія, загартовування. Використовуються також ЛФК, фізіотерапія, лікувальна педагогіка.

Бальнеотерапія - використання природних водних джерел або штучно приготовлених мінеральних вод для зовнішнього застосування.

Бальнеотерапія включає купання та плавання в басейні, загальні та місцеві ванни, лазні, ванни природних мінеральних вод та штучно приготовлених їх аналогів, а також внутрішнє застосування мінеральної води (пероральний прийом, промивання шлунка, кишечника, інгаляції).

Органічні сполуки в мінеральних водах (речовини типу гумінів, бітумів, нафтенових кислот, фенолвмісних сполук) визначають її бактерицидні та біостимулюючі властивості. За величиною рН мінеральні води поділяються на кислі (рН 3,5-6,8), нейтральні (рН 6,8-7,2) та лужні (рН 7,2-8,5 і вище).

За переважанням іонів вони називаються хлориднонатрієвими, гідрокарбонатнонатрієвими. Мінеральні ванни надають на організм температурний, механічний, хімічний вплив.

Біологічно активні речовини, що містяться у ванні, діють на шкіру і, проникаючи через неї, включаються в метаболічні процеси.

Ванни з температурою води 35-37 ° C призначаються дітям через 1-2 дні, оскільки викликають стомлення. Протипоказані ванни для ослаблених дітей.

Грязелікування - застосування природних органомінеральних колоїдних утворень (пелоїдів), що містять активні речовини (солі, гази, біостимулятори), що мають властивості теплоносіїв.

Грязі надають температурну, механічну та хімічну дію, забезпечують поступову віддачу тепла, викликаючи активну гіперемію не тільки шкіри, а й глибоко розташованих тканин та органів, покращуючи їх кровообіг.

Механічне вплив сприяє поліпшенню гемодинаміки.

Хімічний фактор у дії грязей обумовлений наявністю в них біологічно активних речовин, які діють безпосередньо на шкіру та проникають у циркулюючу кров (летючі, гормоноподібні речовини, антибіотичні сполуки, органічні кислоти та ін.), активують біоенергетичні та ферментні процеси.

Грязі можуть застосовуватися у вигляді загального накладання на все тіло, виключаючи голову, шию, область серця та місцевих процедур ("штани", "труси", "рукавички", "чоботи" та ін.). Температура бруду може бути від 37 до 46 °C.

Після застосування бруду потрібний відпочинок на один або два дні. Дітям раннього віку та ослабленим пелоїдотерапія протипоказана.

У дошкільному та шкільному віці час процедур зменшується порівняно з дорослими, але показання до призначення бруду такі самі, як і у дорослих.

Світлолікування (фототерапія) – застосування з лікувальною метою електромагнітних коливань оптичного діапазону (світла). Біологічну дію має поглинена енергія.

При поглинанні енергії світла атомами та молекулами тканин організму відбувається її перетворення на теплову та хімічну енергії, які забезпечують фотобіологічні ефекти, вони залежать від виду світла (інфрачервоний, ультрафіолетовий).

Інфрачервоне та видиме світло - електромагнітні коливання з довжиною хвилі від 400 мкм до 760 нм. Ці промені проникають на глибину до 1 см і називаються тепловими (або калоричними). Видимий світло - електромагнітні коливання з довжиною хвилі від

760 до 400 нм.

Інфрачервоні та видимі промені при поглинанні дають подібні ефекти в тканинах організму, вони є факторами зовнішнього середовища, що постійно діють.

Підвищення температури тканин у зоні впливу призводить до поліпшення кровообігу, зміни судинної проникності, посилення обмінних процесів, підвищення фагоцитозу, ослаблення болю.

При вплив цих променів на рефлексогенні зони зменшується спазм гладкої мускулатури внутрішніх органів, поліпшуються їх функції, а також утворюються біологічно активні речовини.

Цим променям властива протизапальна дія. Промені з довжиною хвилі 450-460 нм руйнують молекулу водонерозчинного білірубіну, а фотобілірубін, що утворюється, розчиняється у воді і виводиться з організму з сечею і жовчю.

Ультрафіолетове випромінювання – електромагнітні коливання з довжиною хвилі від 180 до 400 нм. Вони відрізняються малою проникаючою здатністю, поглинаються поверхневими шарами шкіри, викликають фотохімічні процеси в ній, в результаті яких вивільняються біологічно активні речовини (гістамін, ацетилхолін, простагландини та ін), підвищується активність пероксидази, гістамінази, тирозинази та інших ферментів.

Відбуваються покращення функцій органів та систем, ендокринних залоз та імунітету, утворення вітаміну D, стимулюються процеси пігментоутворення.

Під впливом УФ-променів утворюється еритема, через 4-12 год після опромінення настає некроз і некробіоз клітин епітелію з подальшим лущенням шкіри. УФеритема має бактерицидну, десенсибілізуючу дію. УФпромені активно впливають на всі види обміну, покращують процеси вищої нервової діяльності.

Великі дози УФвипромінювання знижують тонус САС, а малі стимулюють не лише САС, але й гіпофіз, активують функцію кіркового шару надниркових залоз, щитовидної та статевих залоз, серця, легень, травної системи. УФопромінення знайшло широке застосування при лікуванні різних захворювань.

Лазеротерапія – використання з лікувальною метою низькоенергетичного лазерного випромінювання (посилення світла за допомогою вимушеного випромінювання).

Глибина лазерного випромінювання вбирається у кількох міліметрів, воно дратує рецептори шкіри. Відбуваються дегрануляція опасистих клітин, проліферація фібробластів, посилення трофорегенераторних процесів.

Стимулююча дія лазера проявляється при короткочасних дії (до 3 хв).

Лазерне низькоенергетичне випромінювання впливає на ендокринні залози, зокрема активує функції надниркових залоз, щитовидної залози.

При цьому збільшується кількість еритроцитів та ретикулоцитів, спостерігається посилення мітотичної активності клітин кісткового мозку, стимулюються активність дихальних ферментів та утворення АТФ, гуморальні фактори захисту (інтерферон, лізоцим, комплемент), фагоцитарна активність. Лазеротерапія знайшла широке застосування за різних захворювань запального характеру.

На курортному етапі реабілітації використовуються також ультразвук, магнітотерапія, ЛФК, масаж, процедури, що гартують. Показано пішохідні екскурсії, ближній туризм, рухливі ігри без участі у змаганнях.

Курортна реабілітація - це комплексний вплив всіх курортних чинників. Вони повинні підбиратися індивідуально кожній дитині залежно від віку та стану здоров'я, а також її реакції.

При хронічно протікають рекомендується застосування курортних факторів у поєднанні з етіотропним лікуванням.

Третинна профілактика передбачає реабілітацію, спрямовану на зменшення факторів та умов, що призводять до інвалідності, а також забезпечення можливості для інвалідів досягти соціальної інтеграції.

Реабілітація на цьому рівні має на меті допомогти інвалідові досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного та соціального рівня діяльності та підтримати його, надавши кошти для зміни його життя та розширення рамок незалежності.

Це не лише тренування інвалідів для адаптації до навколишнього середовища, а й втручання у їхнє безпосереднє оточення, суспільство загалом.

Лекція № 11. Реабілітація гастроентерологічних хворих

1. Езофагіт

Езофагіт є запальним захворюванням стінки стравоходу, що характеризується болями, більш вираженими при проходженні їжі. Сприятливими факторами є різні агресивні впливи на слизову оболонку: опіки, хімічні речовини, езофагальні рефлюкси, а також тривалі механічні впливи (живлення через зонд, повторні ЕФГС, сторонні тіла та ін.) та зниження захисних механізмів стравоходу при розладах харчування, полігіпо.

Збудниками захворювання частіше бувають гелікобактеріозна та герпетична інфекції.

Ізольований езофагіт (без ураження інших органів травлення) характеризується змінами слизової оболонки, що визначаються ендоскопічно. За міжнародними критеріями тяжкості запалення виділяються чотири ступені ураження стравоходу:

I ступінь - одна або кілька еритематозних смуг на слизовій оболонці з ексудатом або іноді ерозіями на поверхні;

II ступінь - набряклі еритематозні смуги, що злилися, але не замикаються по колу (з наявністю ерозій);

III ступінь - вся слизова стравоходу в нижній третині виглядає набряковою, еритематозною з ерозіями;

IV ступінь - ульцерація слизової оболонки з (або без) формуванням стриктури, метаплазія епітелію, рубцеві зміни, скорочення стравоходу. Нейтрофільна інфільтрація вказує на гострий процес, лімфоцитарноплазматичну – на хронічний.

Рання реабілітація спрямована на запобігання розвитку ускладнень, таких як кровотеча, рубцювання, стриктури, зміни рельєфу слизової оболонки стравоходу. Вона передбачає усунення факторів, активне етіологічне та патогенетичне лікування, дієту в межах першого столу з додатковим введенням вітамінів, лізоциму, що покращують регенерацію пошкодженої слизової стравоходу.

Призначаються етіологічні засоби (еритроміцин 20 мг/кг на добу, метронідазол 0,25 г 2 рази на добу); цитопротектори (денол); Н2гістаміноблокатори (циметидин 25 мг/кг на добу в 2 прийоми на день).

Показана психотерапія і при необхідності застосовуються психотропні засоби (еленіум 0,005 г на прийом, седуксен 2,5-5 мг – разова доза, настоянка собачої кропиви 1 крапля на 1 рік життя).

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії або поліклініці з використанням усіх методів санаторного лікування. Призначаються раціональне харчування, мінеральна вода малої та середньої мінералізації, нагріта до 38-39 °C з розрахунку 3-4 мл/кг за 30 хв до їди 3 рази на день, проводяться психотерапія, ЛФК, призначаються імпульсні струми низької частоти за методикою електросна.

Відновне лікування у поліклініці включає загартовування дітей та профілактику рецидивів. При цьому використовуються седативні засоби, лікувальна педагогіка, хвойні ванни, ЛФК, прогулянки та сон на повітрі, СМТ (синусоїдальні модульовані струми на епігастральну ділянку).

Через 6 місяців після закінченого санаторного етапу реабілітації дитина може продовжувати реабілітацію на курорті або використовувати курортні фактори реабілітації в умовах поліклініки.

Подальше відновне лікування в умовах поліклініки триває за потреби після проведеного курортного. Призначаються загальнозміцнювальні та гартовані заходи.

Моніторинг реабілітації або динамічний нагляд здійснюються до зняття з обліку. У цьому визначаються терміни для протирецидивного лікування умовах стаціонару.

Кратність спостереження: після стаціонарного лікування при проведенні санаторного лікування в умовах поліклініки необхідне спостереження у лікаря кожні 10 днів, при проведенні відновного лікування – 1 раз на рік; при використанні курортного лікування – 1 раз на тиждень, у подальшому – 1 раз на 6 місяців. З урахування дитина знімається через 2 роки після курортного лікування.

Спостереження інших фахівців (стоматолога, отоларинголога) проводяться 1 раз на рік, решту – за показаннями.

Лабораторно-інструментальне обстеження проводиться на стаціонарному етапі реабілітації, на санаторному етапі, на етапі відновлювального лікування - 1 раз на рік до зняття з обліку (проводять аналіз крові, ЕФГДС, внутрішньотравцеву рНметрію).

Терміни спостереження при I та II ступенях запалення – 2 роки, III та IV ступенях – 3 роки за відсутності клінічних проявів хвороби після останнього загострення.

2. Гастрит

Гастрит – запальне захворювання стінки шлунка, що характеризується болями в животі та диспепсичними розладами.

Етіологічним фактором частіше є хелікобактеріозна інфекція, але можу бути сальмонельозна, ієрсиніозна, ротовірусна інфекції.

Схиляють до розвитку гастриту емоційна лабільність (конфлікти в сім'ї, школі, якісь лиха, стресові ситуації), порушення харчування, алергічні процеси. При усуненні збудника та факторів хвороби може відновитися функція органу; тоді говорять про гострий процес.

Тривала персистенція збудника або дія фактора, що привертає, призводять до стійкого порушення функції, як правило, до хронізації процесу. ФК визначається за рівнем активності запалення.

З Сіднейської класифікації гастрити поділяються на гострі і хронічні.

При гострих гастритах за вираженістю нейтрофільної інфільтрації виділяють три ступені активності процесу, при хронічних – за рівнем лімфоцитарноплазматичної інфільтрації – чотири.

Залежно від ступеня активності, поширеності запального процесу виділяють антральний, фундальний гастрит та пангастрит.

3. Дуоденіт, гастродуоденіт

Етіологія, що привертають фактори ті ж, що й при гастриті. За поширеністю запального процесу поділяється на обмежений (бульбіт) і поширений, який захоплює інші відділи дванадцятипалої кишки. Ступінь активності процесу визначається так само, як при гастриті.

Рання реабілітація має бути спрямована на нормалізацію психічних розладів методом психотерапії, яка проводиться і на інших етапах реабілітації, оскільки сама хвороба також може спричинити невротичний стан.

Психологічна реабілітація полягає у подоланні психічних реакцій, здобутті психологічного комфорту, виключенні умов невротизації.

Одночасно, крім етіологічного лікування (антибіотиків, препаратів метронідазолу), необхідно посилити механізми саногенезу. (біотрансформацію – біохімічний захист організму) підвищити резистентність слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки шляхом регуляції про- та антиоксидантних властивостей шлункового соку, використовувати дієтичні фактори.

Показано раціональне харчування – рекомендуються продукти з високим вмістом ферментів біотрансформації, вітаміни С, групи В. Рекомендуються електрофорез новокаїну, папаверину, седативні засоби.

При підвищеній кислотності шлункового соку призначаються антацидні препарати, протизапальні (вікалін, вікаїр), блокатори Н2-рецепторів гістаміну – ранитидину гідрохлорид по 0,1 г 2 рази на добу.

З неселективних блокаторів дофамінових рецепторів використовують церукал у дозі 5-10 мг за 30 хв до їди 3 рази на день.

Пізня реабілітація здійснюється за умов поліклініки чи санаторію з допомогою всіх чинників санаторного лікування.

Мінеральна вода може бути пляшковою хлориднонатрієвою або гідрокарбонатнохлоридною, по 3-4 мл/кг (разова доза), підігрітою до 38-39 °C, 3 рази на день.

З огляду на чинників санаторного лікування пізня реабілітація передбачає санацію вогнищ хронічної інфекції. За потреби проводиться медикаментозне лікування за схемою, розробленою на ранньому етапі реабілітації. Використовуються також олія шипшини, пентоксил по 0,15-0,3 г 3 рази на день; рибоксин 0,1-0,2 г внутрішньо 3 рази на день, гастрофарм 0,5 г 3 рази; карнітин 20% розчин по 1 ч. л. 1-2 десь у день; електросон, ЛФК, масаж, лікувальна педагогіка.

Вторинна профілактика проводиться в умовах поліклініки з використанням курортних факторів реабілітації, що сприяють повній ліквідації хвороби та її загострень, а також загартування організму дитини.

Динамічне спостереження дітей із хронічним гастритом, гастродуоденітом проводиться до 4 років за відсутності скарг та ознак хвороби.

Хворі знімаються з обліку при повному відновленні функцій шлунка та дванадцятипалої кишки.

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки

Це запальне захворювання, що протікає з виразками слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Хелікобактеріозна інфекція виявляється у 100% хворих. Сприятливі фактори ті ж, що і при гастриті. Рання реабілітація передбачає:

1) етіологічне лікування: еритроміцин, цефазолін, амоксицилін, метронідазол, препарати вісмуту;

2) антисекреторні засоби: Мхолінолітики – неселективні (атропін, платифілін, метацин); селективні (гастроцепін, піренцепін);

3) блокатори Н2гістамінових рецепторів: циметидин, ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин;

4) антациди: магнію оксид, кальцію карбонат, алмагель, фосфалюгель;

5) підвищення резистентності слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки: стимулюючі слизоутворення (карбеноксолон, енпростил, сайтотек), цитопротектори, що утворюють захисну плівку (денол, сукралрат, смекта), обволікаючі (вікалін, вікаїр);

6) засоби, що нормалізують моторну функцію шлунка та дванадцятипалої кишки: церукал, регнал;

7) спазмолітики: ношпа, папаверин;

8) репаранти: солкосерил, масло обліпихи, гастрофарм;

9) седативні препарати;

10) транквілізатори.

Має значення також раціональне харчування, збагачене лізоцимом та вітамінами.

Вся ця терапія проводиться на шпитальному етапі, що призводить до відновлення функції шлунка.

Пізня реабілітація здійснюється у місцевому санаторії, де продовжуються психотерапія, лікувальна педагогіка, діти отримують повноцінне харчування, вживають мінеральну воду. Для прийому внутрішньо використовуються сульфатна кальцієвомагнієвонатрієва, гідрокарбонатносульфатна, натрієвокальцієва води, починаючи з 1,5-2 мл/кг протягом першого тижня, потім переходять на повну дозу (3-5 мл/кг) за 30-60 хв до їжі, в підігрітому вигляді до 38-39 ° C протягом 3-4 тижнів. Застосовуються інші методи санаторної реабілітації (фізіотерапія, ЛФК), але обережніше, ніж при гастриті.

Відновне лікування – вторинна профілактика здійснюється в поліклініці, призначаються повноцінне харчування, щадний режим, за показаннями – седативні препарати, адаптогени: настойка женьшеню по 1 краплі на 1 рік життя, настоянка елеутерококу.

Через 6 місяців після закінченого санаторного лікування показано курортне лікування, яке полягає у повторному призначенні мінеральної води для пиття та мінеральних ванн, фізіотерапії, грязьових аплікацій на ділянку шлунка. Велике значення мають лікувальна педагогіка, ЛФК, процедури, що гартують, такі як обливання, душ, купання, перебування на свіжому повітрі, прогулянки.

Динамічне спостереження. Після проведеної реабілітації діти, які страждають на виразкову хворобу, повинні спостерігатися лікарем 1 раз на квартал, а при стійкій ремісії - 2 рази на рік із госпіталізацією для обстеження та протирецидивною терапією 1-2 рази на рік.

Необхідні методи обстеження: аналіз крові та сечі 2 рази на рік, копрограма – 1 раз на квартал, ФГДС, інтрагастральна рНметрія, фракційне шлункове зондування, УЗД органів черевної порожнини. З диспансерного обліку діти знімаються за наявності повної клінікоендоскопічної ремісії протягом щонайменше 5 років.

4. Ентерит, коліт (ентероколіт)

Є запальним захворюванням стінки тонкої і товстої кишок, що характеризуються болями в животі і діарейним синдромом.

Хронічні коліти, ентероколіти найчастіше пов'язані з перенесеними гострими інфекціями.

У цьому випадку збудник, який спричинив захворювання, вже втратив своє значення, а порушення функцій кишечника підтримуються тими морфологічними змінами, що залишаються після перенесеної інфекції.

Основними клінічними симптомами є біль у животі, здуття і бурчання, порушення рухової активності кишечника (запори, проноси чи зміна проносів запорами). Болі в період ремісії захворювання можуть бути відсутніми, а порушення функцій кишечника зберігаються, що потребує відновного лікування.

Крім того, типовими для цих хворих є підвищена дратівливість, сльозливість, пригнічений настрій, синдром судинної дистонії, схильність до спазм гладкої мускулатури.

Рання реабілітація полягає в організації харчування, що відповідає можливостям засвоєння їжі, психотерапії, використанню електрофорезу з новокаїном при болях, застосуванні в'яжучих, обволікаючих, адсорбуючих засобів. При неспецифічному виразковому коліті показано психотерапію, седативні препарати, салазопіридазин 30-60 мг/кг на добу на 2 прийоми, потім по 10-20 мг/кг на добу, преднізолон при тяжких формах хвороби. Використовуються метронідазол 0,2 г – 2-3 рази; інтестопан 1-2 таблетки на день, невіграмон 60 мг/кг на добу на 4 прийоми. За відсутності ефекту застосовують азотіаприн 3-5 мг/кг на добу, потім 1-2 мг/кг на добу; циклоспорин 4 мг/кг на добу на 2 прийоми.

Антибактеріальні препарати застосовуються одночасно з лактобактеріном, біфідумбактеріном. Використовуються мікроклізми з маслом обліпихи, солкосерилом.

На етапі пізньої реабілітації, крім психотерапії та лікувальної педагогіки, використовуються мінеральні води, фізіотерапевтичні фактори, лікувальна фізкультура, потрібна нормалізація моторної функції кишечника.

Питні мінеральні води при ентероколітах, що супроводжуються посиленням моторної функції кишечника та діареєю, повинні призначатися у невеликих кількостях (1-2 мл/кг) із температурою 46-44 °C. При зникненні діарейних явищ переходять на нормальну дозу (4-5 мл/кг).

При явищах кишкового стазу та запорах вода має бути кімнатної температури. Використовуються мінеральні води малої або середньої мінералізації з переважанням гідрокарбонатного, сульфатного, кальцієвого іонів, слабовуглекислі або вуглекислоти, що не містять.

Двигуну активність товстої кишки посилюють більш мінералізовані та холодні води, що містять іони магнію, сульфати. Кишковий стаз усувається кишковим промиванням мінеральною водою. Призначаються 5-6 процедур за день. Промивання кишечника протипоказані при гострих процесах у кишечнику, виразковому коліті, кишкових кровотечах, поліпах, випаданні прямої кишки.

Фізіотерапевтичні фактори. Найбільш ефективним вважається індуктотермія при дозуванні до відчуття легкого тепла на животі, тривалість дії 10-15 хв, кількість – 8-10 процедур. Рекомендується також слаботеплова доза по 10-12 хв, проводяться 8-10 процедур через день. Ефективно УВЧ, тривалість процедури 15 хв., 10-12 процедур через день.

Хорошу дію має світлолікування (УФопромінення, лазерне випромінювання). За допомогою спеціальних світловодів опромінюється область прямої кишки (щодня 10-12 процедур по 10 хв).

Протипоказано призначення фізіотерапевтичних процедур хворим при загостреннях ентероколіту або коліту та великих ерозивно-виразкових процесах.

На етапі вторинної профілактики широко використовуються фактори курортного лікування, серед яких одним із потужних є грязелікування.

Вважається, що воно має протизапальну дію, покращує функції кишечника. Призначають аплікації з мулового, торф'яного або сапропелевого бруду на ділянку живота тривалістю 15-20 хв через день, 8-10 процедур.

Грязі посилюють реактивність організму, запускають механізми, що забезпечують очищення організму від ослабленої антибіотиками патогенної флори. Таке лікування можна призначати через 6 місяців після загострення.

Курортне лікування можна проводити на курорті або в літньому таборі відпочинку, оскільки сприятлива обстановка, позитивні емоції, вплив ландшафту та клімату благотворно позначаються на стані хворих.

Застосування медикаментозних засобів підвищує ефективність дії курортних факторів і, за даними авторів, є доцільним.

Такий же лікувальний ефект, як "чистий" бруд, дають електрогрязьові процедури, вони переносяться краще. Електрофорез бруду призначається на 12–15 хв, 8–10 процедур через день.

Протипоказано курортне лікування хворим з туберкульозним ураженням кишечника, при поліпах, кишковій кровотечі та при підозрі на пухлини кишечника.

Подальше динамічне спостереження проводиться у поліклініці. Спостереження у педіатра показано 2 рази на рік, потім у період стійкої ремісії – 1 раз на рік. Лабораторне обстеження на етапі відновного лікування проводиться 1 раз на 6 місяців і включає загальний аналіз крові, сечі, копрограму і аналіз калу на приховану кров, визначення білка і білкових фракцій крові. Хворий знімається з обліку через 3 роки після загострення за відсутності ознак хвороби.

5. Панкреатит

Панкреатит – запальне захворювання підшлункової залози. Найчастіше панкреатит виникає при інфекційних захворюваннях, таких як паротит, герпетична інфекція. Сприяючим фактором є порушення відтоку соку підшлункової залози за наявності каменів у версунгієвій протоці або перешкод у ділянці фатерового сосочка (спазм або стеноз сфінктера Одді).

У цих випадках відбувається підвищення тиску в протоковій системі залози, створюються сприятливі умови для розвитку етіологічного фактора та активації ферментів у самій залозі, що призводить до подальшого аутолізу її тканини з ураженням судин та розвитком набряку залози.

У розвитку хронічного панкреатиту можуть грати роль тривала персистенція збудників або дія фактора, що сприяє застою соку з подальшим розтягуванням проток, розвитком невідповідності активності панкреатичних ферментів та їх інгібіторів.

Рання реабілітація спрямована на усунення факторів порушення відтоку соку підшлункової залози, а також зменшення запалення, що призводить до поліпшення функції та кровопостачання залози.

За наявності больового синдрому призначають спазмолітики, периферичні мхолінолітики, міотропні засоби, наркотичні анальгетики, еуфілін. Доцільно проводити електрофорез розчину новокаїну за щадним методом, коли сила і тривалість дії скорочуються.

Індуктотермія та УВЧ можуть бути використані, але в атермічній дозі, при тривалості дії 5-8 хв через день, з урахуванням клінічних проявів панкреатиту.

Призначається раціональне харчування із частковим парентеральним харчуванням. Показано лужне пиття, вітаміни С, А, Е, групи В, інфузійна терапія; ентеросорбенти; внутрішньовенне введення антиферментів (контрикал 20-000 ОД/добу).

Для зменшення зовнішньосекреторної функції залози призначають перитол 2-4 мг 3 рази на день, блокатори Н2рецепторів гістаміну. Етіологічне лікування при герпетичній інфекції проводиться віролексом 10 мг/кг (разова доза).

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії чи умовах поліклініки з допомогою чинників санаторного лікування. Показано раціональне харчування, мінеральні води малої та середньої мінералізації.

Найбільш ефективні води, що містять іони магнію та кальцію. Вони стимулюють виділення панкреатичного соку та нормалізують активність ферментів у ньому. Воду попередньо необхідно підігріти до 38-39 ° C і приймати за 1 год до їди курс лікування 21 день.

Вторинна профілактика з використанням курортного лікування проводиться у фазі ремісії. Курортне лікування здійснюється в умовах поліклініки чи курорту через 6 місяців після закінченого санаторного етапу реабілітації. Можна провести курортну реабілітацію у таборі відпочинку з використанням пляшкової мінеральної води, бруду (обережно) та інших факторів курортного лікування.

Курортне лікування протипоказане хворим зі стенозуючим папілітом та порушенням прохідності панкреатичних проток.

Динамічне спостереження. У першому року після курортного етапу педіатр спостерігає хворого 1 разів у місяць, потім 2 десь у рік. Лабораторні дослідження (аналіз крові, копрограма, визначення амілази сечі) на першому році проводяться 1 раз на 3 місяці, потім 2 рази на рік, глюкозотолерантний тест на вміст інсуліну – 1 раз на рік; УЗД підшлункової залози – 1 раз на рік; дуоденальне зондування для визначення функції підшлункової залози – за показаннями. Раз на рік визначають тканинні антитіла.

З диспансерного обліку діти не знімаються.

6. Хвороби жовчовивідної системи

Захворювання жовчовивідної системи у дітей, як правило, мають мікробне походження. Сприятливим фактором є порушення відтоку жовчі, яке розвивається при дискінезії жовчовивідної системи.

Дискінезії можуть бути пов'язані з дисфункцією сфінктерного апарату, закупоркою проток або їх стисненням. Надалі наявність запального процесу в протоках може супроводжуватися порушенням відтоку жовчі.

Має значення також скорочувальна здатність жовчного міхура.

Клінічні дослідження показали, що хронічні холецистохолангіти протікають у вигляді двох форм: простої та імунокомплексної.

Проста форма зустрічається у 70% хворих, проявляється у всіх дітей болями в животі (у правому підребер'ї, епігастрії, ділянці пупка) різного характеру, тривалості, часто нападоподібними, іноді непостійними, тупими.

Больовий синдром зазвичай супроводжується диспепсичними розладами (нудотою, відрижкою, нестійким випорожненням, запорами). Важливим симптомом є збільшення печінки, пов'язане із застоєм жовчі.

Як правило, відзначаються позитивні симптоми Ортнера (болючість при косому ударі по правій реберній дузі), Мерфі (різка болючість на вдиху при глибокій пальпації в правому підребер'ї - від болю іноді навіть переривається вдих), Кера (болючість у точці жовчного міхура, що підсилює вдиху), френікуссимптом (симптом Георгієвського Мюссі - болючість при натисканні між ніжками правого грудиноключичнососцеподібного м'яза), Пекарського (болючість при натисканні мечоподібного відростка), Боаса (болючість при натисканні праворуч від VIII грудного хребця), резистентність м'язів у м'язах у дріб'язку.

Після ліквідації больового нападу ці симптоми можуть не виявлятися. Самопочуття дітей за цієї форми не порушується.

Симптоми хронічної інтоксикації та зміни з боку інших органів відсутні. Фізичний розвиток відповідає віку. У деяких дітей основним симптомом захворювання є збільшення печінки без болючого симптому. Тільки комплексне обстеження дозволяє діагностувати холецистохолангіт.

Імунокомплексна форма має місце у 30% хворих і характеризується явищами хронічної інтоксикації: блідістю, синьовою під очима, головними болями, дратівливістю, стомлюваністю, порушенням сну, апетиту, часто субфебрильною температурою, пітливістю, деяким відставанням у фізичному стані. як при простій формі.

У всіх хворих цієї групи є зміни серцево-судинної системи, що проявляються розширенням меж серця, приглушенням тонів, шумом систоли, порушеннями ритму серця, зміною артеріального тиску. При електрокардіографічному дослідженні реєструються м'язові зміни, порушення ритму.

При реографії аорти та легеневої артерії визначаються зміни скорочувальної здатності міокарда та структури систоли як правого, так і лівого шлуночка.

При реографії печінки спостерігається порушення кровообігу, що характеризується зниженням артеріального та венозного кровотоків, більш виражене у дітей 7-10 років.

З боку органів травлення можуть бути функціональні зміни шлунка та дванадцятипалої кишки, рідше – гастрити, дуоденіти, іноді реактивний панкреатит та реактивний гепатит. У деяких хворих – минуща альбумінурія. У всіх дітей цієї групи в крові виявляються циркулюючі імунні комплекси.

Рання реабілітація хворих на холецистити, холецистохолангіт полягає в поліпшенні функції жовчовивідної системи.

З цією метою усуваються причини, що призвели до порушення відтоку жовчі, та призначаються холекінетики (холецистокінін, магнію сульфат, яєчні жовтки), холелітин та холеспазмолітики (атропіну сульфат, екстракт беладонни), гангліоблокатори (ганглерон).

При стиханні хворобливих симптомів застосовуються засоби, що стимулюють жовчоутворення: істинні (дехолін, холосас, холензим, алохол, нікодин, оксофенамід, циквалон, трава безсмертника піщаного, корінь ревеню гіркого, листя суниці) та гідрохолерецілатини (гідрохолерецілатини).

Холекінетичні та холеретичні властивості мають поліспірти (сорбіт, маніт, ксиліт). Проводиться антибактеріальна терапія.

З фізіотерапевтичних заходів у період гострих проявів хвороби призначається лише електрофорез (магнію сульфату, папаверину, новокаїну) на область жовчного міхура.

Пізня реабілітація передбачає лікування у місцевому санаторії з використанням мінеральної води малої та середньої мінералізації та інших факторів санаторного лікування, продовження антибактеріальної терапії за схемою, розробленою у стаціонарі.

Вторинна профілактика проводиться у поліклініці з використанням факторів курортного лікування або в умовах курорту.

Одним із найбільш ефективних курортних факторів є грязелікування.

Воно надає позитивний вплив на функціональний стан жовчного міхура, а також аналгетичну, протизапальну дію.

Аплікації з мулового, сапропелевого, торф'яного бруду накладаються на область правого підребер'я при температурі 40-44 °C. Одночасно призначаються інші фактори курортної реабілітації характеру, що гартує.

Термін динамічного спостереження при простій формі хвороби може бути обмежений двома роками, при імунокомплексній – трьома.

Вторинні холецистохолангити підлягають спостереженню постійно, якщо не було хірургічної корекції. Лабораторно-інструментальні дослідження (аналіз крові, УЗД жовчного міхура, дуоденальне зондування) проводяться 1 раз на рік.

7. Хронічний гепатит

Хронічний гепатит у дітей у більшості випадків є наслідком перенесеного вірусного гепатиту або є первиннохронічним безжовтяничним вірусним гепатитом. Він розвивається при тривалій персистенції вірусу з утворенням імунних комплексів, що ушкоджують гепатоцити. Класифікація хронічних гепатитів (ХГ), прийнята на Всесвітньому конгресі гепатологів у 1994 р. у Лос-Анджелесі, представлена ​​в наступному вигляді.

Форма ХГ:

1) хронічний вірусний гепатит із зазначенням вірусу (В, д, С, G, F) або зазначається, що вірус не ідентифікований;

2) аутоімунний гепатит;

3) хронічний токсичний чи лікарсько індукований гепатит.

Активність ХГ:

I – мінімальна (підвищення нормального рівня активності АлТ до 3 разів);

II – помірна (активність АлТ у сироватці крові підвищена до 10 разів);

III - виражена (рівень АлТ більш ніж 10 разів перевищує нормальний); неактивний гепатит.

Стадії ХГ:

I – слабовиражений перипортальний фіброз;

II - помірний фіброз із портопортальними септами;

III - виражений фіброз із портоцентральними септами;

IV – порушення часточкової структури;

V – формування цирозу печінки.

Фази розвитку вірусу:

1) реплікації;

2) інтеграцію.

Рання реабілітація передбачає покращення функцій печінки на госпітальному етапі лікування, коли є скарги на слабкість, нездужання, плаксивість, відзначаються відхилення функціональних проб печінки, зміни біохімічних показників крові (диспротеїнемія, білірубінемія, підвищення активності ферментів).

Показано етіологічне та патогенетичне лікування, основна увага приділяється режиму (лікарняний) та дієті (стіл № 5), протизапальній та антитоксичній терапії. Призначається етіотропне лікування (рибавірин, ацикловір), штерферони; преднізолон 1-2 мг/кг на добу; еуфілін 2,4% розчин - 2-4 мг/кг на добу; трентал 1,5-2 мг/кг на добу; тималін 0,2 мг/кг; цитохром З 0,25% розчин внутрішньом'язово; адсорбент – холестирамін 5-10 г на добу до їди.

Для поліпшення кровообігу печінки рекомендується використання магнітних полів на область печінки. Однак і ця процедура проводиться обережно, у стадії зменшення запально-некротичних процесів. Поступово збільшується руховий режим, використовується ЛФК.

Пізня реабілітація дітей, хворих на гепатит, проводиться методами санаторної реабілітації в поліклініці чи санаторії. Цьому етапу відповідає стадія згасання активності процесу, що характеризується відсутністю скарг, але є збільшення розмірів печінки без збільшення селезінки, невеликі відхилення функціональних проб печінки.

При цьому використовуються всі фактори санаторного лікування, у тому числі мінеральні води, що містять гідрокарбонати, сульфати, хлор та магній.

Воду п'ють у гарячому вигляді (42-44 ° C) з розрахунку 4-5 мл/кг 3 рази на день. За потреби проводиться лікування преднізолоном, інтерфероном.

Використовуються білігнін 5-10 г до їди, жовчні кислоти, метіонін, актовегін (солкосерил) 5-10 мл/кг на добу, ліпоєва кислота, анаболічні стероїди.

Відновне лікування в поліклініці здійснюється дільничним лікарем, проводиться імуномодулююча терапія (загартування). Призначаються вітаміни у вікових дозах, цитохром С, жовчогінні засоби протягом 1 тижня щомісяця.

Виключаються фізичні та психічні навантаження. Заняття фізкультурою проводяться за щадною програмою, загальний режим.

Подальше динамічне спостереження здійснюється 1 раз на квартал, потім 2 рази на рік (планова госпіталізація та протирецидивна реабілітація).

Досліджують загальний та біохімічний аналізи крові, визначають серологічні маркери всіх вірусів гепатиту, проводять УЗД печінки 2 рази на рік, біопсію печінки за показаннями, функціональні проби печінки (трансаміназу, білірубін, РПГА з тканинним діагностикумом). З обліку хворі знімаються через 5 років після одужання.

8. Встановлення інвалідності дітям при захворюваннях органів травлення

Існують такі терміни інвалідності:

1) терміном від 6 місяців до 2 років - при ускладненому перебігу виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки;

2) терміном від 2 до 5 років - при захворюваннях, патологічних станах, вадах розвитку шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчовивідних шляхів, цирозах печінки, хронічному гепатиті, безперервно рецидивному виразковому процесі, термінальному ілеїті. Клінічна характеристика: • стійкі різко виражені порушення функцій травлення або функцій печінки;

3) на термін 5 років - при захворюваннях, ушкодженнях, пороках розвитку стравоходу, шлунковокишкового тракту (після тотальної резекції шлунка або 2/3 тонкої кишки, хронічної кишкової спайкової непрохідності з множинними свищами, непрохідності стравоходу з гастростомією і без неї ). Клінічна характеристика: стійкі різко виражені порушення функцій травлення, стійкі виражені нетримання калу, калові нориці, що не піддаються хірургічній корекції або не підлягають хірургічному лікуванню;

4) на строк до досягнення 16-річного віку – при цирозі печінки, хронічному гепатиті з вираженою активністю, стійким незворотним порушенням функцій печінки при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях.

ЛЕКЦІЯ № 12. Реабілітація дітей із хворобами обміну речовин

1. Гіпотрофія

Гіпотрофія – білковокалорійна недостатність, що характеризується втратою маси тіла, розладом росту та розвитку дитини.

Гіпотрофія може бути вродженою (викликана затримкою внутрішньоутробного розвитку) та набутою.

Гіпотрофія є основним діагнозом, якщо вона розвивається внаслідок порушення вигодовування, неправильного догляду, перенесених захворювань. За наявності ж основного захворювання (потворності, спадкових та набутих хвороб) гіпотрофія сприймається як синдром.

За клінічними проявами гіпотрофія ділиться на кахектичну та набряклу, за тяжкістю - на І, ІІ, ІІІ ступенях, окремо виділяється гіпостатура. Гіпостатура може розглядатися як прояв гіпотрофії II-III ступенів, але з підшкірножировою клітковиною, що зберігається в невеликій кількості, при рівномірному відставанні дитини в довжині і масі тіла.

Ступінь гіпотрофії визначається не тільки за дефіцитом довжини та маси тіла, але й за клінічними проявами, такими як блідість, сухість та дистрофічні зміни шкіри, відсутність або набряк підшкірно-жирової клітковини, явища ацидозу, ознаки порушення обміну речовин, функціональні розлади внутрішніх органів та ЦНС, зниження опірності до будь-якого впливу довкілля, прояв полігіповітамінозу.

Рання реабілітація проводиться паралельно з лікуванням та забезпечує відновлення критеріїв життєдіяльності дитини відповідно до віку. ФК відповідає ступеню гіпотрофії, РП оцінюється за загальним станом дитини. Реабілітація передбачає організацію раціонального режиму дня, правильного догляду, проведення занять та ігор, що викликають позитивні емоції. При усуненні причини гіпотрофії та проведенні дієтотерапії необхідно відновити секрецію та моторну діяльність шлунково-кишкового тракту, що досягається режимом харчування, застосуванням жовчогінних препаратів та на короткий термін – замісною терапією травними соками та ферментами, а також БАД з лізоцимом та біфідобактеріном.

З метою покращення обмінних процесів призначаються чергування лікувальних та гігієнічних ванн, ультрафіолетове опромінення. Стимулююча терапія здійснюється введенням углобуліну, апілаку, дибазолу, метацину, 20% розчину карнітину хлориду (по 1 краплі на 1 кг маси тіла 2 рази на день). Старшим дітям показані женьшень, алое. Для покращення функціональної діяльності нервової системи використовуються еленіум, глютамінова кислота, нейролептики.

Пізня реабілітація здійснюється в поліклініці та домашній обстановці за умови достатнього тепла, правильного гігієнічного режиму, перебування на свіжому повітрі. Велике значення має масаж. Він підвищує емоційний тонус та активність дитини, при цьому покращуються апетит та загальний стан. Ослабленим дітям проводиться масаж, що погладжує, дуже ніжно і легко протягом 2-3 хв 2-3 рази на день. Надалі тривалість процедури зростає. Одночасно з погладжування проводяться розтирання, розминання.

Відновне лікування включає поєднання масажу та гімнастики, починаючи з простих вправ, потім гімнастика займає домінуюче місце, доповнюючись масажем. Ці процедури призначаються через 1,5-2 години після їди. Продовжується ультрафіолетове опромінення. Поступово вводяться процедури, що гартують: обтирання, обливання водою, рухливі ігри, що не втомлюють дитину.

Динамічне спостереження необхідне протягом року при усуненні факторів, що схиляють. Огляд дітей першого року проводиться щомісяця, у наступних віках – 1 раз на квартал.

2. Ожиріння

Ожиріння (паратрофія) - хронічний розлад харчування, що характеризується надмірним накопиченням жиру, що супроводжується розладом росту та розвитку дитини.

За рівнем перевищення маси тіла розрізняють 4 ступені ожиріння:

I ступінь – перевищення маси від середньовікової на 10-29%;

II ступінь – 30-49 %;

ІІІ ступінь - 50-99%;

IV ступінь – більше 100%.

Рання реабілітація проводиться одночасно з усуненням причини та організацією раціонального вигодовування, методом збільшення активності дитини та використанням водних процедур та лікувальної фізкультури.

Комплекс вправ лікувальної фізкультури залежить від можливості дитини та поетапно переходить від легких фізичних вправ до важчих.

У зв'язку з легкістю розвитку рецидивів ожиріння цінними є ті види лікувальної фізкультури, які можуть проводитися протягом тривалого часу та забезпечують стійкий терапевтичний ефект (плавання, гімнастика).

Пізня реабілітація проводиться за умов місцевого санаторію, літнього табору відпочинку чи поліклініці. При раціональному харчуванні основним фізичним навантаженням є біг (3 десь у день трасою довжиною 500-1500 м залежно від віку).

Має значення зменшення тривалості сну (тільки у канікулярний час). У школі бажано організувати спеціальні класи для дітей з ожирінням та включати додаткові уроки лікувальної фізкультури.

Відновне лікування за умов поліклініки передбачає організацію раціонального харчування, психотерапію, дозовані фізичні навантаження.

Динамічне спостереження. Діти, хворі на ожиріння, першого року життя оглядаються педіатром 1 раз на місяць, на другому році життя - 1 раз на квартал, потім 2 рази на рік. Ендокринолог та невропатолог оглядають хворих на ожиріння дітей 1 раз на рік, інші фахівці – за показаннями.

При динамічному спостереженні проводиться контроль маси та довжини тіла, оцінюються загальний стан дитини, динаміка статевого розвитку, рівень цукру в крові та сечі, загальних ліпідів, холестерину (3 ліпопротеїди крові – раз на рік, при ожирінні ІІІ-ІV ступенів – 2 рази на рік) .

За наявності ендокринних розладів проводиться дослідження ТТГ, СТГ. Спостереження ендокринолога здійснюється щомісяця.

3. Діатези

Ексудативно-катаральний діатез - вікноспецифічна дисметаболічна реакція, що характеризується інфільтративнодескваматозними процесами в шкірі та слизових оболонках. Це не алергічне захворювання, а діатез, що проявляється жирними лусочками на шкірі волосистої частини голови, брів ("гнейс"), "молочною кіркою" на щоках (почервоніння та лущення), щільними вузликами на шкірі, лущенням слизових ("географічна мова"). Діти схильні до захворювань верхніх дихальних шляхів, попрілостей. Вони пастозні, мають надмірну масу тіла.

Рання реабілітація проводиться одночасно з симптоматичним лікуванням шляхом нормалізації водномінерального обміну та КОС під контролем біохімічних досліджень, а також ліквідації гіповітамінозів та функціональної недостатності надниркових залоз.

Пізня реабілітація та відновне лікування полягають в організації раціонального вигодовування з додаванням БАД та вітамінів, а також травних ферментів (при розладі випорожнень).

Динамічне спостереження проводиться як і, як і в здорових дітей.

Лімфатикогіпопластичний діатез - генералізоване збільшення лімфатичних утворень на фоні зниження функцій надниркових залоз, переважно їх хромофінного апарату.

Внаслідок зменшення синтезу катехоламінів та глюкокортикоїдів за відносно достатньої освіти мінералокортикоїдів відбуваються гіперплазія лімфатичної тканини, затримка в організмі натрію, хлоридів, води. Діти пастозні, бліді, мляві, тургор тканин знижений, м'язи розвинені слабо. Лімфовузли, вилочкова залоза, селезінка збільшені. При сильних екзогенних та ендогенних подразниках розвиваються непритомність, колапс, смерть. Смерть раптова, коли не виявляються анатомічні ознаки захворювання.

Рання реабілітація спрямована на нормалізацію функцій надниркових залоз, що досягається призначенням аскорбінової кислоти, поліпшенням кровообігу в них внаслідок фізіотерапевтичних впливів (ультразвуку, теплових процедур). При різкому збільшенні лімфовузлів (бронхопульмональних, мезентеріальних), тимусу показані глюкокортикоїди коротким курсом та АКТГ.

Пізня реабілітація та відновне лікування проводяться в умовах поліклініки за допомогою збалансованого харчування з БАД, призначення курсів адаптогенів, вітамінів, дибазолу, пентоксилу у вікових дозах.

Нервоноартритичний діатез - порушення обміну пуринів, що виявляється випаданням кристалів сечової кислоти в тканини суглобів та інших органів, що характеризується больовим синдромом та підвищеною нервовою збудливістю.

Прояви даного діатезу дуже поліморфні, в різних дітей неоднакові, що з ступенем порушення вираженості обміну пуринів.

Основним симптомом є невгамовне блювання, що супроводжується болями в животі, запахом ацетону з рота в результаті кетоацидозу. Найчастіше вона виникає при вживанні жирної їжі та продуктів з низьким вмістом вуглеводів. При цьому розвивається ацетонемічний криз. Він може тривати 1-2 дні. Через часті блювання розвивається ексікоз. Старші діти скаржаться на головний біль, біль у суглобах. У них часто виявляються каміння у жовчному міхурі або ниркових баліях.

Рання реабілітація здійснюється на фоні лікування та забезпечує нормалізацію обмінних порушень. При блюванні проводиться боротьба з ацидозом та дегідратацією. Застосовуються алопуринол, що зменшує синтез сечової кислоти, вітаміни.

Пізня реабілітація полягає у загартовуванні дитини – необхідні постійні заняття гімнастикою, спортом, перебування на свіжому повітрі.

Призначаються лужні мінеральні води. У їжі обмежують жир, м'ясо, рибу. Виключаються продукти, що містять пуринові основи та кофеїн (печінка, мізки, нирки, оселедець, шпинат, щавель, какао, шоколад та ін.).

Відновне лікування в умовах поліклініки передбачає раціональне вигодовування.

Динамічне спостереження проводиться так само, як і у здорової дитини.

4. Рахіт

Рахіт (гіповітаміноз D) характеризується порушенням мінерального (переважно фосфатнокальцієвого) обміну, проявляється недостатньою мінералізацією кісток, порушенням функцій м'язової, нервової систем та внутрішніх органів.

Клінічні прояви рахіту поліморфні.

Рання реабілітація проводиться одночасно з лікуванням вітаміном D і спрямована на усунення функціональних порушень органів та систем та покращення синтезу та обміну вітаміну D в організмі дитини. З цією метою використовується УФО довгохвильового спектру. У початковому періоді захворювання та при рахіті I ступеня застосовують УФО, починаючи з 1/4 біодози, з наступним (через кожні 2 опромінення) збільшенням її на 1/4 біодози. До кінця курсу лікування дозу доводять до 2-3 біодозів, опромінюючи передню та задню поверхні тіла.

При рахіті II-III ступеня застосовується прискорена схема опромінення: починають з 1/4-1/3 біодози, швидше збільшують дози - через 1 або 2 опромінення на величину початкової дози, доводячи до 2 біодоз на поверхню тіла.

Пізня реабілітація проводиться на тлі лікування рахіту, що триває, вітаміном D і цитратами. Застосовуються масаж та лікувальна гімнастика. Вони благотворно впливають на обмін речовин, покращують кровообіг, дихання, газообмін. Особливо показані при гіпофосфатемічному та змішаному варіантах рахіту. Використовується водолікування при поступовому переході від теплих індиферентних температур обливань до прохолодних. Застосовуються солоні ванни з морською або звичайною кухонною сіллю з розрахунку 100 г солі на 10 л води. Температура першої ванни - 38 ° C, тривалість - 3-8 хв, після кожні 2-3 ванни тривалість процедури збільшується на 1 хв. Усього на курс лікування необхідно 12-15 ванн через день. Занепокоєним дітям рекомендують хвойні ванни.

Грязелікування призначається дітям з порушенням статичних функцій при м'язовій гіпотонії.

Цим дітям можна застосовувати індуктотерапію на ноги у слаботепловій дозі. Показаний електрофорез розчину прозерину в розведенні 1:2000 при розташуванні електрода в попереково-крижової області, другого (роздвоєного) - на литкових м'язах.

Тривалість процедури становить 10 хв, на курс проводять 12-15 процедур. У період реконвалесценції рахіту застосовується електрофорез хлориду кальцію.

Відновлювальне лікування. Через 1 місяць після закінчення першого курсу УФО можна провести повторний курс лікування. Подальше відновне лікування та динамічне спостереження проводять як профілактика рахіту з частотою спостереження, що відповідає здоровим дітям.

5. Спазмофілія

Спазмофілія – захворювання дітей, що характеризується підвищеною нервово-м'язовою збудливістю, судомним синдромом внаслідок зниження вмісту іонізованого кальцію в крові на тлі алкалозу.

Розрізняють приховану та явну спазмофілію. Прихована спазмофілія проявляється симптомами підвищеної збудливості нервово-м'язового апарату, діагностується за наявності спеціально виявлених симптомів (Хвостека, Труссо, Маслова, Люста). Ознаками явної спазмофілії є ларингоспазм, карпопедальний спазм, еклампсія.

Рання реабілітація проводиться на фоні лікування спазмофілії препаратами кальцію, протисудомними засобами (при явній формі) та нормалізації вигодовування. Застосовується УФО для покращення синтезу вітаміну D у шкірі, починаючи з 1/8 дози до 1,5 біодози, які збільшують поступово, як при рахіті.

Пізня реабілітація починається у разі зникнення основних симптомів явної спазмофілії. Призначають дибазол, пентоксил, глютамінову кислоту у вікових дозах, вітаміни групи В. Показано загальний масаж, гімнастику, перебування на свіжому повітрі.

Відновне лікування за умов поліклініки передбачає раціональне вигодовування, призначення профілактичних доз вітаміну D.

Динамічне спостереження проводиться з такою самою частотою оглядів, як і здорових дітей.

ЛЕКЦІЯ № 13. Реабілітація дітей із захворюваннями органів серцево-судинної системи

1. Вроджені вади серця

Вроджені вади серця (ВВС) - наявність тих чи інших дефектів розвитку серця та магістральних судин, що виникли внаслідок впливу на ембріон та плід різних шкідливих факторів у період вагітності (як-от: захворювання, застосування ліків, алкоголізм, куріння, професійні шкідливості та ін. ). У структурі захворювання виділяється фаза адаптації, фаза відносної компенсації, термінальна фаза.

При ранній реабілітації радикальним методом є хірургічна допомога, але після неї тривало зберігаються зміни функцій серцево-судинної системи. Головними завданнями є покращення та тренування функцій серцево-судинної системи, санація вогнищ хронічної інфекції, підвищення опірності організму. Має значення лікувальна фізкультура.

Діти, у яких відсутні скарги та задишка при звичайних іграх, можуть займатися ЛФК із поступовим збільшенням навантаження.

Хворі зі скаргами на швидку стомлюваність та задишку при невеликому фізичному навантаженні одержують поступове розширення рухового режиму. Показано рибоксин 0,2 г 2 рази на день, кокарбоксилазу 0,025-0,05 г 1 раз на день, вітаміни.

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії з використанням ЛФК, поступовим розширенням рухового режиму, водолікуванням та іншими факторами санаторної реабілітації. Кліматореабілітація включає тривале перебування дітей на повітрі, що покращує неспецифічну резистентність організму.

Відновне лікування у поліклініці передбачає загартовування організму дитини з використанням факторів курортної реабілітації. У цьому мають значення ЛФК як індивідуальних чи малогрупових занять, прогулянки. Широко використовується водолікування: хвойні, кисневі, хлоридні, натрієві, йодобромні, вуглекислі ванни за щадною методикою. Застосовуються інші чинники курортної реабілітації.

Подальше динамічне спостереження при консервативному веденні дітей із вродженими вадами серця спрямовано підтримку компенсації і профілактику декомпенсації серцевої діяльності.

Діти з вадами, що супроводжуються як збагаченням, і збідненням малого кола, і навіть збіднінням великого кола кровообігу, першому року життя спостерігаються 1 разів у місяць; на другому році - 1 раз на 2 місяці; надалі – 2-3 рази на рік. У разі розвитку ускладнень, а також після операцій за індивідуальним графіком 1-2 рази на рік їх госпіталізують для клінічної реабілітації.

Динамічне спостереження проводять педіатр, кардіолог, лорлікар та стоматолог, вони оглядають дітей 2 рази на рік, інші спеціалісти – за показаннями.

На всіх етапах реабілітації необхідні санація вогнищ інфекції, ретельне лікування інтеркурентних захворювань. Неоперовані діти на обліку залишаються постійно, після операції – 1-2 роки.

2. Вроджені кардити

Ранній вроджений кардит виникає до 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку. Обов'язковим морфологічним субстратом його є фіброеластоз або еластофіброз ендо- та міокарда.

Пізній вроджений кардит розвивається у плода пізніше 7-го місяця гестації без фіброеластозу та еластофіброзу.

Діагноз вродженого кардиту вважається достовірним, якщо симптоми ураження серця виявляються внутрішньоутробно або в перші дні після народження без попереднього інтеркурентного захворювання або при анамнестичних даних про хворобу матері під час вагітності.

Рання реабілітація передбачає запобігання розвитку серцевої недостатності. Призначаються нестероїдні протизапальні засоби, препарати, що покращують трофіку міокарда, а також УФО з індивідуально підібраною біодозою.

Облучають шкіру окремими полями (вздовж хребта, попереково-крижове, верхньогрудне, нижньогрудне поля), показані електросон при невеликій частоті імпульсів, загальний масаж, ЛФК з поступовим збільшенням кількості вправ.

Пізня реабілітація на етапі санаторного лікування здійснюється з індивідуальним підходом до вибору факторів реабілітації.

Мають значення ті самі, як і на етапі ранньої реабілітації, чинники за більш вільному виборі навантажень. Проводиться санація осередків інфекції. Широко використовується кліматореабілітація.

Відновне лікування за умов поліклініки передбачає загартовування дітей. З цією метою використовуються фактори курортного лікування.

Широко застосовується водолікування. Призначають теплі прісні або хвойні ванни при температурі води 36-37 ° C, обливання, обтирання, душі, купання у водних джерелах, ЛФК, прогулянки рівною місцевістю.

Подальше динамічне спостереження проводять при ранньому кардиті постійно, при пізньому кардиті – протягом 5 років після зникнення ознак хвороби. Огляди педіатром на першому році проводяться 2 рази на місяць, кардіологом – 1 раз на 2-3 місяці; лорлікарем, стоматологом – 2 рази на рік. Лабораторно-інструментальні дослідження роблять 2 рази на рік під час госпіталізації для клінічної реабілітації та уточнення діагнозу.

3. Придбані кардити

Неревматичний кардит – запальне ураження переважно міокарда, що розвивається на фоні імунологічної недостатності організму.

Гострий неревматичний кардит проявляється на тлі або через 1-2 тижні після будь-якого перенесеного інфекційного захворювання, характеризується кардитом з ураженням (або без ураження) провідної системи серця. На підставі класифікації перебіг кардиту може бути гострим, підгострим або хронічним, за клінічними проявами розрізняються легкі, середньої тяжкості та важкі форми хвороби.

Підгострі кардити частіше зустрічаються у дітей старшого віку. Вони можуть бути первинно підгострими, коли поступово наростають ознаки серцевої недостатності. Для підгострого кардиту типові всі прояви гострого, але вони відрізняються стійкістю.

Хронічний кардит також зустрічається найчастіше у дітей старшого віку. Він може бути первиннохронічним, виявляється при плановому огляді дітей або з появою ознак серцевої недостатності. Хронічний кардит може формуватися на тлі гострого та підгострого кардитів. Найчастіше він протікає без скарг хворого.

Рання реабілітація передбачає профілактику серцевої недостатності, що досягається етіологічним та патогенетичним лікуванням, усуненням сприятливих факторів та вогнищ хронічної інфекції. Призначаються кортикостероїдні препарати та похідні хінолонових кислот.

На цьому етапі реабілітації мають значення своєчасне розширення режиму до тренуючого, ЛФК під контролем стану, змін у серці, позитивної динаміки хвороби та лабораторно-інструментальних показників.

Пізня реабілітація проводиться з використанням санаторних методів реабілітації в умовах поліклініки або у місцевому санаторії кардіологічного профілю, де відновлення функціональних можливостей серця досягається застосуванням усіх методів санаторної реабілітації в комплексі (лікувальна педагогіка, режим, ЛФК, дієта).

Метою цього етапу реабілітації є профілактика ускладнень кардиту (кардіосклерозу, гіпертрофії міокарда, порушень провідності; уражень клапанного апарату, констриктивного міоперикардиту, тромбоемболічного синдрому).

Відновне лікування у поліклініці передбачає профілактику рецидивів. Проводиться методом загартування з використанням факторів курортного лікування в умовах поліклініки або на курорті.

Ці методи реабілітації застосовуються за відсутності ознак недостатності кровообігу. Після курортного лікування відновне лікування продовжується за індивідуально складеною програмою.

Динамічне спостереження та обстеження проводяться в процесі реабілітації. Спостереження здійснюють педіатр та кардіолог 1 раз на 2 місяці - на першому році, потім 2 рази на рік. Лорлікар та стоматолог також оглядають дитину 2 рази на рік, решта фахівців – за показаннями. Двічі на рік хворих госпіталізують для обстеження та клінічної реабілітації. З обліку хворі знімаються через 2-5 років після зникнення всіх ознак хвороби, а діти, хворі на хронічний кардит, спостерігаються постійно.

4. Ревматизм

Ревматизм - імунопатологічний процес, що розвивається переважно у сполучній тканині судин та серця у зв'язку з інфекцією /? - гемолітичним стрептококом групи А. У більшості дітей при ревматизмі настає одужання, але при тривалій та масивній стрептококовій інфекції розвивається хронічна ревматична хвороба зі схильністю до рецидивування ревмокардиту.

Рання реабілітація спрямовано відновлення функцій уражених органів з урахуванням активності процесу. Призначають протиревматичне лікування (пеніцилін, нестероїдні протизапальні препарати, стероїдні гормони при тяжких формах хвороби, вітаміни С, А, Е), охоронний режим, психотерапію.

Застосовують УФО в еритемному дозуванні з індивідуально підібраною біодозою. При поліартритах еритему локалізують у ділянці суглобів; якщо явища поліартриту відсутні, то впливи УФ-променями проводять на рефлекторно-сегментарні зони.

Протипоказаннями для УФО є геморагічний синдром, вади серця з недостатністю кровообігу. Застосовується електрофорез кальцію за методикою загальної дії Вермеля, що сприяє вирівнюванню співвідношення електролітів крові, покращенню тонусу серцевого м'яза, зменшенню проникності судин.

Рекомендується електросон при невеликій частоті імпульсів, що покращує психоемоційний стан. При хореї застосовують теплі прісні або хвойні ванни у чергуванні з електросном. При стабілізації активності ревматизму призначають лікувальну фізкультуру.

Пізня реабілітація проводиться у місцевих кардіологічних санаторіях у активній фазі ревматизму з вадам і без вади серця.

У санаторії на фоні лікування використовується весь комплекс санаторних факторів реабілітації, що санують вогнища інфекції. Санаторна реабілітація передбачає повне одужання дитини.

Відновне лікування здійснюється у поліклініці з метою профілактики рецидивів хвороби з постійною цілорічною біцилінопрофілактикою. Через 8-12 місяців після закінчення гострого періоду за відсутності ознак активності та недостатності кровообігу показано курортне лікування. Воно може проводитись на курортах, у таборах відпочинку курортного типу, у поліклініці. При цьому використовуються природні фактори, мінеральні води, лікувальні грязі, ЛФК, процедури, що гартують.

Подальше динамічне спостереження за дітьми, хворими на ревматизм, здійснюють дільничний педіатр і кардіоревматолог протягом 2 років щокварталу, надалі - 2 рази на рік. Огляд лорлікарем та стоматологом необхідний 2 рази на рік, іншими фахівцями – за показаннями. Двічі на рік діти, які перебувають на динамічному спостереженні, можуть госпіталізуватись для обстеження, уточнення діагнозу та клінічної реабілітації. Біцилінопрофалактика проводиться протягом 3-5 років.

Критеріями ефективності реабілітації є відсутність повторних атак та формування пороку серця, адаптація до фізичного навантаження.

5. Серцева недостатність

Серцева недостатність - втрата здатності серця забезпечувати гемодинаміку, необхідну нормальної життєдіяльності організму.

Серцева недостатність – результат порушення скорочувальної функції міокарда. Залежно від тяжкості серцевої недостатності виділяються 4 функціональні класи.

Рання реабілітація проводиться одночасно з лікуванням на лікарняному етапі шляхом усунення причин виникнення захворювання, організації режиму та харчування в межах столу № 10, призначення серцевих глікозидів, допаміну, кардіотрофічних засобів, діуретиків, вазодилататорів.

Пізня реабілітація (санаторний етап) – здійснюється у місцевому санаторії або в умовах поліклініки. Регулюється руховий режим, призначається ЛФК відповідно до загального стану хворого.

Продовжується прийом препаратів, що покращують метаболічні процеси у міокарді (кокарбоксилази, рибоксину, АТФ, вітамінів групи В). Проводяться санація осередків інфекції, лікувальна педагогіка. Рекомендується перебування хворого на свіжому повітрі.

Відновлювальна реабілітація здійснюється в умовах поліклініки з використанням у подальшому курортного лікування, де розширюється руховий режим, проводяться гартування, харчування відповідно до можливостей перетравлення та всмоктування їжі (стіл № 5), прогулянки на свіжому повітрі, лікувальна педагогіка.

Динамічне спостереження першому року здійснюється щомісяця. Кардіолог оглядає дитину раз на 2-3 місяці, на другому році - раз на квартал, потім раз на 5 місяців.

Двічі на рік дитина може госпіталізуватися для обстеження та реабілітації. Лабораторно-інструментальні дослідження необхідні 2 рази на рік (загальний аналіз та біохімічний аналіз крові, ЕКГ, ФКГ, УЗД серця), функціональні проби – за показаннями. Діти, які перенесли серцеву недостатність, з обліку не знімаються.

6. Артеріальна гіпертонія

Первинна артеріальна гіпертонія (гіпертонічна хвороба) – захворювання, що характеризується стійким підвищенням артеріального тиску.

При клінічній характеристиці первинної артеріальної гіпертонії у дітей необхідно дотримуватись наступних стадій.

IA стадія – транзиторне підвищення систолічного тиску до 130-150 мм рт. ст. за нормального рівня діастолічного тиску.

До стадія - лабільна гіпертонія систолічна в межах 130-150 мм рт. ст., в окремих випадках підвищується діастолічний тиск до 80 мм рт. ст. З'являються скарги на біль голови, тахікардію.

11А стадія – систолічний тиск досягає 160-180 мм рт. ст., діастолічний - 90 мм рт. ст., з'являються ознаки гіпертрофії лівого шлуночка, часті скарги на головний біль, дзвін у вухах;

Стадія 11Б характеризується стійким підвищенням АТ. Можуть бути гіпертонічні кризи, які протікають за симпатоадреналовим типом, характеризуються різким головним болем, зниженням зору, блюванням.

Хворі збуджені, відзначаються тремтіння у всьому тілі та інші вегетативні симптоми. Криз триває від кількох хвилин до кількох годин.

ІІІ стадія у дітей не зустрічається.

Рання реабілітація проводиться одночасно із лікуванням. Призначаються ЛФК, прогулянки повітрям, лікувальні ванни - хвойні, кисневі, хлоридні, натрієві (концентрація натрію хлориду - 10 г/л), йодобромні.

Використовуються лікарський електрофорез із магнію сульфатом, бромом, еуфіліном на комірцеву зону, гальванізація за рефлекторно-сегментарною методикою.

Рекомендуються інгаляції аерозолів дибазолу, обзидана та ін. Застосовуються електросон, синусоїдальні модульовані струми (СМТ).

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії, де використовуються всі фактори санаторної реабілітації. Фізичні фактори призначаються по черзі, враховуючи індивідуальні особливості серцево-судинної та нервової систем.

Відновлювальна реабілітація має на меті усунення сприятливих факторів. Призначаються дієта, психотерапія, заняття фізкультурою, коригується режим дня. Показано курортне лікування за умов табору відпочинку.

Динамічне спостереження проводиться протягом 2-3 років дільничним лікарем та кардіологом раз на квартал із правом госпіталізації для обстеження та реабілітації 2 рази на рік.

7. Артеріальна гіпотонія

Артеріальна гіпотонія діагностується при зниженні АТ у дітей шкільного віку нижче 90/48 мм рт. ст. Характеризується запамороченням, головним болем, серцебиттям, слабкістю, іноді непритомністю.

Головним критерієм діагностики є результат вимірювання артеріального тиску.

Рання реабілітація здійснюється на фоні лікування. Використовуються фізичні фактори для покращення функціонального стану нервової та серцево-судинної систем: електросон, лікарський електрофорез, масаж, ЛФК. Реабілітацію дітей після непритомності починають з гальванічного коміра Щербаком. Застосовують електрофорез кальцію, мезатону на комірцеву зону.

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії, де мають значення всі фактори санаторної реабілітації. Застосовуються кисневі, перлинні, хлоридні, натрієві та інші ванни з температурою води 35-36 °C, що стимулюють функцію симпатичної нервової системи, що підсилюють скорочувальну діяльність міокарда, що надають тонізуючий вплив на ЦНС. Велике значення мають ЛФК, масаж.

Відновлювальна реабілітація проводиться методом загартовування, застосуванням факторів курортного лікування.

Динамічне спостереження здійснюється дільничним лікарем спільно з кардіологом протягом 2-3 років і більше під час огляду 1 раз на квартал, з повним клінічним обстеженням 2 рази на рік. Критеріями одужання є нормалізація АТ, сприятливі реакцію функціональні проби.

8. Геморагічний васкуліт (хвороба Шенлейна-Геноха)

Геморагічний васкуліт – системне захворювання стінок мікросудин у результаті пошкодження їх імунними комплексами.

Критерієм діагностики служить геморагічний синдром, який визначає клінічний варіант хвороби: шкірний, суглобовий, абдомінальний, нирковий, змішаний (шкіросуставнонирково-обдомінальний).

ФК визначається вираженістю геморагічного синдрому, РП – загальним станом хворого.

Рання реабілітація, що сприяє покращенню функції судин, включає призначення дезагрегантів (курантила, трентала, індометацину), гепарину, а також організацію режиму (ліжковий), вітамінізованого раціонального харчування, психотерапію.

Пізня реабілітація здійснюється шляхом поступового використання факторів санаторної реабілітації (лікувальної педагогіки, прогулянок на свіжому повітрі, спокійних ігор, ЛФК). Призначається електросон, сануються осередки інфекції.

Відновлювальна реабілітація – вторинна профілактика проводиться шляхом загартовування, використання індивідуально підібраних факторів курортної реабілітації (бальнеопроцедур, прогулянок, ЛФК, терренкур, занять за інтересами).

Динамічне спостереження здійснює дільничний лікар протягом 5 років під час обстеження 2 рази на рік за умов стаціонару. За наявності ниркового синдрому проводиться таке саме спостереження, як і за гломерулонефриту.

9. Вузликовий періартеріїт

Вузликовий періартеріїт - системне запальне захворювання артерій переважно дрібного та середнього калібру, що характеризується ішемією відповідних зон органів (аж до інфарктів та некрозів).

Критеріями діагностики є осередковий (у різних органах) больовий синдром, артеріальна гіпертонія, лихоманка, схуднення, пітливість, наявність вузликів на шкірі, поліморфізм скарг.

Рання реабілітація проводиться одночасно з лікуванням (призначаються преднізолон 2 мг/кг на добу, нестероїдні протизапальні засоби, гіпотензивні препарати), що передбачає поліпшення функцій уражених судин.

Може використовуватися електрофорез із лікарськими препаратами на місце ішемії. Необхідно лікування інтеркурентних захворювань та вогнищ хронічної інфекції.

Пізня реабілітація починається після стихання проявів хвороби та зменшення ознак активності процесу. Використовуються усі фактори санаторної реабілітації.

Мають значення психотерапія та лікувальна педагогіка, їжа має містити вітаміни, мікроелементи, біологічно активні добавки. Призначають ЛФ, масаж, водні процедури (ванни, душ), лікувальний сон, перебування на свіжому повітрі, ігри без фізичного навантаження.

Відновлювальна реабілітація проводиться тривало. Використовуються процедури, що гартують, ЛФК, масаж. При зникненні ознак активності запального процесу використовуються фактори курортного лікування з метою повної ліквідації залишкових явищ після ішемії, інфарктів, тромбозів, гангренів. Реабілітація проводиться за індивідуальним підбором процедур, режиму, лікувальної педагогіки.

Динамічне спостереження здійснюється постійно дільничним лікарем та кардіологом з частотою та повним обстеженням не менше 2 разів на рік.

Це можливо під час госпіталізації хворого на реабілітацію та клінічне обстеження з метою уточнення діагнозу. Лабораторно-інструментальні дослідження на всіх етапах реабілітації та динамічного спостереження однакові: визначають загальний аналіз крові, Среактивний білок, вміст у крові імуноглобулінів G, М, Е. Дуже важливими є своєчасна діагностика та лікування інтеркурентних захворювань з метою профілактики рецидиву. Ремісії бувають тривалими (до 10 років).

10. Інвалідність дітей при захворюваннях органів кровообігу

Інвалідність дітям на строк від 6 місяців до 2 років не встановлюється.

1. Інвалідність строком на 2 роки встановлюється при геморагічних васкулітах.

Клінічна характеристика: поєднання двох або більше синдромів з перебігом захворювання понад 2 місяці, щорічні загострення. Враховуються і такі захворювання: патологічні стани серцево-судинної системи, вроджені та набуті вади серця та великих судин (неоперабельні та не підлягають оперативному втручанню до певного віку), стани після оперативного втручання на серце та великі судини, порушення ритму серця, у тому числі після імплантації кардіостимуляторів .

2. Інвалідність на строк до 5 років встановлюється при серцевій недостатності.

Клінічна характеристика: застійна серцева недостатність ІІ-ІІІ ступенів і більш або хронічна виражена гіпоксемія.

3. Інвалідність на строк до досягнення 16-річного віку встановлюється при захворюваннях, патологічних станах, вроджених та набутих вадах серця, неоперабельним хворим з порушенням кровообігу II ступеня, при злоякісній гіпертензії.

ЛЕКЦІЯ № 14. Реабілітація дітей, хворих на ювенільний ревматоїдний артрит

1. Ювенільний ревматоїдний артрит

Ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА) – імунопатологічний процес із системним ураженням суглобів.

Рання реабілітація проводиться у стаціонарі. Призначаються біогенні стимулятори – апілак, анаболічні гормони. На фоні лікування застосовують фізичні фактори: УФпромені на ділянці ураження суглобів (по черзі щодня опромінюють уражені суглоби, але не більше двох великих або групи дрібних суглобів) через 2-3 дні. При трофічних розладах опромінюється шкіра комірної або попереково-крижової зони. Ефективне електрополе УВЧ на суглоби. Застосовуються масаж, ЛФ, електрофорез новокаїну на суглоби.

Пізня реабілітація здійснюється у місцевому санаторії чи поліклініці. Використовуються мікрохвильова терапія, ультразвук на суглоби, діадинамічні струми на суглоби та рефлексогенні зони. Застосовуються також інші чинники санаторного лікування. Особлива увага приділяється ЛФК, масажу.

При відновлювальному лікуванні використовуються курортні фактори лікування, серед яких переважають теплові процедури (парафін, озокерит, гарячий пісок, багнюки) та інші фактори (ближній туризм, рухливі ігри, танці). При обмеженні рухів у суглобах показано механотерапію, ЛФК, масаж, бальнеотерапію у вигляді хлоридних, радонових ванн.

Ортопедична допомога, розпочата на стадії ранньої реабілітації, лікування рухом продовжуються на етапі відновного лікування.

На всіх етапах реабілітації необхідно проводити санацію осередків інфекції, своєчасне лікування інтеркурентних захворювань.

Динамічне спостереження проводиться протягом 5 років після загострення захворювання дільничним лікарем та ортопедом (за потреби). Кратність спостереження – раз на квартал. Повне обстеження та уточнення діагнозу проводяться у стаціонарних умовах 2 рази на рік.

2. Системний червоний вовчак

Системний червоний вовчак (ВКВ) – імунопатологічне захворювання сполучної тканини, що характеризується переважним ураженням ядер клітинних структур універсальним капіляритом.

Рання реабілітація починається з встановлення діагнозу; її метою є зниження активності патологічного процесу, що досягається призначенням глюкокортикоїдів та цитостатиків, повноцінним харчуванням із додаванням БАД.

Пізня реабілітація – санаторний етап. Проводиться підтримуюча терапія глюкокортикоїдами, призначена у стаціонарі, а також використовуються всі індивідуально підібрані фактори санаторної реабілітації. Санірують осередки хронічної інфекції. Встановлюють режим дня, що відповідає віку дитини, зі збільшенням кількості годин сну. Необхідне повноцінне харчування. Велике значення має лікувальна педагогіка. Необхідно враховувати наявність уражень внутрішніх органів.

При відновлювальному лікуванні здійснюється постійне загартовування, обережно використовуються фактори курортного лікування, але тільки в тій самій кліматичній зоні (необхідно уникати сонячних променів, переохолодження, перегрівання). Рекомендуються фізичні навантаження без втоми; дозований терренкур та рухливі ігри.

Динамічне спостереження проводиться постійно до переведення дитини до поліклініки для дорослих. Дільничний лікар спостерігає хворого раз на квартал. Двічі на рік дитина госпіталізується для повного обстеження та встановлення діагнозу в динаміці реабілітації.

3. Системний склероз

Системний склероз (склеродермія) – захворювання сполучної тканини з переважним ураженням колагену, що характеризується фіброносклеротичними процесами в уражених органах та тканинах.

Рання реабілітація починається після встановлення діагнозу та відповідає лікуванню. Призначаються засоби, що покращують мікроциркуляцію, протизапальні препарати та глюкокортикоїди. При недостатньому ефекті призначаються цитостатики (лейкеран по 0,1-0,2 мг/кг на добу), пеніциламін по 1,2-2 г/добу, унітіол - 0,05-0,1 2 рази на добу, ангіотрофін по 1 мл. Застосовується електрофорез із гіалуронідазою, лідазою. Показано компламін по 0,1 г 2 рази на день, екстракт алое, АТФ; судинорозширювальні засоби.

Пізня реабілітація - після виписки зі стаціонару триває лікування, призначене у стаціонарі, у дозах, що підтримують. Краще проводити його у місцевому санаторії, використовуючи всі фактори санаторного лікування з їх індивідуальним підбором.

Велике значення мають масаж, ЛФ, харчування з обов'язковим призначенням БАД. У режимі передбачається збільшення годинника сну. Важливо проводити своєчасно санацію вогнищ інфекції та профілактику інших захворювань.

При відновлювальному лікуванні (вторинній профілактиці) усувають фактори, що привертають, загартовують дітей. При стабілізації процесу широко використовуються фактори курортного лікування (бальнеогрязетерапія).

Динамічний нагляд здійснюється постійно. Огляди дільничним лікарем та за необхідності іншими фахівцями (залежно від уражених органів) проводяться раз на квартал. Двічі на рік дитина може госпіталізуватись для повного клінічного обстеження, уточнення діагнозу та реабілітації.

4. Дерматоміозит

Дерматоміозит – системне захворювання сполучної тканини з переважним ураженням м'язів та шкіри.

Рання реабілітація проводиться після встановлення діагнозу хвороби та відповідає лікуванню. Призначаються кортикостероїди, нестероїдні протизапальні засоби, АТФ, вітаміни. Внаслідок лікування покращується функція уражених органів. Фізіопроцедури у гострому періоді протипоказані (крім електрофорезу лікарських препаратів). ЛФК та ​​масаж треба призначати відразу після зменшення больового синдрому.

Пізня реабілітація здійснюється після виписки зі стаціонару з використанням усіх факторів санаторної реабілітації та одночасним лікуванням (профілактикою) кальцинозів, контрактур. Проводиться підтримуюча медикаментозна терапія, призначена у стаціонарі. Велике значення має харчування (рекомендуються повноцінні білки тваринного походження, БАД).

Відновлювальне лікування проводиться активно. Продовжуються реабілітація кальцинозів, контрактур, що підтримує протирецидивне лікування, загартування. Використовуються фактори курортного лікування або перебування дітей на курортах з використанням бальнеогрязелікування, ЛФК, масажу, механотерапії. Важливими є лікувальна педагогіка, психотерапія.

Диспансерне спостереження проводиться постійно. Необхідно виключити інсоляцію, переохолодження, фізичну та психічну перевтому. Діти повинні постійно займатися ЛФК, мати додаткові дні відпочинку (не відвідувати школу), гарне харчування, додаткові години сну. Спостереження дільничного лікаря проводиться постійно.

Хворі оглядаються в залежності від наявності залишкових явищ раз на місяць або квартал, 2 рази на рік госпіталізуються для клінічного обстеження, уточнення діагнозу та необхідності протирецидивного лікування.

5. Інвалідність дітей із системними хворобами сполучної тканини

Інвалідність терміном від 6 місяців до 2 років встановлюється при патологічних станах, обумовлених дифузним ураженням сполучної тканини з високим ступенем активності процесу більше 3 місяців та щорічними загостреннями.

ЛЕКЦІЯ № 15. Реабілітація дітей із хворобами органів сечової системи

1. Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит – запальне захворювання нирок імунопатологічного характеру з переважним ураженням ниркових клубочків та залученням до процесу ниркових канальців, інтерстиціальної тканини, судин.

Критерії діагностики: хворобливість у ділянці попереку, зменшення кількості сечі, блідість шкірних покривів, набряки, підвищення артеріального тиску, інтоксикація, сечовий синдром (олігурія, протеїнурія, гематурія, циліндрурія), зміни в крові (підвищення вмісту сечовини, креатиніну, калію, магнію), зміна рівня холестерину, анемія, прискорена ШОЕ, може бути еозинофілією.

Рання реабілітація – це успішне лікування гострого процесу у стаціонарі. З метою поліпшення функції нирок призначаються постільний режим, дієта, препарати, що покращують нирковий кровотік (курантил, еуфілін), електрофорез з 1% розчином нікотинової кислоти або гепарином.

Пізня реабілітація включає санаторний етап, який проводиться у поліклініці чи місцевому санаторії. Тривають призначену раніше терапію, дієту в межах столу № 7, фізіотерапевтичні процедури, ЛФК, санацію вогнищ хронічної інфекції та лікування супутніх захворювань.

Показано лікувально-руховий режим з обмеженням фізичних навантажень та включенням ранкової гімнастики за індивідуальним планом, ЛФК, ігор, музичних занять. Рекомендується денний відпочинок.

Необхідно передбачити перебування дитини на свіжому повітрі, але оберігати її від охолодження. Слід уникати надмірної інсоляції, активних занять спортом, не допускати контактів з агресивними рідинами та органічними розчинниками.

Велике значення має дієта. Вона має бути повноцінною з урахуванням віку хворого. Призначаються фізіологічні норми білка, жирів та вуглеводів із включенням повноцінних білків (таких як відварене м'ясо, риба, печінка, сир, яйця), ненасичених жирних кислот (олія), вітаміни (овочі, фрукти). Дієта зберігається гіпохлоридною (0,05-0,1 г/кг солі на добу) не менше ніж на 6 місяців. З раціону виключаються екстрактивні речовини, ефірні олії, копченості, гострі приправи, спеції.

Велике місце у санаторному лікуванні займає фізіотерапія. Застосовують парафінові аплікації на ділянку нирок. Для усунення ниркової ішемії використовують електрофорез новокаїну на ділянку нирок. Для зменшення спазму судин показаний електрофорез 2-4% розчину магнію сульфату.

Розширюючи кровоносні судини, посилюючи діурез, магній позитивно впливає протягом захворювання та самопочуття хворого. Показані також опромінення поперекової області лампами солюкс або інфрачервоними променями. З метою десенсибілізації організму, зменшення запальних явищ у нирках застосовують (особливо у хворих із вираженою гематурією) електрофорез кальцію. На етапі санаторного лікування важлива роль приділяється лікувальній педагогіці та психотерапії.

Відновне лікування або вторинна профілактика проводиться в умовах поліклініки з використанням факторів курортного лікування або на курорті. Проте лікування на курорті показано дітям із відсутністю ознак загострення процесу у нирках протягом року.

На етапі курортного лікування проводяться загартовування дітей з використанням усіх методів курортного лікування: бальнеотерапія (температура води 37-38 ° C), грязьові аплікації, а також кліматотерапія; санація хронічних осередків інфекції.

Динамічний нагляд здійснюється протягом 5 років після перенесеного гострого процесу. Дитина спостерігається педіатром та нефрологом. Огляд проводиться раз на квартал на 1м році, в подальшому - 2 рази на рік.

Повне обстеження здійснюється 2 рази на рік у момент госпіталізації для реабілітації та включає дослідження сечі, крові, виконання біохімічного аналізу крові (визначаються сечовина, креатинін, СРБ, загальний білок та фракції, холестерин, електроліти), вимірювання АТ, пробу Зимницького, визначення клі креатиніну, УЗД нирок, дослідження очного дна.

2. Хронічний гломерулонефрит

Хронічний гломерулонефрит - тривале поточне дифузне запальне захворювання гломерулярного апарату нирок, що веде до склерозування паренхіми органу та ниркової недостатності, що протікає в гематуричній, набряковопротеїнурічній (нефротичній) або змішаній формі.

Критерії діагностики: гіпертензія, набряки, різної виразності гематурія, протеїнурія, циліндрурія, диспротеїнемія, порушення функції нирок різного ступеня.

Рання реабілітація – це стаціонарне лікування загострення захворювання з використанням постільного режиму, раціонального харчування, протизапальної терапії, гормонів, цитостатиків, антисклеротичних препаратів, антикоагулянтів та антиагрегантів.

Пізня реабілітація – лікування у місцевому санаторії чи санаторне лікування у поліклініці. Цілі санаторної реабілітації - продовження підтримуючої терапії, розпочатої в стаціонарі, корекція режиму та дієти з урахуванням форми, стадії захворювання, ступеня порушення функції нирок, санація вогнищ інфекції, профілактика інтеркурентних захворювань, загартовування.

Рекомендуються щадний режим, за винятком фізичних і психічних навантажень, додатковий денний відпочинок, у школярів вводиться додатковий вихідний день на тиждень. Необхідно уникати охолоджування, контактів з інфекційними хворими. Після виписки зі стаціонару дитина 1-1,5 місяця має перебувати в домашніх умовах, щоб адаптація до звичайного режиму відбувалася поступово.

Дієта залежить від клінічної форми захворювання. При гематуричній формі хронічного гломерулонефриту дієта гіперхлоридна, повноцінна з максимальним вмістом вітамінів. При нефротичній формі необхідно дещо збільшити кількість білка та включити до раціону продукти, багаті на солі калію (родзинки, курагу, чорнослив, печену картоплю).

Призначення фізичних чинників є обмеженим. Дуже обережно можна проводити теплові процедури (електросвітлі ванни, опромінення поперекової області лампою солюкс або лампою для інфрачервоних променів, нагрітим піском). Рекомендується індуктотермія області нирок.

У передуремічному та уремічному періоді (за відсутності серцевої недостатності та порушень мозкового кровообігу) застосовують хвойні ванни, за наявності сверблячки шкіри – крохмальні ванни з температурою води 37-38 °C.

Відновне лікування, або вторинна профілактика, - проведення процедур, що гартують у поліклініці або на курорті з використанням бальнеогрязетерапії, ЛФК, кліматотерапії. Курортній реабілітації підлягають діти у неактивній фазі захворювання, з порушенням функції нирок не більше І ступеня через рік після загострення захворювання.

Дітям з нефротичною формою гломерулонефриту показано лікування в сухому та спекотному кліматі влітку. В умовах такого клімату посилена віддача води через шкіру призводить до зниження діурезу, внаслідок цього створюються умови виділення більш концентрованої сечі.

Під впливом тепла, сухого повітря посилюється шкірна перспірація, розширюються периферичні судини, що рефлекторно розширює судини нирок та покращує нирковий кровообіг. Це позитивно впливає на функції нирок. З інтервалом на місяць показано 1-2місячні курси прийому ниркового збору.

Динамічне спостереження. Дільничний лікар спостерігає дитину не рідше одного разу на 1,5-2 місяці. Консультації нефролога проводяться за потребою. Діти з диспансерного обліку не знімаються. Обсяг проведених досліджень: аналіз сечі загальний та за Аддісу Яковським, проба Зимницького, аналіз крові загальний та біохімічний, загальний білок, фракції, сечовина, креатинін, холестерин, електроліти, СРБ, сіалова кислота, визначення кліренсу ендогенного креатиніну, УЗ.

3. Швидкопрогресуючий гломерулонефрит

Швидкопрогресуючий (злоякісний) гломерулонефрит – захворювання, що характеризується швидким розвитком ниркової недостатності.

Критерії діагностики: наростаюча вираженість клінічних проявів гломерулонефриту, розвиток ниркової недостатності, симптоми якої швидко прогресують.

Рання реабілітація полягає у негайній госпіталізації дітей з підозрою на гострий гломерулонефрит, суворому дотриманні всіх приписів лікаря, які у багатьох випадках запобігають швидкому прогресу хвороби.

Дуже велике значення мають суворе дотримання постільного режиму, виключення фізичних та нервово-психічних навантажень, переохолодження, особливо у дітей підліткового віку. Для покращення функції нирок у комплексній терапії використовуються антикоагулянти та антиагреганти.

Пізня реабілітація на етапі санаторного лікування – це стабілізація запального процесу, щадний режим, повноцінне харчування з включенням БАД, загальнозміцнююче лікування, санація хронічних осередків інфекції.

Пізня реабілітація триває тривало, оскільки курортне лікування допускається лише за відсутності ниркової недостатності.

Динамічний нагляд проводиться протягом 5 років. Обсяг обстежень такий самий, як і при гломерулонефриті.

4. Пієлонефрит

Пієлонефрит - мікробновоспалительный процес у чашечнолоханочной системі та тубулоінтерстиціальної тканини нирок. Класифікація з патогенезу:

1) первинний пієлонефрит;

2) вторинний пієлонефрит:

а) обструктивний при анатомічних аномаліях органів сечової системи;

б) при дисембріогенезі нирок;

в) при дисметаболічних нефропатії. По течії:

1) гострий пієлонефрит;

2) хронічний пієлонефрит:

а) маніфестна рецидивна форма;

б) латентна форма.

За періодом:

1) загострення (активний);

2) зворотного розвитку симптомів (часткова ремісія);

3) ремісії (клініколабораторна). За функцією нирок:

1) без порушення функції нирок;

2) із порушенням функції нирок;

3) хронічна ниркова недостатність.

Критерії діагностики: інтоксикація, підвищення температури, дизурія, біль у ділянці нирок, лейкоцитурія, бактеріурія, мікрогематурія, зміни в крові (прискорене ШОЕ, лейкоцитоз, нейтрофілоз).

Рання реабілітація – це успішне лікування дитини в період гострих проявів хвороби з використанням охоронного режиму, раціонального харчування, раціональної антибактеріальної терапії з урахуванням чутливості мікрофлори, властивостей препарату та реактивності макроорганізму, кислотності сечі, алергічної настроєності організму.

Пізня реабілітація відбувається у місцевому санаторії чи поліклініці. Санаторне лікування має загальнозміцнюючий вплив, підвищує імунологічну реактивність, сприятливо впливає на психіку дитини.

Триває уривчаста (по 10 днів кожного місяця) антибактеріальна терапія на фоні прийому біопрепаратів та жовчогінних засобів.

Важливою умовою є забезпечення регулярного відтоку сечі (сечовипускання не рідше ніж раз на 3 год), функціонування кишечника.

Проводяться контроль за станом сечостатевих органів, профілактика запорів, лікування гельмінтозів. Широко використовуються лікарські трави.

При проведенні фітотерапії слід враховувати властивості трав надавати протизапальну дію (товкнянка, чистотіл, звіробій, ромашка, ягоди ялівцю, брусничний лист), посилювати регенерацію епітелію (шипшина, безсмертник, пелюстки троянди, лист брусниці) або давати сечогінний ефект. нирки).

При гіпертонії та атонії сечовивідних шляхів, а також для покращення ниркового кровотоку можна використовувати відвар вівса.

Фітотерапія рекомендується у перерві між курсами антимікробних препаратів. Обґрунтовано призначення трав із різною дією. Рекомендується проводити зміну настоїв трав через кожні 10-12 днів. У період прийому рослинних сечогінних засобів необхідно включати в дієту продукти, багаті на калій (родзинки, курагу, печену картоплю, свіжу моркву). Слід підвищити питний режим на 20-30% для заповнення рідини, призначити відвари кураги, шипшини, сухофруктів, журавлинного або журавлинного морсу.

Дитина знаходиться на щадному режимі, за винятком великих фізичних навантажень, спортивних змагань. Показано заняття фізкультурою у спеціальній групі, обов'язкове проведення гігієнічної гімнастики вранці. Забороняється плавання. Санірують хронічні осередки інфекції.

Дієта включає повноцінне раціональне харчування з прийомом білкової їжі в першу половину дня та достатнім введенням рідини у вигляді морсів, соків, мінеральних вод ("Боржомі", "Слов'янівська", "Смирнівська", "Нафтуся" та ін.). Їжа має містити максимальну кількість вітамінів, повноцінні білки. Для тренування нирок та створення несприятливих умов середовища для мікроорганізмів рекомендується чергування через 5-7 днів рослинної їжі, що підлужує сечу, та білкової - підкислюючої.

Обмеження солі рекомендується лише за наявності гіпертензії. З раціону на весь час диспансерного спостереження виключають продукти, багаті на екстрактивні речовини, прянощі, маринади, копчені ковбаси, консерви, спеції. При хронічному пієлонефриті велике значення має терапія, спрямовану підвищення захисних властивостей організму.

Широке застосування у реабілітації дітей, хворих на пієлонефрит, знайшли фізіотерапевтичні процедури. Рекомендуються хлоридні натрієві ванни. Слід пам'ятати, що бальнеотерапія хворих на пієлонефрит вимагає ретельного контролю за дотриманням сприятливого мікроклімату у водолікарні та кімнаті відпочинку, щоб уникнути переохолодження. Рекомендуються лікарський електрофорез 1% розчину фурадоніну, уросульфану, УВЧ, НВЧ на ділянку нирок, діатермія, парафінові, озокеритові або грязьові аплікації на ділянку нирок.

При пієлонефриті, що супроводжується гіпотонією чашечнолоханочной системи та сечоводів, використовуються синусоїдальні модульовані струми (СМТ), що сприяють підвищенню тонусу гладких м'язів і верхніх сечових шляхів, що покращують екскреторну функцію нирок і знижують діастолічний артеріальний тиск.

До призначення фізіотерапії необхідно підходити індивідуально з урахуванням фізіологічного стану нирок та сечовивідних шляхів. Протипоказаннями є порушення функції нирок, наявність рубцевих звужень, сечокам'яна хвороба.

Відновне лікування, або вторинна профілактика, здійснюється в умовах поліклініки та на курорті. Курортне лікування показане дітям, які не мають ознак ниркової недостатності, або хворим лише з ПН І ступеня.

На етапі курортного лікування широко використовуються процедури, що гартують, мінеральні, хвойні, повітряні, сонячні ванни, лікувальні грязі, ЛФК, теплові процедури. Рекомендується прийом слабомінеральних мінеральних вод (можна використовувати пляшкові).

Динамічне спостереження проводиться протягом 5 років після гострого пієлонефриту та постійно – при хронічному пієлонефриті.

Необхідний обсяг досліджень: аналіз сечі загальний та за Нечипоренком, аналіз крові загальний та біохімічний (визначаються сечовина, креатинін, загальний білок та фракції, СРБ, електроліти), бактеріологічне дослідження сечі, УЗД нирок, рентгенологічне дослідження та дослідження очного дна за показаннями.

5. Інфекція сечовивідних шляхів

Інфекція сечовивідних шляхів – інфікування органів сечової системи без спеціальної вказівки на рівень ураження сечових шляхів, що веде до появи нейтрофільної лейкоцитурії та бактеріурії.

Критерії діагностики: можуть бути підвищення температури, дизуричні явища, больовий синдром, сечовий синдром.

Рання реабілітація на етапі стаціонарного лікування включає постільний режим, дієту, питво, прийом спазмолітиків, сидячі ванни, фітотерапію.

Пізня реабілітація відбувається в умовах поліклініки або у місцевому санаторії.

Показано щадний режим з обмеженням фізичного навантаження, дієта з винятком продуктів, що подразнюють сечовивідні шляхи (екстрактивних та гострих речовин). Для збільшення діурезу та кращого промивання сечових шляхів призначають рясне питво (чай з цукром та вітамінними соками). Доцільне застосування мінеральних вод.

З фізіотерапії показані теплові процедури, УВЧ, НВЧ, електрофорез із протизапальними препаратами на ділянку сечового міхура, балії. При хронічному циститі рекомендуються інсталяції з томіцином, коларголом, протарголом. Проводяться заходи щодо запобігання дисфункції кишечника, гельмінтозів, здійснюється контроль за станом статевих органів.

Відновне лікування або вторинна профілактика включає використання курортних методів лікування. Велике значення мають загартовування із призначенням лікувальних грязей, бальнеотерапії, повітряних та сонячних ванн; прийом мінеральних вод.

Динамічний нагляд здійснюється протягом 1 року після перенесеного процесу. Обстеження проводяться ті самі, що і при пієлонефриті.

6. Інтерстиціальний нефрит

Інтерстиціальний нефрит – запалення сполучної тканини нирок із залученням у процес канальців, кровоносних та лімфатичних судин, ниркової строми.

Клінічна картина: біль у животі, підвищення артеріального тиску, лейкоцитурія, мікрогематурія, олігурія, гіпероксалурія.

Рання реабілітація включає раціональне харчування, прийом стабілізаторів мембран (вітамінів А, Е), засобів, що покращують трофіку тканин, антисклеротичних препаратів.

Пізня реабілітація – санаторний етап із використанням усіх факторів санаторного лікування. Рекомендуються раціональний режим, дієта, фізіотерапевтичні процедури (НВЧ, електрофорез з новокаїном, нікотиновою кислотою на ділянку нирок). Доцільним є призначення лікарських трав (збір за Ковальовою). Проводиться санація хронічних осередків інфекції.

Відновне лікування включає загартовування, курортну реабілітацію, ЛФК, гімнастику, курси фітотерапії (брусничник, суниця, фітолізин).

Динамічне спостереження після перенесеного гострого процесу проводиться 3 роки, при хронічному – постійно. Обсяг досліджень: аналізи крові та сечі, проба Зимницького, добова екскреція солей із сечею, біохімічне дослідження крові (визначаються сечовина, креатинін, СРБ, протеїнограма, іонограма); кліренс креатиніну, УЗД.

7. Сечокам'яна хвороба

Сечокам'яна хвороба – захворювання нирок та сечовивідної системи, обумовлене наявністю каменів.

Критерії діагностики: біль у животі чи боці, гематурія, дизурія, повторні інфекції сечових шляхів.

Рання реабілітація передбачає раціональне харчування з урахуванням виду каменю, прийому спазмолітиків, анальгетиків.

Пізня реабілітація проводиться за умов поліклініки чи місцевому санаторії. Показано щадний режим, обмеження фізичних навантажень, дієтотерапія, спрямована на максимальне зниження сечі солей, з яких складався камінь, збільшення діурезу за рахунок додаткового призначення рідини, високовітамінізована їжа; фітотерапія з використанням насіння кропу, кореня солодки, петрушки, чистотілу, суниці, хвоща польового, березового листя, шипшини.

Необхідні профілактика гельмінтозів, контроль стану статевих органів, кишечника, санація хронічних вогнищ інфекції.

При відновлювальному лікуванні, чи вторинної профілактиці, використовуються курортні методи лікування, дієта, різні методи загартовування, бальнеотерапія, вітамінотерапія (показані вітаміни А, групи В, Е).

Динамічний нагляд здійснюється протягом 5 років. Об'єм обстежень: аналіз крові, сечі, проба Зимницького, АддісаКаковського, визначення сечовини, залишкового азоту, УЗД нирок, екскреторна урографія, бактеріологічне дослідження сечі за показаннями.

8. Інвалідність дітей із захворюваннями органів сечової системи

1. Інвалідність дітям з патологією нирок терміном від 6 місяців до 2 років визначається за стійкого вираженого порушення функцій нирок, високого ступеня активності патологічного процесу в нирковій тканині.

2. Інвалідність терміном від 2 до 5 років визначається при склерозуючих, млявих, резистентних до терапії варіантах гломерулонефриту, підтверджених результатами біопсії нирок або обстеженням у спеціалізованому стаціонарі.

Клінічна характеристика: нефротичний синдром, гіпертонія, резистентна до терапії, високий рівень активності нефротичного процесу.

3. Інвалідність строком на 5 років визначається при захворюваннях, ушкодженнях та вадах розвитку сечовивідних шляхів; часткової чи повної аплазії органів.

4. Інвалідність до досягнення 16-річного віку визначається при захворюваннях нирок, у тому числі спадкових патологічних станах, вадах розвитку нирок та органів сечовиведення з хронічною нирковою недостатністю та злоякісною гіпертонією, синдромом нецукрового сечовиснаження, нирковим нецукровим діабетом.

ЛЕКЦІЯ № 16. Реабілітація дітей із захворюваннями крові

1. Залізодефіцитна анемія

Залізодефіцитна анемія - це гіпохромна анемія, що розвивається внаслідок дефіциту заліза в організмі.

Критерії діагностики: блідість шкіри та слизових оболонок, трофічні розлади, збочення смаку, зниження концентрації гемоглобіну в крові, колірного показника.

Рання реабілітація зводиться до успішного лікування захворювання, відповідного режиму, дієти з введенням продуктів, багатих на залізо і вітаміни, медикаментозної терапії, лікування гельмінтозів.

Пізня реабілітація передбачає режим із достатньою руховою активністю, максимальне перебування на свіжому повітрі, збалансоване харчування, масаж, гімнастику, санацію вогнищ хронічної інфекції, лікування хвороб, що супроводжуються порушенням кишкового всмоктування, кровоточивості, терапію гельмінтозами.

Призначається дієта з використанням продуктів, багатих на залізо (таких як м'ясо, язик, печінка, яйця, мандарини, абрикоси, яблука, сухофрукти, горіхи, горох, гречана, вівсяні крупи).

Молочні продукти мають бути зведені до мінімуму, оскільки всмоктування заліза їх утруднено.

Необхідно значно обмежити і борошняні вироби, оскільки фітин, що міститься в них, ускладнює всмоктування заліза. Рекомендується підтримуюча доза (половина лікувальної) препаратів заліза до нормалізації рівня сироваткового заліза.

Вторинна профілактика включає раціональне вигодовування, попередження простудних та шлунково-кишкових захворювань, виявлення та лікування гельмінтозів, дисбактеріозу, гіповітамінозів, алергічних хвороб, різні методи загартовування.

Динамічне спостереження потрібне протягом 6 місяців. Об'єм обстежень: аналіз крові загальний, біохімічне дослідження (визначаються білірубін, залізозв'язуюча здатність сироватки, сироваткове залізо, протеїнограма); аналіз сечі.

2. Білково-дефіцитна анемія

Білководефіцитна анемія - анемія, що розвивається внаслідок дефіциту їжі білків тваринного походження.

Критерії діагностики: блідість, пастозність, зниження рівня гемоглобіну та еритроцитів за нормального колірного показника.

Рання реабілітація включає правильний режим, заняття фізичною культурою, масаж, дієту відповідно до віку, достатнє перебування на свіжому повітрі, санацію вогнищ інфекції, лікування гельмінтозів, нормалізацію функцій шлунково-кишкового тракту.

Вторинна профілактика передбачає раціональне вигодовування, загартовування, профілактику інфекційних (у тому числі шлунково-кишкових) захворювань, дисбактеріозу.

Динамічний нагляд здійснюється протягом 6 місяців. Об'єм обстежень: аналіз крові загальний, біохімічний (протеїнограма, визначаються білірубін, сироваткове залізо), аналіз сечі.

3. Вітамінно-дефіцитні анемії

Вітаміннодефіцитні анемії розвиваються внаслідок нестачі вітаміну В12 та фолієвої кислоти, вітаміну Е.

Критерії діагностики: блідість шкірних покривів та слизових оболонок, глосит, виявлення мегалобластів, зниження гемоглобіну в крові; колірний показник більший за 1,0; еритроцити з тельцями Жоллі.

Рання реабілітація полягає в корекції дієти (вітамін В12 міститься в м'ясі, яйцях, сирі, молоці, фолієва кислота - у свіжих овочах (томатах, шпинаті), багато її в дріжджах, а також у м'ясі, печінці), усуненні причин, що викликали анемію, призначення вітамінів.

При пізній реабілітації показано активний руховий режим, масаж, повноцінне харчування, лікування гельмінтозів, санація вогнищ хронічної інфекції.

Вторинна профілактика включає збалансоване харчування, різні методи загартовування, достатню рухову активність, профілактику простудних захворювань та кишкових інфекцій.

Динамічний нагляд здійснюється протягом 6 місяців. Обсяг обстежень: визначення білка та його фракцій, білірубіну, сироваткового заліза, іонограма, аналіз крові та сечі загальний.

4. Гемолітичні анемії

Гемолітичні анемії – анемії, що виникають внаслідок посиленого руйнування еритроцитів.

Критерії діагностики: блідість, жовтушність шкіри та слизових, спленомегалія, зниження еритроцитів та гемоглобіну при нормальному колірному показнику, дефектні еритроцити, ретикулоцитоз.

Рання реабілітація – успішне лікування загострення захворювання.

Пізня реабілітація здійснюється у поліклініці чи місцевому санаторії та зводиться до профілактики гемолітичних кризів, які найчастіше провокуються інтеркурентною інфекцією.

Необхідний раціональний режим, гімнастика, але з винятком великих фізичних навантажень, різких рухів, трясіння, носіння тяжкості, занять спортом. Показано ЛФК, заняття фізкультурою у спеціальній групі, ранкова зарядка, достатнє перебування на свіжому повітрі.

Рекомендуються прийом вітамінів, фітотерапія (рекомендуються календула, насіння кропу, листя берези, сушениця, ялівець, ромашка, суниця, кукурудзяні приймочки, хвощ польовий, безсмертник піщаний), повноцінне харчування, санація вогнищ хронічної інфекції.

Вторинна профілактика передбачає щадний режим, дієту, активне лікування та профілактику гострих інфекційних захворювань, хронічних хвороб шлунково-кишкового тракту та санацію осередкової інфекції, використання всіх видів загартовування, генетичне консультування при спадкових гемолітичних анеміях.

Динамічний нагляд здійснюється постійно. Об'єм обстежень: аналіз крові загальний, визначення форми та осмотичної стійкості еритроцитів, ретикулоцитів, біохімічний аналіз крові (визначаються білірубін та фракції білка, протеїнограма), аналіз сечі, УЗД органів черевної порожнини.

5. Гемофілія

Гемофілія – спадкове захворювання, що характеризується різко уповільненою згортанням крові та підвищеною кровоточивістю, зумовленими недоліком деяких факторів згортання крові.

Критерії діагностики: повторювані епізоди кровоточивості за гематомним типом, крововилив у суглоби, носові кровотечі, подовження часу згортання крові, низький рівень VIII, IX, XI факторів згортання.

Рання реабілітація – успішне лікування загострення захворювання у стаціонарі з використанням замісної терапії, вітамінів.

Пізня реабілітація проводиться у місцевому санаторії чи поліклініці.

Рекомендується щадний режим, забороняються всі види спорту, пов'язані зі стрибками, падіннями, ударами, у тому числі їзда велосипедом.

Дитина звільняється від занять фізкультурою в школі, показані ЛФК, так як це збільшує рівень VIII фактора, загальний масаж і суглобів.

Харчування має відповідати фізіологічним потребам. Показана фітотерапія (відвар материнки та зайцегуба п'яного).

Дуже важливо, щоб дитина регулярно (не менше 4 разів на рік) проходила санацію зубів, оскільки це значно зменшує кількість епізодів кровоточивості у зв'язку з екстракціями зубів та карієсом. Проводиться санація хронічних осередків інфекції, показано фізіотерапевтичне лікування суглобів (фонофорез із гідрокортизоном, лідазою).

Вторинна профілактика полягає у дотриманні режиму, попередженні травм кінцівок, повноцінній дієті, загартовуванні, психологічній, соціальній адаптації та профорієнтації (виключення праці, що потребує великого фізичного навантаження).

Динамічний нагляд здійснюється постійно. Об'єм обстежень: аналіз крові, коагулограма, аналіз сечі, калу з визначенням прихованої крові.

6. Тромбоцитопенічна пурпура

Тромбоцитопенічна пурпура – ​​захворювання, що характеризується схильністю до кровоточивості, обумовленої тромбоцитопенією.

Класифікація

По течії:

1) гострі (що тривають менше 6 місяців);

2) хронічні:

а) з рідкісними рецидивами;

б) із частими рецидивами;

в) безперервно рецидивні. За періодом:

1) загострення (криз);

2) клінічна ремісія (відсутність кровоточивості при тромбоцитопенії, що зберігається);

3) клінікогематологічна ремісія. За клінічною картиною:

1) "суха" пурпура (є тільки шкірний геморагічний синдром);

2) "волога" пурпура (пурпура у поєднанні з кровотечами).

Критерії діагностики: геморагічний синдром; характерні поліморфність, поліхромність геморагії, кровотечі, зниження рівня тромбоцитів у крові.

Рання реабілітація - лікування захворювання в стаціонарі з використанням препаратів, що покращують адгезивноагрегаційні властивості тромбоцитів (таких як епсілонамінокапронова кислота, адроксон, діцинон, кальцію пантотенат).

Пізня реабілітація проводиться у поліклініці чи місцевому санаторії. Дітям показано щадний режим, ЛФК, дієта з винятком алергенних продуктів, консервів, рекомендовано ведення харчового щоденника. Включають до раціону арахіс, шпинат, кріп, кропиву. Проводяться санація осередків інфекції, дегельмінтизація, профілактика інфекційних захворювань, боротьба з дисбактеріозом, оскільки всі ці фактори можуть провокувати загострення процесу.

Протягом 3-6 місяців після виписки зі стаціонару доцільно застосування кровоспинних зборів трав у поєднанні з двотижневими курсами препаратів, що чергуються, стимулюючих адгезивноагрегаційну функцію тромбоцитів, жовчогінними засобами.

У кровоспинний збір входять деревій, грицики, кропива, зайцегуб п'янкий, звіробій, суниця лісова (рослини і ягоди), водяний перець, кукурудзяні приймочки, шипшина.

Вторинна профілактика зводиться до дотримання гіпоалергічної дієти, проведення різних загартовувальних процедур, активного лікування та профілактики інфекційних захворювань.

При лікуванні дітей слід уникати призначення ацетилсаліцилової кислоти, анальгіну, карбеніциліну, нітрофуранових препаратів, УВЧ та УФО, що порушують функцію тромбоцитів. Протипоказані заняття фізкультурою у загальній групі, гіперінсоляція.

Протягом 3-5 років недоцільна зміна клімату.

При одужанні динамічний нагляд дитиною здійснюється протягом 2 років, при хронічному перебігу захворювання - постійно. Об'єм обстежень: загальний аналіз крові, визначення тривалості кровотечі, коагулограма, загальний аналіз сечі.

7. Лейкоз

Лейкоз – група злоякісних пухлин, що виникають із кровотворних клітин.

Критерії діагностики: геморагічний, гепатолієнальний синдром, генералізоване збільшення лімфовузлів; зміни у периферичній крові: наявність лейкемічних клітин, зміни у мієлограмі.

Рання реабілітація - своєчасне виявлення хвороби та активне лікування в стаціонарі.

Пізня реабілітація складає етапі санаторного лікування. Режим визначається станом хворого та його гематологічними даними.

Дієта повинна бути висококалорійною із вмістом білків, що в 1,5 рази перевищує норму, збагачена вітамінами, мінеральними речовинами.

При використанні в лікуванні глюкокортикоїдів раціон збагачується продуктами, що містять велику кількість калію та кальцію. Не рекомендуються смажені блюда, маринади, копченості, екстрактивні речовини. Показано кисломолочні продукти.

Обмежуються тваринні жири. Рекомендуються продукти, що мають властивості неспецифічних сорбентів (морква, слива, обліпиха, чорна смородина, вишня, бобові, гарбуз, кабачок, дині).

Призначаються курси комплексів вітамінів А, Е, С, B1, В6 у терапевтичних дозах протягом місяця 4-6 разів на рік.

Рекомендуються медикаменти, що сприяють збільшенню кількості лейкоцитів (екстракт елеутерококу, нуклеїнат натрію, дибазол, пентоксил, метацил). Необхідно контролювати процеси перетравлення та засвоєння їжі, діяльності печінки та підшлункової залози.

Проводяться санація осередків інфекції, профілактика інфекційних захворювань. Важливу роль відіграють психологічна та соціальна адаптація та реабілітація.

Вторинна профілактика зводиться до виключення в дітей віком фізичних і психічних навантажень, повноцінної дієті, загартовування. Діти звільняються від занять фізкультурою, у весняно-зимовий період навчання за шкільною програмою краще проводити вдома. Необхідно оберігати дитину від контакту з інфекційними хворими.

Не рекомендується змінити кліматичні умови.

Динамічний нагляд здійснюється постійно. Обсяг досліджень: аналіз крові загальний не рідше 1 разу на 2 тижні з підрахунком тромбоцитів та ретикулоцитів, біохімічний аналіз крові (визначаються білірубін, протеїнограма, аланінова та аспарагінова трансамінази, сечовина, креатинін, лужна фосфотаза), органів сечі.

8. Інвалідність дітей із захворюваннями крові

1. Інвалідність дітей із захворюваннями крові строком від 6 місяців до 2 років встановлюється при гематологічних станах, що виникають при геморагічному васкуліті з тривалістю його перебігу понад 2 місяці та щорічними загостреннями.

2. Інвалідність строком від 2 до 5 років встановлюється при спадкових та набутих захворюваннях крові.

Клінічна характеристика: не менше 1 кризи протягом року зі зниженням гемоглобіну менше 100 г/л.

3. Інвалідність на 5 років встановлюється при гострому лейкозі, лімфогранулематозі.

Клінічна характеристика: з встановлення діагнозу терміном до досягнення 16річного віку.

4. Одноразово інвалідність встановлюється при гематосаркомах (лімфосаркомі та ін), злоякісному гістіоцитозі, гемоглобінозі; спадкових та набутих гіпо- та апластичних станах кровотворення (гемоглобін нижче 100 г/л, тромбоцити нижче 100 000 в 1 мм3, лейкоцити - 4000 в 1 мм2); гемофілії А, В, С, дефіциті V, VII факторів згортання, рідкісних видах коагуляцій, хвороби Віллебранда, тромбастенії Гланцманна, спадкових та вроджених тромбоцитопатіях з моменту встановлення діагнозу; хронічної тромбоцитопенічної пурпури незалежно від спленектомії при безперервно рецидивному перебігу з важкими геморагічними кризами, числом тромбоцитів 50 000 і менше 1 мм3; хронічний лейкоз, мієлолейкоз.

ЛЕКЦІЯ № 17. Реабілітація дітей із хворобами органів системи дихання

Цілями реабілітації дітей із хворобами органів системи дихання є зниження класів функціональних порушень до повного відновлення функцій при гострих та рецидивуючих захворюваннях та стабілізація мінімальних порушень при хронічній патології.

Дитячі санаторії пульмонологічного профілю можуть розглядатися як санаторій (пізня реабілітація) і як курорт (відновне лікування) залежно від стану хворого та методів реабілітації, що проводяться.

Окремим питанням у проблемі реабілітації дітей із захворюваннями органів дихання є імунореабілітація – одна з основних ланок, особливо при рецидивуючій та хронічній патології.

При ранній реабілітації може йтися лише про імунотерапію, але не про імунокорекцію. У період пізньої реабілітації імунокоригуюча терапія намічається і в повному обсязі виконується під час відновного лікування.

Основними принципами імунореабілітаційного лікування є:

1) обґрунтування стабільного імунодефіцитного стану;

2) послідовне використання імунокоригуючих препаратів, починаючи з активації експресії рецепторів тих лімфоцитів, які становлять найбільший дефект у структурі патологічної відповіді;

3) підбір препаратів для коригуючої терапії бажано проводити у системі in vitro;

4) використання комбінації препаратів із різним механізмом дії;

5) призначення мембраностабілізуючих препаратів після досягнення клінікоімунологічної ремісії;

6) проведення імунореабілітації – найбільш ефективно при нормальному балансі функцій ендокринної та центральної нервової систем.

Короткий перелік препаратів та методів впливу на імунну систему

До Тміметичних препаратів належать: тималін, тактивін, тимоген, тимозин – екстракти з вилочкової залози новонароджених телят; вітамін А, карнітин хлорид, солянокисла сіль левамізолу.

Впливати на функцію Ткліток можна ультразвуком у галузі проекції вилочкової залози, інфрачервоними променями.

До Вміметиків відносять спленін, берлопентин, мієлопід, просплен, препарат IRS19, імунал, бронхомунал, рибомунал та ін.

Впливати на функцію Влімфоцитів можна ультразвуком на проекцію грудини та селезінки, напівхроматичним лазером, КВЧтерапією, УФО за рефлексогенними зонами.

Імуномодулюючим ефектом мають вітамін В15, нуклеїнат натрію, фосфаден, метилурацил, дибазол, фітосплат, настої та настойки адаптогенних рослин, аутогемосеротерапія, теплові процедури на область сонячного сплетення, рефлексотерапія та ін.

1. Бронхіт

Бронхіт – запальне захворювання бронхів різної етіології (інфекційної, алергічної, фізикохімічної).

Критерії діагностики: кашель, сухі та різнокаліберні вологі хрипи, рентгенологічно – відсутність інфільтративних чи осередкових змін у легеневій тканині; може спостерігатися двостороннє посилення легеневого малюнка та коріння легень.

Гострий бронхіт – бронхіт, що протікає без ознак бронхіальної обструкції.

Рання реабілітація включає медикаментозне лікування, розпочате за перших проявів бронхіту, що призводить до поліпшення функції бронхів. Для покращення загального стану використовуються адаптогенні препарати, вітаміни, мікроелементи. На цьому етапі призначаються ЛФК, дихальна гімнастика, іонофорез із протизапальною дією.

Пізня реабілітація здійснюється у місцевому санаторії або в умовах поліклініки з використанням усіх факторів санаторного лікування, призначаються дихальна гімнастика, ЛФК. Проводиться вакцинація рибомунж, бронхомуналом і т.д.

Відновне лікування включає ЛФК (тренувальний режим), призначення мембраностабілізуючих препаратів, репарантів.

Проводяться корекція імунодефіциту при його стабілізації, фітотерапія, терренкури, процедури, що гартують.

Динамічне спостереження здійснюється дільничним лікарем протягом року. Через місяць після закінчення лікування проводяться фізикальні методи дослідження, загальні клінічні аналізи, визначення параметрів імунного статусу.

Гострий обструктивний бронхіт, бронхіоліт – гострий бронхіт, що протікає із синдромом бронхіальної обструкції. Для бронхіоліту характерні дихальна недостатність і велика кількість хрипів; для обструктивного бронхіту – свистячі хрипи.

Гострий облітеруючий бронхіоліт - тяжке захворювання на вірусну або імунопатологічну природу, що призводить до облітерації бронхіол і артеріол.

Рання реабілітація - на тлі етіологічного лікування призначаються секретолітичні, бронхолітичні, відхаркувальні засоби, що розвантажують мале коло кровообігу, що відновлюють мікроциркуляцію слизової та підслизової оболонок бронхів, репаранти, вітамінотерапія. Використовуються дихальна гімнастика, ЛФ, іонофорез лікарських речовин.

Пізня реабілітація – застосовуються фактори санаторного лікування, методи відновлення трофіки бронхів, проводять корекцію імунітету, що стимулює імунотерапію.

Відновне лікування – для профілактики рецидивів призначаються імуномодулятори, адаптогени. Показано тренуючу дихальну гімнастику та інші фактори курортного лікування та загартовування.

Динамічне спостереження проводиться дільничним лікарем разом із пульмонологом. Огляд проводять раз на квартал із дослідженням функції зовнішнього дихання. Лорлікар оглядає 2 рази на рік. Проводиться санація осередків хронічної інфекції. Тривалість спостереження – рік.

Рецидивний бронхіт – бронхіт без явищ обструкції, епізоди якого повторюються 2-3 рази протягом 1-2 років на фоні гострих респіраторних вірусних інфекцій. Епізоди бронхіту характеризуються тривалістю клінічних проявів (2 тижні та більше).

Рецидивний обструктивний бронхіт – обструктивний бронхіт, епізоди якого повторюються у дітей раннього віку на фоні гострих респіраторних вірусних інфекцій. На відміну від бронхіальної астми обструкція немає приступообразного характеру і пов'язані з впливом неінфекційних алергенів.

Іноді повторні епізоди обструкції пов'язані із хронічною аспірацією їжі. У частини дітей рецидивуючий обструктивний бронхіт є дебютом бронхіальної астми (групи ризику: діти з ознаками алергії в особистому чи сімейному анамнезі, а також із трьома та більше епізодами обструкції).

Рання реабілітація – на фоні етіологічного лікування призначаються інтерфероногенні протизапальні препарати, бронхолітики, секретолітичні засоби, відхаркувальні препарати, охоронний та тренуючий режим. Поліпшують циркуляцію лише на рівні малого кола кровообігу, проводять фізіотерапію з протизапальною дією.

Пізня реабілітація – призначаються всі фактори санаторного лікування. Проводиться імунотерапія адаптогенами рослинного та тваринного походження. Використовуються антибактеріальні препарати, пролонговані метилксантини, імуномодуляція, вітамінотерапія, мікроелементи, ферменти із замісною метою, ЛФК, масаж.

Відновне лікування – призначаються вакцинація препаратами – витяжками з бактерій, загартовують, фізичні процедури, інгібітори алергічного запалення. Дитині дозволяється повне навчальне та фізичне навантаження.

Динамічне спостереження: дільничний лікар оглядає дитину раз на квартал, лорлікар – 2 рази на рік. Додаткові дослідження проводять алергічні тести, досліджують функцію зовнішнього дихання (визначають пікову швидкість на видиху). Хворі знімаються з обліку за відсутності клініколабораторних відхилень протягом 3 років.

Хронічний бронхіт, бронхіоліт, хронічна пневмонія у дитячому віці найчастіше служать проявами інших хронічних хвороб легень. Як самостійні захворювання є хронічним респіраторним запальним ураженням бронхів, легеневої тканини, що протікає з повторними загостреннями; діагностуються при виключенні легеневої та змішаної форми муковісцидозу, синдрому циліарної дискінезії та інших спадкових захворювань легень.

Критерії діагностики: продуктивний кашель, постійні різнокаліберні вологі хрипи у легенях (протягом кількох місяців) за наявності 2-3 загострень захворювання на рік протягом 2 років.

Хронічний бронхіоліт (з облітерацією) - захворювання, що є наслідком гострого облітеруючого бронхіоліту, морфологічним субстратом якого служить облітерація бронхіол та артеріол однієї або кількох ділянок легень, що призводить до порушення легеневого кровотоку та розвитку емфіземи.

Синдром односторонньої надпрозорої легені (так званий синдром Маклеода) і є окремий випадок даного захворювання, який проявляється задишкою та іншими ознаками дихальної недостатності різного ступеня вираженості, наявністю стійких хрипів.

Критерії діагностики: характерні клінічні дані за наявності рентгенологічних ознак підвищеної прозорості легеневої тканини та різкого зниження легеневого кровотоку у уражених відділах легень при сцинтиграфії.

2. Хронічна пневмонія

Хронічна пневмонія - хронічний запальний неспецифічний процес, що містить у своїй основі незворотні морфологічні зміни у вигляді деформації бронхів та пневмосклерозу в одному або деяких сегментах, що супроводжується рецидивами запалення у бронхах, а також легеневої тканини.

Найчастіше хронічна пневмонія розвивається внаслідок неповного лікування гострої пневмонії, ателектазів різного походження, наслідки потрапляння стороннього тіла до бронхів.

Критерії діагностики: наявність характерних клінічних симптомів різної виразності, кашель з мокротинням, стабільні локалізовані хрипи в легенях, що періодично виникають загострення. Рентгенологічно виявляються ознаки обмеженого пневмосклерозу, бронхографічно – деформація та розширення бронхів в осередку ураження.

Рання реабілітація – при загостренні призначаються антибактеріальні препарати, секретолітичні та відхаркувальні засоби, бронхолітики, постуральний дренаж, ЛФК, дихальна гімнастика, вітамінотерапія, репаранти, масаж загальної та грудної клітки, рекомендується фізична активність. Фізіотерапія включає високочастотну електротерапію, інгаляцію муколітичних засобів.

Пізня реабілітація складає санаторному етапі. Використовуються всі фактори санаторної реабілітації, терапія мікроелементами, фітотерапія, загальний масаж, високочастотні методи, які не застосовані на першому етапі реабілітації, гальванізація легень та лікарський електрофорез.

Відновне лікування - застосовуються імунокоригуюча терапія; біопрепарати для усунення дисбіозу кишківника, препарати, що відновлюють трофіку тканин, імуномодуляція фізичними факторами впливу, курортна реабілітація.

Динамічне спостереження дітей із хронічними бронхолегеневими захворюваннями проводиться постійно дільничним лікарем та пульмонологом, огляд – раз на квартал. Повне клінічне та лабораторно-інструментальне обстеження показано 2 рази на рік при госпіталізації дітей. Дитині необхідні постійні заняття ЛФК, які гартують процедури.

3. Гострі пневмонії

Гострі пневмонії – гостре запальне захворювання легень. Пневмонія може бути спричинена бактеріальними, вірусними, рикетсіозними, хламідійними, мікоплазмовими, паразитарними збудниками, деякими хімічними впливами, а також алергічними факторами.

Критерії діагностики: порушення загального стану, підвищення температури тіла, кашель, задишка різного ступеня вираженості та характерні фізикальні зміни. Рентгенологічне підтвердження базується на виявленні осередкових інфільтративних змін у легенях.

За морфологічними формами розрізняють осередкову, сегментарну, осередкову, крупозну та інтерстиціальну пневмонії. Інтерстиціальна пневмонія виявляється при пневмоцистозі, сепсисі та деяких інших хворобах.

Форма хвороби може бути легкою, середньою тяжкістю та тяжкою, яка проявляється нейротоксикозом або інфекційно-токсичним шоком.

Перебіг хвороби частіше гострий, буває затяжним.

Затяжна пневмонія діагностується за відсутності дозволу пневмонічного процесу у строки від 6 тижнів до 8 місяців від початку хвороби; це має стати приводом для пошуку можливих причин такої течії.

При рецидивуванні пневмонії (за винятком ре- та суперінфекції) необхідно обстежити дитину на наявність муковісцидозу, імунодефіцитного стану, хронічної аспірації їжі тощо.

Пневмонія може бути неускладненою та ускладненою. Основними ускладненнями є: інпневмотичний плеврит, метапневмотичний плеврит, легенева деструкція, абсцес легені, пневмоторакс, піопневмоторакс.

Формулювання повного діагнозу має включати поряд із зазначеними параметрами дані про локалізації пневмонічного процесу (легке, частка, сегмент, осередкова, інтерстиціальна), терміни від початку хвороби та відомості про уточнену (за можливості) або передбачувану етіологію.

Рання реабілітація – на тлі етіологічного лікування застосовуються секретолітичні засоби, замісна імунотерапія, ЛФК, дихальна гімнастика, імуномодулююче лікування адаптогенами.

При пізній реабілітації використовуються санаторні фактори, вітамінотерапія, наскільки можна усувають інфекційну алергію.

Показано загальний масаж і масаж грудної клітки, вакцинацію проти умовнопатогенної флори (призначаються бронхомунал, імунал, бронховакс та ін.), усунення дисбактеріозу.

На етапі відновного лікування проводяться усунення дисбактеріозу, санація вогнищ хронічної інфекції, використовуються курортні фактори реабілітації, загартовування.

Динамічне спостереження здійснює дільничний лікар, оглядаючи дітей віком до 3 років 2 рази на квартал, старше 3 років – раз на квартал, лорлікар – 2 рази на рік. Щороку проводиться рентгенографія легенів, оцінюється функція зовнішнього дихання, санюються осередки інфекції; показані процедури, що гартують. Тривалість спостереження – рік.

4. Альвеоліти

Екзогенний алергічний альвеоліт є захворюванням імунопатологічного характеру, викликане вдиханням органічного пилу, що містить різні антигени, і що проявляється дифузним ураженням альвеолярної та інтерстиціальної тканини легені з подальшим розвитком пневмофіброзу.

Критерії діагностики: гостре, підгостре або хронічне захворювання легень, що супроводжується кашлем, дифузними хрипами, що кріплять і дрібнопухирчастими, задишкою, рестриктивними і обструктивними порушеннями вентиляції за наявності вказівок на контакт з причиннозначущим алергеном. Рентгенологічно характеризується дифузними інфільтративними та інтерстиціальними змінами.

Токсичний фіброзуючий альвеоліт – захворювання, обумовлене токсичним впливом хімічних речовин, а також деяких лікарських препаратів на легеневу тканину.

Критерії діагностики ті ж, що й для алергічного альвеоліту, за наявності вказівок на контакт із відповідними хімічними агентами чи лікарськими препаратами.

Ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт є первиннохронічним захворюванням невідомої етіології з локалізацією основного патологічного процесу в інтерстиції легені, який, прогресуючи, призводить до дифузного легеневого фіброзу.

Критерії діагностики: неухильно прогресуюче захворювання, що супроводжується задишкою, кашлем, рестриктивними порушеннями вентиляції, розвитком легеневого серця без вказівок на етіологічні фактори, характерні для інших видів альвеолітів.

Рання реабілітація - при всіх альвеолітах призначаються антигістамінні препарати, глюкокортикоїди, ферменти тканинного дихання, інгібітори медіаторів алергії, вітаміни, мікроелементи, охоронний режим контактів з алергенами та хімічними агентами.

Пізня реабілітація, чи санаторний етап, проводиться у поліклініці чи санаторії з допомогою всіх чинників санаторного лікування. Призначаються антимедіатори, мембраностабілізуючі засоби, гістамін, гістоглобулан, антиалергічний глобулін, ЛФК, масаж, аерозольтерапія киснем.

Відновне лікування спрямоване загальне зміцнення організму, загартовування. Використовуються курортні фактори реабілітації.

Динамічне спостереження проводиться дільничним лікарем та алергологом під час огляду раз на квартал. Обстеження проводиться двічі на рік.

5. Бронхіальна астма

Бронхіальна астма – захворювання, що характеризується оборотною обструкцією бронхів, патогенетичну основу якого становить алергічне запалення дихальних шляхів. Як правило, відзначаються гіперреактивність бронхів, у типових випадках – періодичне виникнення нападів з порушенням прохідності бронхів внаслідок їх спазму, набряку слизової оболонки та гіперсекреції слизу.

Бронхіальна астма також протікає як астматичного бронхіту без типових нападів, спастичного кашлю, астми фізичної напруги.

Критерії діагностики: напади ядухи, астматичний статус, астматичний бронхіт, напади спастичного кашлю, що супроводжуються гострим здуттям легень та утрудненням видиху. Рентгенологічно під час нападу спостерігається здуття легень, і натомість якого нерідко виявляється посилення бронхосудинного малюнка.

Виділяють атопічну та неатопічну форми бронхіальної астми. У дитячому віці переважає атопічна форма захворювання.

Періоди хвороби: загострення, ремісія. Провокують загострення поряд з причиннозначущими алергенами такі неспецифічні фактори, як респіраторно-вірусна інфекція, забруднення атмосфери та повітря житлових приміщень, фізичне навантаження, нейро- та психогенні впливи, деякі лікарські засоби, хімічні речовини (наприклад, ацетилсаліцилова кислота).

За тяжкістю бронхіальна астма ділиться на легку, середньо важку та важку. При оцінці тяжкості поряд із критеріями міжнародного консенсусу слід також враховувати стан хворого у позаприступному періоді, наявність функціональних змін з боку апарату зовнішнього дихання та серцево-судинної системи.

Ускладнення: ателектаз легені, пневмоторакс, медіастинальна емфізема, легеневе серце, емфізема легень (за наявності двох останніх необхідно виключити інші хронічні обструктивні захворювання легень, що є найчастішою причиною цих ускладнень).

Не розглядається також ураження легень при ряді системних та спадкових захворювань (таких як синдром Картангера, циліарна дискінезія, імунодефіцитні стани, муковісцидоз, ураження легень при системному червоному вовчаку, ревматоїдному артриті, пухлинах легень та плеври та ін.).

В рамках цієї класифікації, як будь-який інший, у міру накопичення нових даних можлива подальша поглиблена характеристика клінічних проявів легень у дітей.

Рання реабілітація передбачає купірування нападу, призначення антимедіаторів (кетофен, кетотифен, задитен, кетасма - ранній вік 1/4 таблетки 2 рази 1-2 місяці, решті по 1/2 таблетки 2 рази 1-2 місяці; терфенадин - до 3 років по 15 мг 2 рази на день, старшим дітям – по 30 мг 2 рази на день, 14-16 років – по 60 мг 2 рази на день протягом місяця, зіртек – по 2 мг 1 раз на день 10-14 днів дітям до 3 років , старшим дітям – по 3-5 мг, курс до 10-14 днів); інгібітори медіаторів запалення комбінують з пролонгованими теофілінами (до 3 років – 1/4 таблетки 2 рази на день, старшим дітям – по 1/4-1/2 таблетки 2 рази на день, за потреби – до місяця).

Пізня реабілітація - використання інталу в капсулах та аерозолі; аерозоль недокромила натрію (по 1-2 вдихи 2 рази на день протягом 6 тижнів і більше), аутосеротерапія на фоні інших факторів санаторного лікування із застосуванням дихальної гімнастики (за Бутейком тощо), специфічна гіпосенсибілізація.

На етапі відновного лікування проводять корекцію імунологічних порушень, мембраностабілізацію, реабілітацію гістоглобуліном, лізатами лейкоцитів, аутолімфоцитів. Використовуються курортні чинники реабілітації, перехід до фізичної активності, ЛФК.

Диспансерне спостереження проводиться до 15-річного віку. Огляди дільничного лікаря та алерголога після нападного періоду здійснюються раз на квартал, при стійкій ремісії – 2 рази на рік. Проводиться профорієнтація.

6. Інвалідність дітей при хворобах органів системи дихання

Інвалідність на строк від 6 місяців до 2 років не встановлюється.

1. Інвалідність строком на 2 роки встановлюється при вроджених та набутих хворобах дихальних органів (включаючи стан після резекції легень).

Клінічна характеристика: стійка дихальна недостатність ІІ ступеня та більш або тяжкі та часті напади бронхіальної астми (4 та більше на рік).

2. Інвалідність строком на 5 років не встановлюється.

3. Інвалідність на строк до досягнення 16-річного віку встановлюється одноразово при захворюваннях, патологічних станах та вадах розвитку органів дихання, що не підлягають оперативному лікуванню, з явищами дихальної недостатності ІІ ступеня та серцевої недостатності; гормонозалежної бронхіальної астми; легенево-серцевої недостатності III ступеня.

Медична реабілітація (третинна профілактика) здійснюється через медикосанітарну допомогу, організовану органами охорони здоров'я за місцем проживання дітей-інвалідів, і навіть дітей, які у стаціонарних установах.

Завданнями медичної реабілітації інвалідів з дитинства є поліпшення або стабілізація критеріїв виживання та життєдіяльності (орієнтація в навколишньому, фізична незалежність, мобільність спілкування, здатність до занять; економічна незалежність, попередження переходу порушень функцій у фізичні та інші дефекти, що заважають інваліду). Інвалідам гарантується кваліфікована безкоштовна медична допомога за рахунок коштів бюджету у державних медичних установах.

Автори: Дроздов А.А., Дроздова М.В.

Рекомендуємо цікаві статті розділу Конспекти лекцій, шпаргалки:

▪ Культурологія Конспект лекцій

▪ Право інтелектуальної власності Шпаргалка

▪ Інвестиції. Конспект лекцій

Дивіться інші статті розділу Конспекти лекцій, шпаргалки.

Читайте та пишіть корисні коментарі до цієї статті.

<< Назад

Останні новини науки та техніки, новинки електроніки:

Новий спосіб управління та маніпулювання оптичними сигналами 05.05.2024

Сучасний світ науки та технологій стрімко розвивається, і з кожним днем ​​з'являються нові методи та технології, які відкривають перед нами нові перспективи у різних галузях. Однією з таких інновацій є розробка німецькими вченими нового способу керування оптичними сигналами, що може призвести до значного прогресу фотоніки. Нещодавні дослідження дозволили німецьким ученим створити регульовану хвильову пластину всередині хвилеводу із плавленого кремнезему. Цей метод, заснований на використанні рідкокристалічного шару, дозволяє ефективно змінювати поляризацію світла через хвилевід. Цей технологічний прорив відкриває нові перспективи розробки компактних і ефективних фотонних пристроїв, здатних обробляти великі обсяги даних. Електрооптичний контроль поляризації, що надається новим методом, може стати основою створення нового класу інтегрованих фотонних пристроїв. Це відкриває широкі можливості для застосування. ...>>

Приміальна клавіатура Seneca 05.05.2024

Клавіатури – невід'ємна частина нашої повсякденної роботи за комп'ютером. Однак однією з головних проблем, з якою стикаються користувачі, є шум, особливо у випадку преміальних моделей. Але з появою нової клавіатури Seneca від Norbauer & Co може змінитися. Seneca – це не просто клавіатура, це результат п'ятирічної роботи розробників над створенням ідеального пристрою. Кожен аспект цієї клавіатури, починаючи від акустичних властивостей до механічних характеристик, був ретельно продуманий і збалансований. Однією з ключових особливостей Seneca є безшумні стабілізатори, які вирішують проблему шуму, характерну для багатьох клавіатур. Крім того, клавіатура підтримує різні варіанти ширини клавіш, що робить її зручною для будь-якого користувача. І хоча Seneca поки не доступна для покупки, її реліз запланований на кінець літа. Seneca від Norbauer & Co є втіленням нових стандартів у клавіатурному дизайні. Її ...>>

Запрацювала найвища у світі астрономічна обсерваторія 04.05.2024

Дослідження космосу та її таємниць - це завдання, яка привертає увагу астрономів з усього світу. У свіжому повітрі високих гір, далеко від міських світлових забруднень, зірки та планети розкривають свої секрети з більшою ясністю. Відкривається нова сторінка в історії астрономії із відкриттям найвищої у світі астрономічної обсерваторії – Атакамської обсерваторії Токійського університету. Атакамська обсерваторія, розташована на висоті 5640 метрів над рівнем моря, відкриває нові можливості для астрономів у вивченні космосу. Це місце стало найвищим для розміщення наземного телескопа, надаючи дослідникам унікальний інструмент вивчення інфрачервоних хвиль у Всесвіті. Хоча висотне розташування забезпечує більш чисте небо та менший вплив атмосфери на спостереження, будівництво обсерваторії на високій горі є величезними труднощами та викликами. Однак, незважаючи на складнощі, нова обсерваторія відкриває перед астрономами широкі перспективи для дослідження. ...>>

Випадкова новина з Архіву Знайдено міжзоряне залізо 30.07.2019 Астрофізики знають, що залізо (хімічний символ: Fe) є одним з найпоширеніших елементів у всесвіті після легких елементів, таких як водень, вуглець і кисень. Залізо найчастіше знаходиться у газоподібній формі у зірках, таких як Сонце, та у більш конденсованій формі на планетах, таких як Земля. Залізо у міжзоряному середовищі також має бути звичайним явищем, але астрофізики виявляють лише низькі рівні заліза газоподібного типу. Це має на увазі, що воно існує в якійсь твердій формі або молекулярному стані, проте ідентифікація його укриття залишається невловимою протягом десятиліть. Команда космохіміків в Університеті штату Арізона за підтримки Обсерваторії Кека тепер стверджує, що загадка є простішою, ніж здається. Міжзоряне залізо сховалося на чільному місці. Воно поєдналося з молекулами вуглецю і утворило молекулярні ланцюги, звані псевдокарбінами заліза. Спектри цих ланцюжків ідентичні набагато більш поширеним ланцюжкам вуглецевих молекул, перебування яких у міжзоряному просторі давно відоме. Команда досліджувала, як кластери, що містять кілька атомів металевого заліза, можуть з'єднуватися з ланцюжками молекул вуглецю, утворюючи молекули, що об'єднують обидва елементи. Останні дані, отримані з зоряного пилу та метеоритів, вказують на поширену появу скупчень атомів заліза в космосі. У надзвичайно низьких температурах міжзоряного простору ці кластери заліза діють як частинки глибокої заморозки, дозволяючи ланцюгам вуглецю різної довжини прилипати до них, таким чином виробляючи молекули, які відрізняються від тих, які можуть виникати в газовій фазі заліза. Залізо, що бракує, в міжзоряному середовищі фактично знаходиться на увазі, але маскується під звичайні молекули вуглецевого ланцюга. Нова робота може вирішити ще одну давню загадку. Дослідники пояснюють, що вуглецеві ланцюги з більш як дев'ятьма атомами нестабільні. Проте спостереження виявили складніші молекули вуглецю в міжзоряному просторі. Як природа будує ці складні вуглецеві молекули з найпростіших вуглецевих молекул, було загадкою протягом багатьох років.

Стрічка новин науки та техніки, новинок електроніки

Цікаві матеріали Безкоштовної технічної бібліотеки:

▪ розділ сайту Освітлення. Добірка статей

▪ стаття Конфлікт цивілізацій. Крилатий вислів

▪ стаття Де холодніше – на Північному чи на Південному полюсі? Детальна відповідь

▪ стаття Злив-налив в'язких нафтопродуктів. Типова інструкція з охорони праці

▪ стаття Пристрій для пошуку обриву в кабелі. Енциклопедія радіоелектроніки та електротехніки

▪ стаття Автоматичний розрядний зарядний пристрій для акумуляторних батарей. Енциклопедія радіоелектроніки та електротехніки

Залишіть свій коментар до цієї статті:

All languages ​​of this page

Arabic	Hebrew	Polish
Bengali	Hindi	Portuguese
Chinese	Italian	Spanish
English	Japanese	Turkish
French	Korean	Ukrainian
German	Malay	Vietnamese

Головна сторінка | Бібліотека | Статті | Карта сайту | Відгуки про сайт

www.diagram.com.ua
2000-2024