Цивільне право. Частина ІІ. Шпаргалка: коротко, найголовніше

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ, ШПАРГАЛКИ
Безкоштовна бібліотека / Довідник / Конспекти лекцій, шпаргалки

Цивільне право. Частина ІІ. Шпаргалка: коротко, найголовніше

Конспекти лекцій, шпаргалки

Зміст

1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧЕННЯ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН

Договір купівлі-продажу - це договір, яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно інший (покупцю), сплативши нього певну грошову суму (ст. 454 ДК).

Види договору купівлі-продажу (§ 28 гол. 30 ЦК):

▪ роздрібна купівля-продаж;

▪ постачання;

▪ постачання товарів для державних потреб;

▪ контрактація;

▪ енергопостачання;

▪ продаж нерухомості;

▪ продаж підприємства.

Деякі з перелічених вище видів договорів мають різновиди.

Характеристика договору купівлі-продажу: консенсуальний, відплатний, взаємний.

Договір купівлі-продажу входить до групи зобов'язань щодо передачі майна у власність (крім нього до цієї групи входять ще три договори: міни, дарування, ренти). Це найпоширеніший у цивільному обороті вид договору. Він широко застосовується як у країні, і у міжнародній торгівлі.

Значення договору купівлі-продажу полягає в тому, що він одночасно породжує і відносне правовідносини (обов'язкове) та абсолютне (речове право).

Продавець зобов'язаний передати покупцю:

▪ товар відповідної якості (ст. 469 ЦК), у відповідній кількості (ст. 465, 466 ЦК), асортименті (ст. 467 ЦК), комплектності (ст. 478, 480 ЦК) та комплекті (ст. 479 ЦК). Умова про кількість товару є суттєвою; моментом передачі товару є момент його вручення, або надання у розпорядження, або передачі його перевізнику (ст. 458 ЦК);

▪ товар у тарі чи упаковці (ст. 481, 482 ЦК);

▪ належать до товару, що передається, приналежності та документи (ст. 464 ЦК);

▪ товар, вільний від прав третіх осіб на нього (ст. 460 ЦК). Якщо третя особа, яка має право власності на проданий товар покупцю, реалізує своє право на відчуження його у останнього (таке право називається евікцією), продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю вартість відібраного в нього товару (п. 1 ст. 461 ЦК).

Крім того, договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок продавця застрахувати товар, що продається ним.

Продавець має право вимагати від покупця:

▪ оплати переданого їм товару;

▪ повернення проданого товару у разі несплати його за умови передачі товару покупцеві на умовах збереження права власності продавця на нього до моменту оплати (ст. 491 ЦК).

Покупець зобов'язаний:

▪ оплатити товар, що купується, або повністю, або частинами, або безпосередньо при передачі його, або до, або після його передачі;

▪ сповістити продавця про неналежне виконання ним договору (ст. 483 ЦК);

▪ застрахувати куплений товар, якщо цей обов'язок передбачений договором.

Право покупця - Вимагати від продавця передачі йому купленого ним товару, що відповідає умовам договору, у відповідний строк.

2. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець та покупець.

Суб'єктами договору можуть бути: громадяни, юридичні особи та держава. У деяких видах договору купівлі-продажу можливість участі тих чи інших суб'єктів цивільного права залежить від обсягу їхньої правоздатності та дієздатності, а також від виду речових прав на майно, що продається.

предметом договору купівлі-продажу може бути майно, не вилучене з цивільного обороту, та майнові права (п. 4 ст. 454 ЦК). Не можуть бути предметом купівлі-продажу обов'язки суб'єктів (напр., борги) та нематеріальні блага.

Ціна договору купівлі-продажу є договірним. Вона визначається як у російських рублях, так і у валюті інших країн, проте платіж у Російській Федерації завжди має здійснюватися у російських рублях. Ціна на деякі товари (наприклад, на енергоресурси) може встановлюватися державою. Ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу лише у двох випадках: при продажу товару на виплат і при продажу об'єктів нерухомості. Відсутність ціни інших договорах купівлі-продажу означає, що платіж має здійснюватися за ціною, що існує на аналогічні товари (п. 3 ст. 421 ДК).

Термін договору купівлі-продажу у різних його видах грає різну роль. Так, у договорах поставки та при продажу товарів у кредит з розстрочкою платежу він є суттєвою умовою, а в інших – ні. . Якщо термін договору не визначено, то товар має бути переданий у розумний термін, а оплата його здійснена після передачі товару (ст. 314, 457, п. 1 ст. 486 ЦК). Якщо порушення терміну виконання договору тягне у себе втрату його сенсу для покупця, такий договір називають договором терміном (п. 2 ст. 417 ДК).

Форма договору купівлі-продажу найчастіше буває усною. У письмовій формі мають відбуватися такі договори:

▪ продаж нерухомості (такі договори підлягають обов'язковій державній реєстрації);

▪ зовнішньоторговельні угоди;

▪ за участю юридичних осіб;

▪ між громадянами на суму понад десять мінімальних розмірів оплати праці (за винятком тих випадків, коли правочини відбуваються в момент їх укладання).

Порядок укладання договору купівлі-продажу регулюється гол. 28 ЦК, однак у договорах поставки (ст. 507 ЦК), роздрібної купівлі-продажу (ст. 493, 494 ЦК), поставки для державних потреб (ст. 527, 529 ЦК), енергопостачання (ст. 540 ЦК) він має свої особливості.

3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу виникає за такими підставами:

▪ випадкове пошкодження або загибель товару (відповідальність лежить на покупці з моменту передачі товару продавцем - ст. 459 ЦК);

▪ евікція - вилучення товару у покупця третьою особою на підставах, що виникли до виконання договору купівлі-продажу (продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю понесені ним збитки - ст. 461 ЦК);

▪ непередача покупцю продавцем товару у призначений покупцем термін приладдя або документів, що належать до товару (покупець повинен відмовитися від товару, якщо інше не передбачено договором, - ст. 464 ЦК);

▪ передача продавцем покупцю меншої кількості товару, ніж визначено договором (покупець має право вимагати недостатню кількість або відмовитися від переданого йому товару та його оплати, а якщо товар виявився сплаченим, вимагати повернення сплаченої грошової суми - ст. 466 ЦК);

▪ передача продавцем товарів в асортименті, що не відповідає договору (покупець має право відмовитися від їх прийняття та оплати, а у випадку оплати, що відбулася, вимагати повернення сплаченої суми - ст. 468 ЦК);

▪ передача продавцем товару неналежної якості (продавець зобов'язаний пропорційно зменшити покупну ціну, безоплатно усунути недоліки товару в розумний термін або відшкодувати витрати покупця на усунення недоліків товару - ст. 475 ЦК). Подібна відповідальність настає також у разі передачі товару покупцю у неналежній тарі (ст. 482 ЦК);

▪ некомплектність товару, переданого продавцем покупцю (продавець зобов'язаний або пропорційно зменшити ціну товару, або доукомплектувати його - ст. 480 ЦК);

▪ відмова продавця від передачі купленого у нього товару покупцю або передачі йому приладдя та документів, що належать до цього товару (покупець має право відмовитися від договору - ст. 463, 464 ЦК);

▪ невиконання зобов'язаною стороною договору купівлі-продажу обов'язку застрахувати товар (інша сторона має право застрахувати цей товар та вимагати від зобов'язаної сторони відшкодування своїх витрат – ст. 499 ЦК).

4. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ РОЗДРІБНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ЗАКОНОДАВСТВО

Договір роздрібної купівлі-продажу - договір, яким продавець, який здійснює підприємницьку діяльність із продажу товарів у роздріб, зобов'язується передати покупцю товар, призначений для особистого, сімейного, домашнього чи іншого використання, не що з підприємницької діяльності (ст. 492 ДК).

Різновиди договору роздрібної купівлі-продажу: продаж товарів за зразками та дистанційним способом (ст. 497 ЦК); продаж товарів з використанням автоматів (ст. 498 ЦК); продаж з умовою прийняття товару (покупцем) у визначений термін (ст. 496 ЦК); продаж за умовою доставки товару покупцю (ст. 499 ЦК); договір найму-продажу (ст. 501 ЦК).

Перелічені різновиди не вичерпують всього різноманіття видів договору роздрібної купівлі-продажу, що здійснюються на практиці. До останніх, зокрема, можна віднести продаж шляхом самообслуговування покупця, з оплатою в кредит, на аукціоні, за конкурсом та за договором комісії; продаж цінних паперів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Відсутність перерахованих вище різновидів договору роздрібної купівлі-продажу у Цивільному кодексі України слід, мабуть, пояснювати тим, що деякі з них втратили актуальність, інші рідко зустрічаються на практиці, а треті виділені законодавцем у самостійний вид договору.

Характеристика договору: консенсуальний, відплатний, взаємний; Громадський, зазвичай, є договором приєднання.

Законодавство, що регулює цей договір, спрямоване забезпечення інтересу споживача. Воно складається з ЦК України (ст. 492-505), низки законів, правил продажу окремих видів товарів. Велике значення керівництва у практичній діяльності має постанову Пленуму ЗС РФ 1994 р "Про практику розгляду судами справ про захист прав споживачів". Серед законів, що регулюють цей договір, слід виділити: "Про захист прав споживачів"; "Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках"; "Про сертифікацію продукції та послуг".

Співвідношення ГК РФ і ФЗ "Про захист прав споживачів" у регулюванні роздрібної купівлі-продажу визначено постановою Пленуму ЗС РФ, зазначеною вище: закон застосовується лише у разі, якщо він не суперечить ЦК РФ.

Серед товарів, продаж яких регулюється правилами, затвердженими постановами Уряду РФ з 1994 по 1996 р., слід назвати: окремі види продовольчих та непродовольчих товарів; хутряні товари; товари на замовлення, що продаються вдома у покупців; алкогольну продукцію; вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

5. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ РОЗДРІБНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Сторонами договори є продавець и покупець. Продавцем може лише підприємець (індивідуальний чи колективний - організація), а покупцем - лише суб'єкти, купують товар використання його над підприємницьких целях. Для роздрібної торгівлі деякими видами товарів (наприклад, алкоголем, легковими автомобілями) потрібна наявність ліцензії у продавця. Для придбання товарів, обмежених в обороті, потрібен спеціальний дозвіл у покупця (припустимо, для придбання зброї) або інший документ (напр., для придбання медичного препарату, що має наркотичні властивості, потрібен відповідний рецепт).

предметом договору може бути будь-які речі, не вилучені з обороту використовувані лише побутового споживача: особистого, сімейного, домашнього. Вони можуть бути як індивідуально визначеними, так і визначатися родовими ознаками, як існуючими в момент укладання договору, так і в цей час, що знаходяться в процесі виробництва. Товари, у стандартах на які встановлені вимоги щодо безпеки, підлягають обов'язковій сертифікації. Товари, що завдають шкоди здоров'ю, не можуть бути предметом продажу (такі товари мають бути вилучені з продажу, а виробництво їх має бути зупинено).

Ціна Договору є істотною умовою договору. Вона може бути змінена покупцем в останній момент укладання договору і є однаковою всім покупців. Ціни на окремі види товарів встановлюються державою, вони є обов'язковими не тільки для покупців, але й для продавця. Оплачується товар, зазвичай, на момент договору.

Термін договору визначається сторонами. Ця умова є суттєвою у договорі тільки при продажу товару в кредит.

Порядок укладання договору: договір вважається укладеним з видачі продавцем покупцю чека, що свідчить про оплату товару, а оплата товару сприймається як досягнення угоди сторонами (ст. 493 ДК). Публічний характер цього договору визначається порядком його укладання: оферентом виступає продавець, а публічною офертою є робота автомата, демонстрація товарів або їх зразків, опис товарів та їх фотознімки, а також реклама товару, якщо вона містить усі істотні умови договору (інакше вона є лише пропозицією невизначеного кола споживачів робити оферту).

Форма договору визначається за правилами про форму угоди (ст. 159-161 ДК): в усній формі відбуваються лише правочини між громадянами у сумі менше 10 МРОТ чи угоди, виконувані в останній момент їх совершения. Продаж товару з використанням автомата відбувається шляхом здійснення конклюдентних дій, тобто дій, що виражають волю встановити правовідносини у формі поведінки, з якої очевидно випливає такий намір - оплатою товару. В інших випадках договір повинен бути оформлений письмово (недотримання письмової форми договору позбавляє продавця права посилатися на показання свідків), але не позбавляє цього права покупця.

6. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ РОЗДРІБНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

Продавець зобов'язаний передати товар покупцю у певному місці; з усім приладдям та документами, що належать до товару; у узгодженій кількості та асортименті; відповідної комплектності; встановленої якості; у належній упаковці; вільним від прав третіх осіб.

Продавець повинен пред'явити покупцю необхідну та достовірну інформацію про товарі і підприємстві-виробнику та поінформувати його про спеціальні правила використання, транспортування та зберігання товарів, небезпечних для життя, розроблених його виробником (Закон РФ "Про захист прав споживачів").

Права продавця обмежені: може лише вимагати плату за проданий товар.

Обмежено також і обов'язки покупця: він повинен лише сплатити товар.

У той же час права покупця розширені, покупець має право:

1) оглянути товар до укладення договору та вимагати у його присутності перевірки властивостей чи демонстрації його використання;

2) на обмін доброякісного непродовольчого товару на аналогічний товар, але іншого розміру, фасону, забарвлення, комплектації протягом 14 днів після здійснення покупки за умови збереження ним товарного вигляду, ярликів та чека. Перелік товарів, які не підлягають обміну, утв. постановою Уряду РФ від 19 січня 1998 р. № 55;

3) на пропорційне зменшення покупної ціни, негайне усунення недоліків, заміну товару чи відшкодування понесених збитків у разі продажу йому товару неналежного качества. Це щодо товарів, термін придатності яких встановлено, може бути реалізовано протягом 6 міс. для рухомих речей та 2 років для нерухомості;

4) не відшкодовувати різницю у ціні у разі заміни недоброякісності. товару на аналогічний, проте при обміні на товар іншого розміру, фасону, сорту різниця у ціні підлягає відшкодуванню;

5) на отримання необхідної достовірної інформації про товар, умови його продажу та виробника. У разі її ненадання він має право вимагати від продавця відшкодування збитків, а якщо договір укладено, відмовитися від його виконання, зажадавши повернення сплаченої суми та відшкодування ін. збитків.

Особливості відповідальності:

1) відповідальність порушення прав споживача може бути покладено і продавця, і виробника;

2) продавець, який не надав покупцю інформацію про товар, відповідає і за недоліки товару, що виникли після його передачі, та зобов'язаний відшкодувати збитки покупцю;

3) відшкодування продавцем збитків покупцю не звільняє його виконання зобов'язання в натурі;

4) при порушенні майнових прав споживача можлива грошова компенсація моральної шкоди, одержаної ним, за наявності вини завдавача шкоди. Розмір відшкодування визначається лише судом з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань споживача, а не вартості купленого товару.

7. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

Договір поставки - договір, яким постачальник-підприємець зобов'язується передати у зумовлений термін покупцю вироблені чи закуплені товари для використання у підприємницьких чи інших цілях, які пов'язані з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним їх використанням (ст. 506 ДК).

Цей договір вважається підприємницьким, однією з форм оптової торгівлі (іншими формами є торгівля на ярмарку та на товарних біржах). Договори, укладені між постачальником товару та її покупцем, вважаються простими структурою договірних зв'язків, а договори, у яких є посередник - проміжний суб'єкт, вважаються договорами зі складною структурою. У разі посередника укладаються два договори: один - між постачальником і посередником (напр., оптової базою, складом для зберігання товару), другий - між посередником і покупцем.

Характеристика договору постачання - консенсуальний, взаємний, возмездный, у випадках обов'язковий постачальника (ст. 445 ДК).

Цей вид договорів регулюється ЦК, а також за бажанням сторін правилами, що містяться у двох положеннях про постачання: № 888, затверджених Радою Міністрів СРСР 25 липня 1988 року, скасованих ч. 4 ст. 2 Закону РФ "Про введення в дію частини другої ДК РФ", а потім відновлених постановою Пленуму ВАС РФ від 22 жовтня 1997 р. Називаються вони так: "Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення" та "Положення про постачання товарів народного споживання" . Крім того, цей договір регулюється правилами встановленими ЦК України для договору купівлі-продажу, а також правилами ЦК РФ про зобов'язання та угоди. Окремі види договору постачання регулюються спеціальними нормативними актами, напр. договір про постачання товарів для державних потреб.

Сторони у договорі називаються постачальником (Їм може бути комерційна організація або індивідуальний підприємець) та покупцем (Їм, зазвичай, є підприємець, але може бути держава). Покупцями за цим договором неможливо знайти особи, використовують товар для побутових потреб. Суб'єктний склад і призначення товарів, що продаються, пояснюють те, що даний договір вважається підприємницьким.

предметом договору може бути будь-які не вилучені з обороту речі, як у момент укладання договору, і не вироблені (не придбані) в останній момент укладання договору, зазвичай, обумовлені родовими ознаками.

Ціна у цьому договорі не належить до суттєвих умов договору, а ось термін відноситься. Він встановлюється сторонами шляхом визначення конкретної дати чи періоду часу. Дострокове постачання за цим договором не допускається. Розрахунки з оплати товару здійснюються, як правило, платіжними дорученнями.

Форма договору може бути усною лише в тому випадку, якщо сторонами його є громадяни-підприємці, а загальна вартість товарів, що підлягають постачанню, не перевищує 10 МРОТ. В інших випадках форма цього договору має бути письмовою.

8. ВИСНОВОК І ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

Порядок укладання договору має особливості: одна із сторін майбутнього договору спрямовує контрагенту оферту - пропозиція укласти з нею договір, а інша сторона спрямовує акцепт - Згода на укладення договору. Якщо акцептант у своїй відповіді змінив умову договору, ця відповідь вважається не акцептом, а офертою, на яку контрагент повинен відповісти протягом 30 днів. Сторона, яка порушила це правило, повинна буде відшкодувати іншій стороні збитки (це правило передбачено ст. 507 ЦК, що називається "Врегулювання розбіжностей під час укладання договору").

Процедура передачі товару:

▪ товар передається шляхом відвантаження його постачальником або самому покупцю, або особі, вказаній ним;

▪ товар може бути переданий на місці знаходження постачальника (вибірка) на підставі відвантажувальної рознарядки, яка має бути направлена постачальнику за 30 днів до моменту поставки (п. 2 ст. 509 ЦК);

▪ товар може також передаватися і на місці знаходження постачальника, така передача називається вибіркою (ст. 510 ЦК);

▪ право вибору транспорту для доставки товару належить постачальнику (п. 1 ст. 510 ЦК);

▪ багатооборотна тара та засоби пакетування, в яких доставлений товар, підлягають поверненню постачальнику (ст. 517 ЦК);

▪ товари, поставлені достроково та прийняті покупцем, зараховуються за рахунок кількості товарів, що підлягають постачанню у наступний період (ч. 2 п. 3 ст. 508 ЦК);

▪ у разі недопостачання товарів постачальник зобов'язаний заповнити недопоставлену кількість товарів у наступний період (п. 1 ст. 511 ЦК);

▪ постачання товарів одного найменування у більшій кількості, ніж передбачено договором, не зараховується до покриття недопостачання товарів іншого найменування та підлягає поповненню (п. 2 ст. 512 ЦК) тощо.

Слід звернути увагу, що умови передачі товару за договором поставки сформульовані законодавцем як правий і обов'язків відповідних сторін.

Підставами припинення договору постачання є:

▪ неналежне виконання договору;

▪ угода сторін про розірвання договору;

▪ одностороння відмова від виконання договору у разі суттєвого порушення договору іншою стороною (ст. 523 ЦК).

Підставами для односторонньої відмови від виконання договору поставки є:

▪ порушення, допущені постачальником;

▪ постачання товарів з недоліками, які не усуваються у прийнятний для покупця термін (п. 2 ст. 523 ЦК);

▪ неодноразове порушення термінів постачання товарів (п. 2 ст. 523 ЦК);

▪ постачання недоброякісного або некомплектного товару (п. 1 ст. 518, ст. 519, п. 2 ст. 480 ЦК).

9. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПОСТАВКИ

Обов'язки постачальника: передати товар у зумовлений термін, рівномірними партіями, відповідно до встановлених графіків; заповнити недопоставлений товар у наступний період; вивезти товар, від якого відмовився покупець, та прийняв його на відповідальне зберігання; підготувати товар до вивезення та повідомити про це покупця, якщо договір укладено за умови вибірки товару; виконати вказівку покупця про відвантаження замовленого ним товару іншій особі; відшкодувати витрати, понесені покупцем, у зв'язку із відповідальним зберіганням ним товару.

Права постачальника: вимагати від покупця оплати товару; вказувати покупцю, за яким саме договором йому слід зараховувати поставлені їм товари, якщо їх кількість була недостатньою і при цьому з даним покупцем було укладено декілька договорів постачання; вимагати від покупця оплати товару у разі, якщо він без достатніх підстав цурається його прийняття.

Обов'язки покупця: здійснити всі дії, що забезпечують прийняття товарів, поставлених за договором постачання; оглянути прийняті товари у строк, визначений законом чи договором, перевірити кількість та якість товарів, а у разі виявлення невідповідності чи недоліків товарів негайно письмово повідомити постачальника; у разі отримання товарів від транспортної організації перевірити відповідність товарів відомостям, зазначеним у транспортних та супровідних документах; у разі відмови від переданого йому постачальником товару прийняти його на відповідальне зберігання та негайно повідомити постачальника; оглянути товари, що йому передаються в процесі їх вибірки; сплатити поставлені йому товари з дотриманням порядку та форми розрахунків відповідно до договору.

Права покупця: вимагати надання товару, зумовленого договором; пред'являти вимоги, передбачені ст. 475 ЦК, у разі постачання йому товару неналежної якості; вимагати заміни у розумний термін товару неналежної якості, повернутий споживачем, у разі, якщо покупець продає поставлені йому товари в роздріб; пред'являти вимоги, передбачені ст. 480 ЦК, у разі постачання йому товарів з порушенням умов договору про комплектність; купувати не поставлені постачальником товари в інших осіб з віднесенням витрат на постачальника; відмовлятися від оплати товарів неналежної якості та некомплектних товарів, а у випадках, якщо такі товари оплачені, вимагати повернення грошових сум до усунення недоліків або доукомплектування товарів або їх заміни; вказувати постачальнику, за якими саме договорами слід зараховувати сплачену ним грошову суму, у разі, коли їм було укладено кілька договорів, ця сума недостатня для погашення зобов'язань за всіма договорами; відмовлятися від прийняття товарів, постачання яких прострочено, повідомивши постачальника про відмову.

10. ПОНЯТТЯ, ЕЛЕМЕНТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ПОСТАЧАННЯ ТОВАРІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ АБО МУНІЦИПАЛЬНИХ ПОТРІБ

Постачання товарів для державних або муніципальних потреб - Різновид договору поставки. Цим договором оформляється закупівля товарів, необхідних державі, зокрема необхідних для забезпечення потреб оборони та безпеки країни. Регулюється цей договір статтями ДК РФ, присвяченими спеціально цьому договору, і навіть статтями, присвяченими договору поставки, і спеціальними законами: " Про постачання продукції для федеральних державних потреб " ; "Про державний матеріальний резерв"; "Про державне оборонне замовлення".

Загальні положення про постачання застосовуються до цього договору, якщо правилами не встановлено інше.

Термін виконання дій щодо укладання договору обмежений законом: він визначений або 30, або 20 днів.

Ціна товару - ринкова, фінансування поставок товару відбувається з допомогою бюджетних коштів і позабюджетних джерел РФ.

Учасниками договорами цього є:

▪ замовник (У ролі його виступають або виконавчі органи влади, або організації, уповноважені ними);

▪ постачальник (У цій ролі виступають підприємці);

▪ одержувач товару (покупець).

предметом договору є речі, зумовлені родовими ознаками (тільки російського виробництва); потреба в речах, що замовляються, виявляється з державних програм; форма цього договору має бути завжди лише письмова; оформляється цей договір двома документами:

▪ державним або муніципальним контрактом на постачання товарів для державних або муніципальних потреб - договором між замовником та постачальником про передачу товару або самому замовнику, або вказаному ним одержувачу (покупцю);

▪ договором поставки для державних або муніципальних потреб - договором між постачальником та одержувачем (покупцем), укладеним на основі контракту про передачу постачальником товару покупцю. Проміжним документом з-поміж них є повідомлення замовника покупцю про прикріплення його до постачальнику.

У процедурі укладання договору поставки для державних потреб можна виділити наступні етапи:

▪ визначення державних чи муніципальних потреб у товарах певного виду;

▪ видача замовлення на постачання товару замовнику;

▪ розміщення замовником замовлення (воно може відбуватися на конкурсах);

▪ укладання контракту між постачальником та замовником;

▪ направлення замовником одержувачу товару (покупцю) повідомлення про прикріплення його до певного постачальника;

▪ укладання договору поставки між постачальником та покупцем на основі повідомлення замовника.

Порушення, допущені покупцем:

▪ невибірка товарів покупцем в обумовлений термін;

▪ неподання покупцем відвантажувальної накладної;

▪ неодноразове прострочення оплати товарів покупцем.

11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПОСТАВКИ ТОВАРІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ АБО МУНІЦИПАЛЬНИХ ПОТРІБ. ЗМІСТ ДОГОВОРУ

Особливості відповідальності сторін за договором постачання:

▪ підставою настання відповідальності є невиконання або неналежне виконання договору;

▪ відповідальність є повною і будується на підставі положень гол. 25 ЦК;

▪ форми відповідальності: відшкодування збитків (реальної шкоди або втраченої вигоди) (ст. 15 ЦК); стягнення договірної неустойки (пені, штрафу); стягнення сплати відсотків за користування чужими грошима у разі порушення грошових зобов'язань (395, п. 4 ст. 487, ЦК): відмова сторони від виконання договору, повернення недоброякісного або некомплектного товару, придбання товару покупцем у іншої особи у разі недопостачання, примусова оплата покупцем невибраного товару та ін.

Передбачається підвищена відповідальність сторін за договором:

▪ замовник зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні постачальнику, протягом 30 днів з дня передачі товару (при невідшкодуванні їх постачальник має право відмовитися від договору), а також збитки, заподіяні відмовою від відшкодування збитків, завданих постачальником під час виконання договору (ст. 533 ЦК);

▪ постачальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі вартості товару, визначеної у проекті контракту, у разі необґрунтованого ухилення від укладання держконтракту на постачання товару для федеральних потреб (п. 2 ст. 5 ФЗ "Про постачання продукції для федеральних державних потреб" та інших законів), а у разі поставки недоброякісних чи некомплектних товарів сплатити штраф у розмірі 20 % вартості забракованих товарів (п. 5 ст. 16 ФЗ "Про державний матеріальний резерв").

Особливості утримання договору:

▪ замовник не може відмовитись від укладення контракту з постачальником, коли постачальник прийняв замовлення;

▪ замовник повинен відшкодувати збитки, що виникли у постачальника під час виконання ним договору, причому у 30-денний термін;

▪ постачальник зобов'язаний передавати товар або замовнику, або покупцю;

▪ покупець повинен платити за поставлений товар у випадках, коли товар надходить безпосередньо йому, при цьому замовник є поручителем та несе з покупцем солідарну відповідальність за договором (ст. 534 ЦК), а якщо товар надходить замовнику, оплачувати його має останній.

12. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ КОНТРАКТАЦІЇ, ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ВІДМІННІСТЬ ВІД ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

Договір контрактації - договір, яким виробник сільськогосподарської продукції (продавець) зобов'язується передати вироблену ним продукцію заготівельнику (контрактанту), а останній зобов'язується прийняти і оплатити її (ст. 535 ДК).

Договір цей застосовується у сфері підприємництва, ним оформляється передача продукції одним власником іншому.

Характеристика договору: консенсуальний, взаємний, відплатний.

Різновидом договору є постачання сільськогосподарської продукції для державних потреб.

Особливістю даного виду договору є те, що він одночасно містить ознаки двох видів договорів: купівлі-продажу та постачання. Ця обставина дозволяє вважати його різновидом зазначених двох договорів та обумовлює складний склад правових норм, якими він регулюється, та особливий порядок їх застосування.

Правові норми, що регулюють цей договір, повинні застосовуватися у наступній черговості: норми про контрактацію; норми про постачання; норми про купівлю-продаж.

Черговість застосування правових норм, що регулюють договір постачання сільськогосподарської продукції для державних потреб: - норми про контрактацію; норми, що містяться у спеціальному законі (ФЗ "Про закупівлю та постачання сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства для державних потреб"); норми ДК РФ про постачання товару для державних потреб; спеціальні закони про постачання для державних потреб ("Про постачання продукції для федеральних державних потреб", "Про державний матеріальний резерв"); норми ДК РФ про загальні положення договору купівлі-продажу

Норми, спеціально присвячені договору контрактації для державних потреб, у Цивільному кодексі України відсутні.

Договір контрактації відрізняється від договору поставки за такими ознаками:

▪ спеціальною сферою застосування: він оформлює торговельні відносини суб'єктів цивільного права, які перебувають у місті, з виробником продукції, що здійснює підприємницьку діяльність у сільськогосподарській місцевості;

▪ суб'єктним складом: продавець є виробником продукції, що передається заготівельникові;

▪ особливим характером предмета договору: ним є сільськогосподарська продукція, причому вироблена самим продавцем;

▪ на виконання договору впливають природні фактори, які не можна заздалегідь передбачати та усунути;

▪ особливість відповідальності сторін: постачальник відповідає лише за наявності своєї провини, незважаючи на те, що є підприємцем, а підприємець за загальними правилами повинен відповідати у цивільно-правовому порядку за невиконання або неналежне виконання та за відсутності своєї провини (п. 3 ст. 401 ЦК);

▪ законодавство за цим договором захищає інтереси слабкої сторони, якою є виробник.

13. ЕЛЕМЕНТИ І ЗМІСТ ДОГОВОРУ КОНТРАКТАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

Сторони – продавець (виробник продукції) та заготівель (Контрактант). Продавцем може бути лише підприємець (колективний чи індивідуальний), який виробляє сільгосппродукцію, а заготівельником - підприємець (напр., організація торгівлі, завод) чи держ. орган. Суб'єктний склад цього договору є основою віднесення цього договору в науці цивільного права до розряду торгових (господарських) договорів.

предметом договору може бути неперероблена продукція (зерно); перероблена продукція (масло); сировину (молоко), т. е. продукція, вироблена у сільгоспгалузі (рослинництві, тваринництві, звірівництві) методами агро- або зоотехніки. Вона визначається родовими ознаками та має дві особливості:

1) залежність її виробництва від природних факторів (погоди, нашестя шкідників, інфекційних захворювань, епідемій у тварин);

2) у момент укладання договору вона ще не існує, це продукція, яку потрібно зробити.

Ціль закупівель:

1) подальша переробка чи продаж продукції;

2) приміщення закупленої продукції зберігання у держ. фонд (ФЗ "Про закупівлю та постачання сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства для держ. потреб").

Ціна договору визначається за правилами договору купівлі-продажу. Умова про ціну не належить до істотних умов договору.

Термін договору належить до істотних умов договору.

Форма договору має бути лише письмовим.

Порядок укладання договору та вирішення розбіжностей аналогічний договору поставки.

Обов'язки продавця - Виробити продукцію і передати заготівельникові в узгодженій кількості та асортименті, передбаченому договором (асортимент є істотною умовою договору).

Обов'язки заготівельника: прийняти сільгосппродукцію за місцем її знаходження та забезпечити вивіз; прийняти сільгосппродукцію у місці знаходження заготівельника, якщо це передбачено договором та продукція відповідає умовам договору та подана у строк, обумовлений договором; оплатити продукцію повністю або частково (але з наступною доплатою); повертати виробнику на його вимогу відходи від переробки сільгосппродукції за ціною, що обумовлена договором.

Особливості відповідальності сторін:

1) виробник та заготівельник - держ. орган, які не виконали договір зовсім або виконали його неналежним чином, звільняються від цивільно-правової відповідальності, якщо доведуть свою невинність;

2) заготівельник-підприємець відповідає і за відсутності вини, його звільняє від цивільно-правової відповідальності лише наявність непереборної сили у процесі виконання договору.

14. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗМІСТ ДОГОВОРУ ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ

Договір енергопостачання - договір, за кіт. одна сторона (енергопостач. організація) зобов'язується подавати енергію (або енергоносії) через приєднану мережу іншій стороні (абоненту-споживачеві), кіт. зобов'язується оплачувати її та забезпечувати встановлений режим та безпеку споживання енергії (або енергоносіїв).

Договір є правової формою, що оформляє відносини, пов'язані зі споживанням енергії, і вважається різновидом договору купівлі-продажу.

Характеристика договору: консенсуальний, відплатний, взаємний, громадський.

Види договору:

1) з предмета: договір постачання газом, електроенергією, водою, нафтою та нафтопродуктами, тепловою енергією;

2) за суб'єктним складом договору: договір енергопостачання громадян, договір енергопостачання підприємств;

3) з інших підстав: договір про взаємне резервування енергопостачання, договір про реверсивні перетікання електроенергії та ін.

Договір регулюється ст. 539-548 ЦК, а також спеціальними нормативними актами:

▪ ФЗ "Про держ. регулювання тарифів на електричну та теплову енергію в РФ"; "Про природні монополії"; "Про енергозбереження";

▪ постановами Уряду РФ "Про затвердження правил надання комунальних послуг та правил надання послуг з вивезення твердих та рідких побутових відходів", "Про порядок припинення або обмеження подачі електричної та теплової енергії та газу організаціям-споживачам при неоплаті поданих ним (використаних ними) паливно- енергетичних ресурсів" та ін.

Особливість правового регулювання: правила про енергопостачання застосовуються до договорів про постачання різними видами енергії та енергоносіями (газом, водою, нафтою тощо) у випадках, якщо інше не встановлено законом або іншими правовими актами.

Продавець зобов'язаний подавати енергію відповідної якості, обумовленої кількості з дотриманням режиму подачі.

Продавець має право припинити або обмежити подачу енергії без згоди та попередження абонента при ліквідації або запобіганні аварії з подальшим повідомленням абонента; вимагати оплати використаної енергії.

Абонент зобов'язаний оплачувати прийняту енергію; дотримуватись режиму її споживання; вести облік споживання енергії; негайно повідомляти енергопостачальну організацію про порушення, що виникають при користуванні енергією; забезпечувати належний технічний стан та безпеку приладів, обладнання енергетичних мереж у разі, якщо він є юридичною особою чи індивідуальним підприємцем.

Абонент має право змінювати кількість енергії, яку він приймає, за умови оплати її; використовувати енергію у необхідній кількості, якщо він є громадянином та використовує енергію для побутових потреб; передавати енергію субабоненту за згодою енергопостачальної організації; припиняти договір у односторонньому порядку.

15. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ

Сторонами у договорі енергопостачання є: продавець енергії та покупець (Споживач енергії).

У ролі продавця виступає енергопостачальна організація – юридична особа у формі акціонерного товариства, напр. Мосенерго, Красноярськенерго. Структура цих організацій складна, до їх складу входять електростанції різного виду: теплові, атомні, гідравлічні. Організації ці є комерційними та діють на основі ліцензії, виданої Міністерством палива та енергетики. Оскільки енергопостачальні організації є суб'єктами природних монополій, вони внесені до реєстрів суб'єктів природних монополій у паливно-енергетичному комплексі, які ведуть федеральні та регіональні енергетичні комісії.

У ролі покупців (споживачів) енергії виступають абоненти та субабоненти.

Субобонентом є суб'єкт, енергоустановка якого приєднана до мереж абонента. Як покупців можуть виступати фізичні та юридичні особи, серед них виділяють категорію "енергоємних" споживачів, щодо яких встановлено інший тариф та порядок оплати енергії.

Предметом договору є енергія: електричний струм, пара, гаряча вода. Якість її має встановлюватись Держстандартом, чинними правилами та умовами договору. Якість електроенергії характеризується напругою та частотою струму, а теплової – температурою та тиском пари, температурою води. Кількість енергії вимірюється в кіловатах та гігакалоріях.

Особливості предмета договору:

▪ передача предмета договору здійснюється через систему спеціальних технічних засобів (проводів, трубопроводів, водопроводів);

▪ прийом та споживання предмета договору вимагають спеціального обладнання та забезпечення безпеки як самого споживача, так і оточуючих його осіб;

▪ наявність спеціального обладнання є необхідною технічною передумовою для укладання договору.

Ціна договору визначається не сторонами, а тарифами, затвердженими державою, що періодично індексуються і різняться залежно від того, хто є абонентом. Відпустка електричної та теплової енергії енергопостачальною організацією, що перебуває у муніципальній власності, провадиться за тарифами, що затверджуються органами місцевого самоврядування. Оплата енергії провадиться за фактичне споживання відповідно до даних її обліку.

Термін договору встановлюється лише тих договорах, у яких абонентом є юридична особа. Правила про терміни встановлені в Цивільному кодексі України: договір, укладений на строк, після його закінчення продовжується на той же термін, якщо жодна із сторін не заявить про зміну умов або про припинення договору.

Порядок укладання договору та його форма залежать від суб'єктного складу абонентів та мети використання товару. Тож якщо абонентом є громадянин, споживає енергію, форма договору буде конклюдентна. Якщо ж абонентом є індивідуальний підприємець або юридична особа, форма договору має бути письмова.

16. ОСОБЛИВОСТІ ВИСНОВОК І ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ

Особливості укладання договору енергопостачання:

1) Необхідна наявність у абонента спец. енергоприймаючого пристрою, приєдн. до мереж енергопостачання. організації, наявність приладів, що забезпечують облік споживаної енергії та ін. обладнання: мережі, проводів, трансформаторів, підстанцій та ін;

2) енергопостачання. організація немає права відмовитися від укладання договору за наявності в неї можливості подавати енергію, і навіть немає права віддавати перевагу комусь із споживачів, якщо це передбачено правовими актами;

3) моментом укладання договору з абонентом-громадянином вважається підключення його в установленому порядку до мережі, а доказом укладання договору – квитанція про оплату електроенергії за місяць. Моментом укладання договору з абонентом - юридичною особою вважається підписання договору, до якого мають бути додані: акт розмежування балансової належності енергомереж (теплових мереж) та експлуатація. відповідальності сторін;

4) у разі постачання енергією субабоненту укладаються два договори: один між постачаючою організацією та абонентом, а інший - між абонентом та субабонентом. Договір вважається неукладеним, якщо в ньому відсутня умова про кількість щомісяця і щокварталу енергії, що поставляється.

Правила зміни та розірвання договору:

1) абонент - громадянин, який використовує енергію для побутового споживання, має право розірвати договір в односторонньому порядку за умови повідомлення про це енергопостачальної організації та повної оплати використаної енергії;

2) абонент - юридична особа має право відмовитися від виконання договору лише за наявності суттєвих порушень, допущених енергопостачальною організацією: постачання енергії неналежної якості, неодноразове порушення термінів подачі енергії тощо;

3) енергопостачальна організація має право припинити подачу енергії у разі згоди іншої сторони або без її згоди у разі потреби вжити заходів для ліквідації чи запобігання аварії. В обох випадках закон зобов'язує організацію енергопостачання попередити абонента про припинення подачі енергії.

Цивільно-правова відповідальність сторін за договором енергопостачання настає у разі невиконання чи неналежного виконання ними договору.

Відповідальність продавця виникає у формі відшкодування реальних збитків:

1) при порушенні продавцем умов про якість енергії, що їм подається;

2) у разі перерв у подачі енергії продавцем без відповідного попередження за наявності його вини у цьому.

Відповідальність покупця настає у разі несплати використаної ним енергії: продавець має право припинити подачу енергії. Він відповідає за неповідомлення продавцю відомостей про порушення, які виникли під час використання ним енергії. Форма відповідальності в останньому випадку – відшкодування реальної шкоди.

17. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ

За договору продажу нерухомості Продавець зобов'язується передати у власність покупця нерухоме майно, а покупець зобов'язується прийняти це майно за передавальним актом та сплатити за нього грошову суму, визначену сторонами.

Визначення договору продажу нерухомості відрізняється від загального визначення договору купівлі-продажу лише предметом договору та способом передачі його від власника до покупця.

Договір цей уперше виділено як самостійного в чинному ГК РФ через значну цінність предмета договору і регулюється лише нормами ДК РФ та інших кодексів.

Характеристика договору: консенсуальний, відплатний, взаємний.

предметом договору є нерухоме майно - майно, переміщення якого неможливе без заподіяння шкоди його призначенню. Таке майно юридично незамінне.

До нерухомого майна належать (п. 1 ст. 130 ЦК):

▪ земельні ділянки;

▪ об'єкти, нерозривно пов'язані із землею (споруди, будівлі, незавершені будівництвом об'єкти, ділянки надр);

▪ судна (повітряні, водні), що підлягають державній реєстрації.

▪ космічні об'єкти.

Законом до нерухомого може бути віднесено інше майно.

Не можуть бути предметом цього договору деякі види земель (напр., землі, надані для ведення сільського господарства, земельні ділянки, що перебувають у тимчасовому користуванні, землі оздоровчого та історико-культурного значення та ін.).

Ціна нерухомості є суттєвою умовою договору. Ціна нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці, включає і ціну останнього. За відсутності у договорі узгодженого сторонами у письмовій формі умови про ціну нерухомості договір про її продаж вважається неукладеним. У цьому правила визначення ціни, передбачені п. 3 ст. 424 ЦК, що не застосовуються.

18. СТОРОНИ ДОГОВОРУ ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ, ЇХ ОБОВ'ЯЗКИ

Сторонами договори є продавець и покупець. Учасниками цього договору можуть бути всі суб'єкти цивільних правовідносин: фізичні особи, юридичні особи, держава (Російська Федерація, її суб'єкти, а також муніципальні освіти).

На боці продавця можуть виступати лише суб'єкти, які мають нерухомість або повне речове право (право власності), або обмежене речове право (право господарського відання чи оперативного управління). Положення продавців, які мають нерухоме майно на обмеженому праві, ускладнюється тим, що вони не можуть самостійно вирішити питання про його продаж, не заручившись згодою власника (це відноситься до державних та муніципальних підприємств, майно яких перебуває на праві господарського відання) або можуть продати самостійно лише частина з майна, яким вони володіють, тобто те, яке ними було куплено на отримані доходи та враховано на окремому балансі (це відноситься до установ, майно яких перебуває на праві оперативного управління) (п. 2 ст. 295, п 1 ст.297, п. 2 ст.298 ЦК).

Аналогічним чином обмежуються права подружжя, що продає нерухоме майно, що перебуває в їхній спільній сумісній власності, тобто нажите ними під час шлюбу. При продажу одним із подружжя такого майна необхідна згода, засвідчена нотаріусом, іншого подружжя (п. 2 ст. 181 ЦК, п. 3 ст. 35 СК).

У певних випадках закон обмежує права акціонерних товариств, які продають нерухоме майно, що їм належить. Так, при продажу акціонерним товариством нерухомого майна вартістю від 25 до 50 % загальної балансової вартості майна підприємства необхідне відповідне рішення ради директорів цього акціонерного товариства, а за вартості нерухомості понад 50 % балансової вартості необхідне рішення загальних зборів акціонерів (ст. 78 ФЗ "Про акціонерні" товариствах)).

Обов'язки продавця:

▪ передати покупцеві право власності на нерухомість (це право зникає у продавця з моменту реєстрації переходу права власності до покупця; цей момент може не співпадати з передачею самого майна);

▪ передати покупцю за передавальним актом нерухоме майно (з моменту підписання цього акта ризик загибелі нерухомого майна переходить до його покупця, якщо інше не передбачено договором – п. 2 ст. 556 ЦК).

Обов'язки покупця (Ст. 551 ЦК):

▪ прийняти нерухоме майно за передавальним актом;

▪ зареєструвати перехід права власності.

У разі продажу нерухомого майна неналежної якості покупець не має права вимагати його заміни.

19. ФОРМА ДОГОВОРУ ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ

форма договору має бути обов'язково письмовою, а договір має бути підписаний двома сторонами (ст. 550 ЦК). При цьому підлягає державній реєстрації перехід права власності на нерухомість (п. 1 ст. 551 ЦК). А щодо деяких об'єктів підлягає державній реєстрації та договір про його продаж (напр., договір продажу підприємства – п. 3 ст. 560 ЦК).

ДК РФ передбачає обов'язкову державну реєстрацію договору про продаж житлових приміщень та договору купівлі-продажу підприємства, але не передбачає обов'язкової державної реєстрації правочинів купівлі-продажу інших, крім зазначених, видів нерухомого майна. Реєстрація переходу права власності не означає реєстрації самого договору купівлі-продажу.

Тому договір купівлі-продажу нежитлового об'єкта нерухомості вважається укладеним з його підписання, а чи не з державної реєстрації.

Незавершений будівництвом об'єкт може бути предметом договору купівлі-продажу, а право власності на нього виникає з державної реєстрації речових.

Правила державної реєстрації угод з нерухомим майном містяться у ФЗ від 21 липня 1997 р "Про реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним".

Якщо угоду з продажу нерухомості вчинено у належній формі, але одна із сторін ухиляється від її реєстрації, суд має право на вимогу іншої сторони винести рішення про реєстрацію переходу права власності на нерухомість.

Реєстрація судів провадиться в Судовому реєстрі. Правила її передбачені транспортними кодексами, а також відомчими наказами та правилами. Внаслідок реєстрації судна новий судновласник отримує свідоцтво про власність на судно.

Про необхідність прийняття положення про державну реєстрацію космічних об'єктів йшлося у Законі Росії від 20 серпня 1993 р. " Про космічну діяльність " , проте досі таке становище не прийнято. Відповідно до п. 1 ст. 17 зазначеного закону космічні об'єкти повинні мати маркування, що свідчить про їхню приналежність до РФ. Реєстрація такого космічного об'єкта, а також реєстрація морського судна свідчать про належність їх до РФ і вказують на те, що вони знаходяться у сфері юрисдикції РФ. Крім того, така реєстрація засвідчує право власності конкретного суб'єкта на зареєстрований об'єкт.

20. ДОГОВІР ПРОДАЖУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ПРОДАЖУ ПІДПРИЄМСТВА

Основні положення про продаж житлових приміщень:

▪ сторони не можуть довільно змінити цільовий характер використання приміщення, що продається (воно може бути використане тільки для житла громадян);

▪ продавець зобов'язаний зазначити у договорі осіб, які зберігають право користування приміщенням, яке він продає, напр. членів його сім'ї (ст. 292 ЦК), особа, яка проживає в приміщенні, що продається в силу заповідальної відмови, наймача (орендаря) житлового приміщення та членів його сім'ї;

▪ у договорі має бути зазначено про відсутність прав будь-кого на проживання в приміщенні, що продається, якщо справа саме так;

▪ продаж житлового приміщення, в якому проживають неповнолітні члени сім'ї продавця, можливий лише за згодою органу опіки та піклування (п. 4 ст. 292 ЦК);

▪ договір продажу житлового приміщення вважається укладеним з моменту його державної реєстрації в органах юстиції чи інших органах, які спеціально створені для цієї мети.

За договору продажу підприємства Продавець зобов'язується передати у власність покупця підприємство загалом як майновий комплекс, крім правий і обов'язків, які продавець немає права передавати іншим особам.

Права на комерційне позначення, товарний знак, знак обслуговування та інші засоби індивідуалізації продавця та його товарів, робіт чи послуг, а також належні йому на підставі ліцензії права використання таких засобів індивідуалізації переходять до покупця, якщо інше не передбачено договором.

Підприємством як об'єктом прав визнається майновий комплекс, що використовується для підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмове найменування, товарні знаки, знаки обслуговування), та інші виняткові права, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як правило, договір продажу підприємства застосовується лише за приватизації державних підприємств. У підприємницької діяльності застосування цього договору економічно недоцільне через його складність.

21. ЕЛЕМЕНТИ І ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПРОДАЖУ ПІДПРИЄМСТВА

Сторонами договору є підприємці (індивідуальні чи колективні - комерційні юридичних осіб), продавцями державних підприємств і муніципальних підприємств під час приватизації є відповідні федеральні чи місцеві фонди имущества.

предметом договору є підприємство, що є майновим комплексом, що з матеріальних елементів, у яких розрізняють основні (приміщення, будівлі, земельні ділянки) і оборотні фонди (устаткування, сировину, гроші), і нематеріальні елементи, у яких розрізняють майнові правничий та обов'язки підприємства, виняткові права підприємства, індивідуалізують його та її продукцію (право на фірмове найменування, декларація про товарний знак), цивільно-правові зобов'язання підприємства перед третіми особами, зокрема грошові борги. Предмет цього договору є його суттєвою умовою.

Склад і вартість підприємства, що продається, визначаються на основі його інвентаризації; до підписання договору мають бути складені такі документи: акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, укладання незалежного аудитора про склад та вартість підприємства, а також перелік його зобов'язань (боргів).

Передача підприємства здійснюється за передатним актом, у якому зазначаються дані про його склад, недоліки переданого майна, а також про повідомлення кредиторів.

Моментом передачі від продавця до покупця є день підписання сторонами передавального акта. Із цього моменту на покупця переходить ризик випадкової загибелі майна підприємства.

Не підлягають передачі права продавця, отримані ним на підставі ліцензії (у разі порушення цього положення обидві сторони несуть солідарну відповідальність перед кредитором підприємства, що продається).

Договір продажу підприємства набирає чинності з його реєстрації. Право власності на підприємство переходить до покупця з державної реєстрації речових цього права.

Обов'язки продавця:

а) перевести на покупця право власності на підприємство;

б) передати підприємство покупцю;

в) підготувати підприємство до передачі покупцю та скласти передавальний акт, з моменту підписання якого підприємство вважається переданим;

г) сповістити своїх кредиторів про продаж підприємства, інакше продавець несе солідарну відповідальність із покупцем.

У разі передачі підприємства з недоліками майна у покупця виникає право вимагати зменшення покупної ціни, заміни майна неналежної якості, надання майна, що бракує.

У разі визнання правочину з продажу підприємства недійсною правила про повернення сторонам всього отриманого за правочином застосовуються лише в тому випадку, якщо такі наслідки суттєво не порушують права кредиторів, сторін договору, інших осіб та не суперечать громадським інтересам.

До договору продажу підприємства застосовуються правила продажу нерухомості, передбачені ДК РФ.

22. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ МЕНЫ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

За договору міни кожна зі сторін має надати іншій стороні товар за інший (п. 1 ст. 567 ДК).

Положення договору міни ґрунтуються на положеннях договору купівлі-продажу, хоча договір міни історично виник раніше договору купівлі-продажу і був поступово витіснений з обігу з виникненням грошового обігу. Нині цей договір застосовується рідко. Вважають, що договір купівлі-продажу є різновидом договору міни і відрізняється від нього тим, що плата за договором здійснюється грошима, а не товаром.

Характеристика договору міни: консенсуальний, взаємний, відплатний.

Регулюється договір міни лише нормами ДК РФ, причому як нормами, які стосуються договору міни (ст. 567-571 ДК), і нормами, регулюючими договір купівлі-продажу (п. 1 ст. 567 ДК). З норм, що регулюють договір купівлі-продажу, до договору міни застосовуються положення про якість, асортимент, комплектність, тару товару, про продаж майнових прав, про порядок укладання договору, про наслідки порушення договору.

Різновидом договору міни є бартер - договір про обмін товарів, що застосовується у зовнішній торгівлі. Особливістю цього договору є те, що для його укладання стороні потрібна відповідна ліцензія, а товари, що обмінюються за цим договором, повинні бути рівноцінними. Бартерні угоди регулюються Указом Президента РФ від 18 серпня 1996 р. № 1209 " Про державне регулювання зовнішньоторговельних бартерних угод " .

Відповідальність сторін:

▪ при передачі товару з недоліками для боку настають наслідки, передбачені нормами про договір купівлі-продажу;

▪ при вилученні третьою особою товару, отриманого за договором міни, сторона, що потерпіла, може вимагати від контрагента товар, отриманий ним при обміні, та відшкодування збитків (ст. 571 ЦК).

23. ЕЛЕМЕНТИ І ЗМІСТ ДОГОВОРУ МЕНИ

предметом договору міни може бути оборотоспроможні товари, вільні від обтяження, і навіть майнові права (п. 2 ст. 557 ДК). Предмет договору є єдиною істотною умовою договору. Обмінювані товари передбачаються рівноцінними (п. 1 ст. 568 ДК), а разі різниці у тому ціні виробляється доплата стороною, представила товар нижчої вартості (п. 2 ст. 568 ДК).

В якості ціни за отримуваний товар виступає вартість товару, що передається.

Сторони договору немає спеціальної назви, та їх особливість у тому, кожна сторона одночасно є продавцем, і покупцем. Склад учасників сторін є дещо обмеженим: не може бути учасником цього договору держава. У ролі сторін можуть виступати лише юридичні особи та громадяни, причому останні повинні мати громадянську дієздатність, а всі учасники повинні мати майно на речовому праві.

Термін договору визначається сторонами. Передбачається, що передача товару має здійснюватися одночасно, але закон виключає можливість передачі товару за цим договором у час. У разі, коли товар передається сторонами одночасно, право власності на нього виникає з моменту такої передачі. У тому випадку, коли товар передається у час, право власності в сторін виникає лише після передачі товарів обома сторонами (ст. 570 ДК). Останнє становище є новим у цивільному праві. До договорів, якими передаються товари у час, застосовуються правила про зустрічному виконанні зобов'язань (ст. 328, 569 ДК).

Форма договору може бути усною лише у двох випадках:

а) у договорах між громадянами у розмірі щонайменше десяти мінімальних розмірів оплати труда;

б) між усіма суб'єктами, якщо договір виконується під час його укладання. У всіх інших випадках договір має бути здійснений у письмовій формі (ст. 152-162 ЦК).

Порядок укладання договору аналогічний порядку укладання договору купівлі-продажу.

Особливості утримання договору:

▪ права та обов'язки сторін однакові, причому обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої сторони;

▪ основними обов'язками сторін є передача товару у власність іншої та несення витрат на передачу та прийняття товарів. Витрати несе зобов'язана сторона (п. 1 ст. 568 ЦК).

24. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ ДАРУННЯ

Договір дарування - договір, за яким одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати іншій стороні (обдаровуваному) річ у власність, або майнове право (вимогу) до себе чи третьої особи, або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або третьою особою (П. 1 ст. 572 ЦК).

Різновидом договору дарування є пожертвування - дарування, зроблене щодо невизначеного кола осіб у загальнокорисних цілях (ст. 582 ЦК).

Характеристика договору дарування: договір дарування може бути як консенсуальним, і реальним; односторонньо-зобов'язуючим; безоплатним. Консенсуальний договір може бути умовним, тобто містити або відкладну, або відмінну умову.

Вимоги до консенсуального договору:

▪ обіцянка дарування матиме чинність цивільно-правового договору лише у разі набрання його у належну форму (п. 2 ст. 572, п. 2 ст. 574 ЦК);

▪ обіцянка має стосуватися конкретного предмета (п. 2 ст. 572 ЦК);

▪ обіцянка повинна передбачати передачу речі дарувальником за його життя; в іншому випадку воно розглядатиметься як заповіт, а не як договір дарування (п. 3 ст. 572 ЦК).

Регулюється договір дарування нормами ДК РФ (ст. 572-582), і навіть поруч ФЗ: " Про неспроможність (банкрутство) " ; "Про благодійну діяльність та благодійні організації"; ст. 20 ФЗ "Про зброю"; ст. 25 ФЗ "Про музейний фонд Російської Федерації та музеї Російської Федерації".

Предмет договори дарування:

▪ речі (майно);

▪ майнові права (вимоги) до себе або до третіх осіб (дарування прав третім особам відбувається за правилами відступлення вимоги (цесії) ст. 382 ЦК);

▪ звільнення від обов'язку (шляхом прощення боргу обдаровуваного, переведення боргу обдаровуваного на дарувальника або виконання дарувальником обов'язку обдаровуваного). Переведення боргу обдаровуваного на дарувальника здійснюється за спеціальними правилами про переведення боргу (ст. 391, 392 ЦК).

Особливості речей, що передаються за договором дарування:

▪ вид речі (рухома чи нерухома) та її вартість визначають правовий режим договору (від них залежать форма договору, можливість дарування конкретною особою тощо);

▪ від того, наскільки докладно описана річ у договорі, залежить його доля: договір, у якому річ не конкретизована, вважається недійсною;

▪ призначення використання речі, що передається, може бути визначено дарувальником тільки в договорі пожертвування, причому таке визначення необхідне в договорах, в яких благополучником є громадянин (п. 3 ст. 582 ЦК);

▪ у договорі слід передбачати спосіб передачі речі: безпосереднім врученням речі, символічною передачею речі, врученням правотворчих документів на річ.

25. СТОРОНИ ДОГОВОРУ ДАРУННЯ

Сторони у договорі дарування називаються дарувальником (у договорі пожертвування - жертвувачем та благодійником) та обдаровується (У договорі пожертвування - благополучцем).

Як сторони можуть виступати всі суб'єкти цивільного права, проте держава може бути обдаровується лише в договорі пожертвування, а комерційні організації не можуть бути ні дарувальниками, ні обдаровуваними. До деяких суб'єктів закон пред'являє певні вимоги чи обмеження.

Дарувальник повинен:

▪ мати речове право на річ, що передається за договором;

▪ бути дієздатним;

▪ отримати згоду на дарування від певних осіб у таких випадках:

а) юридична особа, яка володіє річчю на обмеженому речовому праві (праві господарського відання чи оперативного управління), має отримати згоду її власника (п. 1 ст. 576 ЦК);

б) чоловік, який бажає подарувати майно, що є спільною власністю подружжя, повинен отримати згоду від іншого чоловіка (п. 2 ст. 576 ЦК);

в) малолітні віком від 6 до 14 років мають отримати згоду на дарування дрібних подарунків від своїх законних представників;

г) неповнолітні віком від 14 до 18 років мають отримати у письмовій формі згоду батьків або піклувальників (це положення не поширюється на дрібні подарунки – п. 2 ст. 26, п. 2 ст. 28 ЦК).

Обмеження щодо суб'єктів, що виступають у ролі обдарованих:

▪ суб'єктами, які можуть виступати в ролі благополучників у договорі пожертвування, можуть бути благодійні організації, лікувальні та виховні установи та ін.;

▪ суб'єкти, яким заборонено дарування, крім дарування звичайних подарунків вартістю не більше ніж 3 тис. руб.;

▪ від імені малолітніх та громадян, визнаних недієздатними, їх законними представниками;

▪ працівникам лікувальних, виховних установ, установ соціального захисту та інших аналогічних установ громадянами, які перебувають у них на лікуванні, утриманні чи вихованні, подружжям та родичами цих громадян;

▪ державним службовцям та службовцям органів муніципальних утворень, службовцям Банку Росії у зв'язку з їх посадовим становищем або у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків;

▪ у відносинах між комерційними організаціями.

26. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ДАРУННЯ

Обов'язки дарувальника:

1) передати дар (цей обов'язок переходить до правонаступників дарувальника в консенс. договорах, що містять обіцянку подарувати річ, але не поширюється на договори пожертвування;

2) повідомити обдаровується про недоліки дарованої їм речі;

3) визначити призначення використання дару благополучцю у договорі пожертвування;

4) нести витрати, пов'язані із передачею подарунка.

Права дарувальника:

1) відмовитися від виконання договору у випадках:

а) якщо після укладання консенсуального договору у дарувальника змінилося майнове чи сімейне становище чи стан здоров'я, внаслідок чого виконання договору істотно знизить рівень життя дарувальника;

2) скасувати договір у випадках:

а) умисного позбавлення життя дарувальника обдаровуваним (рішення має бути винесене судом на вимогу спадкоємців);

б) поводження обдаровуваного з подарованою річчю, що становить велику немайнову цінність для дарувальника, створюють загрозу її втрати; в) якщо дарування було здійснено індивід. підприємцем чи юрид. особою за рахунок коштів, пов'язаних з підприємством. діяльністю, протягом 6 міс., що передують оголошення дарувальника банкрутом; г) якщо обдарований помер раніше за дарувальника і умова про скасування договору було обумовлено в ньому; д) якщо благополучник використовував дар не відповідно до призначення, вказаного жертвувачем. Правила про відмову та скасування подарунків не застосовуються до звичайних подарунків невеликої вартості;

3) обговорити у договорі умови, при кіт. буде передано його майно і він може вимагати його повернення (умови можуть бути відкладними та відмінними);

4) визначити у договорі пожертвування мету, призначення використання дару.

Дарувальник не має права вимагати зустрічного задоволення від обдаровуваного, тому що договір є безоплатним.

Права обдаровуваного:

1) отримати дар;

2) відмовитися від прийняття дару;

3) змінити призначення використання дару в договорі пожертвування у разі обставин, що змінилися, за згодою жертводавця, а у разі його смерті або ліквідації юридичної особи - жертводавця за рішенням суду.

Обов'язки обдаровуваного:

1) використовувати дар відповідно до вказівок жертводавця про його призначення;

2) виконувати зобов'язання щодо музейних предметів, отриманих у дарунок (ст. 25 ФЗ "Про музейний фонд РФ і музеї РФ");

3) вести відокремлений облік операцій із використання пожертвованого майна, якщо благополучник є юридичною особою;

4) поводитися належним чином з подарованою йому річчю, що становить для дарувальника велику немайнову цінність;

5) повернути подаровану річ у разі скасування дарування, якщо вона збереглася в натурі, а всі отримані в результаті використання речі (доходи, продукція) залишити, тому що є власністю обдарованого.

27. ФОРМА ДОГОВОРУ ДАРУ, ПОРЯДОК ЙОГО ВИСНОВОК. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

Форма договору дарування залежить від його виду, предмета, суб'єктного складу сторін. Так, в усній формі можуть бути укладені договори дарування рухомого майна, якщо для них не передбачено письмову форму (п. 1 ст. 574 ЦК).

Письмова форма необхідна наступних договоров:

▪ тих, у яких дарувальник є юридичною особою, а предметом договору є рухоме майно вартістю понад 3 тис. руб. (п. 2 ст. 574 ЦК);

▪ які містять обіцянку подарувати рухоме майно (п. 2 ст. 574 ЦК);

▪ договорів, предметом яких є нерухоме майно (такий договір підлягає державному реєстрації - п. 3 ст. 574 ЦК).

Порядок укладення договору дарування такий самий, як і інших договорах: дарувальник заявляє обдаровуваному про бажання зробити йому подарунок (оферта), а обдарований повинен дати згоду отримання подарунка (акцептувати пропозицію дарителя).

Моментом укладання договору дарування вважається:

▪ у реальному договорі – момент передачі речі;

▪ у консенсуальному договорі – момент підписання договору;

▪ у договорі, що підлягає реєстрації, - момент державної реєстрації.

Відповідальність сторін за договором дарування:

▪ дарувальник відповідає за шкоду, заподіяну подарованою річчю обдаровуваному, за умови, що недоліки, що виникли до передачі йому речі, не є явними, а дарувальник не попередив про них обдаровуваного (ст. 580 ЦК). Шкода підлягає відшкодуванню за наявності провини відповідно до норм гол. 59 ЦК, тобто за протиправні дії. Дарувальник не зобов'язаний відшкодовувати збитки у разі відмови від виконання договору за п. 1, 2 ст. 577 ЦК, а також у разі дарування їм речі з вадами, якщо останні не завдали шкоди обдаровуваному; - обдарований відповідає за:

а) збитки, завдані дарувальнику своєю відмовою від прийняття дару у разі, якщо договір було укладено у письмовій формі. Форма відповідальності – відшкодування реальних збитків (п. 3 ст. 573 ЦК);

б) неналежне поводження з річчю. Форма відповідальності - повернення подарованої речі дарувальнику (п. 5 ст. 578 ЦК);

в) використання майна за іншим призначенням у разі, якщо воно є покупцем. Форма відповідальності – скасування пожертвування (п. 5 ст. 582 ЦК).

28. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ РЕНТИ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ

За договору ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачу певну грошову суму або надати кошти на його утримання в іншій формі (п. 1 ст. 583 ЦК) .

Характеристика договору: реальний, односторонньо зобов'язуючий, відплатний, ризиковий (аліаторний).

Договір ренти схожий на договір позики. Належить він, як і попередні договори, до групи договорів, спрямованих на передачу майна у власність. Це новий вид договору у російському законодавстві (у ДК РРФСР 1964 був лише договір купівлі-продажу житлового будинку з довічним проживанням непрацездатного продавця).

види договору ренти:

▪ постійна рента;

▪ довічна рента;

▪ довічний утримання з утриманням.

Ці види договору ренти мають низку загальних ознак, але різняться:

▪ формою надання змісту одержувачу;

▪ мінімальним розміром змісту, що надається рентоодержувачу;

▪ термінами надання утримання одержувачу;

▪ можливостями правонаступництва у сторін договорів;

▪ можливостями викупу ренти;

▪ наслідками випадкової загибелі майна та ін. Відмінності ці залежать від того, чи відшкодовано або безоплатно передано майно рентоодержувачем платнику ренти.

Договір ренти регулюється лише ЦК РФ.

Особливості регулювання договору ренти:

▪ регулювання здійснюється правовими нормами трьох видів договорів:

а) ренти (в них є загальні положення про цей договір та особливості кожного виду ренти);

б) купівлі-продажу (ці норми застосовуються до договору ренти у випадках, коли платник ренти отримав майно під виплату ренти відплатно);

в) дарування (ці норми застосовуються до договору ренти у разі, коли платник отримав майно під ренту безоплатно);

▪ зміст правових норм, що регулюють договір ренти, спрямований на захист інтересів слабкої сторони договору, такою стороною є одержувач;

▪ більша частина правових норм, що регулюють договір ренти, має диспозитивний характер (це означає, що сторони мають право самі визначати умови договору, про які йдеться у цих нормах).

Відповідальність платника ренти настає за неналежне виконання ним договору (у формі сплати відсотків, неустойки, розірвання договору та ін), а також субсидіарно за неналежні виплати ренти її одержувачу особою, якій він передав у власність нерухоме майно, отримане ним під ренту (п. 2). 586 ЦК).

29. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ РЕНТИ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН

Сторони договору - одержувач ренти та платник ренти. Суб'єктивний склад сторін обмежений законом кожного виду договору ренти.

Предмет договору:

▪ майно, передане одержувачем ренти платнику (рухоме та нерухоме, від виду майна залежить правовий режим договору);

▪ рента (гроші, речі, послуги), її вид, розмір, строки виплати, а також способи забезпечення її виплати мають бути передбачені договором.

Термін договору може бути безстроковим (у договорі постійної ренти), а може вимірюватися довжиною життя одержувача ренти (у інших видах договорів). Договір цей триває. Невизначеність терміну договору не дозволяє при його укладенні визначити всю суму ренти, яка буде виплачена. Ця обставина робить договір ризиковим, оскільки заздалегідь невідомо, для якої зі сторін він виявиться вигіднішим, і кожна зі сторін може отримати задоволення в меншому розмірі, ніж уявляла.

Форма договору ренти має бути письмовим, а договір обов'язково засвідчений нотаріусом; у разі передачі одержувачем ренти платнику нерухомості договір підлягає держ. реєстрації.

Моментом укладання договору вважається передача рухомої речі чи держ. реєстрація договору під час передачі нерухомості.

Права та обов'язки сторін варіюються залежно від виду договору ренти.

Права одержувача ренти: а) своєчасно та повністю отримувати ренту навіть у разі випадкової загибелі речі, переданої під ренту;

б) вимагати від платника ренти припинення договору шляхом викупу ним ренти; в) вимагати виплати ренти від особи, якій буде відчужено платником ренти майно, передане одержувачем ренти під час укладання договору ренти (на це майно поширюється право проходження та ін.).

Права платника ренти: а) розривати договір за згодою отримувача ренти;

б) відчужувати третій особі нерухоме майно, отримане ним під ренту від отримувача ренти, без згоди останнього та інших.

Обов'язок одержувача ренти - узгоджувати з платником ренти під час укладання договора:

а) розмір, спосіб та строки виплати йому ренти;

б) спосіб забезпечення договору; в) долю договору у разі смерті платника ренти та ін.

Обов'язки платника ренти: а) своєчасно та повно виплачувати ренту навіть у разі випадкової загибелі майна, отриманого ним під ренту;

б) індексувати виплати ренти у міру інфляції;

в) узгоджувати з отримувачем ренти умови договору, про які було сказано в обов'язках отримувача ренти; г) відшкодовувати збитки платнику ренти у разі неналежного виконання обов'язку щодо виплати ренти та ін.

Істотною умовою договору, що передбачає передачу під виплату ренти грошової суми або іншого рухомого майна, є умова, що встановлює обов'язок платника ренти надати забезпечення виконання його зобов'язань або застрахувати на користь отримувача ренти ризик відповідальності за невиконання або неналежне виконання цих зобов'язань.

30. ОСОБЛИВОСТІ ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПОСТОЯННОЇ РЕНТИ

Відмінною ознакою постійної ренти з інших видів ренти є її безстроковість.

Сторони договори постійної ренти:

▪ кількість учасників договору законом не обмежена;

▪ учасниками договору можуть бути лише громадяни та юридичні особи;

▪ суб'єктний склад обмежений лише для однієї сторони - одержувача ренти: ними можуть бути як громадянин, який здав майно під ренту, так і громадянин, вказаний ним, а також некомерційна організація (фонди, громадські та релігійні організації) (п. 1 ст. 50 та ст.589 ЦК);

Право на отримання ренти переходить від одержувача ренти до його правонаступника шляхом поступки вимоги за його життя або після смерті - у спадок або за реорганізації юридичної особи, якщо він є таким (п. 2 ст. 589 ЦК).

Предмет ренти складається з майна, переданого одержувачем ренти у власність платнику ренти та безпосередньо ренти - виплати особі, яка передала своє майно у власність платника ренти.

Передається отримувачем ренти майно може бути будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту, як рухомі, і нерухомі.

Рента може мати будь-яку форму: грошову, речову, послуги, роботу, але завжди має бути виражена у грошовому еквіваленті, інакше договір буде визнано недійсним.

Мінімальний розмір ренти законом не визначено (він має бути визначений сторонами договору). Розмір ренти підлягає індексуванню відповідно до збільшення закону мінімального розміру оплати праці (п. 1, 2 ст. 590 ЦК).

Терміни у договорі постійної ренти визначено лише щодо часу виплати ренти: вона має виплачуватись безупинно після закінчення кожного кварталу, якщо інше не передбачено договором (ст. 591 ЦК).

Ціна договору постійної ренти складається з вартості майна, переданого платнику одержувачем ренти, та суми ренти, що виплачується платником.

Підстави для вимоги одержувача ренти її викупу (Ст. 593 ЦК):

▪ платник ренти:

а) прострочив виплату ренти на понад рік;

б) порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти (ст. 587 ЦК);

в) визнаний неплатоспроможним чи виникли обставини, які свідчать, що рента нічого очікувати виплачена їм у розмірі й у терміни, встановлені договором;

▪ нерухоме майно, передане під виплату ренти, надійшло у спільну власність або поділено між кількома особами;

▪ в інших випадках, передбачених договором.

31. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПОСТОЯННОЇ РЕНТИ

Обов'язки платника ренти:

▪ виплачувати ренту постійно у повному розмірі навіть у разі загибелі майна, переданого йому безоплатно;

▪ оплачувати відсотки, встановлені договором або відповідно до ст. 395 ЦК за прострочення виплати ренти (п. 1 ст. 595 ЦК);

▪ нести ризик випадкової загибелі майна або випадкового пошкодження, переданого йому безкоштовно (п. 1 ст. 595 ЦК).

Права платника ренти:

▪ відмовитися від договору ренти шляхом викупу ренти, для цього він зобов'язаний попередити отримувача ренти за три місяці у письмовій формі та виплачувати чергові суми ренти аж до її викупу (п. 1 ст. 592 ЦК); відмова від цього права у договорі недійсний, проте договором можна передбачити заборону викуп протягом певного терміну: він може бути понад 30 років (п. 3 ст. 592 ДК). Викуп здійснюється за ціною, зазначеною у договорі, а за її відсутності - за ціною, що відповідає річній сумі ренти, що підлягає виплаті, плюс вартість майна, переданого під виплату ренти (п. 3 ст. 594 ЦК);

▪ вимагати зменшення розміру ренти або припинення договору у разі загибелі майна, одержаного за плату (п. 2 ст. 595 ЦК).

Права одержувача ренти:

▪ вимагати від платника виплати ренти (ст. 593 ЦК);

▪ передавати іншій особі своє право на отримання ренти за життя шляхом поступки вимоги, а після смерті одержувача ренти це право переходить у спадок (п. 2 ст. 589 ЦК);

▪ вимагати від платника викупу ренти при неналежному виконанні ним договору, а також у ряді випадків та при неналежному виконанні ним договору: коли отримане ним під ренту майно перейшло до кількох осіб у спільне користування або поділено між ними, а також у разі, коли платник визнаний неплатоспроможним (ст. 593 ЦК).

Підстави припинення постійної ренти:

▪ загальні підстави для всіх договорів (гл. 26 ЦК);

▪ спеціальні підстави:

а) вимоги одержувача викупити ренту (ст. 593 ЦК);

б) вимоги платника припинити договір через випадкову загибель майна, переданого під виплату ренти (п. 2 ст. 595 ЦК).

Відповідальність сторін за договором постійної ренти у Цивільному кодексі України спеціально не передбачена. Це означає, що вона настає відповідно до загальних підстав, передбачених п. 2 ст. 586 та ст. 588 ЦК. Однак можна виділити деякі форми відповідальності:

▪ сплата відсотків платником ренти за прострочення виплати ренти відповідно до ст. 395 ЦК (ст. 588 ЦК);

▪ припинення договору шляхом викупу ренти на вимогу одержувача (п. 1 ст. 593 ЦК);

▪ припинення договору ренти на вимогу платника шляхом її викупу (ст. 592 ЦК).

32. ДОГОВІР ПОЖИТТЄВОЇ РЕНТИ

Предмет договору довічної ренти відрізняється від предмета договору постійної ренти лише вимогами до ренти. Вимоги до майна, що передається у власність платника, не змінено.

Вимоги до ренти у договорі довічної ренти:

▪ рента може бути виражена лише у грошовій сумі;

▪ розмір ренти не менше одного МРОТ на місяць (п. 2 ст. 597 ЦК), він може збільшуватися відповідно до правил, передбачених ст. 318 ЦК;

▪ термін виплати ренти – після закінчення кожного календарного місяця, якщо інше не передбачено договором (ст. 598 ЦК).

Термін договору довічної ренти обмежений періодом, що починається з моменту укладання договору і моментом смерті одержувача ренти, що закінчується.

Суб'єктний склад одержувача ренти Найбільш обмежений проти договором постійної ренти: у ролі одержувача ренти може лише громадянин.

Суб'єктний склад платника те саме: у ролі платника можуть виступати всі суб'єкти цивільного права.

Права одержувача довічної ренти:

▪ вимагати від платника виплати ренти своєчасно та в повному розмірі;

▪ отримати частку померлого одержувача ренти (спільника), якщо одержувачів ренти було кілька;

▪ вимагати від платника у разі неналежного виконання ним договору:

а) повернення цього майна із заліком його вартості у рахунок викупної ціни ренти (п. 2 ст. 599 ЦК);

б) викупу майна за правилами, передбаченими ст. 594 ЦК для викупної ціни постійної ренти, або розірвання договору та відшкодування збитків (п. 1 ст. 599 ЦК).

Право отримання довічної ренти не переходить у спадок і може бути передано поступкою вимоги за життя одержувача ренти.

Підстави припинення договору довічної ренти:

▪ смерть останнього отримувача ренти (смерть платника ренти не припиняє зобов'язання платити ренту, воно переходить до спадкоємців померлого платника);

▪ вимога одержувача ренти про викуп ренти у разі суттєвого порушення договору платником (п. 1 ст. 599 ЦК) на умовах ст. 594 ЦК.

Не припиняє договору загибель майна, переданого під ренту, незалежно від оплатності чи безоплатності його передачі.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачу ренти відсотки, розмір яких визначається існуючою на місці проживання одержувача ренти ставкою банківського відсотка на день виконання грошового зобов'язання або його відповідної частини, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором ренти.

33. ДОГОВІР ПОЖИТТЄВОГО ЗМІСТ З УЖИДЕННЯМ

Предмет цього договору має таке особливості: передаватися під ренту може лише нерухоме майно; рента може включати обов'язок щодо забезпечення потреб одержувача ренти в житлі, харчуванні, одязі, а також догляд за ним, якщо цього вимагає його стан здоров'я. Крім того, може бути передбачено оплату платником ритуальних послуг одержувачу ренти у разі його смерті; розмір ренти має бути не менше двох МРОТ причому у договорі має бути визначена вартість всього обсягу змісту; термін виплати ренти – після закінчення кожного календарного місяця; допускається заміна змісту в натурі періодичними платежами у грошовій сумі.

Термін договору обмежений періодом, що починається з моменту укладання договору і моментом смерті одержувача ренти, що закінчується.

Суб'єктний склад одержувача ренти: лише громадянин.

Суб'єктний склад платника: всі суб'єкти громадянського права.

Права одержувача ренти: застави на передане майно; отримання ренти від платника, а у разі відчуження останнім майна, отриманого за рентою, ін. особі - від цієї особи; вимагати від платника у разі неналежного виконання ним договору повернення свого майна, переданого безплатно, або його викупу; одержати частку померлого співдольника за зобов'язанням у разі смерті останнього; вимагати від платника виплати ренти своєчасно та в повному розмірі.

Платник ренти має право обтяжувати нерухоме майно, передане йому під ренту (відчужувати, здавати в заставу та ін. способом), лише за попередньою згодою одержувача ренти та не має права відмовитися від виплати ренти шляхом її викупу.

Обов'язки платника ренти: не знижувати вартості одержаного під ренту майна; отримати згоду одержувача ренти на здачу майна у заставу чи інше обтяження нерухомого майна, одержаного ним під ренту.

Підстави припинення договору: смерть отримувача ренти; вимога одержувача ренти повернути нерухоме майно, передане під ренту, за умов ст. 594 ЦК України; суттєве порушення обов'язків платником ренти. У цьому платник ренти немає права вимагати компенсації витрат утримання одержувача ренти.

Правила, які повинні застосовуватися по відношенню до кожного виду ренти, викладені в законі неповно, що компенсується відсиланнями до інших статей. З іншого боку, передбачається можливість застосування загальних положень зобов'язального права. Так, напр., припинення договору ренти може здійснюватися як шляхом викупу її, а й традиційними способами: угодою сторін, прощенням боргу, заліком, новацією тощо.

34. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ОРЕНДИ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН І ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

За договору оренди одна сторона (орендодавець) зобов'язується надати іншій стороні (орендарю) майно у тимчасове володіння та користування або у тимчасове користування за плату.

Цей договір входить до групи договорів, вкладених у передачу майна у користування.

Поняття "оренда" і "майновий найм" у Цивільному кодексі України є синонімами.

Характеристика договору оренди: консенсуальний, взаємний, відплатний.

У ДК РФ передбачено лише 5 видів договорів оренди (хоча практично можна виділити набагато більше): прокату; оренди транспортних засобів; оренди будівель та споруд; оренди підприємства; фінансової оренди (лізингу).

Договір оренди регулюється переважно ДК РФ. Інші нормативні акти: Закон РФ "Про захист прав споживачів" (за договором прокату); ФЗ "Про лізинг"; транспортні статути (вони регулюють оренду транспортних засобів); Земельний кодекс РФ; Лісовий кодекс РФ; Водний кодекс РФ; Закон РФ "Про надра"; Закон "Про тваринний світ".

Орендодавець відповідає: за ризик випадкової загибелі чи пошкодження майна, зданого в оренду, оскільки є його власником; недоліки майна, зданого у найм, якщо вони перешкоджають користування ним; невиконання своїх обов'язків, передбачених договором та законом.

Орендар відповідає: за прострочення орендної плати; несвоєчасне повернення майна (він зобов'язаний сплатити орендну плату за час прострочення, а також сплатити штрафну неустойку); невиконання інших обов'язків, передбачених договором та законом.

Підстави припинення договору оренди: виконання договору; ліквідація юридичної особи у разі, якщо вона є орендарем або орендодавцем, смерть громадянина - учасника договору оренди не припиняє договору: права та обов'язки померлого переходять до його спадкоємця; угода сторін про розірвання договору; позовна вимога до суду однієї із сторін та ін.

Підстави для розірвання договору оренди судом на вимогу орендодавця: використання орендарем майна, що орендується, з порушенням умов договору або призначення майна; суттєве погіршення орендарем майна, що орендується; прострочення двох строків платежу орендної плати; невиконання орендарем обов'язку щодо проведення поточного ремонту або несення витрат за утримання орендованого майна.

Особливість пред'явлення орендодавцем позовної заяви до арбітражного суду: він має пред'явити копію документа про запобігання їм орендаря про порушення його обов'язків.

Підстави для розірвання договору оренди судом на вимогу орендаря: ненадання орендодавцем предмета оренди орендарю; надання орендодавцем майна з вадами, що перешкоджають його використанню; невиконання орендодавцем обов'язків щодо проведення капітального ремонту майна, переданого ним у найм; непридатність майна, що орендується, для використання в силу обставин, за які орендар не відповідає.

35. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ

Предметом договору оренди є індивідуально-визначена річ, як рухома, так і нерухома, яка не втрачає своїх властивостей у процесі її використання. Здача деяких речей у найм може бути обмежена законом (напр., зброя може здаватися у найм лише за наявності спеціального дозволу в сторон). Оренда природних об'єктів має здійснюватися з урахуванням як норм ЦК, а й спеціальних законів. Так, наприклад, ст. 53 Земельного кодексу вимагає дотримання орендарем цільового призначення одержаної ним земельної ділянки. Природні об'єкти, зазвичай, може бути отримані у найм за наявності спеціальних ліцензій в майбутніх орендарів. Умова про предмет договору є суттєвою.

форма договору оренди залежить від її строку та складу учасників договору. Так, якщо договір укладено на термін більше одного року, а також у разі, коли одна із сторін є юридичною особою, форма її має бути письмовою (п. 1 ст. 609 ЦК). Якщо предметом договору оренди є нерухоме майно, договір має бути зареєстрований відповідним державним органом.

Порядок укладання договору Оренда має дві особливості. Перша особливість полягає в тому, що договір цей може укладатися на торгах, на яких продається право на укладення договору в результаті проведення конкурсу між особами, які претендують на право бути орендарями (договір укладається з особою, яка виграла торги). Друга особливість у цьому, що орендар має переважне декларація про укладення договору новий термін після закінчення початкового терміну договору (ст. 621 ДК).

Ціна договору визначається за згодою сторін. У разі якщо вона не визначена під час укладання договору, застосовується звичайна для цього виду майна орендна плата. Орендна плата може бути встановлена у такому вигляді:

▪ у певній грошовій сумі, що вноситься одноразово або періодично;

▪ у частці продукції, плодів або доходів, отриманих внаслідок використання орендованого майна;

▪ у вигляді певних послуг;

▪ у передачі орендодавцю у власність чи оренду певної речі;

▪ у покладанні на орендаря витрат з метою покращення орендованого ним майна.

Термін договору може бути як певний, і неопределенный. Якщо термін у договорі не вказано, він вважається ув'язненим на невизначений термін. Особливістю договору з невизначеним терміном є те, що кожна з його сторін може відмовитися від договору у будь-який час, попередивши свого контрагента за один місяць у разі, якщо предметом договору є рухоме майно, або за три місяці у разі, якщо предметом договору є нерухоме майно . Однак, ці строки можуть бути змінені учасниками договору або законом. У разі укладення договору терміном, що перевищує межі терміну, встановленого законом, договір вважається укладеним на граничний термін.

36. СТОРОНИ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН

У ролі сторін (орендодавця и орендаря) можуть виступати всі суб'єкти цивільних правовідносин: фізичні та юридичні особи, а також держава (через свої органи).

Орендодавець має бути або власником майна, що передається ним у користування, або особою, уповноваженою законом або власником майна на здачу цього майна в оренду. При цьому особа, яка володіє майном на праві оперативного управління, може здати її в оренду лише за згодою власника цього майна.

Орендарем може бути будь-яка особа, однак у деяких видах оренди суб'єктний склад може бути обмежений законом. Так, у договорі оренди підприємства та договорі лізингу обидві сторони мають бути підприємцями, а у договорі побутового прокату підприємцем має бути лише одна сторона – орендодавець.

Орендодавець зобов'язаний: надати орендарю майно у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; забезпечити майно, що передається орендарю, всім приладдям та документами, що належать до нього; передати орендарю майно у строк, встановлений договором; попередити орендаря про зобов'язальні права третіх осіб на передане йому майно; провадити власним коштом капітальний ремонт майна, переданого у найм.

Орендодавець має право: вимагати від орендаря орендну плату; повернення предмета оренди після закінчення строку договору; дострокового розірвання договору, якщо орендар використовує майно не відповідно до умов договору або призначення майна.

Орендар зобов'язаний: користуватися орендованим майном відповідно до умов договору чи призначення майна; використовувати орендоване майно лише сам; не здавати це майно у суборенду без згоди орендодавця; своєчасно вносити орендну плату; повернути орендодавцю майно після закінчення договору у стані нормального зносу разом із приладдям та документами, що належать до нього; підтримувати орендоване майно у справному стані; проводити поточний ремонт майна, що орендується; нести витрати на його зміст.

Орендар має право: вимагати від орендодавця передачі предмета оренди; зменшення орендної плати, якщо стан майна, що орендується, суттєво погіршився; претендувати на плоди, продукцію, доходи, одержані внаслідок оренди, якщо інше не передбачено договором; на викуп орендованого майна, якщо його було передбачено договором; на здачу орендованого майна в суборенду (права суборендаря обмежені правами орендаря, зокрема термін суборенди не може бути більшим за термін оренди); на укладення договору новий термін переважно перед ін. особами; на переведення протягом одного року на себе права на укладання нового договору у разі, якщо орендодавець відмовив йому у укладанні договору на новий термін, але при цьому уклав договір із іншою особою.

Праву користування орендаря властиво право прямування за річчю, т. е. перехід права власності щодо оренди не припиняє договору.

37. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

ДК РФ регулює лише два види договору оренди транспортних засобів:

а) оренду транспортних засобів із екіпажем;

б) оренду транспортних засобів без екіпажу;

▪ поняття цих видів договорів наведено у ст. 632 (договір цей називається фрахтуванням на якийсь час) та у ст. 642 ЦК;

▪ предметом договору оренди транспортних засобів є лише транспортні засоби – пристрої, призначені для перевезення вантажів, пасажирів та багажу. А предмет договору оренди транспортних засобів з екіпажем складається із двох елементів:

а) транспортний засіб;

б) надання послуг екіпажем;

▪ відмінність у правовому регулюванні двох видів договорів, зазначених вище, у тому, що у першому випадку обов'язки з управлінню технічною експлуатацією транспорту зберігаються за орендодавцем (ст. 635 ДК), тоді як у другому - вони переходять на орендаря (ст. 645 ДК) ;

▪ договори оренди транспортних засобів регулюються як ДК РФ, а й ще транспортними статутами і кодексами (ст. 641, 649 ДК);

▪ екіпаж транспортного засобу, переданого в оренду, виявляється у подвійному підпорядкуванні: орендаря та орендодавця;

▪ плата, яку вносить орендар, називається фрахтом;

▪ граничні терміни цього виду договору законом не встановлені;

▪ орендар має право без згоди орендодавця укладати угоди, пов'язані з експлуатацією орендованого транспортного засобу;

▪ правила відповідальності за шкоду орендованим транспортним засобам сформульовані законодавцем з урахуванням того, що останнє є джерелом підвищеної небезпеки;

▪ відповідальність за завдання шкоди третій особі орендованим транспортним засобом при оренді її без екіпажу несе орендар, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого (ст. 648 ЦК), а при оренді її з екіпажем - орендодавець (ст. 1079 та 640 ЦК);

▪ відповідальність за договором тайм-чартер незвичайна: у разі загибелі орендованого транспортного засобу орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю заподіяні збитки, якщо останній не доведе, що шкода сталася за обставин, за які орендар відповідає відповідно до закону або договору (ст. 639 ЦК);

▪ відповідальність сторін за неналежне виконання договору настає і за відсутності вини, оскільки сторони є підприємцями (п. 3 ст. 401 ЦК).

38. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ПІДПРИЄМСТВА

Договір оренди підприємства – це різновид договору оренди нерухомості.

Сторонами договору є підприємці.

Істотними умовами договору є його предмет та розмір орендної плати (п. 2 ст. 650, п. 1 ст. 654 ЦК).

предметом Договору є підприємство як майновий комплекс.

Оскільки підприємство є складним об'єктом, його склад визначається на основі акта інвентаризації, аудиторського висновку про його вартість, балансу, що відображає активи та пасиви підприємства, а також переліку зобов'язань, зокрема боргів.

У складі підприємства виділяють основні та оборотні кошти, а також його виняткові права.

Договір про оренду має бути поданий документом, підписаним обома сторонами.

Орендодавець зобов'язаний повідомити кредиторів підприємства про передачу їм в оренду свого підприємства з метою отримання їхньої згоди на переведення боргу, що належить їм від власника підприємства, на орендаря.

Кредитор, який отримав від орендодавця повідомлення про передачу свого підприємства в оренду, має право протягом трьох місяців висунути вимогу до орендодавця про розірвання з ним кредитного договору. Кредитор, який не отримав такого повідомлення, має право на цю вимогу протягом одного року з дня, коли він дізнався про передачу підприємства в оренду.

Орендар підприємства має широкі права щодо предмета договору: він має право без згоди кредитора вчиняти угоди з майном (здавати в суборенду, продавати, обмінювати орендоване майно, проте ці права не поширюються на природні ресурси); вчиняти дії, спрямовані на збільшення вартості майна, що орендується (ст. 660 ЦК).

Невіддільні поліпшення, вчинені орендарем без дозволу орендодавця, підлягають відшкодуванню орендодавцем, крім випадку, коли вони нерозумні (ст. 662 ЦК).

За борги, передані орендарю разом із підприємством, настає солідарна відповідальність орендаря та орендодавця перед кредитором (п. 4 ст. 657 ЦК).

У разі визнання договору недійсним повернення сторонам всього отриманого за правочином можливе лише у разі, якщо це не порушує істотно права учасників договору, інших осіб і не суперечить громадським інтересам.

39. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ ФІНАНСОВОЇ ОРЕНДИ (ЛІЗИНГУ)

Договір укладається з метою задоволення потреб лізингоодержувача за рахунок коштів лізингодавця та отримання останнім доходу.

Права та обов'язки сторін договору виникають у результаті двох угод: оренди та купівлі-продажу.

Орендар визначає майно, яке буде предметом договору оренди, та його продавця.

Майно передається у користування, а й у володіння.

Типи договору лізингу: довгостроковий - термін понад 3 роки, середньостроковий - термін від 1,5 до 3 років, короткостроковий - Термін до 1,5 років.

види договору лізингу: фінансовий - предмет договору вибирає лізингоодержувач, а купує його лізингодавець, після закінчення терміну договору предмет лізингу перетворюється на власність лізингоодержувача; оперативний - предмет договору при його купівлі обирає лізингодавець, право власності у лізингоодержувача не виникає, поступка ним своїх прав третій особі не допускається; поворотний - власник майна продає його лізингової компанії за умови, що остання здаватиме його в оренду тільки йому.

Сторонами у договорі є: лізингодавець (орендодавець), лізингоодержувач (орендар) та продавець (постачальник) майна.

Лізингодавець та лізингоодержувач виступають у відносинах із продавцем як солідарні кредитори.

Предметом договору є рухомі та нерухомі речі, що не споживаються, крім земельних ділянок і природних об'єктів.

Ціна договору - сума, що включає відшкодування витрат, вироблених лізингодавцем у зв'язку з придбанням предмета лізингу, та дохід лізингодавця.

форма договору може бути лише письмовою, а його назві визначається форма (внутрішній чи міжнародний), тип і вид договору.

Особливості відповідальності: стягнення грошових сум та вилучення предмета лізингу відбуваються у безперечному порядку, передбаченому законом чи договором; ризик за невідповідність предмета договору цілям його використання несе сторона, яка вибрала його для придбання; ризик випадкової загибелі чи псування предмета лізингу лежить на лізингоодержувачі з отримання його ним.

Лізингодавець має право розірвати договір, якщо: умови користування предметом лізингу не відповідають умовам договору; лізингоодержувач здійснює сублізинг без його згоди; лізингоодержувач погіршує споживчі властивості предмета лізингу; лізингоодержувач більше двох разів поспіль пропустив термін платежу орендної плати.

Лізингоодержувач має право розірвати договір, якщо: предмет лізингу був переданий йому своєчасно лізингодавцем; лізингодавець не здійснює ремонту майна у встановлений договором строк.

Лизингополучатель немає права розірвати договір купівлі-продажу предмета лізингу без згоди лізингодавця.

Розірвання договору лізингу можливе за згодою сторін, і навіть за рішенням суду.

40. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРАВОВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ, ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ СУДИНИ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ

За договором позички одна сторона (позичальник) зобов'язується передати річ у безоплатне тимчасове користування іншій стороні (позичальнику)а остання зобов'язується повернути ту саму річ у тому стані, в якому її отримала, з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому договором (п. 1 ст. 689 ЦК).

Цей договір відноситься до групи договорів щодо передачі майна у користування, він регулюється статтями гол. 36 ЦК, статтями ЦК, присвяченими оренді, а також спеціальними законами, напр. "Про бібліотечну справу", Лісовим кодексом РФ.

Учасниками цього договору можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позичальником може бути лише або власник речі, або особа, уповноважена власником або законом надавати майно в позику, крім того, законодавець дещо обмежує права комерційних організацій: вони не мають права позичати належне їм майно засновнику та учаснику своєї організації, а також особам, які здійснюють контроль за цією організацією. Зміна позичальника в договорі не припиняє договору позички: його права та обов'язки переходять до його наступника.

Предметом договору є речі. Вимоги до предмета договору позички самі, як і до предмета договору аренды. Предмет договору позички є його суттєвою умовою.

форма договору позички має бути письмовою лише у випадках, коли вартість предмета позички перевищує в 10 разів МРОТ, або коли хоча б один із учасників договору є юридичною особою (тобто правила, що встановлюють спеціальні умови для форми договору оренди, до договору позички не застосовуються) . Тоді, коли предметом договору є нерухомість, договір підлягає держ. реєстрації.

Безоплатність договору позички є його суттєвою умовою.

Термін договору позички може бути як певним, так і невизначеним. За невизначеного терміну договору повідомлення про відмову від договору має бути зроблено за один місяць.

Позичкодавець відповідає:

▪ за недоліки речі, які він (навмисне або з грубої необережності) не обмовив під час укладання договору позички, але не відповідає за недоліки, які були ним обумовлені, були відомі заздалегідь позичальнику або виявлені ним під час укладання договору або передачі речі;

▪ за шкоду, заподіяну третій особі в результаті використання речі позичальником, якщо не доведе, що шкода була заподіяна внаслідок наміру або грубої необережності позичальника або третьої особи.

Позичальник відповідає:

▪ за ризик випадкової загибелі або випадкове пошкодження речі у випадку, якщо міг запобігти її загибелі або псуванню, пожертвувавши своєю річчю, але вважав за краще зберегти її;

▪ за випадкову загибель або випадкове пошкодження речі, якщо вона загинула або була зіпсована у зв'язку з тим, що він використав її не відповідно до договору чи призначення або передав її третій особі без згоди позичальника.

41. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ СУДИНИ. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

Обов'язки позичальника: передати річ позичальнику без недоліків, а в тому випадку, якщо вони є, обмовити їх; попередити позичальника про права третіх осіб на річ, передану йому; надати річ у стані, що відповідає умовам договору та її призначенню; забезпечити передану річ приладдям і документами, що належать до неї.

Права позичальника: замінити передану позичальнику річ у разі, якщо останній вимагає усунути недоліки в ній; вимагати від одержувача повернення речі після припинення договору позики.

Обов'язки одержувача позики: користуватися річчю відповідно до умов договору або призначення речі; підтримувати отриману за договором річ у справному стані, у тому числі проводити поточний та капітальний ремонт; нести витрати на утримання речі, отриманої за договором; не передавати отриману річ третім особам без згоди позичальника; повернути отриману річ у тому стані з урахуванням нормального зносу чи стані, обумовленому договором.

Права позичальника: вимагати від позичальника непредставленого їм приладдя до речі та документів, що належать до неї; у разі непередачі предмета договору позичальником вимагати розірвання договору та відшкодування реальних збитків; вимагати від позичальника відшкодування своїх витрат на усунення недоліків у переданій йому речі або безоплатного усунення їх у разі, якщо позичальник несе за ці недоліки відповідальність, або дострокового розірвання договору та завданих їм реальних збитків.

Підстави припинення договору позички:

▪ закінчення терміну договору;

▪ припинення позичальника (смерть громадянина-позичальника або ліквідації юридичної особи - позичальника) у разі, якщо інше не передбачено договором;

▪ одностороння відмова від договору, укладеного без зазначення строку (для цього необхідно стороні, що відмовляється, сповістити про це іншу сторону за один місяць, якщо договором не передбачено інший термін повідомлення).

Підстави для дострокового розірвання договору позичальником:

▪ використання позичальником речі не відповідно до договору або призначення її;

▪ невиконання обов'язку позичальником щодо підтримки речі у справному стані або обов'язки за її змістом;

▪ суттєве погіршення стану речі;

▪ передача предмета позичальнику третій особі без згоди позичальника.

Підстави для дострокового розірвання договору позичальником:

▪ виявлення недоліків у речі, які роблять її використання неможливим у разі, якщо він не знав про них у момент укладання договору;

▪ отримана річ за договором виявилася непридатною для використання за призначенням;

▪ при передачі речі позичальник не попередив його про права третіх осіб на неї;

▪ при передачі речі позичальник не передав приналежності та документи, що належать до неї.

42. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ НАЙМУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ

За договором найму житлового приміщення одна сторона - власник житлового приміщення або уповноважена ним особа (Наймач) - зобов'язується надати іншій стороні (наймачеві) житлове приміщення за плату у володіння та користування для проживання у ньому (п. 1 ст. 671 ЦК).

Характеристика договору найму житлового приміщення: він є консенсуальним, відплатним, двосторонньо зобов'язуючим.

предметом договору найму житлового приміщення є ізольоване (що має окремий вхід), впорядковане (стосовно умов даного населеного пункту), що відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам житлове приміщення (п. 1 ст. 673 ЦК, ст. 40, 52 ЖК). Це може бути житловий будинок, квартира чи їх частини.

Сторонами договору найму житлового приміщення є наймодавець и наймач. Наймодавцем можуть виступати громадяни та юридичні особи, а наймачем – лише фізична особа.

форма договору найму житлового приміщення може бути лише письмова.

Термін договору найму житлового приміщення може бути як певний, і невизначений.

види договору найму житлового приміщення:

▪ договір найму житлового приміщення;

▪ договір комерційного найму житлового приміщення. Названі вище види договору найму житлового приміщення різняться між собою:

▪ підставами їх укладання;

▪ формою власності наймодавця на житлове приміщення, що здається в найм;

▪ розміром житлового приміщення, що є предметом договору;

▪ терміном дії договору;

▪ способом визначення оплати за користування житловим приміщенням;

▪ умовами договору;

▪ правомочністю сторін договору;

▪ джерелами їхнього правового регулювання.

Обидва види договору регулюються гол. 35 ЦК, однак до договору соціального найму належать лише сім із вісімнадцяти статей. Це ст. 672, 674, 675, 678, 680, 681, п. 1-3 ст. 685 ЦК. Крім них зазначений вид договору регулюється Житловим кодексом, Законом РФ "Про основи федеральної житлової політики" від 24 грудня 1992 і рядом інших нормативних актів.

43. ДОГОВІР СОЦІАЛЬНОГО НАЙМУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ

За договором найму соціального житлового приміщення одна сторона - власник житлового приміщення державного житлового фонду або муніципального житлового фонду (чинні від його імені уповноважений державний орган або уповноважений орган місцевого самоврядування) або уповноважена ним особа (Наймач) зобов'язується передати іншій стороні - громадянину (наймачеві) житлове приміщення у володіння та у користування для проживання в ньому на умовах, встановлених законом.

Договір укладається без встановлення строку його дії.

Зміна підстав та умов, що дають право на отримання житлового приміщення за договором найму, не є підставою розірвання договору найму житлового приміщення.

Особливості договору найму соціального житлового приміщення:

а) предметом цього виду договору може бути житлові приміщення, які входять лише у державний та муніципальний житловий фонд;

б) зазначені у п. "а" житлові приміщення призначені для надання слабозахищеним верствам населення: ветеранам війни, інвалідам, незаможним громадянам;

в) надання права на укладення такого виду договору відбувається на умовах черговості осіб, що потребують цього населеного пункту;

г) наданню такої житлової площі у найм передує постановка на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що ведеться за правилами, передбаченими житловим законодавством;

д) безпосередньою підставою для укладення такого виду договору найму житлового приміщення є отримання ордера у місцевому органі влади майбутнім наймачем;

е) договір наймачем укладається з житлово-експлуатаційним органом на підставі пред'явленого ним ордера;

ж) розмір житлового приміщення, що видається на підставі ордера, залежить від кількості осіб, що вселяються в це житлове приміщення, а також від встановленої на момент видачі ордера норми житлової площі, що видається на одну особу;

з) оплата найму житлового приміщення здійснюється відповідно до діючих на момент оплати тарифів;

і) розмір оплати конкретним наймачем житлового приміщення може бути зменшено за наявності у нього відповідних пільг або підпадання його до категорії осіб, на яких поширюється видача компенсації (субсидії) через малу забезпеченість грошовими коштами;

к) моментом укладання договору є підписання його тексту сторонами та отримання наймачем ключів від житлового приміщення;

л) зданий наймачем ордер на житлове приміщення є правотворчим документом, що підлягає відповідальному зберіганню житлово-експлуатаційної організації.

Правомочності сторін за договором найму соціального житлового приміщення діляться на дві групи:

а) правомочності, однакові із правомочністю сторін договору комерційного найму житлового приміщення;

б) правомочності, властиві лише сторонам договору найму житлового приміщення.

44. ПРАВОМОЧНІ СТОРІН ДОГОВОРУ СОЦІАЛЬНОГО НАЙМА ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ, ЩО ВІДМІНЮЮТЬСЯ ВІД ПРАВОМОЧ СТОРІН ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОГО НАЙМА ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ

Правомочності сторін за договором найму соціального житлового приміщення діляться на дві групи:

а) правомочності, однакові із правомочністю сторін договору комерційного найму житлового приміщення;

б) правомочності, властиві лише сторонам договору найму житлового приміщення.

До групи правочинів групи "б" входять такі (по ЖК РФ):

▪ наймач повинен проводити поточний ремонт;

▪ наймач зобов'язаний за свій рахунок привести в колишній стан приміщення у разі самовільного перепланування;

▪ наймач має право на обмін житловими приміщеннями та ін.

По-різному вирішується питання про коло осіб, які вселяються наймачем на житлову площу, яку він займає. Відповідно до ЖК до таких осіб належать чоловік, діти, батьки та інші родичі. Причому для вселення цих осіб потрібна згода всіх мешканців. Наймодавець може заборонити вселення громадян як членів його сім'ї, що проживають спільно з наймачем у разі, якщо після їх вселення загальна площа відповідного житлового приміщення на одного члена сім'ї складе менше облікової норми. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей не потрібна згода інших членів сім'ї наймача та згода наймодавця.

При виселенні мешканців із житлового приміщення, займаного за договором найму соціального, у деяких випадках, передбачених законом, надається інше житлове приміщення, а при виселенні мешканців із житлового приміщення, займаного за договором комерційного найму, подання іншого житлового приміщення законом не передбачено.

Інакше вирішується питання про відповідальність членів сім'ї, які постійно проживають з наймачем у договорах найму житлового приміщення та комерційного найму. Так, особи, які проживають за договором найму житлового приміщення, несуть солідарну відповідальність з наймачем. А в сім'ї, яка проживає за договором комерційного найму житлового приміщення, відповідальним перед наймодавцем за дії всіх громадян, які постійно проживали з ним, є наймач, а солідарна відповідальність можлива лише у разі укладання між цими особами відповідного договору.

Договір найму житлового приміщення безстроковий, а договір найму комерційного житлового приміщення обмежений терміном проживання.

45. ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОГО НАЙМУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ

Особливості договору найму житлового приміщення:

а) предметом договору може бути приміщення, що знаходиться у приватному житловому фонді;

б) розмір плати за житлове приміщення встановлюється за згодою сторін. Одностороння зміна її розміру не допускається; в) строк плати за житлове приміщення визначається договором, інакше вона має вноситись щомісяця; г) термін договору не може бути більшим за 5 років; д) громадяни, які постійно проживають у житловому приміщенні, повинні бути зазначені в договорі; е) у житлове приміщення можуть бути вселені громадяни для постійного проживання, але за згодою наймодавця, наймача та громадян, які постійно з ним проживають, за умови дотримання вимог законодавства про норму житлової площі на одну особу, крім випадків вселення неповнолітніх дітей; ж) на вимогу наймача та інших громадян, які постійно з ним проживають, та за згодою наймодавця наймач може бути замінений одним з громадян, які постійно проживають з наймачем; з) у разі смерті наймача або його вибуття договір продовжує діяти на тих же умовах, при цьому один із громадян, які постійно проживають у даному житловому приміщенні, стає наймачем за згодою інших громадян.

Правомочності сторін договору - ті ж, що зазначені у групі "а" стосовно договору найму житлового приміщення, а також такі: наймодавець зобов'язаний передати наймачу вільне житлове приміщення в стані, придатному для проживання; наймодавець зобов'язаний здійснювати належну експлуатацію житлового будинку, в якому знаходиться здане в найм житлове приміщення, представляти наймачеві за плату комунальні послуги, ремонт загального майна багатоквартирного будинку; наймачем за договором може лише громадянин; наймач має переважне право на укладення договору найму житлового приміщення на новий строк після закінчення терміну договору найму. Це питання має бути вирішене за 3 місяці до закінчення терміну договору найму жилого приміщення. Наймач не має права вимагати збільшення кількості осіб, які з ним проживають, при повторному укладанні договору; наймач має право за згодою інших осіб, які постійно проживають з ним, у будь-який час розірвати договір, попередивши письмово наймодавця за 3 місяці; наймодавець має право вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі невнесення наймачем плати за 6 місяців, а при короткостроковому договорі - більше двох разів, а також руйнування чи псування житлового приміщення; договір може бути розірваний у судовому порядку на вимогу будь-якої із сторін, якщо житлове приміщення стало непридатним для проживання або опинилося в аварійному стані, а також в інших випадках; наймодавець має право розірвати договір у судовому порядку, якщо наймач або особи, які проживають з ним, використовують житлове приміщення не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів.

У разі розірвання договору всі особи, які мешкають у житловому приміщенні, підлягають виселенню на підставі рішення суду.

46. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ДОГОВОРУ ПІДРЯДУ

Обов'язки замовника: сплатити підряднику обумовлену ціну після прийняття роботи; надати матеріали для виконання роботи, якщо це передбачено договором; оглянути та прийняти виконану роботу та у разі виявлення недоліків негайно заявити про це підряднику.

Права замовника: укладати договори виконання окремих видів робіт з ін. особами за згодою генерального підрядника, які стають відповідальними перед замовником; контролювати хід та якість роботи, що виконується підрядником, не втручаючись у його діяльність; відмовитися від виконання договору та вимагати відшкодування збитків у разі повільного виконання роботи; призначити підряднику розумний термін усунення недоліків, а разі невиконання цієї вимоги відмовитися від договору чи доручити виправлення робіт ін. особі з допомогою підрядника, і навіть вимагати від нього відшкодування збитків.

Обов'язки підрядника: передати права замовнику на виготовлену річ; виконувати роботу зі своїх матеріалів, самотужки та засобами, якщо інше не передбачено договором; виконати роботу за ціною, визначеною договором, якщо своєчасно не попередив замовника про фактичне її перевищення; використовувати матеріал, наданий замовником, економно та розважливо, подавши після закінчення роботи замовнику звіт про його витрати та повернути його залишок; попередити замовника та до отримання від нього вказівок призупинити роботу при виявленні обставин, що загрожують придатності чи міцності результатів виконуваної роботи або неможливості завершення її у строк. У разі неприйняття заходів замовником підрядник має право відмовитися від виконання договору та вимагати відшкодування збитків, завданих його припиненням.

Права підрядника: самостійно визначити способи виконання завдання замовника; залучити до виконання своїх обов'язків субпідрядників, якщо договором не передбачено його обов'язку виконати роботу особисто; вимагати оплати за ціною, передбаченою договором, у разі, коли фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які враховувалися при визначенні ціни роботи; утримувати результат роботи, обладнання до сплати замовником грошових сум за виконання договору; вимагати оплати виконаної ним роботи, якщо результату роботи не було досягнуто або досягнутий результат виявився з недоліками, які роблять його не придатним для передбаченого в договорі підряду використання або для звичайного використання, з причин, викликаних недоліками наданого замовником матеріалу; не приступати до роботи, а розпочату роботу призупинити у разі невиконання замовником зустрічних обов'язків та вимагати відшкодування збитків.

Ризик загибелі:

▪ майна, переданого для виконання договору, несе сторона, що їх надала;

▪ результату виконаної роботи до її приймання замовником несе підрядник;

▪ результату роботи під час прострочення передачі або приймання його несе сторона, яка допустила прострочення. Сторони можуть передбачити у договорі розподіл економії, одержаної підрядником, між ними.

47. ДОГОВІР ПОБУТОВОГО ПОДРЯДУ

За договору побутового підряду підрядник, який здійснює відповідну підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням громадянина (замовника) певну роботу, призначену задовольняти побутові чи інші особисті потреби замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу.

особливості договору побутового підряду:

▪ предмет договору призначений для задоволення побутових чи інших особистих потреб замовника;

▪ замовником є громадянин, а підрядником – підприємець (п. 1 ст. 730 ЦК);

▪ договір є публічним – ст. 426 ЦК (п. 2 ст. 730 ЦК);

▪ до відносин, що виникають за цим договором, застосовуються закони про захист прав споживачів (п. 3 ст. 730 ЦК);

▪ підрядник не має права нав'язувати замовнику додаткові роботи або послуги (п. 1 ст. 731 ЦК);

▪ підрядник зобов'язаний надати замовнику достовірну інформацію про запропоновану роботу до укладення договору, а також про конкретного її виконавця, якщо це має значення (п. 1 ст. 732 ЦК). В іншому випадку замовник має право вимагати розірвання договору без оплати його виконання (п. 2 ст. 732 ЦК);

▪ матеріал підрядника оплачується замовником під час укладання договору або повністю, або тільки у частині, зазначеній у договорі, з остаточним розрахунком при отриманні результату роботи (п. 1 ст. 733 ЦК). Зміна ціни матеріалу, наданого підрядником, не тягне за собою перерахунку (п. 2 ст. 733 ЦК);

▪ матеріал замовника має бути описаний та оцінений у квитанції, виданій йому підрядником (ст. 734 ЦК);

▪ ціна роботи визначається угодою сторін і не може бути вищою за встановлювану або регульовану відповідними державними органами (ст. 735 ЦК);

▪ робота оплачується замовником після її остаточної здачі підрядником. За згодою замовника робота може бути оплачена ним під час укладання договору повністю або шляхом видачі авансу;

▪ підрядник зобов'язаний повідомляти замовнику інформацію про умови використання виконаної ним роботи (ст. 736 ЦК);

▪ у разі ухилення замовника від приймання результату роботи, підрядник має право після закінчення 2 місяців з дня письмового попередження його продати результат роботи, утримати належну йому суму, а залишок внести до депозиту – ст. 327 ЦК (ст. 738 ЦК).

48. ДОГОВІР БУДІВЕЛЬНОГО ПОДРЯДУ

За договору будівельного підряду Підрядник зобов'язується у встановлений договором строк побудувати за завданням замовника певний об'єкт або виконати інші будівельні роботи, а замовник зобов'язується створити підряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти їх результат та сплатити обумовлену ціну.

особливості договору будівельного підряду:

▪ предметом договору можуть бути об'єкт нового будівництва, реконструкція та технічне переозброєння чинного підприємства, капітальний ремонт будівель, монтаж технологічного обладнання, виконання пусконалагоджувальних робіт (п. 2 ст. 740 ЦК);

▪ в особі замовника виступають спеціалізовані організації, які є представниками тих осіб, для яких будується об'єкт, як підрядник виступають будівельні організації та індивідуальні підприємці, які мають ліцензію на будівельну діяльність. Учасниками такого договору можуть бути і інвестори - Особи, які вкладають свої кошти в будівництво. Такі особи можуть і у ролі замовників;

▪ суттєвими умовами цього договору є його предмет, ціна та строк (п. 1 ст. 740 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний своєчасно надати підряднику земельну ділянку для будівництва (п. 1 ст. 747 ЦК);

▪ здійснення прав замовника можливе за допомогою інженера або інженерної організації (ст. 749 ЦК);

▪ підрядник зобов'язаний дотримуватись вимог закону про охорону навколишнього середовища та про безпеку будівельних робіт (п. 1 ст. 751 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний сплатити підряднику роботи, виконані ним до моменту консервації останньої, а також відшкодувати витрати, спричинені припиненням робіт (ст. 752 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний негайно приступити до приймання виконаної роботи (п. 1 ст. 753 ЦК), яку він здійснює власним коштом (п. 2 ст. 753 ЦК);

▪ ризик наслідків загибелі окремого етапу робіт, попередньо прийнятого замовником, несе останній (п. 3 ст. 752 ЦК);

▪ здавання та приймання результату робіт оформлюємося актом, обов'язково підписаним обома сторонами договору (п. 4 ст. 753 ЦК);

▪ приймання результату робіт повинні передувати попередні випробування, якщо вони передбачені договором (п. 5 ст. 753 ЦК);

▪ замовник має право відмовитися від приймання результату робіт, якщо вони мають непереборні недоліки (п. 6 ст. 753 ЦК).

49. ДОГОВІР ПОДРЯДУ НА ВИКОНАННЯ ПРОЕКТНИХ І ВИШУЧНИХ РОБІТ

За договором підряду на виконання проектних та розвідувальних робіт підрядник (проектувальник, розвідник) зобов'язується за завданням замовника розробити технічну документацію та (або) виконати розвідувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити їх результат.

особливості договору підряду на виконання проектних та розвідувальних робіт:

▪ предметом договору є виконання проектувальником (вишукувачем) проектних та (або) розвідувальних робіт, що завершуються складанням технічної документації або поданням даних про проведені дослідження (п. 1 ст. 759 ЦК);

▪ як замовники можуть виступати особи, які потребують результатів проектних та розвідувальних робіт, часто ними бувають підрядники за договором будівельного підряду. У ролі підрядника (проектувальника, дослідника) можуть виступати лише особи - підприємці, які мають спеціальну ліцензію на виконання подібних робіт;

▪ ціна договору визначається відповідно до кошторису, що містить перелік витрат підрядника;

▪ підрядник не має права передавати технічну документацію, розроблену згідно з договором, третім особам без згоди замовника (п. 1 ст. 760 ЦК);

▪ підрядник гарантує замовнику відсутність у третіх осіб права перешкодити виконанню робіт на основі технічної документації, розробленої ним (п. 2 ст. 760 ЦК);

▪ підрядник зобов'язаний безоплатно переробити технічну документацію, а також відшкодувати замовнику збитки за наявності недоліків у технічних документах або у розвідувальних роботах (п. 2 ст. 761 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний використовувати технічну документацію тільки на цілі, передбачені договором, не передавати її третім особам і не розголошувати дані, що містяться в ній (ч. 3 ст. 762 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний разом із підрядником брати участь у погодженні готової технічної документації з відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування (п. 5 ст. 762 ЦК);

▪ замовник зобов'язаний відшкодувати підряднику витрати, викликані зміною вихідних даних для виконання його завдання, які виникли незалежно від підрядника (п. 6 ст. 762 ЦК).

50. ДОГОВІР ПОДРЯДУ НА ВИКОНАННЯ РОБОТ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ АБО МУНІЦИПАЛЬНИХ ПОТРІБ

Підрядні роботи для державних чи муніципальних потреб - підрядні будівельні роботи, проектні та розвідувальні роботи, призначені для задоволення потреб Російської Федерації або суб'єкта Російської Федерації та фінансовані за рахунок коштів відповідних бюджетів та позабюджетних джерел.

Підрядні роботи для державних чи муніципальних потреб здійснюються на основі державного чи муніципального контракту виконання підрядних робіт для державних чи муніципальних потреб.

За державного чи муніципального контракту виконання підрядних робіт для державних чи муніципальних потреб підрядник зобов'язується виконати будівельні, проектні та інші пов'язані з будівництвом та ремонтом об'єктів виробничого та невиробничого характеру роботи та передати їх замовнику, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та сплатити їх або забезпечити їхню оплату.

Особливості державного чи муніципального контракту:

▪ предметом контракту є результати будівельних та інших робіт, пов'язаних з ними (проектних, розвідувальних, ремонтних та ін.) (п. 2 ст. 763 ЦК);

▪ замовником за контрактом виступають державний або муніципальний орган, що володіє інвестиційними ресурсами, або організація, яка має право розпоряджатися такими ресурсами, а підрядником може бути юридична чи фізична особа (ст. 764 ЦК);

▪ підстави та порядок укладання визначаються за правилами ст. 527 та 528 ЦК;

▪ до суттєвих умов контракту відносяться обсяг та вартість роботи, термін початку та закінчення роботи, розмір та порядок фінансування та оплати, способи забезпечення виконання зобов'язань сторонами (п. 1 ст. 766 ЦК);

▪ зміст державного або муніципального контракту, укладеного за результатами конкурсу на розміщення замовлення на підрядні роботи, визначається відповідно до умов конкурсу та пропозицій підрядника, визнаного його переможцем (п. 2 ст. 766 ЦК);

▪ підрядні роботи, що виконуються за контрактом, призначені для задоволення державних або муніципальних потреб та фінансуються за рахунок коштів відповідних бюджетів та позабюджетних джерел (п. 1 ст. 763 ЦК);

▪ при зменшенні коштів бюджету, виділених для фінансування підрядних робіт, сторони повинні погодити нові умови, а підрядник має право вимагати від замовника відшкодування збитків у зв'язку із зміною строків виконання робіт (п. 1 ст. 767 ЦК);

▪ відносини за державним контрактом регулюються як ДК РФ, а й законом про підрядах для державних чи муніципальних потреб (ст. 768 ДК).

51. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ВІДШКОДНОГО НАДАННЯ ПОСЛУГ

За договору надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги (здійснити певні дії або здійснити певну діяльність), а замовник зобов'язується сплатити за ці послуги (п. 1 ст. 779 ЦК).

Найбільш близький до цього виду договору є договір підряду. Проте якщо договорі підряду предметом договору є упредметнений результат робіт, то договорі возмездного надання послуг предметом є самі послуги.

Характеристика договору: консенсуальний, двосторонньо-зобов'язуючий, відплатний.

Види зобов'язань щодо надання послуг диференціюються за характером діяльності послугодавця:

▪ медичні;

▪ ветеринарні;

▪ консультаційні;

▪ аудиторські;

▪ інформаційні;

▪ з навчання та інші.

Перелік цих послуг не закрито, проте до них не належать послуги, що надаються за договорами, спеціально передбаченими рештою глав ГК РФ.

Особливості правового регулювання надання послуг:

▪ положення гол. 39 ДК, присвячені регулюванню возмездного надання послуг, не поширюються ті послуги, які самостійно врегульовані ДК РФ, зокрема на договори комісії, доручення, банківського вкладу, банківського рахунки, на зобов'язання по расчетам;

▪ допускається застосування до регулювання оплатного надання послуг загальних положень про підряд та побутовий підряд, якщо це не суперечить ст. 779-782 ЦК, і навіть особливостям предмета договору возмездного надання послуг.

Крім ДК РФ, що розглядаються нами договори регулюються такими правовими актами:

▪ закони "Про захист прав споживачів", "Про сертифікацію продукції та послуг", "Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності", "Про приватизацію державного майна", "Про основи приватизації муніципального майна в РФ" та ін;

▪ укази Президента РФ "Про організацію оперативного статистичного та інформаційно-аналітичного спостереження за станом торгівлі, ринків товарів та послуг", "Про єдиний економічний простір РРФСР";

▪ Правила надання готельних послуг у РФ, затверджені постановою Уряду РФ від 15 червня 1994;

▪ Правила надання послуг місцевими телефонними мережами, затверджені постановою Уряду РФ від 24 травня 1994;

▪ Правила надання платних медичних послуг населенню медичними установами, затверджені постановою Уряду РФ від 13 січня 1996;

▪ Правила побутового обслуговування населення, затверджені ухвалою Уряду РФ від 15 серпня 1997 р.

52. ЕЛЕМЕНТИ І ЗМІСТ ДОГОВОРУ ВІДШКОДНОГО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Сторонами договору надання послуг є: послугодавець (виконавець) та послугоодержувач (Замовник).

Особливості правового становища послугодавця:

▪ він повинен мати ліцензію на свою діяльність для надання послуг зв'язку, аудиторських, правових та деяких інших;

▪ для отримання ліцензії, у свою чергу, потрібна наявність вищої освіти у відповідній галузі її діяльності та певного стажу роботи за фахом;

▪ послуга в ряді договорів має бути виконана особисто.

предметом договору возмездного надання послуг є нематеріальні послуги, т. е. дії, які мають упредметненого висловлювання і гарантовані послугодавцем.

Напр., репетитор надає послугу з підготовки школяра до вступу до вузу, проте гарантувати його вступ репетитор не може.

Ціна послуг визначається послугодавцем та представлена ним у вигляді прейскурантів або тарифів. Оплата провадиться у строки та порядку, зазначені у договорі (п. 1 ст. 781 ЦК).

Термін виконання послуги визначається сторонами.

Зміст договору складають права та обов'язки сторін: послугодавець повинен виконати послугу, послугоодержувач має сплатити її у порядку та строки, визначені у договорі.

Ризик невиконання договору лежить на одержувачу послуг (це положення незвично: у договорі підряду, як відомо, ризик невиконання лежить на підряднику).

Послугоодержувач відповідає:

▪ за невиконання послуги послугодавцем у разі його вини; послуга підлягає сплаті у повному обсязі, якщо інше не передбачено договором чи законом (п. 2 ст. 781 ЦК);

▪ фактично понесені витрати послугодавцем у разі, коли неможливість виконання виникла за обставинами, за які жодна із сторін не відповідає (п. 3 ст. 781 ЦК).

Одностороння відмова від виконання договору можлива, якщо:

▪ замовник сплатить виконавцю фактично понесені ним витрати;

▪ виконавець повністю відшкодує замовнику збитки (п. 2 ст. 782 ЦК).

53. ТРАНСПОРТНІ ДОГОВОРИ

Договори, пов'язані з перевезенням, належать до транспортних договорів, до таких самих договорів належать договори транспортної експедиції та буксирування.

Предмет транспортних договорів - надання послуги з доставки довірених перевізнику об'єктів до пункту призначення.

Об'єктами транспортних договорів можуть бути вантажі, пасажири та багаж (п. 1 ст. 784 ЦК).

Загальні умови перевезення визначаються ГК РФ (гл. 40), транспортними статутами та кодексами, іншими законами та правилами (п. 1 ст. 784 ЦК). Умови перевезення окремими видами транспорту, а також відповідальність за цими перевезеннями визначаються угодою сторін (ч. 2 п. 2 ст. 784 ЦК).

Характеристика транспортних договорів: возмездные, взаємні, може бути реальними і консенсуальними.

Взаємини транспортних організацій під час перевезення різними видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення) визначаються угодами між організаціями відповідних видів транспорту (ст. 788

ЦК).

Договори перевезення транспортом загального користування, які здійснюються комерційними організаціями, є публічними - ст. 426 ЦК (ст. 789 ЦК).

За перевезення стягується провізна плата, встановлена угодою сторін, а під час перевезення транспортом загального користування - відповідно до тарифів (п. 1 та 2 ст. 790 ЦК).

Перевізник має право утримувати вантажі та багаж у забезпечення належної йому провізної плати (п. 4 ст. 790 ЦК).

Терміни доставки об'єктів перевезення до пункту призначення визначаються відповідно до транспортних статутів і кодексів або мають бути розумними (ст. 792 ЦК).

Відповідальність порушення зобов'язань з перевезення сторони несуть відповідно до ДК РФ, транспортними статутами і кодексами, і навіть угодою сторін (ст. 793 ДК).

Відповідальність перевізника за втрату та пошкодження вантажу чи багажу передбачено ст. 796 ЦК: збитки відшкодовуються або у розмірі вартості вантажу або багажу (якщо вони втрачені), або у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість (у разі їх пошкодження), або у розмірі оголошеної вартості (п. 2 ст. 796 ЦК).

54. ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ

За договору перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженому отримання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладання договору перевезення вантажу підтверджується укладанням та видачею відправнику вантажу транспортною накладною (коносамент або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом чи кодексом) (п. 2 ст. 785 ЦК).

Договір фрахтування (чартер) - договір перевезення, за яким одна сторона (фрахтувальник) надає іншій стороні (фрахтувальнику) всю або частину місткості одного або декількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення вантажів, пасажирів та багажу.

Сторонами договори є: відправник вантажу, перевізник и вантажоодержувач.

Правомочності відправника вантажу:

▪ при разовому перевезенні подати заявку на перевезення у встановлений термін, а при систематичних перевезеннях укласти довгостроковий договір про організацію перевезень (ст. 798 ЦК);

▪ пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі, якщо укладено договір про організацію перевезення вантажів (ч. 1 ст. 798 ЦК);

▪ пред'явити претензії до перевізника вантажу до пред'явлення позову до суду за неналежного виконання договору (п. 1 ст. 797 ЦК). Строк позовної давності за такими вимогами – 1 рік (п. 3 ст. 797 ЦК);

▪ відмовитися від поданих йому транспортних засобів, якщо вони не придатні для перевезення його вантажу (ч. 2 п. 1 ст. 791 ЦК);

▪ здійснити навантаження відповідно до встановлених правил, якщо воно передбачено договором (п. 2 ст. 791 ЦК), та у строки, передбачені ним (п. 3 ст. 791 ЦК);

Правомочності перевізника:

▪ подати відправнику справні транспортні засоби, придатні для перевезення відповідного вантажу у строк, встановлений у заявці відправника вантажу (п. 1 ст. 791 ЦК);

▪ здійснити навантаження вантажу, якщо це передбачено договором (п. 2 ст. 791 ЦК).

Правомочності вантажоодержувача:

▪ вивантажити вантаж, що прибув, у строк, передбачений договором (п. 3 ст. 791 ЦК);

▪ пред'явити претензії до перевізника вантажу до пред'явлення позову до суду за неналежного виконання договору (п. 1 ст. 797 ЦК).

55. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА ТА БАГАЖУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ

За договору перевезення пасажира и перевезення багажу перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а разі здачі пасажиром багажу також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженому отримання багажу особі, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату проїзд, а при здачі багажу і за перевезення багажу (ст. 786 ЦК).

Укладання договору перевезення пасажира засвідчується квитком, а здавання пасажиром багажу - багажною квитанцією.

Договір цей на відміну договору перевезення вантажу є консенсуальним, а у разі перевезення транспортом загального користування - публічним. Такі договори можуть бути разовими та тривалими.

Провізна плата нині регулюється тарифами, встановленими державою, лише з перевезення пасажирів залізничним транспортом і всіх видах громадського міського і приміського транспорту, а інших випадках визначається угодою сторін.

Договір перевезення багажу є реальним, у разі перевезення транспортом загального користування - публічним.

До відносин, пов'язаних із перевезенням багажу, так само як і з перевезенням пасажира, застосовується законодавство про захист споживачів.

багаж - речі, які використовуються для особистих побутових цілей пасажира та перевозяться разом з ним, але у багажному вагоні за окрему плату на основі проїзного квитка пасажира. Обов'язок перевезення багажу для перевізника випливає із договору перевезення пасажира, але оформляється багажною квитанцією (п. 2 ст. 786 ЦК).

Плата за перевезення багажу стягується на момент прийняття його.

Термін доставка багажу обчислюється часом руху транспорту до пункту призначення.

Видається багаж пред'явнику багажної квитанції, а разі її втрати - за умови, що пасажир довів свої права на його отримання (у такому випадку багаж видається за актом).

Зберігається багаж у пункті призначення безкоштовно лише протягом доби, подальше зберігання здійснюється за плату відповідно до тарифу. Багаж, не отриманий протягом 30 днів, підлягає реалізації, а виручені за нього гроші за вирахуванням сум, що належать перевізнику, передаються пред'явнику багажної квитанції протягом 6-місячного терміну.

Перевізник відповідає за незбереження вантажу або багажу, що відбулася після прийняття його до перевезення і до видачі одержувачу вантажу, якщо не доведе, що втрата, недостача або пошкодження (псування) вантажу або багажу відбулися внаслідок обставин, які перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.

Перевізник поряд з відшкодуванням встановленої шкоди, спричиненої втратою, недостачею або пошкодженням (псуванням) вантажу або багажу, повертає відправнику (одержувачу) провізну плату, стягнуту за перевезення втраченого, бракуючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу або багажу, якщо ця плата не входить у вартість .

56. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН З ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА І БАГАЖУ І З ДОГОВОРУ ТРАНСПОРТНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ

Договір перевезення пасажира та багажу Обов'язки пасажира: придбати квиток, зберігати до кінця поїздки та пред'являти його в дорозі уповноваженим посадовим особам; сплатити в установленому розмірі штраф за безквитковий проїзд; дотримуватись встановлених правил перевезень.

Права пасажира: зайняти місце відповідно до квитка; перевозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах; провозити із собою безкоштовно ручну поклажу у межах встановлених норм; здавати до перевезення багаж за плату за тарифом; вимагати сплати йому штрафу перевізником у разі затримки відправлення чи запізнення прибуття транспортного засобу, що його перевозить; відмовитися від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу та отримати провізну плату від перевізника; отримати від перевізника відшкодування за шкоду, заподіяну його життю та здоров'ю.

Обов'язки перевізника: перевезти пасажира до пункту призначення у строк, передбачений договором або в розумний строк; повернути гроші пасажиру за невикористаний квиток при вимушеній відмові пасажира від перевезення, а також сплатити йому штраф за затримку відправлення або запізнення прибуття транспортного засобу; відповідати за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю пасажира за правилами гол. 59 ЦК, якщо законом чи договором перевезення не передбачено підвищеної відповідальності.

Договір транспортної експедиції Обов'язки експедитора:

▪ організувати перевезення вантажу певним видом транспорту за маршрутом, обраним клієнтом чи ним самим;

▪ укласти договір перевезення вантажу від свого імені або від імені клієнта;

▪ забезпечити відправлення та отримання вантажу в узгодженому місці та ін.;

▪ як додаткові обов'язки можуть бути передбачені такі: отримання документів, що потрібні для експорту або імпорту вантажу; виконання митних чи інших формальностей; перевірка кількості та стану вантажу; навантаження та вивантаження вантажу; сплата мит, зборів та інших витрат; зберігання вантажу; одержання вантажу у пункті призначення.

Основні обов'язки клієнта:

▪ передача вантажу експедитору та отримання його;

▪ відшкодування витрат експедитора;

▪ надати експедитору документи та іншу інформацію, необхідну експедитору (про властивості вантажу, про умови його перевезення) (п. 1 ст. 804 ЦК). У разі її недостатності - доповнити інформацію на запит експедитора (п. 2 ст. 804 ЦК), неподання її дає право експедитору не приступати до виконання своїх обов'язків (п. 3 ст. 804 ЦК);

▪ зобов'язаний відшкодувати експедитору збитки, що виникли у зв'язку з ненаданням необхідної інформації (п. 4 ст. 804 ЦК).

p align="justify"> Зміст додаткових обов'язків клієнта визначається особливостями кожного договору експедиції.

57. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ТРАНСПОРТНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ

За договору транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов'язується за винагороду та за рахунок ін. сторони (клієнта) виконати чи організувати виконання певних договором експедиції послуг, що з перевезенням вантажу.

Обов'язки експедитора можуть виконуватись перевізником.

Договором можуть бути передбачені обов'язки експедитора організувати перевезення вантажу транспортом та за маршрутом, обраними експедитором чи клієнтом, обов'язок експедитора укласти від імені клієнта або від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечити його відправлення та одержання, а також інші обов'язки.

Як додаткові послуги договором може бути передбачено отримання необхідних для експорту або імпорту документів, виконання митних та ін формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та вивантаження, сплата мит, зборів та ін витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу, його отримання у пункті призначення та ін.

Характеристика договору: взаємний, возмездный, то, можливо консенсуальним, чи реальним.

Предмет договору - послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, які поділяються на основні (укладення договору перевезення та його організація) та додаткові (будь-які послуги, пов'язані з транспортуванням вантажу).

Експедитором може бути лише підприємець, який має ліцензію на цей вид діяльності.

Клієнтом може бути особа, яка зацікавлена в отриманні експедиційних послуг: відправник, одержувач, власник вантажу.

Форма договору – проста письмова. Клієнт повинен видати довіреність експедитору.

Термін договору визначається характером операцій, здійснюваних експедитором: можуть бути як одноразовими, і багаторазовими. У разі договори укладаються на термін.

Ціна договору - винагорода експедитора, що визначається або за згодою сторін, або відповідно до тарифів і такс, встановлених експедитором.

Відповідальність сторін за невиконання або за неналежне виконання договору є повним, підставою його може бути підприємницький ризик, а не вина сторони, а також наявність загальних умов, передбачених для відповідальності за невиконання зобов'язань.

Якщо експедитор доведе, що порушення зобов'язання викликане неналежним виконанням договорів перевезення, відповідальність експедитора перед клієнтом визначається за тими самими правилами, якими перед експедитором відповідає відповідний перевізник.

припинення договору має особливість: воно можливе внаслідок односторонньої відмови будь-якої сторони, але з обов'язковим попередженням про це іншої сторони в розумний строк та відшкодування стороною, яка заявила про відмову, іншій стороні збитків, спричинених розірванням договору.

58. ДОГОВІР БУКСУВАННЯ

За договору буксирування одна сторона (буксирувальник) зобов'язана за плату буксирувати плавучий об'єкт до певного пункту або для виконання певного маневру, а інша сторона (Клієнт) - Сплатити зумовлену договором плату.

Характеристика договору: взаємний, возмездный, то, можливо реальним, і консенсуальним.

Регулюється цей договір лише Кодексом торговельного мореплавання, кодексом та статутами внутрішнього водного транспорту (КТМ, КВВТ УВВТ).

Предмет договору – послуги з переміщення плавучого об'єкта. Таким об'єктом може бути пліт, судно, несамохідна баржа, транспорт, що виводиться буксиром із гавані.

Переміщення об'єкта здійснюється шляхом його тяги чи штовхання.

Переміщення плавучого об'єкта на море у певний пункт є морським буксируванням, а переміщення його для виконання певного маневру на акваторії порту – портовим буксируванням (ст. 225 КТМ).

Морське буксирування здійснюється під керуванням капітана буксируючого судна, а портове буксирування - під керуванням капітана плавучого об'єкта, що буксирується (ст. 229, 230 КТМ).

При річковому буксируванні екіпаж об'єкта, що буксирується, підпорядковується в оперативному відношенні капітану буксируючого судна (ст. 89 КВВТ).

Форма договору буксирування на річковому транспорті має бути обов'язково письмовим у вигляді накладної, що подається клієнтом буксирувальнику. В обмін на накладну буксирувальник (пароплавство) видає квитанцію клієнту. Договір морського буксирування може бути укладений у будь-якій формі незалежно від його суми. Однак факт покладання обов'язків з управління буксируванням на капітана судна, що буксирує, повинен доводитися тільки письмовими доказами.

Сторони договору буксирування.

Буксирувальник є власником буксируючого судна. У цьому ролі можуть бути пароплавство, порт, пристань.

Клієнтом є власник об'єкта, що буксирується. Їм може бути будь-яка особа, зацікавлена в буксируванні плавучого об'єкта, при цьому право володіння може бути пов'язане як з правом власності, так і речовим правом невласника.

Правомочності сторін договору різняться залежно від об'єкта буксирування: чи є об'єкт судном чи плотом, і навіть від етапу надання послуг: до подачі буксира і прийняття об'єкта до буксирування, у процесі буксирування і після завершення.

Відповідальність сторін договору буксирування за шкоду, заподіяну клієнту або буксирувальнику, залежить від розподілу обов'язків з управління буксируванням. Так, відповідальність за шкоду об'єкта, що буксирується, несе буксирувальник, якщо не доведе своєї невинності і тільки у випадку, якщо керував буксируванням капітан буксируючого судна. А за шкоду, заподіяну буксирувальнику, відповідає клієнт у випадку, якщо буксируванням керує капітан об'єкта, що буксирується. Сторони договору можуть встановити інший порядок своєї відповідальності.

59. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ПРАВОВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

За договору зберігання одна сторона (Зберігач) зобов'язується зберігати річ, передану їй іншою стороною (поклажедавцем), і повернути цю річ у безпеці.

Договір цей відноситься до договорів надання фактичних послуг.

Характеристика договору зберігання: може бути реальним, і консенсуальним, як возмездным, і безоплатним, взаємним.

Види договорів зберігання залежить від виду зберігання.

Види зберігання:

▪ звичайне зберігання та спеціальне зберігання:

а) на товарному складі;

б) у ломбарді;

в) у камері зберігання у транспортній організації;

г) у гардеробі;

д) у готелі та в інших місцях тимчасового проживання (у санаторії) та місцях перебування (в лазні);

е) речей, які є предметом спору (секвестр);

ж) нотаріальний депозит;

з) культурних цінностей, що належать приватним особам чи музеям;

▪ регулярне (звичайне) зберігання (після закінчення такого договору поклажодавцю повертається та сама річ, яку він здав на зберігання) та іррегулярне зберігання - зберігання з знеособленням (після закінчення такого договору поклажодавцю повертається річ того ж роду, виду, кількості та якості, що він здав на зберігання);

▪ професійне зберігання (послугу надає організація, для якої зберігання є метою її професійної діяльності) (п. 2 ст. 886 ЦК) та непрофесійне зберігання (послугу надає громадянин або організація, для якої зберігання не є метою її діяльності);

▪ зберігання, що виникло за звичайних умов цивільного обігу, та зберігання, що виникло за надзвичайних обставин (стихійні лиха, військові дії);

▪ зберігання, що виникло з договору, та зберігання, яке виникло в силу закону (напр., зберігання знахідки – ст. 277 ЦК, бездоглядних тварин – ст. 230 ЦК, успадкованого майна – ст. 514 ЦК, незаконного товару та ін.).

Договір зберігання регулюється ДК РФ, в якому виділяються загальні положення цього договору та окремі види договорів (загальні положення застосовуються як до окремих видів цього договору – ст. 905 ЦК, так і до зобов'язань, що виникли в силу закону, – ст. 906 ЦК). Крім того, окремі види договору регулюються законами (напр., "Про заставу", Основи законодавства РФ про нотаріат, ФЗ "Про музейний фонд РФ і музеї РФ"), положеннями про юридичні особи, що здійснюють зберігання (напр., Положення про Музейний фонд РФ, Положення про ліцензування діяльності музеїв РФ), статутами юридичних, здійснюють зберігання з урахуванням роз'яснень, що даються постановами Пленуму ЗС РФ і КС РФ.

60. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

предметом договору зберігання є фактичні послуги із зберігання, що надаються зберігачем поклажедавцю.

об'єктом послуг договору зберігання є рухомі речі і лише як виняток нерухомі речі (у випадках прямої вказівки закону, напр., секвестр - п. 3 ст. 926 ЦК), речі індивідуально-визначені та зумовлені родовими ознаками.

Термінів у договорі зберігання може бути декілька:

▪ термін, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати річ (з цієї підстави розрізняють договори термінові та до запитання – безстрокові);

▪ терміни, в які зберігач у консенсуальному договорі зобов'язується прийняти річ на зберігання;

▪ терміни, протягом яких поклажедавець у консенсуальному договорі зобов'язується надати зберігачеві майно на зберігання.

Ціна є елементом договору лише у відплатних договорах. Вона встановлюється з урахуванням тарифів, ставок.

Форма договору зберігання визначено ст. 887 ЦК. Письмова форма обов'язкова для договорів зберігання:

▪ між юридичними особами;

▪ між юридичною особою та громадянином;

▪ між громадянами, якщо вартість об'єкта зберігання не перевищує 10 МРОТ;

▪ між будь-якими суб'єктами у договорах, укладання яких для зберігача є обов'язковим.

Прийом речі на зберігання засвідчується видачею зберігачем поклажодавцю або відповідного документа (збереження розписки, квитанції, свідоцтва та ін.), або відповідного знака (номерного жетона) (п. 2 ст. 887 ЦК).

Недотримання письмової форми договору позбавляє сторони права посилатися на свідчення щодо факту правочину, але не щодо тотожності об'єкта, що повертається (п. 3 ст. 887 ЦК). Це правило не застосовується у випадках, коли договір був укладений за надзвичайних обставин.

61. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ЗБЕРІГАННЯ

Обов'язки зберігача:

▪ прийняти річ на зберігання (цей обов'язок стосується лише консенсуальних договорів);

▪ зберігати річ протягом терміну, зумовленого договором;

▪ забезпечити збереження речі, прийнятої на зберігання;

▪ змінити умову зберігання речі або продати її у разі неможливості зберігання (з відшкодуванням витрат поклажодавцю);

▪ піклуватися у безоплатних договорах зберігання про майно поклажодавця так само, як щодо свого майна;

▪ не використовувати річ, отриману на зберігання, без згоди поклажодавця;

▪ виконувати зобов'язання щодо зберігання особисто;

▪ повернути негайно поклажодавцю річ, передану на зберігання, після його вимоги, якщо договором не передбачено знеособлення її;

▪ повернути річ у тому стані, в якому її було прийнято на зберігання з урахуванням зміни її внаслідок природних властивостей;

▪ одночасно з поверненням речі передати плоди та доходи, отримані від неї;

▪ видати поклажодавцю відповідний документ або знак, що свідчить про прийняття речі на зберігання;

▪ передати поклажодавцю грошову суму, виручену ним від продажу об'єкта зберігання, віднімаючи від неї суму належних йому коштів за зберігання та продаж об'єкта.

Права зберігача:

▪ отримувати плату за зберігання у відплатних договорах зберігання;

▪ отримувати відшкодування за прострочення поклажедавцем терміну зберігання;

▪ продати самостійно або на аукціоні річ, що зберігається, без згоди поклажодавця у разі змін умов зберігання та неможливості отримати таку згоду від поклажодавця;

▪ перервати договір достроково, якщо поклажедавець допустив прострочення сплати за зберігання речі більш ніж за половину періоду зберігання у випадках, коли періодичність оплати була передбачена договором;

▪ вимагати від поклажедавця річ, що ним зберігається за договором, до запитання після закінчення звичайного терміну зберігання;

▪ проводити надзвичайні витрати, пов'язані зі зберіганням, та вимагати від поклажедавця їх оплати;

▪ не приймати за консенсуальним договором речі з небезпечними властивостями та ін.

Зберігач немає права користуватися річчю, отриманої зберігання, і немає права без згоди поклажедателя передавати їх у зберігання третій особі.

Обов'язки поклажодавця: попередити зберігача про властивості речі та особливості її зберігання; після закінчення обумовленого терміну зберігання або терміну, наданого зберігачем для зворотного одержання речі, поклажедавець зобов'язаний негайно забрати передану на зберігання річ; виплатити зберігачеві винагороду, якщо вона передбачена законом чи договором; відшкодувати витрати на зберігання.

Права поклажодавця: забрати у зберігача об'єкт зберігання достроково навіть у терміновому договорі; відмовитися від речі, що змінилася у процесі зберігання.

62. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ЗБЕРІГАННЯ

Поклажедавець відповідає за:

▪ збитки, завдані зберігачеві небезпечними властивостями речі, зданої на зберігання, якщо він не попередив зберігача про них (ст. 894, 903 ЦК);

▪ збитки, заподіяні у зв'язку з ненаданням речі зберігачеві на зберігання за консенсуальним договором (п. 1 ст. 888 ЦК);

▪ несвоєчасну сплату винагороди за зберігання та за несвоєчасне відшкодування витрат за зберігання (п. 1 ст. 896-898 ЦК) у вигляді штрафів, передбачених договором, або сплатою відсотків за користування чужими коштами відповідно до ст. 395 ЦК.

Охоронець відповідає:

▪ за відмову прийняти річ на зберігання у випадку, якщо договір є консенсуальним (шкода, заподіяна поклажодавцю, відшкодовується у повному обсязі);

▪ втрату, нестачу, пошкодження речі, прийнятої на зберігання (при цьому непрофесійний зберігач відповідає лише за наявності своєї провини, а професійний – незалежно від її наявності, оскільки є підприємцем – п. 3 ст. 401, пп. 1, 3 ст. 902 ЦК), а у разі, якщо це сталося після закінчення обумовленого терміну зберігання, відповідальність настає лише за наявності наміру чи грубої необережності зберігача (п. 2 ст. 901 ЦК);

▪ за дострокове припинення зберігання (п. 3 ст. 896 ЦК);

▪ за незаконне користування річчю без згоди поклажодавця (ст. 892 ЦК);

▪ за дії третьої особи, якій зберігач передав річ на зберігання (п. 3 ст. 895 ЦК).

Межі відповідальності зберігача:

▪ за шкоду, заподіяну втратою або пошкодженням речі, за відплатним договором відшкодовуються реальні збитки та втрачена вигода або сума оцінки речі, визначена при прийманні її на зберігання (п. 1 ст. 902 ЦК);

▪ за безоплатним договором відшкодовується вартість втрачених або відсутніх речей та сума, на яку знизилася вартість пошкоджених речей (п. 2 ст. 902 ЦК).

Договір припиняється на першу вимогу поклажедавця повернути йому річ (ст. 904 ЦК).

Умови виконання договору може бути змінені хранителем з повідомлення поклажодавця чи самостійно (ст. 892 ДК).

63. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПОРУЧЕННЯ. ОСОБЛИВОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО ДОРУЧЕННЯ

За договору доручення одна сторона (повірений) зобов'язується здійснювати від імені та за рахунок іншої сторони (Довірителя) певні юридичні дії. Права та обов'язки по угоді, вчиненій повіреним, виникають безпосередньо у довірителя.

Характеристика договору: він є консенсуальним, двосторонньо зобов'язуючим, то, можливо як безоплатним, і возмездным (коли пов'язані з здійсненням сторонами підприємницької діяльності).

Договір цей є федуціарним, Т. е. заснованим на довірчих відносинах між довірителем і повіреним. В основі цього договору лежить взаємна довіра сторін.

предметом Договором доручення є вчинення повіреним юридичних дій (як правило, угод). Предметом цього договору неможливо знайти юридичні дії особистого характеру, напр. складання заповіту.

Сторонами договору є довіритель та повірений, якими можуть бути і юридичні особи, та дієздатні громадяни. Якщо такий договір укладається для здійснення комерційного посередництва, то повіреним може бути лише підприємець (громадянин чи юридична особа).

Форма договору доручення може бути як усною, і письмової. За договором доручення довіритель завжди повинен видати повіреному довіреність, і повірений має право діяти виключно за довіреністю довірителя.

Термін договору доручення може бути як певний, і неопределенный. Якщо термін у договорі не визначено, він вважається безстроковим, але з урахуванням правил ДК РФ про термін доручення.

Особливості комерційного доручення.

Цей договір завжди є оплатним.

Якщо за загальним правилом представник від імені подається не може здійснювати угоди щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, то у комерційному представництві це допускається.

Один комерційний представник може представляти одночасно інтереси двох сторін угоди, якщо тільки обидві сторони про це знають і якщо обидві сторони не заперечують.

Крім того, комерційний представник має право утримувати речі довірителя у забезпечення своїх майнових вимог.

Повіреному надано право відступати на користь довірителя від його вказівок без попереднього запиту про це. Він повинен лише в розумний термін повідомити довірителя про ці відступи.

За договором комерційного представництва сторона, яка припиняє договір, зобов'язана повідомити іншу сторону не пізніше ніж за 30 днів до припинення договору. У звичайному представництві будь-яка сторона будь-якої миті має право відмовитися від договору без будь-якого повідомлення. Проте за реорганізації юридичної особи - комерційного представника довіритель має право скасувати доручення без такого повідомлення.

64. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ДОРУЧЕННЯ. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

Обов'язки довірителя: видати повіреному доручення скоєння дій, передбачених договором (крім тих випадків, коли особа може діяти без доручення). Про це може з очевидністю свідчити ситуація, в якій діє особа. Напр., торговець над ринком попросив ін. особа поторгувати його товаром. І тут має місце усна угода-доручення при свідках і доручення не требуется; забезпечити повіреного грошима, необхідними для виконання доручення, а у разі їх недостатності, відшкодувати понесені повіреним витрати; виплатити повіреному винагороду, якщо договір відплатний; без зволікання прийняти від повіреного все виконане ним відповідно до договору.

Права довірителя: скасувати доручення у час; відвести заступника, обраного повіреним.

Обов'язки повіреного: виконати доручення довірителя відповідно до його вказівок, які мають бути правомірними, здійсненними та конкретними; виконати дане йому доручення особисто, крім випадку перевірки доручення; повідомляти довірителю на його вимогу всю інформацію про хід виконання доручення; передавати довірителю без зволікання все отримане за угодами, вчиненими на виконання доручення; подати звіт із додатком виправдувальних документів, якщо це потрібно за умовами договору.

Права повіреного: повірений, що діє як комерційний представник, вправі утримувати речі, що знаходяться у нього, які підлягають передачі довірителю, у забезпечення своїх вимог за договором доручення; відступити від вказівок довірителя у його інтересах у разі, якщо не міг попередньо запросити довірителя або не отримав від нього відповіді на свій запит у розумний термін, повідомивши довірителя про допущені відступи за першої можливості; повірений, що діє як комерційний представник, може отримати право від довірителя відступати від його вказівок без попереднього запиту, але з наступним повідомленням довірителя; передати виконання доручення іншій особі (заступнику) лише у випадках та на умовах, передбачених ст. 187 ЦК. Якщо заступник повіреного зазначений у договорі доручення, повірений не відповідає ні за його вибір, ні за ведення справ. Якщо заступник повіреного не зазначено у договорі, то останній відповідає за його вибір та за ведення ним справ.

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані сповістити довірителя про припинення договору та вжити заходів для охорони майна довірителя. Такий самий обов'язок лежить на ліквідаторі юридичної особи, що є повіреним.

Договір доручення припиняється з таких підстав: виконання доручення; скасування доручення довірителем; відмова повіреного від виконання доручення; смерть довірителя чи повіреного; визнання довірителя чи повіреного недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім.

65. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

За договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (Комітента) здійснити за винагороду одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента. За угодою, вчиненою комісіонером з третьою особою, набуває прав і стає зобов'язаним комісіонер, хоча б комітент і був названий у правочині або вступив з третьою особою у безпосереднє відношення до виконання угоди.

Характеристика договору: консенсуальний, відплатний, двосторонньо зобов'язуючий, посередницький, представницький. З допомогою цього договору відчужується майно, що належить комітенту, і купується йому ж майно, але з ним самим, а комісіонером.

Законодавець припускає встановлення особливостей окремих видів договору комісії. До окремих видів договору комісії можна віднести Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, утв. постановою Уряду РФ від 6 червня 1998 р. № 569.

Крім ДК РФ даний договір регулюється ФЗ "Про захист прав споживачів", Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, ФЗ "Про ринок цінних паперів", Законом РФ "Про товарні біржі та біржову торгівлю".

У договору комісії є загальні риси з договором доручення. Комісіонер діє в інтересах та за рахунок зацікавленої особи (комітента). Крім того, мета дій комісіонера - це вчинення правочинів, тобто юридичних дій для іншої особи. Право власності на майно, одержуване чи передане комісіонеру у виконанні договорів комісії, завжди належить комітенту, т. е. зацікавленій особі. Комісіонер повинен звітувати перед комітентом за результатами здійснення своїх дій, укладених угод.

В на відміну від договору доручення комісіонер щодо третіх осіб діє від свого імені. Він укладає угоди за рахунок і за дорученням комітента, але укладає ці договори та угоди від свого імені, тобто він є стороною угоди, а комітент немає.

предметом договору є вчинення однієї чи кількох угод за дорученням комітента.

Учасниками договору можуть бути всі суб'єкти цивільного права. Комісіонером найчастіше є підприємець.

Форма договору комісії визначається за загальними правилами про форму угоди та договору.

Термін договору може бути як певним, і не певним договором. Однак лише за безстроковим договором комісіонер має право на односторонню відмову від договору.

Договір комісії припиняється з таких підстав: виконання договору; відмова комітента чи комісіонера від виконання договору; смерть комісіонера, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім; визнання комісіонера - індивідуального підприємця банкрутом (у разі права та обов'язки з угод, укладеним їм комітента, переходять до останнього).

66. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ КОМІСІЇ

Обов'язки комітента: сплатити комісіонеру винагороду після виконання договору, а також у разі його невиконання з причин, що залежать від нього, та при цьому відшкодувати комісіонеру понесені ним витрати; заявити комісіонеру в розумний термін після отримання від нього повідомлення про вчинення угоди за ціною вищою за погоджену з ним, про незгоду прийняти таку покупку (якщо комісіонер приймає різницю в ціні на свій рахунок, то комітент зобов'язаний прийняти таку покупку); прийняти від комісіонера все виконане за договором; оглянути майно, придбане йому комісіонером, і сповістити останнього без зволікання про недоліки майна; звільнити комісіонера від зобов'язань, прийнятих ним він перед третьою особою, у виконанні комісійного доручення; повідомити комісіонера про припинення договору (якщо його було укладено без зазначення терміну дії) не пізніше ніж за 30 днів; негайно розпорядитися своїм майном, яке перебуває у віданні комісіонера, у разі скасування доручення, а також розпорядитися таким майном протягом 15 днів з дня отримання повідомлення комісіонера про відмову виконати доручення.

Права комітента: право власності на речі, придбані ним за свій рахунок, але комісіонеру, що надійшли від нього; у час відмовитися від виконання договору, скасувавши своє доручення; немає права вступати у безпосередні відносини з субкомісіонером без згоди комісіонера до припинення договору.

Обов'язки комісіонера: виконати доручення на найвигідніших для комітента умовах; повідомити комітенту про невиконання третьою особою правочину, укладеного з ним, зібрати необхідні докази та на вимогу комітента передати йому права за такою угодою з дотриманням правил про відступлення прав вимоги; відшкодувати комітенту різницю у разі продажу майна за ціною, нижчою за погоджену з ним; подати комітенту звіт та передати йому все отримане за договором.

Права комісіонера: на винагороду та на відшкодування понесених витрат, якщо договір не був виконаний з причин, що залежать від комітента; на винагороду за правочини, вчинені ним до припинення договору у разі, якщо комісіонер відмовився від виконання доручення комітента; на половину додаткової вигоди, якщо комісіонер здійснив угоду за умов вигідніших, ніж, кіт. були йому вказані; на укладання договору субкомісії; на відступ від вказівок комітента на користь останнього, а то й міг попередньо запросити комітента або отримав відповіді на свій запит у розумний термін. Комісіонеру-підприємцю може бути надано комітентом право відступати від його вказівок без попереднього. запиту; на утримання речей, що знаходяться у нього, підлягають передачі комітенту, і належних йому грошових сум з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента.

Комісіонер не має права: на відшкодування витрат на зберігання майна комітента, що знаходиться в нього, якщо в законі або договорі встановлено інше; на відмову від виконання договору, за винятком випадку, коли його укладено без зазначення терміну його дії.

67. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ АГЕНТСЬКОГО ДОГОВОРУ

За агентського договору одна сторона (Агент) зобов'язується за винагороду здійснити за дорученням іншої сторони (Принципала) юридичні та інші дії від свого імені, але за рахунок принципала або від імені та за рахунок принципала.

Агент може діяти від свого імені та за рахунок принципала, тоді права та обов'язки за угодами, укладеними агентом з третіми особами, набуває агент. При діях агента від імені принципала і з його рахунок суб'єктом правий і обов'язків є принципал, який у разі і є стороною угоді.

Агентський договір має подібність і з договором доручення, коли повірений укладає угоди від імені та за рахунок довірителя, і з договором комісії, коли комісіонер укладає договір від свого імені, але за рахунок комітента.

Предмет договору - це дії, які породжують юридичні наслідки, а й інші дії, т. е. фактичні дії. Чого немає ні у договорі доручення, ні у договорі комісії. Напр., агент як укладає угоди, а й проводить переговори, опитування, організує виставки, рекламні компанії тощо. буд. Проте предметом цього договору що неспроможні бути лише фактичні дії, вони входять у предмет договору як доповнення до юридичним действиям.

До предмета належить ще одна істотна специфічна обставина. Як принципал, і агент вправі вимагати обмежень дій одне одного з обслуговування інших принципалів чи залучення інших агентів. Наприклад, включити до договору умови про обмеження дії агента або принципала у певній сфері бізнесу, на певній території тощо.

Крім того, дії агента носять завжди характер.

Характеристика договору: консенсуальний, відплатний, двосторонньо-зобов'язуючий.

У ролі сторін договору можуть виступати будь-які суб'єкти громадянського права. Фізичні особи мають бути повністю дієздатними.

Форма договору підпорядковується загальним правилам про форму угод. Якщо договір укладено у письмовій формі й у ньому відбиті повноваження агента, то принципал немає права посилатися відсутність у агента належних повноважень, а то й доведе, що третя особа, з яким агент вчинив угоду, знала про обмеження повноважень агента.

Агентський договір породжує відносини, які в літературі називаються особливою формою представництва. Агенту, коли він повинен вчиняти юридичні дії, у тому числі навіть коли вчиняється дія від імені принципала, не потрібна довіреність, навіть якщо в договорі не докладно розписуються всі повноваження, якими наділяється агент принципалом, а формулюються повноваження в загальній формі. І тут принципал немає права посилатися за наявності суперечки з третьою особою у тому, що агент діяв поза повноважень.

Термін договору може бути як певний, і неопределенный. Якщо термін договору не визначено, то будь-яка сторона договору має право відмовитися від його виконання у будь-який час.

68. ЗМІСТ АГЕНТСЬКОГО ДОГОВОРУ

Обов'язки принципала:

▪ сплатити агенту винагороду у розмірі та порядку, встановлених в агентському договорі. Якщо розмір винагороди у договорі не визначено, його слід визначати відповідно до п. 3 ст. 424 ЦК, тобто за ціною аналогічної послуги. Якщо ж визначено порядок сплати винагороди, принципал зобов'язаний сплатити його протягом тижня з подання йому агентом звіту минулий період (норма диспозитивная) (ст. 1006 ДК);

▪ повідомити агента про заперечення з приводу його звіту протягом 30 днів з дня отримання останнього (норма диспозитивна) (п. 3 ст. 1008 ЦК);

▪ не укладати аналогічних агентських договорів з іншими агентами, які діють на визначеній у договорі території та не діяти самостійно на цій території так само, як агент, якщо це зазначено у договорі (п. 1 ст. 1007 ЦК);

▪ повноваження щодо угод, вчинених агентом, виникають у принципала лише у випадку, якщо агент діяв від його імені та за його рахунок (п. 3 ст. 1005 ЦК).

Обов'язки агента:

▪ не повинен укладати з іншими принципалами аналогічних агентських договорів, які мають виконуватися на тій самій території, якщо ця заборона зазначена у договорі (п. 3 ст. 1007 ЦК);

▪ не продавати товари, не виконувати роботи або не надавати послуги виключно певній категорії покупців (замовників), які проживають або перебувають на визначеній у договорі території (п. 3 ст. 1007 ЦК);

▪ подавати принципалу звіти у порядку та у строки, передбачені договором (п. 1 ст. 1008 ЦК);

▪ прикладати до звіту необхідні докази витрат, зроблених за рахунок принципала (п. 2 ст. 1008 ЦК);

▪ правочини щодо угод, вчинених за рахунок принципала, виникають у агента лише в тому випадку, якщо він діяв від свого імені (ч. 2 п. 1 ст. 1005 ЦК).

Права агента:

▪ отримати винагороду за виконання доручення принципала (ч. 1 ст. 1006 ЦК);

▪ укласти субагентський договір з іншою особою, залишаючись при цьому відповідальною за дії субагента перед принципалом (п. 1 ст. 1009 ЦК).

Агентський договір припиняється внаслідок відмови однієї із сторін від виконання договору, укладеного без визначення строку закінчення його дії; смерті агента; визнання агента недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; визнання агента – індивідуального підприємця банкрутом.

До відносин, що випливають з агентського договору, застосовуються правила про договорі доручення, якщо агент у відносинах з третіми особами діяв від імені принципала, або правила про договорі комісії, якщо агент у відносинах з третіми особами діяв від свого імені. Правила ці застосовуються субсидіарно і лише у разі, якщо не суперечать нормам гол. 52 ЦК, присвяченій агентуванню.

69. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДОВЕРНОГО УПРАВЛІННЯ МАЙНА. СТОРОНИ ДОГОВОРУ

За договору довірчого управління майном одна сторона (засновник управління) передає іншій стороні (довірчого керуючого) на певний термін майно в довірче управління, а інша сторона зобов'язується здійснювати управління цим майном на користь засновника управління чи зазначеної ним особи (вигодонабувача).

Передача майна в довірче управління не тягне за собою переходу права власності на нього до довірчого керуючого.

Договір довірчого управління майном одна із видів управління майном. Крім договірного управління майном існує управління з урахуванням закону (ст. 1026 ДК). Це новий вид договору вітчизняного законодавства.

Характеристика договору довірчого керування майном: реальний; може бути як возмездным, і безплатним; взаємним у разі, якщо він є оплатним; може бути як вільним, і обов'язковим; можливо як на користь засновника довірчого управління, так і на користь особи, призначеної ним.

Регулюється цей договір лише ДК РФ (ст. 1012-1026).

Як засновник довірчого управління майном можуть виступати: будь-який власник майна (щодо свого майна – ст. 1014 ЦК);

▪ особа, уповноважена законом:

а) орган опіки та піклування (щодо майна недієздатної особи);

б) арбітражний суд (щодо майна особи, визнаної банкрутом);

в) спадкодавець щодо свого майна (шляхом призначення душоприказника у своєму заповіті - ст. 1026 ЦК);

г) автори творів науки, мистецтва, літератури, а також творці об'єктів суміжних з авторськими правами щодо своїх майнових прав щодо творів, створених ними.

Як довірчий керуючий майном управління, заснованого на договорі, можуть виступати лише підприємці як колективні (комерційні юридичні особи), і індивідуальні. У випадках коли довірче управління засноване на законі, у ролі довірчого керуючого можуть виступати будь-які громадяни та некомерційні організації, за винятком установ, державних органів та органів місцевого самоврядування (п. 1, 2 ст. 1015 ЦК).

Як вигодонабувач можуть виступати будь-які особи, призначені засновником довірчого управління, крім довірчого управляючого (п. 3 ст. 1015 ДК). Кількість їх не обмежується.

70. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ДОВЕРНОГО УПРАВЛІННЯ МАЙНА. ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

Предмет договору - Здійснення керуючим будь-яких юрид. та факт. дій на користь вигодонабувача, причому керуючий здійснює дії щодо чужого майна від імені, вказуючи у своїй, що він діє як довірчого керуючого майном іншої особи. Вчинення фактичних дій поряд з юридичними діями, а також необхідність інформування контрагентів по угодах про своє положення відрізняють цей договір від інших, схожих на нього (доручення, комісії, агентування).

об'єктом може бути: индивидуально-определенные речі як рухомі (напр., цін. папери), і нерухомі (напр., підприємства); суб'єктивні права (напр., права, засвідчені бездокументарними цін. паперами, виняткові права), зокрема права, набуті під час виконання договору.

Не можуть бути об'єктами гроші та майно, що перебувають на праві оперативного управління та господарського відання. У довірче управління може бути передано майно, обтяжене заставою, права заставоутримувача у своїй зберігаються: може звернути стягнення цього имущество. Однак звернення стягнення за боргами засновника управління на майно, передане ним у довірче управління, не допускається, за винятком випадку, коли його визнано банкрутом.

Вимоги до обліку майна, переданого в довірче управління: воно, за винятком цінних паперів, має бути відокремлено та відображено у довірчого керуючого на окремому балансі, за ним ведеться самостійний облік, а для розрахунків щодо діяльності, пов'язаної з довірчим управлінням, відкривається окремий банківський рахунок .

Термін договору обмежений п'ятьма роками, після закінчення терміну договір вважається продовженим той самий термін, якщо сторони не припинили його.

Ціна договору - це винагорода, що виплачується управителю з допомогою доходів, отриманих від використання майна, переданого йому.

Форми виплати: у твердій грошовій сумі, що виплачується у певні періоди (напр., щомісяця, щокварталу тощо) або після закінчення договору; в натурі; у змішаній формі.

Умови договору про форму та розмір виплат винагороди відносяться до суттєвих.

Форма договору може бути лише письмовим. Договір щодо довірчого управління нерухомим майном підлягає держ. реєстрації.

Порядок укладання договору: можливе як підписанням одного документа сторонами (у договорах, у яких об'єктом управління є нерухомість), так і шляхом обміну документами за допомогою засобів зв'язку. Передача нерухомого майна має здійснюватися за передавальним актом.

Підстави припинення договору: смерть однієї із сторін або її ліквідація, якщо вона є юридичною особою; відмова однієї сторони чи обох сторін від договору; визнання однієї зі сторін недієздатною, або обмежено дієздатною, або безвісно відсутньою, або банкрутом (ця підстава не поширюється на вигодонабувача).

71. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ДОВІРНОГО УПРАВЛІННЯ МАЙНА

Керівник має право: здійснювати повноваження власника (але немає права власності на майно, отримане за договором); вчиняти щодо цього майна будь-які юридичні та фактичні дії на користь вигодонабувача, але законом або договором можуть бути передбачені обмеження; вчиняти дії з майном від свого імені, але при цьому повинен попереджати контрагента за угодою про те, що є довірчим управителем; використовувати негаторний та віндикаційний позов для захисту прав на майно, передане йому в управління; доручити ін. особі виконувати свої обов'язки за письмовою згодою засновника або самостійно за відсутності можливості отримати таку згоду.

Керуючий зобов'язаний: діяти на користь засновника чи вигодонабувача; особисто управляти довіреним йому майном; відокремити довірене йому майно від свого особистого майна та відображати його на окремому балансі; відкрити окремий банківський рахунок, на кіт. зараховувати всі доходи та витрати від управління довіреним майном; підтримувати майно у належному стані та виявляти про нього турботу таку ж, як щодо свого майна; подавати засновнику управління та вигодонабувачу звіт про свою діяльність у строки, зумовлені договором.

Засновник має право: вимагати від керуючого належного виконання договору; здійснювати контроль над його діяльністю; відмовитися від договору за умови виплати керуючому винагороди, обумовленого договором, повідомивши його про це за 3 місяці (ці права виникають також у вигодонабувача, крім того, він має право відмовитись від своїх прав, наданих йому договором).

Засновник зобов'язаний: виплачувати винагороду управителю; відшкодовувати йому необхідні витрати; виконувати кредиторські обов'язки, пов'язані з довірчим управлінням; попередити управителя у тому, що передане йому майно обтяжене заставою; не втручатися в оперативно-господарську діяльність із управління його майном.

Керівник відповідає за неналежне управління перед засновником або вигодонабувачем у формі відшкодування збитків, незалежно від його провини, якщо він при цьому не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили або дій вигодонабувача чи засновника управління.

Засновник відповідає: за передачу управителю майна, обтяженого заставою, без попередження його (санкція - виплата винагороди управителю за рік); за передачу управителю майна, обтяженого боргами (розірвання договору за рішенням суду та відшкодування збитків); за втручання в оперативно-господарську діяльність управителя (відшкодування збитків); за прострочення виплати керуючому винагороди (неустойка, якщо засновник сам виплачує цю винагороду).

Засновник не відповідає майном, переданим у довірче управління, за своїми цивільними зобов'язаннями, за винятком двох випадків: коли майно, передане ним, було обтяжене заставою, і коли його визнано банкрутом.

72. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ. СТОРОНИ ДОГОВОРУ

За договору страхування одна сторона (страхувальник) вносить іншій стороні (страховику) обумовлену договором плату (страхову премію),

а страховик зобов'язується у разі настання передбаченої договором події (страхового випадку) виплатити страхувальнику чи іншій особі (вигодонабувачу), на користь якого укладено договір страхування, страхове відшкодування чи страхову суму.

Характеристика договору: він є возмездным, двосторонньо зобов'язуючим, то, можливо реальним чи консенсуальным.

Сторонами договору є страхувальник та страховик.

страхувальник - це юридична або дієздатна фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у відносини із страховиком через закон або договір. На боці страхувальника, крім нього самого, може одночасно виступати третя особа (або кілька осіб) - вигодонабувач - Особа, на користь якої за її згодою страхувальник уклав договір страхування.

Страховик - це юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має ліцензію на страхування відповідної особи (ст. 938 ЦК).

Учасниками страхових відносин можуть бути:

▪ страхові агенти - фізичні чи юридичні особи, які діють від імені страховика за його дорученням;

▪ страхові брокери - фізичні або юридичні особи - підприємці, які здійснюють діяльність зі страхування від свого імені та представляють інтереси страхувальника або страховика (вони є посередниками);

▪ страховий пул - Добровільне об'єднання страховиків з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності його учасників за виконання зобов'язань за договорами страхування. Крім страхування можуть здійснюватися при страхуванні такі действия:

▪ подвійне страхування - це страхування одного й того ж інтересу від тих самих небезпек у кількох страховиків у разі, коли загальна страхова сума перевищує страхову вартість;

▪ перестрахування - страхування одним страховиком (перестрахувальником) в іншого страховика (перестрахувальника) на певних договором умовах ризику виконання всіх або частини зобов'язань перед страхувальником;

▪ взаємне страхування - це страхування майна та майнових інтересів на основі об'єднання коштів громадян та (або) господарюючих суб'єктів.

73. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТРАХОВОГО ПРАВА. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

Страховий інтерес - міра матеріальної зацікавленості у страхуванні. Розрізняють:

а) інтерес страхувальника, Кіт. поділяється на інтерес власника майна (перебуває у самому майні та у відповідальності за втрату прибутку) та інтерес мається на увазі (настає для страхувальника з того моменту, коли він дізнається про те, що може зашкодити внаслідок нещасного випадку);

б) інтерес страховика - Його відповідальність, обумовлена в умовах страхування. Страховик може перестрахувати цей інтерес лише за тих самих умовах.

Між страхувальником та страховиком виникають відносини двох видів:

а) щодо сплати внесків до страхового фонду. При цьому розрізняють два поняття: страхова премія - Плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний сплатити страховику у встановлені терміни; страховий внесок - частина страхової премії, якщо вона підлягає сплаті на виплат;

б) із страхової виплати - це грошова сума, яку страховик зобов'язаний сплатити внаслідок настання страхового випадку.

Страховий випадок - це подія, що фактично настала, тягне обов'язок страховика зробити страхову плату.

Страховий ризик - передбачуване подія, у разі наступу якого здійснюється страхування.

Страховий тариф - ставка, що стягується страховиком з одиниці страхової суми з урахуванням об'єкта страхування та характеру страхового ризику, що використовується для розрахунку розміру страхової премії.

Не допускається страхування протиправних інтересів, а також збитків від участі в іграх, лотереях та парі.

предметом Договору страхування є особливого роду послуга, яку страховик надає страхувальнику і яка втілюється у несенні страхового ризику в межах страхової суми.

Форма договору – лише письмова. Договір може бути укладений шляхом складання документа або шляхом вручення страховиком страхувальнику страхового полісу (свідоцтва, сертифіката, квитанції), підписаного лише страховиком.

Страховий поліс - Документ, що підтверджує факт укладання договору страхування. Він може бути разовим - оформляються прості операції зі страхування, та генеральним - що поширюється на кілька однорідних операцій зі страхування майна (щодо групи предметів).

істотні умови договору: страховий інтерес; страховий ризик; страхова сума; термін.

Термін договору визначається загальними правилами, встановленими гол. 11 ЦК. Починає текти після сплати страхової премії або її першого внеску. Договір припиняє свою дію після закінчення строку або при достроковому припиненні.

Позовна давність за договором: позов на вимогу з договору майнового страхування може бути пред'явлений протягом 2 років (виняток - за договором страхування ризику відповідальності за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну інших осіб, строк позовної давності - 3 роки); позов на вимогу з договору особистого страхування пред'являється відповідно до правил ДК РФ за позовною давністю.

74. ПРАВА СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ СТРАХУВАННЯ

Права страхувальника:

1) укладати із страховиком договір особистого страхування на користь третьої особи;

2) призначити вигодонабувача для отримання страхових виплат;

3) замінити вигодонабувача, названого у договорі страхування, іншою особою, письмово повідомивши про це страховика;

4) здійснювати страхування, додаткове страхування;

5) вимагати від страховика зменшення розміру страхової премії (внесків) шляхом переукладання договору, якщо проведені страхувальником заходи зменшують ризик настання страхового випадку;

6) посилатись на захист своїх інтересів на правила страхування відповідного виду, на які є посилання у договорі страхування (страховому полісі), навіть якщо ці правила в силу ст. 943 ЦК йому необов'язкові.

Права страховика:

1) застосовувати розроблені ним чи об'єднанням страховиків стандартні форми договору (страхового поліса) щодо окремих видів страхування;

2) вимагати від страхувальника під час укладання договору страхування необхідні відомості визначення страхового ризику і самостійно оцінити цей ризик;

3) провести огляд майна, а за необхідності - призначити експертизу з метою встановлення його дійсної вартості під час укладання договору страхування;

4) провести обстеження застрахованої особи під час особистого страхування з метою оцінки фактичного стану її здоров'я;

5) застосовувати розроблені ним страхові тарифи, що визначають премію, що стягується з одиниці страхової суми, з урахуванням об'єкта страхування та характеру страхового ризику, щодо розміру страхової премії, що підлягає виплаті за договором страхування;

6) самостійно з'ясувати причини та обставини страхового випадку;

7) зарахувати суму простроченого страхового внеску щодо розміру, що підлягає виплаті страхового відшкодування, за договором майнового страхування або страхової суми за договором особистого страхування, якщо страховий випадок настав до сплати простроченого чергового страхового внеску;

8) вимагати визнання договору недійсним, якщо при його укладенні страхувальник повідомляв страховику свідомо неправдиві відомості про обставини, що мають важливе значення для визначення страхового ризику;

9) вимагати зміни умов договору або сплати додаткової страхової премії пропорційно збільшенню ризику при отриманні від страхувальника повідомлення про обставини, що спричиняють збільшення страхового ризику;

10) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, заподіяних розірванням договору при невиконанні страхувальником обов'язку повідомляти про обставини, що спричиняють збільшення страхового ризику;

11) немає права вимагати розірвання договору чи визнання його недійсним тому підставі, що договір укладено за відсутності відповідей страхувальника будь-які питання страховика.

75. ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ СТРАХУВАННЯ

Обов'язки страховика: ознайомити страхувальника із правилами страхування; на вимогу страхувальника видавати страхові поліси за окремими партіями майна, що підпадає під дію генерального поліса; переукладати договір за заявою страхувальника у разі настання обставин, що зменшують ризик виникнення страхового випадку та розміру можливої шкоди застрахованому майну; здійснити страхову виплату у строки, встановлені договором або законом, у разі настання страхового випадку (при недотриманні цього обов'язку страховик сплачує страхувальнику штраф у розмірі 1 % від суми страхової виплати за кожен день прострочення); відшкодувати витрати, вироблені страхувальником у разі страхового випадку, для запобігання або зменшення шкоди застрахованому майну, якщо цей обов'язок передбачено правилами страхування (відшкодування витрат провадиться лише в межах суми шкоди); не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове положення; відшкодувати страхувальнику частину збитків, завданих останнім, пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості, якщо в договорі страхування майна або підприємницького ризику страхова сума встановлена нижче за страхову вартість.

Страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, якщо:

а) страховий випадок настав унаслідок наміру страхувальника, крім випадків, за кіт. він не звільняється від виплати: за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю, навіть якщо шкода заподіяна з вини відповідальної за нього особи; страхової суми, кіт. за договором особистого страхування підлягає виплаті у разі смерті застрахованої особи, якщо її смерть настала внаслідок самогубства та на той час договір діяв уже не менше двох років; при настанні страхового випадку внаслідок необережності страхувальника як легкої, так і грубої (якщо це не пов'язано з договором майнового страхування);

б) страховий випадок настав унаслідок: впливу ядерного вибуху, радіації чи радіоактивного зараження; військових дій, а також маневрів чи військових заходів; громадянської війни, страйків;

в) збитки виникли внаслідок вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту чи знищення застрахованого майна за розпорядженням держ. органів;

г) страхувальник не повідомив страховика про настання страхового випадку.

Обов'язки страхувальника: повідомити страховика під час укладання договору про обставини, що мають значення для правильної оцінки страхового ризику, а також про всі договори страхування, укладені щодо даного об'єкта страхування; повідомляти щодо кожної партії майна, що підпадає під дію генерального поліса, зумовлені таким полісом відомості у передбачений ним строк; своєчасно вносити страхові внески; негайно повідомити про відомі значні зміни в обставинах, повідомлених страховику під час укладання договору, якщо ці зміни можуть суттєво вплинути на збільшення страхового ризику; подати страховику заяву про настання страхового випадку у встановлений термін.

76. ВИДИ СТРАХУВАННЯ

Об'єкти страхування є основою класифікації страхування на галузі, види, різновиди, форми, системи страхових відносин.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані з:

а) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

б) володінням, користуванням, розпорядженням майном (майнове страхування);

в) відшкодуванням страхувальником заподіяної шкоди особи або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання (страхування відповідальності).

При класифікації страхування враховуються розбіжності у таких обставинах: в об'єктах страхування; у категоріях страхувальників; в обсязі страхової відповідальності; у формі проведення страхування.

Галузі страхування:

а) особисте;

б) майнове;

в) страхування ответственности.

Види особистого страхування:

а) страхування життя;

б) страхування від нещасних випадків та хвороб;

в) медичне страхування.

Різновиди особистого страхування: страхування дітей; страхування до одруження; змішане страхування життя; страхування додаткової пенсії; страхування на випадок смерті та втрати здоров'я.

Види майнового страхування:

а) страхування коштів наземного, повітряного та водного транспорту;

б) страхування вантажів;

в) страхування інших видів майна;

г) страхування фінансових ризиків.

Різновиди майнового страхування:

▪ страхування будівель;

▪ страхування основних та оборотних фондів;

▪ страхування тварин;

▪ страхування домашнього майна;

▪ страхування транспортних засобів та ін.

Види страхування відповідальності:

а) страхування відповідальності позичальників за погашення кредитів;

б) страхування відповідальності власників транспортних засобів;

в) страхування інших видів ответственности.

Різновиди страхування відповідальності:

у разі заподіяння шкоди у процесі господарської та професійної діяльності; від збитків внаслідок перерв у виробництві та ін.

77. ФОРМИ СТРАХУВАННЯ

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані з:

б) із володінням, користуванням, розпорядженням майном (майнове страхування);

в) з відшкодуванням страхувальником заподіяної шкоди особи або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання (страхування відповідальності).

Форми страхування:

а) обов'язкове страхування - Здійснюється з закону. Види, умови та порядок проведення такого страхування визначаються законами. Витрати такого страхування ставляться на собівартість продукції. Тарифи внесків за такою формою страхування встановлені для роботодавців у відсотках від нарахованої суми фонду оплати праці, а для індивідуальних підприємців та фермерських господарств – у відсотках від їх доходів;

б) добровільне страхування - що здійснюється на основі договору між страховою організацією та особою, яка страхує свій інтерес.

Відмінність між двома формами страхування полягає в наступному:

а) при обов'язковому страхуванні виплати не залежать лише від внесків, а за добровільної виплати відповідають внескам;

б) за обов'язкового страхування застрахований немає права припинити страхування, а за добровільному страхуванні останнє припиняється у разі несплати внесків. Обов'язок страхувати своє майно то, можливо покладено законом на юридичних, які у господарському віданні чи оперативному управлінні майно, що є державної чи муніципальної власністю (ст. 945 ДК). До обов'язковому страхуванню відносяться:

а) особисте страхування пасажирів від нещасних випадків усім видах транспорту;

б) державне особисте страхування військовослужбовців та військовозобов'язаних, громадян, покликаних на військові збори, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ;

в) державне особисте страхування посадових осіб митних органів;

р) медичне страхування громадян РФ;

д) страхування працівників підприємств із особливо небезпечними умовами роботи та ін;

е) обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів.

Обов'язкове державне страхування здійснюється за рахунок коштів, наданих із відповідного бюджету (п. 3 ст. 927 ЦК).

78. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЕЛЕМЕНТИ І ВИДИ ДОГОВОРУ ПОЗИКУ

За договору позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) гроші чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих ним речей того ж роду та якості (п. 1 ст. 807 ЦК).

Характеристика договору позики: він є реальним, одностороннім, можливо як возмездным, і безплатним.

Договір вважається укладеним з передачі грошей чи інших речей (п. 1 ст. 807 ДК). Односторонній характер договору виявляється у тому, що позичальник створює собі укладанням договору лише борг, а позикодавець завжди отримує право вимоги.

предметом Договору позики є гроші або інші речі, що визначаються родовими ознаками, іноземна валюта та валютні цінності можуть бути предметом договору позики на територій РФ з дотриманням правил ст. 140, 141 та 317 ЦК (п. 2 ст. 807 ЦК).

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Як позик, так само як і позичальника, можуть виступати будь-які суб'єкти цивільного права. Позичальником може бути Росії та її суб'єкти (п. 1 ст. 817 ДК).

Форма договору позики - письмова, якщо його сума перевищує не менше ніж у 10 разів встановлений законом МРОТ, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (п. 1 ст. 808 ЦК).

На підтвердження укладання договору позики позичальником видається розписка чи інший документ, що засвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей (п. 2 ст. 808 ЦК). Іншими документами можуть бути цінні папери - вексель (ст. 815 ЦК) або облігація (ст. 816 ЦК).

Порядок та термін повернення позичальником суми позики позикодавцю визначаються договором (п. 1 ст. 810 ЦК).

Види договору позики:

▪ цільову позику (ст. 814 ЦК);

▪ державна позика (ст. 817 ЦК).

79. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПОЗИКУ

Обов'язки позичальника:

▪ повернути позикодавцю суму позики або рівну кількість інших отриманих ним речей того ж роду та якості (п. 1 ст. 807, п. 1 ст. 810 ЦК);

▪ подати позикодавцю розписку або інший документ, що засвідчує передачу йому останнім певної грошової суми або певної кількості речей (п. 2 ст. 808 ЦК);

▪ забезпечити можливість здійснення позикодавцем контролю за цільовим використанням суми позики при цільовій позиці (п. 1 ст. 814 ЦК);

▪ сплатити позикодавцю, при поверненні суми позики, відсотки на суму позики у розмірах та у порядку, визначених договором (п. 1 ст. 803 ЦК), або виплачувати їх щомісяця до дня повернення суми позики за відсутності іншої угоди (п. 2 ст. 809 ЦК).

Позичальник має право оскаржувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші чи інші речі насправді не отримані ним від позикодавця або отримані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі (п. 1 ст. 812 ЦК).

Позикодавець зобов'язаний передати у власність позичальнику гроші чи інші речі, визначені родовими ознаками згідно з договором позики (п. 1 ст. 807 ЦК).

Права позикодавця:

▪ отримувати з позичальника відсотки на суму позики у розмірах та у порядку, визначених договором позики (п. 1 ст. 809 ЦК);

▪ укладати договір державної позики шляхом придбання випущених державних облігацій або інших державних цінних паперів, що засвідчують право позикодавця на отримання від позичальника наданих йому в борг коштів та встановлених відсотків;

▪ вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми позики, що залишилася, разом з належними відсотками при порушенні останнім строку, встановленого для повернення чергової частини позики, якщо договором передбачено повернення позики частинами - на виплат (п. 2 ст. 811 ЦК);

▪ вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики та сплати належних відсотків при невиконанні ним передбачених договором обов'язків щодо забезпечення повернення суми позики, а також при втраті забезпечення (напр., поручитель збанкрутував) або погіршення його умов (напр., знецінення предмета застави) за обставинами , за які позикодавець не відповідає (п. 813 ЦК);

▪ вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики та сплати належних відсотків у разі нецільового використання позики, а також за порушення обов'язків, передбачених п. 1 ст. 814 ЦК (п. 2 ст. 814 ЦК).

80. КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР

За кредитному договору банк чи інша кредитна організація (кредитор) зобов'язуються надати кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриману грошову суму та сплатити відсотки на неї (п. 1 ст. 819 ЦК).

Характеристика кредитного договору: консенсуальний, двосторонньо зобов'язуючий, відплатний.

предметом кредитного договору може бути лише кошти.

Сторонами кредитного договору є кредитор (Банк або інша кредитна організація), що має ліцензію Банку Росії на всі або окремі банківські операції, та позичальник, одержуючи кошти для підприємницьких чи споживчих цілей.

Форма кредитного договору – письмова (ст. 820 ЦК).

Термін кредитного договору може бути короткостроковим (до одного року) та довгостроковим (більше одного року).

Правомочності сторін кредитного договору аналогічні правомочності сторін договору позики.

Кредитор вправі відмовитися від надання позичальнику передбаченого кредитним договором кредиту повністю або частково за наявності обставин, що очевидно свідчать про те, що надана позичальнику сума не буде повернена у строк (п. 1 ст. 821 ЦК).

Позичальник має право відмовитися від отримання кредиту повністю або частково, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи кредитним договором (п. 2 ст. 821 ЦК).

Види кредитного договору: товарний та комерційний.

Товарним кредитом називається такий кредитний договір, що передбачає обов'язок однієї сторони надати іншій стороні речі, визначені родовими ознаками (ст. 822 ЦК).

Характеристика договору товарного кредиту: він є консенсуальним, двосторонньо зобов'язуючим, відплатним.

предметом договору товарного кредиту є такі товари, як сільськогосподарська продукція, напівфабрикати, сировина, пально-мастильні матеріали тощо.

Особливістю договору товарного кредиту є те, що на нього поширюються правила, що регулюють договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором товарного кредиту (ст. 822 ЦК).

Сторонами договору товарного кредиту може бути будь-які суб'єкти цивільного права.

Форма договору товарного кредиту – письмова.

При комерційний кредит до договору включається умова, через яку одна сторона надає іншій стороні відстрочку або розстрочку виконання будь-якого обов'язку (сплатити гроші або передати майно, виконати роботи або послуги) (п. 1 ст. 823 ЦК). Наприклад, продаж громадянам товарів тривалого користування кредит.

До умови про комерційний кредит застосовуються правила про позику чи кредит, якщо інше не передбачено договором (п. 2 ст. 823 ЦК).

81. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ФІНАНСУВАННЯ ПІД ВСТУП КОШТОВНОЇ ВИМОГИ (ФАКТОРИНГУ). ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

За договором одна сторона (Фінансовий агент) передає або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржнику), що з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі, а клієнт поступається чи зобов'язується поступитися фінансовому агенту цю грошову вимогу.

Характеристика договору: може бути реальним та консенсуальним, є взаємним, відплатним.

предметом договору може бути як грошова вимога, термін платежу за кіт. вже настав (існуюча вимога), і декларація про отримання коштів, кіт. виникне у майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога має бути визначена у договорі таким чином, кіт. дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу в момент укладання договору, а майбутню вимогу - не пізніше ніж у момент її виникнення. Якщо поступка обумовлена певною подією, вона набирає чинності після настання цієї події.

Як фінансовий агент (фактор) можуть виступати будь-які комерційні організації.

Клієнтом може бути будь-яка особа, але здебільшого ними є комерційні організації та підприємці. Боржник клієнта не є стороною договору, але від ділової репутації боржника залежить, чи фінансовий агент прийме вимогу до нього за договором.

Форма договору підпорядковується розпорядженням закону про форму цесії. Це то, можливо проста чи кваліфікована письмова форма угоди, а встановлених законом випадках - письмова форма з держ. реєстрацією відступлення права вимоги.

Термін у договорі визначається угодою сторін.

Ціна договору - вартість вимоги клієнта, що поступається, до боржника.

Майнова відповідальність за договором.

В консенсуальному договорі фінансовий агент відповідає за відмову від передачі клієнту коштів у рахунок грошової вимоги останнього. Клієнт несе перед фінансовим агентом відповідальність за дійсність грошової вимоги, що є предметом поступки, а також відповідає за недосконалість або неналежне оформлення поступки вимоги. Якщо поступлено дійсну вимогу, але боржник виявився неплатоспроможним, клієнт не відповідає за невиконання цієї вимоги.

В реальному договорі відповідальність за його невиконання настає лише клієнта - за дійсність предмета договору, чи його здійснимість. Клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення угоди про заборону відступлення права вимоги, а також у разі коли боржник виконав грошову вимогу фінансовому агенту, а клієнт не виконав свого зобов'язання перед боржником. Ця відповідальність випливає із договору клієнта з боржником.

У всіх випадках відповідальності клієнта перед фінансовим агентом або перед боржником клієнт відшкодовує заподіяні збитки та неустойку, якщо вона передбачена договором.

82. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ФІНАНСУВАННЯ ПІД ВСТУПУ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ (ФАКТОРИНГУ)

Обов'язки фінансового агента: здійснити фінансування клієнта шляхом передачі ціни договору (коштів) у порядку, встановленому у договорі; прийняти у клієнта необхідну документацію для ведення бухгалтерського обліку операцій клієнта у спеціально обумовлених випадках; надати клієнту інші фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, кіт. є предметом поступки (напр. провести розрахунки через кореспондентську мережу фінансового агента); надати боржнику (на його прохання) у розумний термін доказ того, що поступка грошової вимоги фінансовому агенту справді мала місце. Якщо останній не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити на цю вимогу платіж клієнту на виконання свого зобов'язання перед останнім; повернути боржнику кошти, отримані на виконання грошової вимоги, якщо фінансовий агент не виконав своє зобов'язання здійснити клієнту обіцяний платіж, пов'язаний із поступкою вимоги, або зробив такий платіж, знаючи про порушення клієнтом того зобов'язання перед боржником, до кіт. відноситься платіж, пов'язаний із поступкою вимоги; надати звіт клієнту та передати йому суму, що перевищує суму боргу клієнта, забезпечену поступкою вимоги.

Фінансовий агент має право одержати з боржника кошти, кіт. є предметом відступлення вимоги, передбаченої договором, після того, як це право виникло.

Обов'язки клієнта: поступитися або зобов'язатися поступитися фінансовому агенту грошовою вимогою клієнта до боржника, що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг боржнику (при цьому відбувається зміна осіб у зобов'язанні); передати фінансовому агенту документи, що засвідчують право вимоги, та повідомити відомості, що мають значення для здійснення вимоги; письмово повідомити боржника про поступку грошової вимоги; сплатити послуги фінансового агента.

Обов'язки боржника, який не є стороною договору: зробити платіж фінансовому агенту за умови, що він отримував від клієнта або від фінансового агента письмове повідомлення про відступлення грошової вимоги даному фінансовому агенту і в повідомленні визначено грошову вимогу, що підлягає виконанню, а також зазначений фінансовий агент, кіт. має бути здійснено платіж; зробити за цією грошовою вимогою платіж клієнту на виконання свого зобов'язання перед останнім у разі, якщо фінансовий агент не надасть йому доказу того, що поступка грошової вимоги даному фінансовому агенту дійсно мала місце.

Боржник має право не виконувати грошову вимогу фінансовому агенту, якщо клієнт виконав свій обов'язок перед боржником неналежним чином. Якщо клієнт поінформований про неналежне виконання свого зобов'язання, поступка вимоги щодо цього зобов'язання буде недійсною.

Виконання грошової вимоги боржником фінансовому агенту звільняє боржника від зобов'язання перед клієнтом.

83. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ). ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

За договору банківського вкладу (депозиту) одна сторона (Банк), що прийняла з іншого боку (Вкладника) або грошову суму, що надійшла для неї (Вклад), зобов'язується повернути суму вкладу та виплатити відсотки на неї на умовах та в порядку, передбачених договором (п. 1 ст. 834 ЦК).

Характеристика договору: є реальним, одностороннім, возмездным і громадським, якщо у договорі вкладником виступає фізична особа. Договір, у якому вкладником виступає юридична особа, немає властивістю публічності, оскільки банк вправі проводити диференційовану економічну політику за вкладами таких осіб.

предметом договору є гроші - вклад у рублях чи іноземній валюті. Право вкладника на кошти, передані банку як вклад, є не речовим, а правом вимоги повернення грошей та сплати належних відсотків.

Сторонами договору є банк та вкладник. Банк має право на залучення коштів у вклади лише відповідно до отриманої ним ліцензії. Правом приймати вклади фізичних осіб користуються лише ті банки, які провадять банківську діяльність протягом строку не менше 2 років з дати державної реєстрації. Вкладником може бути будь-яка фізична чи юридична особа.

Форма договору – письмова. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо внесення вкладу засвідчено ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим виданим банком вкладнику документом, що відповідає вимогам, передбаченим для таких документів законом, встановленими відповідно до нього банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового 1 ст.836 ЦК).

Терміни (день, місяць, квартал, рік тощо) та порядок виплати відсотків за вкладом (з капіталізацією, без капіталізації) та повернення суми вкладу мають бути узгоджені сторонами у договорі. При поверненні вкладу виплачуються всі нараховані на цей момент відсотки.

Ціною Кредиту, виданого вкладником банку, є відсотки.

Договір банківського вкладу укладається на наступних умов (П. 1 ст. 837 ЦК):

▪ видачі вкладу на першу вимогу (Внесок до запитання);

▪ повернення вкладу після закінчення визначеного договором терміну (Терміновий внесок).

Однак, незалежно від виду вкладу, банк зобов'язаний видати суму вкладу або її частину. на першу вимогу вкладника (п. 2 ст. 837 ЦК), крім вкладів, внесених юридичними особами інших умовах повернення, передбачених договором.

Припинення договору завжди відбувається з одностороннього волевиявлення громадянина-вкладчика. Для юридичних припинення цього договору залежить від виду вкладу: за вкладами до запитання - на першу вимогу, а вкладів на особливих умовах - у порядку, передбаченому договором.

84. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ)

Обов'язки банку:

а) видати вкладнику відповідно до укладеного договору іменну ощадну книжку або ощадну книжку на пред'явника;

б) здійснювати видачу вкладу, виплату відсотків за ним та виконання розпоряджень вкладника про перерахування коштів з рахунку за вкладом іншим особам лише за умови пред'явлення ощадної книжки;

в) видати вкладнику нову ощадну книжку за заявою останнього у разі втрати іменної ощадної книжки або якщо вона приведена в непридатний для пред'явлення стан;

г) повернути вкладнику суму вкладу та виплатити відсотки на неї на умовах та у порядку, передбачених договором;

д) видати суму вкладу або її частину на першу вимогу вкладника;

е) виплачувати вкладнику відсотки у сумі вкладу у вигляді, що визначається договором, а за відсутності у договорі умови розмір виплачуваних відсотків - виплачувати відсотки у вигляді, що визначається відповідно до ДК РФ;

ж) забезпечувати повернення вкладів громадян шляхом: - обов'язкового страхування вкладів громадян за рахунок коштів Федерального фонду обов'язкового страхування вкладів; введення субсидіарної відповідальності РФ, суб'єктів РФ та муніципальних утворень за боргами банків - у випадках, встановлених законодавством; добровільного страхування вкладів; використання традиційних способів забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві;

з) зараховувати на рахунок за вкладом кошти, що надійшли до банку на ім'я вкладника від третіх осіб, із зазначенням необхідних даних про його рахунок за вкладом;

і) виплатити суму вкладу та відсотки, що виплачуються за вкладами до запитання, якщо умовами сертифіката не встановлено інший розмір відсотків, у разі дострокового пред'явлення до оплати банку.

Права банку: залучати кошти у вклади відповідно до дозволу (ліцензії), виданого у порядку, встановленому законом; змінювати розмір відсотків, що виплачуються на вклади до запитання.

Банк не має права в односторонньому порядку зменшувати розмір процентів на вклад, визначений договором банківського вкладу.

Правомочності вкладника виражаються у праві вимоги негайного повернення суми вкладу (а також сплати на неї відсотків, передбачених ст. 395 ЦК), у таких випадках:

а) при невиконанні або неналежному виконанні обов'язку щодо забезпечення повернення вкладу;

б) у разі погіршення умов забезпечення;

в) при ухваленні депозиту від громадян неуповноваженою особою або з порушенням законодавства про внески. У цьому випадку у вкладника виникає додаткове право вимагати відшкодування понад суму відсотків всіх завданих йому збитків;

г) при неповерненні вкладу, його неправомірне утримання чи невиплату відсотків.

85. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

За договору банківського рахунку банк зобов'язується приймати та зараховувати вступники на рахунок, відкритий клієнту (власнику рахунку), кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком (п. 1 ст. 845 ЦК).

Характеристика договору банківського рахунки: він є консенсуальним, двосторонньо зобов'язуючим, відплатним, громадським.

Предмет договору банківського рахунки - кошти клієнта, що перебувають у його банківському рахунку, з яким здійснюються операції, зумовлені договором.

Сторонами договори банківського рахунку є банк або кредитна організація, що має ліцензію Банку Росії, та клієнт - власник рахунку. Як клієнт можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи.

Форма договору банківського рахунку – письмова. Вона безпосередньо пов'язана з процедурою укладання договору та відкриття рахунку.

Для відкриття рахунку клієнт - юридична особа представляє до банку:

▪ заяву на відкриття рахунку;

▪ установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

▪ картку із зразками підписів керівника та головного бухгалтера клієнта та відбитка його друку.

Індивідуальні підприємці для відкриття рахунку надають:

▪ заяву на відкриття рахунку, підписану підприємцем;

▪ документ про державну реєстрацію підприємця;

▪ картку із зразком підпису підприємця, завіреного нотаріально.

Укладання договору відбувається шляхом підписання єдиного документа (у формі договору приєднання на стандартному банківському бланку) або шляхом подання клієнтом заяви із зазначеними вище документами та вчиненням на заяві розпорядчого напису керівник банку.

Терміни операцій з рахунку (ст. 849 ЦК):

▪ перший термін – для зарахування на рахунок клієнта тих грошей, які надійшли до нього від його контрагентів. Ці гроші спочатку зараховуються на кореспондентський рахунок банку. Термін для зарахування їх на рахунок клієнта починається з того моменту, коли банк дізнався про належність грошей клієнту, тобто з отримання платіжного документа, що підтверджує платіж. Цей термін становить один день;

▪ другий термін – для перерахування та видачі грошей за платіжним документом клієнта. Цей термін також дорівнює одному дню.

Поняття " день " означає календарний, а операційний день, т. е. день роботи банку, а точніше, частина робочого дня банку, протягом якої здійснюється обслуговування платіжних документів певної дати. Операційний день закінчується за дві години до закінчення роботи банку, і всі платіжні документи, що надійшли після цього, виконуються наступного дня.

86. ВИДИ РАХУНКІВ ЗА ДОГОВОРОМ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН І ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

Види рахунків:

▪ розрахунковий рахунок – рахунок для здійснення підприємницької діяльності;

▪ рахунок для виконання робіт за угодами про розподіл продукції, що відкривається в російських та зарубіжних банках інвесторами відповідно до ФЗ "Про угоди про розподіл продукції";

▪ рахунок для здійснення спільної діяльності, що відкривається у російських банках;

▪ поточний рахунок – рахунок фінансування некомерційних юридичних осіб;

▪ бюджетний рахунок - рахунок, що відкривається підприємству чи організації при виділенні їм коштів із федерального чи місцевого бюджетів для певних видів діяльності;

▪ інвестиційні та конверсійні рахунки - рахунки з обліку коштів федерального бюджету, що надаються на зворотній та платній основі на фінансування конверсійних та інвестиційних програм. Ці рахунки відкриваються у спеціально уповноважених банках;

▪ кореспондентський рахунок банку - цей рахунок відкривається банками для взаєморозрахунків чи розрахунково-касових центрах ЦБ Росії;

▪ контокорентний рахунок - його призначення полягає у кредитуванні власника рахунку за відсутності на ньому коштів та здійсненні заліків щодо сальдо взаємних вимог.

Відповідальність банку за неналежне здійснення операцій з рахунку настає у випадках: несвоєчасного зарахування з цього приводу надійшли клієнту коштів; необґрунтованого списання коштів банком з рахунку клієнта; невиконання вказівок клієнта про перерахування коштів з рахунку або їх видачу з рахунку.

В усіх випадках банк зобов'язаний сплатити у сумі коштів відсотки гаразд і розмірі, передбачених ст. 395 ЦК (ст. 856 ЦК).

Право припинити договірні відносини належить обом сторонам договору.

На вимогу банку договір може бути розірваний судом в наступних випадках:

а) коли сума коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, виявиться нижчою за мінімальний розмір, передбачений банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця з дня попередження банку про це;

б) за відсутності операцій із цього рахунку протягом року, якщо інше не передбачено договором.

За заявою клієнта договір розривається у будь-який час.

Розірвання договору є підставою закриття рахунку клієнта. Залишок коштів на рахунку видається клієнту або за його вказівкою перераховується на інший рахунок не пізніше ніж за 7 днів після отримання відповідної письмової заяви клієнта.

87. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

Обов'язки банку:

а) приймати і зараховувати грошові кошти, що надходять на рахунок;

б) виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу сум з рахунку та проводити ін. операції по рахунку;

в) виконувати розпорядження клієнта про списання коштів з рахунку на вимогу третіх осіб, у т. ч. пов'язане з виконанням клієнтом своїх зобов'язань перед цими особами за умови вказівки у розпорядженнях необхідних даних, що дозволяють ідентифікувати особу, яка має право на пред'явлення вимоги;

г) здійснювати для клієнта операції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту;

д) зараховувати надійшли з цього приводу клієнта кошти пізніше дня, сл. за днем надходження до банку відповідного платіжного документа;

е) видавати за розпорядженням. клієнта чи перераховувати з рахунку кошти клієнта пізніше дня, сл. за днем надходження до банку відповідного платіжного документа;

ж) сплачувати відсотки користування коштами клієнта, зараховуючи їх у рахунок у терміни, передбачені договором;

з) здійснювати списання коштів із рахунку виходячи з розпорядж. клієнта;

і) здійснювати списання коштів за їх недостатності на рахунку клієнта задоволення всіх пред'явлених щодо нього вимог у сл. Ще: в першу чергу - по виконає. документам, що передбачають перерахування або видачу коштів з рахунку для задоволення вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, а також вимог щодо стягнення аліментів;

▪ у 2-у - по виконає. документів, що передбачають перерахування або видачу коштів для розрахунків з виплати вихідної допомоги та оплати праці з особами, що працюють за трудовим договором, щодо виплат винагород авторам результатів інтелектуальної діяльності;

▪ у 3-ту - за платіжними документами, що передбачають перерахування чи видачу коштів для розрахунків з оплати праці з особами, які працюють за трудовим договором, а також щодо відрахувань до позабюджетних фондів;

▪ у 4-у - за платіжними документами, що передбачають платежі до бюджету та позабюджетних фондів, відрахування до яких не передбачено у 3-й черзі;

▪ у 5-у - по виконає. документів, що передбачають задоволення ін. грошових вимог;

▪ до 6-ї - за іншою платіжною документацією в порядку календарної черговості.

Права банку: використовувати наявні на рахунку кошти, гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими засобами; стягувати з клієнта плату скоєння операцій із грошима, що є на його рахунку, після закінчення кожного кварталу з коштів клієнта, що є на рахунку.

Банк немає права: відмовити клієнту у відкритті рахунки, вчинення відповідних операцій з кіт. передбачено законом, установчими документами банку та виданим йому дозволом (ліцензією); визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта.

Обов'язки клієнта: дотримання банківських правил під час здійснення операцій з рахунку; оплата витрат банку скоєння операцій із рахунку.

88. РОЗРАХУНКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ФОРМИ БЕЗГОТІВНИХ РОЗРАХУНКІВ. РОЗРАХУНКИ ПЛАТЕЖНИМ ДОРУЧЕННЯМ

Розрахункові зобов'язання встановлюються договорами. Будучи елементом цих договорів, розрахункове правовідносини передбачає встановлення обов'язку однієї сторони - платника - заплатити права іншого боку - одержувача грошей - вимагати сплати.

Розрахунки за участю громадян, не пов'язані із провадженням ними підприємницької діяльності, можуть здійснюватися готівкою без обмеження суми або в безготівковому порядку.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю громадян, пов'язані із провадженням ними підприємницької діяльності, здійснюються у безготівковому порядку. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Безготівкові розрахунки здійснюються через банки, інші кредитні організації (далі - банки), у яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону і обумовлено використовуваної формою розрахунків.

Форми безготівкових розрахунків. Допускаються розрахунки платіжними дорученнями, за акредитивом, чеками, розрахунки по інкасо, і навіть розрахунки інших формах, передбачених законом, встановленими відповідно до ним банківськими правилами і застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту.

Для здійснення будь-яких безготівкових розрахунків встановлено законний термін: два операційні дні у межах одного суб'єкта РФ і п'ять операційних днів у межах різних суб'єктів РФ (ст. 80 ФЗ "Про Центральний банк РФ (Банку Росії)").

При розрахунках платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що перебувають на його рахунку, перевести певну грошову суму на рахунок зазначеної платником особи в цьому чи іншому банку у строк, передбачений законом або встановлюваний відповідно до нього, якщо короткий термін не передбачений договором банківського рахунку або не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту.

Платіжне доручення дійсне лише протягом десяти днів з дня виписки, причому день виписки до уваги не приймається. Відомі також термінові, дострокові та відстрочені доручення. Доручення платника виконується банком за наявності коштів на рахунку платника. Доручення виконуються банком з дотриманням черговості списання коштів з рахунку. Банк зобов'язаний негайно інформувати платника на його вимогу виконання доручення.

За невиконання чи неналежне виконання доручення клієнта про переказ банк несе повну майнову відповідальність за правилами, встановленими для комерційних організацій. Така відповідальність може бути покладена судом на третю особу - банк, який був залучений банком платника для переказу грошей, але не виконав чи неналежно виконав доручення. Якщо порушення правил здійснення розрахункових операцій банком спричинило неправомірне утримання коштів, банк зобов'язаний сплатити відсотки гаразд і розмірі, передбачених ст. 395 ЦК.

89. РОЗРАХУНКИ З АКРЕДИТИВУ

Банк, який діє за дорученням платника про відкриття акредитива та відповідно до його вказівки (Банк-емітент), зобов'язується зробити платежі одержувачу коштів або сплатити, акцептувати або врахувати переказний вексель або дати повноваження на це ін. (виконуючому банку). Платіж за акредитивом може бути здійснений грошима та векселем.

Види акредитивів: відгукний - може бути змінений або скасований банком-емітентом без попереднього. повідомлення одержувача (відгук не створює будь-яких зобов'язань банку-емітента перед одержувачем); безвідкличний - не може бути скасовано без згоди отримувача. Він може набути характеру підтвердженого акредитива, якщо на прохання банку-емітента виконуючий банк підтверджує безвідкличний акредитив; покритий - створює обов'язок банку-емітента перерахувати суму акредитива (покриття) за рахунок коштів платника або надати останньому кредит шляхом перерахування коштів у розпорядження виконуючого банку; непокритий - ґрунтується на праві виконуючого банку списати всю суму акредитива з коресп. рахунки банку-емітента; перекладний (Трансферабельний) - застосовується у зовнішньоторговельних відносинах. За ним перший бенефіціар має право дати вказівку банку-емітенту про переведення всіх або частини прав за акредитивом інш. особі (другому бенефіціару).

Для виконання акредитива одержувач подає до виконуючого банку документи, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. Якщо виконуючий банк здійснив платіж відповідно до умов акредитива, банк-емітент зобов'язаний відшкодувати йому витрати. Усі витрати банку-емітента, пов'язані з виконанням акредитива, відшкодовуються платником. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, кіт. за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він зобов'язаний негайно проінформувати про це одержувача та банк-емітент із зазначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, отримавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття та вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачу коштів з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум.

Відповідальність за порушення умов акредитива перед платником несе банк-емітент, а перед банком-емітентом – виконуючий банк.

Виконуючий банк відповідає перед: одержувачем при необґрунтованій відмові у виплаті ден. коштів з акредитиву; платником у разі неправильної виплати ден. коштів з акредитиву внаслідок порушення умов.

Закриття акредитива у виконувальному банку провадиться:

а) по витік. термін акредитива;

б) за заявою одержувача про відмову від використання акредитива до спливу. строку його дії, якщо можливість такої відмови передбачена умовами акредитива;

в) на вимогу платника про повне або часткове відкликання акредитива, якщо такий відгук можливий за умовами акредитива.

90. РОЗРАХУНКИ ЧЕКАМИ

Чек - цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця (боржника) банку зробити платіж зазначеної у ньому суми чекодержателю (Кредитору).

Обов'язкові реквізити чекавідсутність яких позбавляє його сили: найменування "чек"; доручення виплатити певну грошову суму; найменування платника та зазначення рахунку, з кіт. має бути здійснено платіж; валюта платежу; дата та місце складання чека; підпис чекодавця.

Форма чека та порядок його заповнення визначаються законом та встановленими відповідно до нього банківськими правилами.

Чек може бути іменним, ордерним и на пред'явника. Чеку притаманні абстрактність, публічна достовірність та безумовність платежу. Чек оплачується рахунок коштів чекодавця.

Іменний чек не підлягає передачі. У переказному індосаменті на платника має силу розписки на одержання платежу. Індосамент, вчинений платником, є недійсним. Особа, яка володіє переказним чеком, отриманим за індосаментом, вважається його законним власником, якщо вона засновує своє право на безперервному ряді індосаментів.

Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково за допомогою авалю, Кіт. може даватися будь-якою особою, крім платника. Аваль проставляється на лицьовій стороні чека або на додатковому аркуші шляхом напису "рахувати за аваль" та вказівки, ким і за кого він дано. Якщо не вказано, за кого він дано, то вважається, що аваль дано за чекодавця.

Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Його зобов'язання дійсне навіть у тому випадку, якщо воно виявиться недійсним з будь-якої підстави, іншої, ніж недотримання форми. Аваліст, який сплатив чек, набуває прав, що випливають із чека, проти того, за кого він дав гарантію, і проти тих, хто зобов'язаний перед останнім.

Термін оплати чека - 10 днів, крім дня його виписки.

Відмова від оплати чека має бути засвідчений: скоєнням нотаріусом протесту чи складанням рівнозначного акта гаразд, встановленому законом; відміткою платника на чеку про відмову у його оплаті із зазначенням дати подання чека до оплати; відміткою інкасуючого банку із зазначенням дати про те, що чек своєчасно виставлено та не сплачено.

Чекоутримувач зобов'язаний сповістити свого індосанта та чекодавця про неплатеж протягом двох робочих днів, наступних за днем скоєння протесту або рівнозначного акта. Кожен індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем отримання ним повідомлення, довести до відома свого індосанта отримане ним повідомлення. У той же термін надсилається повідомлення тому, хто дав аваль за цю особу.

Кожен зобов'язаний за чеком (чекодавець, індосанти, аваліст) відповідає за відмову платника від платежу солідарно.

Чекоутримувач має право вимагати від зобов'язаних осіб: оплати суми чека; відшкодування витрат отримання оплати (вчинення протесту); відсотки за невиконання грошового зобов'язання за ст. 395 ЦК.

Строк позивної давності за чековим зобов'язанням - 6 місяців із дня закінчення терміну пред'явлення чека до платежу.

91. РОЗРАХУНКИ ПО ІНКАСО

При розрахунках по інкасо банк (банк-емітент) зобов'язується за дорученням клієнта здійснити за рахунок клієнта дії щодо отримання від платника платежу та (або) акцепту платежу (п. 1 ст. 874 ЦК).

Банк-емітент, отримавши документи від клієнта, розпочинає процедуру інкасування сам або спрямовує їх виконуючого банку. За відсутності будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасового доручення виконуючий банк зобов'язаний негайно сповістити про це особу, від якої було отримано інкасове доручення. У разі усунення зазначених недоліків банк має право повернути документи без виконання (п. 2 ст. 875 ЦК). Документи надаються платнику у тій формі, в якій вони отримані, за винятком відміток та написів банків, необхідних для оформлення інкасової операції.

Термін сплати документів може бути: по пред'явленні або у встановлений термін. Отримані (інкасовані) суми повинні бути негайно передані виконуючим банком у розпорядження банку-емітенту, який зобов'язаний зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право утримати з інкасованих сум належну йому винагороду та відшкодування витрат (п. 5 ст. 875 ЦК).

Якщо платіж та (або) акцепт не було отримано, виконуючий банк зобов'язаний негайно сповістити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент зобов'язаний негайно інформувати про це клієнта, запитавши вказівки щодо подальших дій. При неотриманні таких вказівок у строк, встановлений банківськими правилами, а за його відсутності у розумний термін виконуючий банк має право повернути документи банку-емітенту (ст. 876 ЦК).

У разі невиконання чи неналежного виконання доручення клієнта банк-емітент несе перед ним відповідальність на підставах та у розмірі, які передбачені гол. 25 ЦК. Якщо невиконання чи неналежне виконання доручення клієнта мало місце у зв'язку з порушенням правил здійснення розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність перед клієнтом може бути покладено цей банк (п. 3 ст. 874 ДК).

92. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЕЛЕМЕНТИ І ВИДИ ДОГОВОРУ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

За договором простого товариства (про спільну діяльність) двоє чи кілька осіб (товаришів) зобов'язуються поєднати свої вклади і спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, що не суперечить закону.

Характеристика договору: консенсуальний, двосторонній зобов'язуючий, відплатний.

Договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди за всіма його суттєвими умовами: про предмет, внески учасників у спільну справу та обов'язки щодо ведення спільної діяльності.

предметом договору є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення загальної всім учасників мети. Загальною метою учасників договору може бути здійснення або підприємницької діяльності, або іншої діяльності, яка не суперечить закону.

Сторонами договору, укладеного для здійснення підприємницької діяльності, можуть бути лише індивідуальні підприємці та (або) комерційні організації. Можуть брати участь також і некомерційні організації, які здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до своїх статутних цілей та для досягнення цих цілей. Не можуть бути учасниками договору громадяни, які є підприємцями, держава та держ. (Муніципальні) освіти.

Одна й та сама особа може брати участь у кількох простих товариствах одночасно.

Форма та порядок укладання договорів законом особливо не врегульовані, тому сторони повинні керуватися загальними положеннями про форму угод та укладання договорів. При цьому немає складності у вирішенні питання про форму договорів, кіт. укладаються між юридичними особами чи юридичними особами та громадянами. Вони повинні полягати в письмовій формі, а у разі передачі як вклад об'єктів нерухомості підлягають держ. реєстрації. Договори за участю лише громадян на суму до 10 МРОТ можуть бути усними, а понад цю суму мають укладатися у письмовій формі.

Термін дії договору може бути як терміновим, і безстроковим. Договір, укладений без зазначення терміну, зберігає дію доти, доки досягнуто кінцева мета, заради досягнення якої товариші об'єдналися, або виявиться очевидна неможливість її досягнення, або учасники ухвалять рішення про припинення діяльності товариства.

Види договорів: комерційний - учасниками такого договору можуть бути лише індивідуальні підприємці та (або) комерційні організації; некомерційний - Учасниками можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права.

Особливим видом договорів є негласні товариства, Кіт. мають ту особливість, що їх існування не розкривається для третіх осіб. У відносинах із третіми особами кожен із учасників такого товариства відповідає всім своїм майном за угодами, кіт. він уклав від свого імені у спільних інтересах товаришів. У відносинах між товаришами зобов'язання, що виникли в процесі їхньої спільної діяльності, вважаються загальними.

93. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

Обов'язки учасників договорів: зробити внесок у спільну справу; спільно діяти задля досягнення спільної мети; утримувати спільне майно у належному стані; вести бухгалтерський облік спільного майна, якщо це доручено товаришами; нести витрати та збитки, що виникли в результаті спільної діяльності, пропорційно вартості його внеску до спільної справи.

Права учасників: користуватися спільним майном товаришів; брати участь у управлінні загальними справами; знайомитися з усією документацією щодо ведення справ; діяти від імені всіх товаришів під час загальних справ, якщо договором встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками чи разом усіма учасниками договора; вчиняти угоди з третіми особами від імені всіх товаришів за наявності довіреності, виданої йому рештою товаришів; на прибуток, отриманий в результаті спільної діяльності, що розподіляється пропорційно вартості вкладів товаришів у спільну справу.

Вкладом товариша визнається все те, що він вносить у спільну справу, у тому числі гроші, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади товаришів підлягають грошовій оцінці за взаємною угодою між товаришами та передбачаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору чи фактичних обставин.

Ведення спільних справ товаришів може здійснюватися кожним із них. Договором може бути передбачено, що ведення спільних справ покладається на одного або кількох товаришів. У цих випадках повноваження на ведення спільних справ засвідчуються спеціальною довіреністю, підписаною іншими товаришами, або самим договором.

У відносинах з третіми особами товариші не можуть посилатися на обмеження прав товариша, який вчиняв угоду, щодо ведення спільних справ товаришів, за винятком випадків, коли вони доведуть, що в момент укладання угоди третя особа знала або мала знати про наявність таких обмежень.

Товариш, який вчинив від імені всіх товаришів правочину, щодо яких його право на ведення спільних справ товаришів було обмежено, або уклав на користь усіх товаришів правочину від свого імені, може вимагати відшкодування вироблених ним за свій рахунок витрат, якщо були достатні підстави вважати, що ці угоди були необхідні інтересах всіх товаришів. Товариш, яка зазнала внаслідок таких операцій збитки, має право вимагати їх відшкодування.

Кредитор учасника договору має право пред'явити вимогу про виділення його частки у спільному майні.

Відповідальність товаришів:

а) якщо договір не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожен товариш відповідає за загальним договірним зобов'язанням усім своїм майном пропорційно вартості його внеску до спільної справи. По загальним зобов'язанням, які виникли з договору, товариші відповідають солідарно;

б) якщо договір пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, товариші відповідають солідарно за всіма загальними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

94. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

Припинення договору простого товариства здійснюється внаслідок:

▪ оголошення будь-кого з товаришів недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, якщо договором або наступною угодою не передбачено збереження договору у відносинах між іншими товаришами;

▪ оголошення когось із товаришів неспроможним (банкрутом);

▪ смерті товариша або ліквідації або реорганізації юридичної особи, що бере участь у договорі, якщо договором або наступною угодою не передбачено збереження договору у відносинах між іншими товаришами або заміщення померлого товариша (ліквідованої або реорганізованої юридичної особи) його спадкоємцями (правонаступниками);

▪ відмови когось із товаришів від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства;

▪ розірвання договору простого товариства, укладеного із зазначенням терміну, на вимогу одного з товаришів у відносинах між ним та іншими товаришами;

▪ закінченням терміну договору простого товариства;

▪ виділила частки товариша на вимогу його кредитора.

Заява про відмову товариша від безстрокового договору простого товариства має бути зроблено не пізніше ніж за три місяці до передбачуваного виходу з договору (ст. 1051 ЦК).

Сторона договору простого товариства, укладеного із зазначенням терміну або із зазначенням мети як скасувальної умови, вправі вимагати розірвання договору у відносинах між собою та іншими товаришами з поважної причини з відшкодуванням іншим товаришам реальної шкоди, заподіяної розірванням договору (ст. 1052 ЦК).

У разі коли договір простого товариства не був припинений в результаті заяви будь-кого з учасників про відмову від подальшої в ньому участі або розірвання договору на вимогу одного з товаришів, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за загальним зобов'язанням, що виникло під час його участі у договорі, оскільки якби воно залишилося учасником договору простого товариства (ст. 1053 ДК).

При припиненні договору простого товариства речі, передані у загальне володіння та (або) користування товаришів, повертаються товаришам, що їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено угодою сторін.

З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними загальними зобов'язаннями щодо третіх осіб (п. 2 ст. 1050 ЦК).

95. ДІЯ В ЧУЖОМУ ІНТЕРЕСІ БЕЗ ДОРУЧЕННЯ

Зобов'язання з дії у чужому інтересі позадоговірне зобов'язання, яке виникає через добровільне, усвідомлене вчинення однією особою (гестором) фактичних чи юридичних дій до очевидної користі іншої особи (Домінуса) і породжує обов'язок останнього відшкодувати гестору необхідні витрати або завдані їм збитки, а іноді й виплатити пропорційну винагороду.

Для того, щоб дії в чужому інтересі без доручення могли бути підставою виникнення зобов'язання, вони повинні відповідати вимогам, передбаченим п. 1 ст. 980 ЦК:

а) особа (гестор), що діє в чужому інтересі, не повинна володіти на те спеціальними повноваженнями, вираженими в будь-якому договорі, довіреності або іншим способом (напр., письмовими чи усними вказівками зацікавленої особи (домінуса);

б) дії повинні мати певну спрямованість:

▪ здійснюватися з метою запобігання шкоді особистості (надання медичної допомоги та ін.) або майну (ремонт даху, зірваному вітром за відсутності власника будинку тощо) зацікавленої особи;

▪ виконання його обов'язку (з оплати комунальних послуг за тимчасово відсутнього сусіда та ін.) або в інших непротиправних цілях (утримання домашніх тварин, власник яких перебуває в лікарні тощо);

в) дії повинні здійснюватися виходячи з очевидної вигоди чи користі заінтересованої особи, її дійсних чи ймовірних намірів.

предметом зобов'язання є конкретна дія, яка вчиняється особою над своїм інтересом. Як предмет зобов'язання виступають як юридичні (укладання угод, виконання обов'язків), так і фактичні (перевезення чужого майна в безпечне місце при стихійних лихах) дії.

Сторонами зобов'язання є особа, яка здійснює дію в чужому інтересі (гестор), та особа, на користь якої відбувається така дія (домінус). Як у ролі гестора, так і в ролі домінуса можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи. Не можуть визнаватись сторонами аналізованого зобов'язання державні та муніципальні органи, для яких вчинення дій на користь інших осіб є однією з цілей їх діяльності (п. 2 ст. 980 ЦК).

96. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ПРИ ДІЯХ У ЧУЖОМУ ІНТЕРЕСІ БЕЗ ДОРУЧЕННЯ

Обов'язки гестору:

▪ сповістити домінуса за першої ж реальної можливості про вчинені для нього дії (п. 1 ст. 981 ЦК). Таке повідомлення не потрібне лише в тих випадках, коли дії здійснюються безпосередньо в присутності домінуса (п. 2 ст. 981 ЦК);

▪ чекати протягом розумного терміну рішення домінусу про схвалення або несхвалення вжитих дій, якщо тільки таке очікування не спричинить серйозної шкоди домінусу (п. 1 ст. 981 ЦК). З моменту отримання гестором схвалення домінусу між ними виникають договірні відносини (ст. 982 ЦК). Якщо домінус вважає дії гестора недоцільними та марними, він висловлює свою незгоду. І тут гестор повинен припинити своєї діяльності. Дії, вжиті гестором після того, як стало відомо про їхнє несхвалення, не породжують для домінусу обов'язків ні щодо гестора, ні щодо третіх осіб (п. 1 ст. 983 ЦК), тобто в цьому випадку витрати, понесені гестором , не підлягають відшкодуванню домінусом;

▪ подати домінусу звіт із зазначенням отриманих доходів та понесених витрат та інших збитків (ст. 989 ЦК).

Гестор має право на:

▪ відшкодування витрат та реальних збитків, завданих внаслідок дій на користь домінусу. Це право зберігається і в тому випадку, коли дії на користь домінуса не призвели до передбачуваного результату (п. 1 ст. 984 ЦК). Витрати та інші збитки гестору, завдані ним у зв'язку з діями, вжитими після отримання схвалення від домінуса, відшкодовуються за правилами про договір відповідного виду (п. 2 ст. 984 ЦК);

▪ винагорода за дії на користь домінуса (ст. 985 ЦК).

Домінус зобов'язаний:

▪ відшкодувати гестору необхідні витрати та інші збитки, завдані ним (п. 1 ст. 984 ЦК). Несхвалення вжитих дій гестором знімає з домінусу відповідний обов'язок лише щодо дій, які будуть скоєні всупереч його волі надалі;

▪ виплатити гестору винагороду за його дії, якщо вони призвели до позитивного результату і якщо таке право передбачено законом, угодою чи звичаями ділового обороту (ст. 985 ЦК). Якщо у чужому інтересі вчинено правочин, правничий та обов'язки у ньому переходять до домінусу лише за умови схвалення їм цієї угоди (ст. 986 ДК).

Відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної гестором діями на користь домінуса останньому чи третій особі, регулюються правилами, передбаченими гол. 59 ЦК (ст. 988 ЦК).

97. ПУБЛІЧНЕ ОБІЦЯВАННЯ НАГОРОДИ

Публічна обіцянка нагороди - Громадська обіцянка грошової винагороди за вчинення правомірної дії, зазначеної в оголошенні, яка зобов'язує особу, яка оголосила про нагороду, виплатити обіцяну винагороду будь-якій особі, яка вчинила відповідну правомірну дію (п. 1 ст. 1005 ЦК).

Сторонами Відносин, що виникають з публічної обіцянки нагороди, можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

Форма оголошення публічної обіцянки нагороди може бути будь-хто.

Публічна обіцянка нагороди є одностороннім правочином і ставить обіцяючого нагороду в становище боржника, а будь-якого обіцянку, що відгукнувся на це, - в становище кредитора.

обов'язок виплатити нагороду у боржника виникає за умови, що обіцянка нагороди дозволяє встановити, ким вона обіцяна (п. 2 ст. 1055 ЦК), і незалежно від того, чи вчинено відповідну дію у зв'язку із зробленим оголошенням чи незалежно від нього (п. 4 ст. .1055 ЦК).

Особа, що відгукнулася на обіцянку (кредитор), вправі вимагати письмового підтвердження обіцянки та несе ризик наслідків ненадання цієї вимоги, якщо виявиться, що насправді оголошення про нагороду не було зроблено вказаною в ній особою (п. 2 ст. 1055 ЦК).

Якщо у громадській обіцянці нагороди не зазначений її розмір, він визначається за згодою з особою, яка обіцяла нагороду, а у разі спору - судом (п. 3 ст. 1055 ЦК).

У випадках, коли дію, зазначену в оголошенні, здійснювали кілька осіб, право на отримання нагороди набуває той із них, хто вчиняв дію першим.

Якщо дія, зазначена в оголошенні, вчинена двома або більше особами і неможливо визначити, хто з них вчиняв відповідну дію першим, а також у разі, якщо дія вчинена двома або більше особами одночасно, нагорода між ними ділиться порівну або в іншій передбаченій угодою між ними розмірі (п. 5 ст. 1055 ЦК).

Відповідність виконаної дії вимогам, що містяться в оголошенні, визначається особою, яка публічно обіцяла нагороду, а у разі спору - судом (п. 6 ст. 1055 ЦК).

Особа, яка оголосила публічно про виплату нагороди, має право скасувати цю публічну обіцянку. При цьому відмова має бути виражена в тій же формі, в якій здійснено обіцянку нагороди.

Підстави, за наявності будь-якої з яких відмова від цієї обіцянки неможлива (Ст. 1056 ЦК):

▪ в оголошенні передбачено або з нього випливає неприпустимість відмови:

▪ в оголошенні зазначений термін для здійснення дії, за яку встановлено нагороду;

▪ вказана в оголошенні дія до моменту оголошення про відмову виконана будь-якою особою. Скасування публічної обіцянки нагороди не звільняє того, хто оголосив про нагороду, від відшкодування особам, що відкликалися, витрат, понесених ними у зв'язку зі вчиненням зазначеної в оголошенні дії, в межах зазначеної в оголошенні нагороди (п. 2 ст. 1056 ЦК).

98. ПУБЛІЧНИЙ КОНКУРС

Громадський конкурс є одним із видів публічної обіцянки нагороди. Особа, яка оголосила публічно про виплату грошової винагороди або видачу іншої нагороди (про виплату нагороди) за краще виконання роботи або досягнення інших результатів (організатор), має виплатити (видати) обумовлену нагороду тому, хто відповідно до умов проведення конкурсу визнаний його переможцем. Публічний конкурс має бути спрямований на досягнення будь-яких суспільно корисних цілей.

Організаторами конкурсу можуть бути будь-які юридичні та (або) фізичні особи, а також держ. органи та органи місцевого самоврядування.

Коло учасників громадського конкурсу також обмежений.

Види публічного конкурсу: відкритий - коли пропозиція організатора конкурсу взяти у ньому участь звернена всім бажаючим шляхом оголошення друку або інших ЗМІ; закритий - коли пропозиція взяти участь у конкурсі надсилається певному колу осіб на вибір організатора конкурсу.

Форма оголошення про проведення публічного конкурсу може бути будь-якою.

Умови, кіт. має містити конкурсне оголошення, діляться на обов'язкові та факультативні.

До обов'язкових умов належать: відомості про суть завдання (предмет конкурсу); термін виконання завдання; порядок подання робіт чи інших досягнень; місце подання роботи; критерій, порядок та строк порівняльної оцінки робіт; розмір винагороди (премії); порядок та термін оголошення результатів конкурсу.

Факультативні умови вказуються на вільний розсуд організатора конкурсу, які кількість і характер залежить від особливостей конкурсу.

Зміна умов та скасування публічного конкурсу: особа, яка оголосила публічний конкурс, має право змінити його умови або скасувати конкурс лише протягом першої половини встановленого для подання робіт строку; повідомлення про зміну умов чи скасування конкурсу має бути зроблено тим самим способом, яким конкурс було оголошено; особа, яка оголосила про конкурс, має відшкодувати витрати, понесені будь-якою особою, кіт. виконало передбачену в оголошенні роботу до того, як йому стало або мало стати відомо про зміну умов конкурсу та про його скасування; особа, яка оголосила конкурс, звільняється від обов'язку відшкодування витрат, якщо доведе, що зазначена робота була виконана не у зв'язку з конкурсом, зокрема до оголошення конкурсу, або свідомо не відповідала умовам конкурсу.

Право на здобуття нагороди (премії) виникає в учасника конкурсу лише у разі визнання його кращою. Якщо результати досягнуті у роботі, виконаній спільно двома чи більше особами, нагорода розподіляється відповідно до досягнутою між ними угодою. Якщо такої угоди не досягнуто, порядок розподілу нагороди визначається судом.

Конкурсні роботи, не удостоєні нагороди, організатор конкурсу зобов'язаний повернути учасникам негайно після оголошення результатів. Невиконання цього обов'язку дає учасникам конкурсу право вимагати повернення своїх робіт, а у разі їхньої втрати або пошкодження - відшкодування збитків.

99. ПРОВЕДЕННЯ ГР І ПАРІ

Гра - це зобов'язання, з якого організатори обіцяють одному з учасників отримання певного виграшу, залежного, з одного боку, від випадку, а з іншого - від вправності, спритності, уміння та здібностей учасників ігор. У грі учасники мають можливість впливати на результат.

Парі - це зобов'язання, у якому одна сторона затверджує, а інша заперечує наявність певних обставин. Сама ж обставина настає незалежно від них. Сторони лише констатують його наступ.

Вимоги громадян та юридичних осіб, пов'язані з організацією ігор та парі за участю в них, не підлягають судовому захисту (ст. 1062 ЦК), за винятком вимог осіб, які взяли участь в іграх або парі під впливом обману, насильства, загрози чи зловмисної угоди їх представника з організатором ігор чи парі.

Вимоги, пов'язані з участю в угодах, що передбачають обов'язок сторін сплачувати грошові суми в залежності від зміни цін на товари, цінних паперів, рівня інфляції або ін. підлягають судовому захистуякщо хоча б однією зі сторін угоди є юр. особа, яка отримала ліцензію, та правочин укладено на біржі.

Проведені державою, муніципальними утвореннями чи з їх дорученню лотереї, тоталізатори та інші, засновані на ризик гри, мають спеціальну регламентацію.

Лотерея - масова гра, під час якої організатор лотереї проводить між учасниками лотереї – власниками лотерейних квитків розіграш призового фонду лотерей. При цьому виграш будь-якого лотерейного квитка не залежить від волі та дій усіх суб'єктів лотерейної діяльності, є справою випадку та ніким не може бути спеціально влаштований.

тоталізатор - гра, в якій учасник робить прогноз (укладає парі) на можливий варіант ігрової ситуації, де виграш залежить від часткового або повного збігу прогнозу з наслідками, що наступали, документально підтвердженими фактами.

Системна (електронна) гра - гра, в якій фіксація ставок та прогноз учасників проводиться за допомогою електронних пристроїв.

Особам, які відповідно до умов проведення лотереї, тоталізатора або інших ігор визнаються такими, що виграли, повинен бути виплачений організатором ігор виграш у передбачених умовами проведення ігор у розмірі, формі (грошової або в натурі) та строк, а якщо термін у цих умовах не вказаний, не пізніше десяти днів із визначення результатів игр. У разі невиконання цих умов організатором ігор учасник має право вимагати від організатора ігор виплати виграшу, а також відшкодування збитків, заподіяних порушенням договору з боку організатора (п. 4 та 5 ст. 1063 ЦК).

100. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕЛІКТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (СЛІДСТВО ЗАЧИНЕННЯ ШКОДИ)

Легальне визначення поняття цього виду зобов'язань відсутнє. Його слід визначати як таке зобов'язання, за кіт. одна сторона (потерпілий) вправі вимагати згідно із законом від ін. сторони (відповідальної за заподіяння шкоди) відшкодування шкоди чи призупинення (припинення) шкідливої діяльності, створює загрозу заподіяння шкоди у майбутньому. Такі зобов'язання називають деліктними.

Характеристика деліктні зобов'язання: позадоговірні (породжуються через виникнення факту, передбаченого законом), односторонні (причинник шкоди має лише обов'язки, а потерпілий - лише права), можуть бути альтернативними (потерпілий у деяких випадках має право "вибирати" відповідальну особу або форму відшкодування шкоди - натурі чи вигляді грошової компенсації його).

об'єктом є вчинення дії або щодо відшкодування шкоди, або призупинення настання можливих шкідливих наслідків.

предметом є форма, в кіт. виражається відшкодування шкоди: воно може бути представлене або в натурі, або у вигляді компенсації завданих збитків.

Сторонами є:

а) потерпілий - особа, яка вже зазнала збитків внаслідок шкідливої дії або може зазнати збитків внаслідок таких дій;

б) особа, відповідальна за заподіяння шкоди. Їм може бути або безпосередній заподіювач шкоди, або особа, яка не завдала шкоди, але "призначена" законом як відповідач за її заподіяння (напр., за шкоду, заподіяну неповнолітніми особами, відповідають їхні батьки). Як сторони можуть виступати будь-які суб'єкти цивільних правовідносин.

Потерпілий має право вимагати: відшкодування шкоди у натурі; відшкодування реальних збитків, що виникли внаслідок заподіяння шкоди; призупинення діяльності, що загрожує настанням шкоди; компенсації моральної шкоди

Такі вимоги можуть бути пред'явлені як у випадку одній особі, так і кільком особам, а також суспільству загалом.

Обов'язки особи, відповідальної за заподіяння шкоди: відшкодувати потерпілому шкоду у потрібній їм формі та розмірі.

Підставою виникнення деліктних зобов'язань є: настання реальної шкоди; можливість настання шкоди.

Види деліктних зобов'язань:

а) із заподіяння шкоди юридичними особами, зокрема держ. органами, органами місцевого самоврядування;

б) із заподіяння шкоди неповнолітніми та недієздатними особами;

в) із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки;

г) із заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадянина;

д) із заподіяння шкоди недоліками товарів, робіт чи послуг.

Право отримання відшкодування шкоди виникає лише за виникненні відповідальності завдавача шкоди. Правила про відповідальність за деліктні зобов'язання містять загальні положення для всіх видів зобов'язань, а також положення для окремих видів цих зобов'язань.

101. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВИЛ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДЕЛІКТНИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ

Відповідальність - правовідносини, що виражаються у вигляді несприятливих наслідків майнового та немайнового характеру для правопорушника (боржника), забезпечених державним примусом та супроводжуються засудженням правопорушення та його суб'єкта.

Відповідальність за деліктні зобов'язання виникає при одночасної наявності всіх наступних умов:

а) при протиправній дії або бездіяльності особи, відповідальної за заподіяну їм шкоду;

б) за наявності шкоди - несприятливого наслідки як порушення особистих чи майнових благ потерпілого. Він може бути майновим та немайновим (моральним). Наявність шкоди доводиться потерпілим;

в) за наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, що наставала у потерпілого;

г) за наявності вини боржника. Під провиною розуміється психічне ставлення особи до наслідків своєї протиправної діяльності. Вона може бути у двох формах: наміру чи необережності. Вина боржника у деліктних зобов'язаннях презюмується. Щоб уникнути відповідальності, він повинен довести відсутність своєї провини.

Загальні положення щодо відповідальності за деліктними зобов'язаннями:

а) заподіяна шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі (ст. 1064 ЦК);

б) підлягає відшкодуванню та шкоду, завдану правомірними діями, якщо про це сказано в законі (ст. 1067 ЦК – в умовах крайньої необхідності);

в) підлягає відшкодуванню шкоди та за відсутності вини, якщо про це сказано у законі (п. 2 ст. 1064 ЦК);

г) не підлягає відшкодуванню шкоди, заподіяної на прохання або за згодою потерпілого, якщо дії завдавача шкоди не порушують моральні принципи суспільства (ч. 2 п. 3 ст. 1064 ЦК);

д) дії, вчинені в умовах крайньої необхідності, що завдали шкоди, тягнуть за собою відповідальність для їх заподіювача. Однак суд може покласти обов'язок його відшкодування на ту особу, на користь якої діяв заподіяний шкоди. Він може звільнити від відшкодування шкоди повністю або частково і самого заподіювача, і особу, на користь якої він діяв (ст. 1067 ЦК);

е) не підлягає відшкодуванню шкоди, заподіяної у стані необхідної оборони, у разі неперевищення її меж (ст. 1066 ЦК);

ж) відшкодування шкоди майнового то, можливо у двох формах: у натурі чи грошовому вираженні заподіяних збитків, а немайнового - лише стягненням понесеного шкоди;

з) особи, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ст. 1080 ЦК). Проте за заявою потерпілого суд має право визначити відповідальність заподіяних шкоди у частках;

і) особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншим суб'єктом, має право регресу до цього суб'єкта у розмірі виплаченого відшкодування (ст. 1081 ЦК);

к) компенсація моральної шкоди здійснюється за правилами ст. 151 та 1099 ЦК.

102. ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ДЕЛІКТНИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ

Відповідальність юридичних:

а) юридична особа відшкодовує шкоду, заподіяну її працівником (громадянином, який виконує роботу на підставі трудового договору, а також на підставі цивільно-правового договору) у виконанні трудових (службових, посадових) обов'язків (п. 1 ст. 1068 ЦК);

б) господарські товариства та виробничі кооперативи відшкодовують шкоду, заподіяну їх учасниками (членами) при здійсненні останніми будь-якої діяльності цих організацій (п. 2 ст. 1068 ЦК);

в) державні органи, органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну громадянину чи юридичній особі внаслідок своїх незаконних дій чи бездіяльності, у тому числі внаслідок видання ними акта, що не відповідає закону. Шкода відшкодовується з допомогою відповідної скарбниці (ст. 1069 ДК);

г) шкода, заподіяна громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду відшкодовується за рахунок скарбниці РФ або її суб'єкта або муніципального утворення в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих органів (п. 1 ст. 1070 ЦК) у разі незаконного засудження або притягнення до кримінальної відповідальності або застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, або незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адмін. арешту, а також шкоду, заподіяну юридичній особі внаслідок незаконного залучення до адмін. відповідальності як адмін. зупинення діяльності. У разі якщо шкода заподіяна переліченими органами, але не внаслідок перерахованих дій, шкода відшкодовується відповідно до ст. 1069 ЦК (п. 2 ст. 1070 ЦК);

д) шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується лише у тому випадку, якщо вина судді встановлена вироком суду (абз. 2 п. 2 ст. 1070 ЦК);

е) у разі коли шкода підлягає відшкодуванню з допомогою скарбниці РФ та її суб'єктів чи муніципального освіти, від імені скарбниці виступають відповідні фінансові органи (ст. 1071 ДК);

ж) юридична особа, яка застрахувала свою відповідальність у порядку добровільного або обов'язкового страхування на користь потерпілого, у тому випадку, коли страхове відшкодування виявилося недостатнім для повного відшкодування заподіяної шкоди, відшкодовує різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди. Те саме становище поширюється і громадянина (ст. 1072 ДК).

103. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДЕЛІКТНИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ НЕПОВІДНОЛІТНІХ, ОСОБІВ, ОБМЕЖЕНИХ У ДЕЄЗДАТНОСТІ, ТА НЕДЕЗДАТНИХ

1. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, які не досягли 14 років, відповідають її законні представники, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини; якщо така особа в момент заподіяння шкоди перебувала під наглядом в організації для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, або тимчасово перебувала під наглядом освітньої, медичної чи іншої організації, або особи, яка здійснює нагляд за договором, відповідальність за нього несуть відповідні організації чи особи.

2. Обов'язок законних представників щодо відшкодування шкоди, заподіяної особами, зазначеними у п. 1, не припиняється з досягненням повноліття або отриманням майна, достатнього для відшкодування шкоди, за викл. випадків, коли законні представники померли або не мають достатніх коштів: відшкодування шкоди може бути повністю покладено судом на завдавача шкоди.

3. Неповнолітні віком від 14 до 18 років несуть відповідальність за заподіяну шкоду самостійно. У разі відсутності у таких осіб доходів чи майна, достатніх для відшкодування шкоди, шкода має бути відшкодована їх законними представниками, якщо останні не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Якщо такі особи в момент заподіяння шкоди перебували під наглядом в організації для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, відповідальність за них несуть відповідні організації.

4. Обов'язок законних представників щодо відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім від 14 до 18 років, припиняється після досягнення ним повноліття чи появи в нього доходів чи майна, чи придбання їм повної дієздатності до повноліття. Відповідальність може бути накладена і на батька, позбавленого батьківських прав, якщо шкідлива поведінка дитини стала наслідком неналежного здійснення батьківських обов'язків, причому протягом трьох років після такого позбавлення.

5. Шкода, заподіяна громадянином, визнаним недієздатним, відшкодовує його опікун або організація, яка здійснює за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Такий обов'язок не припиняється у разі визнання заподіювача шкоди дієздатним. Однак, якщо опікун помер або не має достатніх засобів для відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю потерпілого, а сам заподіяний шкоди має такі засоби, суд має право покласти відшкодування шкоди на самого заподіяльного шкоди.

6. Шкода, заподіяна громадянином, обмеженим у дієздатності, відшкодовується завдавачем шкоди.

7. Дієздатний громадянин або неповнолітній від 14 до 18 років, який завдав шкоди в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій, не відповідає за заподіяну шкоду. Однак, якщо шкода заподіяна життю або здоров'ю потерпілого, суд може покласти відшкодування шкоди на його заподіювача з урахуванням його майнового стану. Засновник шкоди не звільняється від відповідальності, якщо сам привів себе в такий стан. Якщо нерозуміння значення своїх дій стало результатом психічного розладу, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладена судом з його близьких осіб, якщо вони знали про такому психічному розладі заподіяння шкоди, але вживали заходів до визнання його недієздатним.

104. ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСІБ, ЩО володіють ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ, У РАЗІ ЗАЧИНЕННЯ ШКОДИ

Під джерелом підвищеної небезпеки розуміють транспортні засоби, механізми, електричну енергію високої напруги, атомну енергію, вибухові речовини, що сильно діє отрути та ін (п. 1 ст. 1079 ЦК).

Власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду, якщо не доведе, що воно виникло внаслідок непереборної сили чи наміру потерпілого (п. 1 ст. 1079 ЦК).

Власника джерела підвищеної небезпеки може бути звільнено судом від відповідальності повністю або частково у таких випадках:

▪ грубої необережності самого потерпілого (п. 2 ст. 1083 ЦК);

▪ майнової неспроможності заподіювача шкоди, за винятком випадку, коли шкода була заподіяна їм навмисне (п. 3 ст. 1083 ЦК);

▪ якщо доведе, що джерело вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб. Відповідальними будуть ці особи (п. 2 ст. 1079). Власники джерел підвищеної небезпеки, які завдали шкоди внаслідок взаємодії останніх третіх осіб, відповідають солідарно (п. 3 ст. 1079 ЦК).

Відповідальність за заподіяння шкоди може бути покладена як на власника її, так і на особу, яка протиправно заволоділа ним, за наявності вини власника джерела підвищеної небезпеки в протиправному вилученні його (напр., власник автомобіля залишив дверцята автомобіля відчиненими з ключами запалення на період короткої своєї відсутності ) (п. 2 ст. 1079 ЦК).

Шкода, заподіяна власникам джерел підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії цих джерел, відшкодовується на загальних підставах – ст. 1064 ЦК (п. 3 ст. 1079 ЦК).

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат - п. 1 ст. 1085 ЦК, при відшкодуванні шкоди у зв'язку зі смертю годувальника – ст. 1089 ЦК, а також при відшкодуванні витрат на поховання – ст. 1094 ЦК (абз. 3 п. 2 ст. 1083 ЦК).

105. ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАЧИНЕНОГО ЖИТТЯ АБО ЗДОРОВ'Ю ГРОМАДЯНИНА, І ЩОРОДИ, ЗАЧИНЕНОГО НЕДОСТАТКАМИ ТОВАРІВ, РОБОТ АБО ПОСЛУГ

Особливості відшкодування шкоди життю та здоров'ю:

а) при виконанні договірних зобов'язань, виконанні обов'язків військової служби чи міліцейської служби відшкодування шкоди життю чи здоров'ю здійснюється за правилами гол. 59 ЦК, якщо законом чи договором не передбачено більшого розміру відповідальності;

б) пошкодження здоров'я відшкодовується втраченим потерпілим заробітком, а також компенсацією додаткових витрат, що виникли у зв'язку з цим (протезування, санаторно-курортне лікування та ін.);

в) у рахунок відшкодування шкоди не зараховуються пенсії та допомога; розмір відшкодування шкоди може бути збільшений законом чи договором;

г) Розмір відшкодування втраченого заробітку визначається у відсотках до середньо-міс. заробітку до каліцтва. До складу втраченого заробітку включаються всі види оплати праці потерпілого за трудовим та за гр. - правових договорів у сумах, нарахованих до стягнення податків. Середньомісячний заробіток підраховується шляхом поділу загальної суми заробітку потерпілого за 12 місяців. роботи, що передували пошкодженню здоров'я, на 12. Ушкодження здоров'я малолітньої особи (до 14 років) відшкодовується компенсацією витрат, понесених на її відновлення. Неповнолітнім, які втратили працездатність внаслідок заподіяння шкоди, відшкодовується також її втрата у розмірі, виходячи з прожиткового мінімуму до;

д) особам, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, шкода відшкодовується у розмірі тієї частки заробітку померлого, кіт. вони отримували за його життя. Розмір відшкодування не підлягає подальшому перерахунку, крім випадків, зазначених у законі. Законом чи договором може бути збільшено розмір відшкодування. Витрати на поховання відшкодовуються особою, відповідальною за шкоду, особі, яка зазнала цих витрат, кіт. є самостійним посібником;

е) відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю, провадиться щомісяця і підлягає індексації.

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної недоліками товарів, робіт чи послуг:

а) підлягає відшкодуванню продавцем або виробником (на вибір потерпілого), особою, яка виконала роботу (послугу), незалежно від його провини і того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах чи ні. Шкода, заподіяна внаслідок недостовірної, недостатньої інформації, а також у разі ненадання останньої про роботу (послуги) замовнику підлягає відшкодуванню виконавцем роботи (послуги);

б) указ. правила застосовуються лише у випадках придбання товару та виконання роботи (послуги) на потребу. цілях;

в) шкода підлягає відшкодуванню лише у разі, якщо вона виникла протягом встановленого терміну придатності або строку служби товару або роботи (послуги), а у разі їх невстановлення – протягом 10 років з дня виробництва товару (послуги);

г) продавець (виробник) товару та виконавець роботи (послуги) звільняється від відповідальності у разі, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили чи порушення споживачем правил користування чи зберігання товару чи результату роботи (послуги).

106. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБОВ'ЯЗКИ, ВИНИКАЮЧІ НАСЛІДКИ НЕПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, є самостійним видом зобов'язань, сфера застосування яких визначається як особливостями основ їх виникнення, так і специфікою їхнього змісту.

Поняття зобов'язання з безпідставного збагачення випливає із п. 1 ст. 1102 ЦК: особа, яка без встановлених законом, іншими правовими актами або правочином набула або зберегла майно (Набувач) за рахунок іншої особи (потерпілого), зобов'язане повернути останньому безпідставно придбане чи збережене майно (безпідставне збагачення).

Сторонами зобов'язання з безпідставного збагачення є набувач (боржник) та потерпілий (кредитор). Як боржника та кредитора можуть виступати громадяни, юридичні особи та інші суб'єкти цивільного права.

предметом зобов'язання з безпідставного збагачення є дія безпідставно збагаченого (боржника) щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно придбаного або заощадженого.

об'єктом зобов'язання з безпідставного збагачення є майно. Термін "майно" включає в себе:

▪ матеріальні предмети, які у цьому зобов'язанні мають визначатися родовими ознаками, оскільки вимога повернення індивідуально-визначеної речі можлива лише за допомогою віндикаційного позову;

▪ майнові права згідно зі ст. 1106 ЦК.

Види зобов'язань із безпідставного збагачення:

▪ які виникли в результаті придбання майна (майно набувача збільшується, а майно потерпілого зменшується);

▪ які виникли в результаті заощадження майна (збереження майна за набувача і зменшення чи незбільшення майна за потерпілого).

Умови виникнення зобов'язань із безпідставного збагачення:

▪ збагачення однієї особи має відбутися за рахунок іншої;

▪ збагачення має відбутися через відсутність законних підстав для цього.

107. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ З НЕПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Підстави виникнення зобов'язань з безпідставного збагачення:

▪ придбання майна однією особою за рахунок іншої особи (п. 1 ст. 1102 ЦК);

▪ збереження свого майна однією особою за рахунок втрати майна іншою особою (п. 1 ст. 1102 ЦК);

▪ тимчасове користування чужим майном без наміру придбати його (п. 2 ст. 1105 ЦК);

▪ набуття прав, що належать іншій особі, у порядку відступлення вимог або іншим чином на підставі неіснуючого або недійсного зобов'язання (ст. 1106 ЦК).

З принципу, який спирається ст. 1102 ЦК (ніхто немає права збагачуватися за чужий рахунок без встановленого законом чи правочином підстави), безпідставність збагачення робить його об'єктивно протиправним. Однак у багатьох випадках висновок про протиправний характер дій, результатом яких стало безпідставне збагачення, був би неправомірним, тому що воно може бути:

▪ як наслідком поведінки людини, так і статися під впливом природних сил, дій тварин тощо;

▪ результатом дій третіх осіб (напр., при помилковому врученні посилки однофамільцю дійсного адресата);

▪ результатом поведінки самого потерпілого, що призведе до втрат у його майні та відповідного заощадження у майні того, хто збагатився;

▪ наслідком поведінки самого збагаченого, тому що воно далеко не завжди доречне, особливо коли безпідставне збагачення стає результатом відпадання спочатку цілком законної підстави придбання майна. Таким чином, неправомірність поведінки не стосується ні обов'язкових, ні навіть характерних умов безпідставного збагачення. Оскільки інше встановлено ДК РФ, іншими законами чи іншими правовими актами і випливає з існуючих відносин, правила, передбачені гол. 60 ЦК, підлягають застосуванню також до вимог (ст. 1103 ЦК):

а) про повернення виконаного за недійсною угодою;

б) про витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

в) однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного згідно з цим зобов'язанням;

г) про відшкодування шкоди, у тому числі заподіяної недобросовісною поведінкою особи, що збагатилася.

108. ПРАВОМОЧНІ СТОРІН ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З НЕПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Обов'язки набувача:

▪ повернути безпідставно отримане майно в натурі (п. 1 ст. 1104 ЦК);

▪ відшкодувати дійсну вартість майна на момент його придбання у разі неможливості повернення майна у натурі (п. 1 ст. 1105 ЦК);

▪ відшкодувати потерпілому збитки у разі зміни вартості майна, якщо він не відшкодував їх негайно після того, як дізнався про безпідставність свого збагачення (п. 2 ст. 1104 ЦК);

▪ сплатити відсотки, якщо збагачення мало грошовий вираз, за незаконне користування чужими грошима (ст. 395 ЦК) з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність отримання або заощадження коштів (п. 2 ст. 1107 ЦК);

▪ відшкодувати потерпілому те, що він зберіг внаслідок безпідставного тимчасового користування чужим майном без наміру його придбати, сплативши за нього ціну, яка існувала під час, коли закінчилося користування, і в тому місці, де воно відбувалося (п. 2 ст. 1105 ЦК);

▪ відновити колишнє положення, у тому числі повернути документи, що засвідчують передане потерпілим належне йому право шляхом поступки вимоги або іншим чином на підставі недійсного зобов'язання (ст. 1106 ЦК);

▪ повернути всі доходи з безпідставно збереженого майна з моменту, коли він дізнався про своє безпідставне збагачення (п. 1 ст. 1107 ЦК).

Права набувача: вимагати від потерпілого відшкодування понесених необхідних витрат на утримання та збереження майна з того часу, з якого він зобов'язаний відшкодувати доходи із заліком отриманих ним вигод. Право на відшкодування витрат втрачається у разі, коли покупець навмисне утримував майно, що підлягає поверненню (ст. 1108 ЦК).

Обов'язок потерпілого: відшкодувати набувачу понесені їм необхідні витрати на утримання та збереження майна з того часу, з якого він має право витребувати від набувача доходи із заліком отриманих набувачем вигод. Закон звільняє потерпілого від виконання цього обов'язку, коли покупець навмисне утримував майно, що підлягає поверненню (ст. 1108 ЦК).

Право потерпілого: вимагати повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна (ст. 1104 ЦК) чи відшкодування його вартості (ст. 1105 ЦК).

109. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З НЕПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Відповідальність сторін зобов'язання з безпідставного збагачення у Цивільному кодексі України представлена у вигляді обов'язків набувача та потерпілого. Крім того, у п. 2 ст. 1104 ЦК спеціально сказано про відповідальність набувача, при цьому відповідальність набувача залежить від наявності чи відсутності вини та моменту, коли виникло погіршення безпідставно придбаного чи збереженого майна.

Набувач відповідальний перед потерпілим за:

▪ недоліки, у тому числі випадкову нестачу або погіршення майна, що відбулися після того, як він дізнався про безпідставність збагачення, тобто.

незалежно від його провини;

▪ недоліки та погіршення майна, що виникли до моменту, коли покупець дізнався про безпідставність збагачення, він відповідає лише за умисел та грубу необережність, тобто.

за наявності своєї провини.

При безпідставному збагаченні набувач зобов'язаний здійснити одну або в різних поєднаннях кілька таких дій:

▪ повернути майно у натурі;

▪ відшкодувати його вартість;

▪ повернути або відшкодувати неотримані доходи. Однак є випадки, коли закон звільняє набувача від такого обов'язку.

Не підлягають поверненню як безпідставне збагачення (Ст. 1109 ЦК):

а) майно, передане на виконання зобов'язання до терміну виконання, якщо зобов'язанням не передбачено інше;

б) майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності;

в) заробітна плата та прирівняні до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю, аліменти та інші грошові суми, надані громадянину як засіб для існування, за відсутності несумлінності з його боку та лічильної помилки;

г) грошові суми та інше майно, надані на виконання неіснуючого зобов'язання, якщо набувач доведе, що особа, яка потребує повернення майна, знала про відсутність зобов'язання або надала майно з метою благодійності.

110. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРІВ НА ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ (НДР), ДОСВІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКИХ (ДКР) І ТЕХНОЛОГІЧНИХ РОБОТ

За договору виконання науково-дослідних работ виконавець зобов'язується провести зумовлені технічним завданням замовника наукові дослідження, а договору на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт - розробити зразок нового виробу, конструкторську документацію нею чи нову технологію, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити її (п. 1 ст. 769 ДК).

Характеристика даних договорів: консенсуальні, двосторонньо зобов'язують, відплатні.

предметом кожного із договорів є:

▪ договори виконання НДР - саме дослідження, т. е. робота як така;

▪ договору виконання ОКР - результат роботи, т. е. зразок вироби, документація на виріб чи технологія.

Сторонами даних договорів є виконавець та замовник. В якості виконавців можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, які мають спеціальні знання в тій чи іншій галузі науки і техніки. Як замовників можуть виступати будь-які суб'єкти цивільного права, у тому числі Російська Федерація та її суб'єкти.

Форма договорів – письмова.

Термін у цих договорах може бути трьох видів:

▪ термін дії самого договору (термін закінчення роботи);

▪ термін початку виконання роботи;

▪ терміни завершення окремих етапів роботи, які зазвичай обумовлюються в календарному плані або в іншому аналогічному документі. Як правило, виконавцю надається право на дострокове виконання робіт, результати яких мають бути прийняті замовником.

Ціна обох договорів встановлюється за згодою сторін і включає компенсацію витрат виконавця (амортизація устаткування, витрата матеріалів тощо. буд.), і навіть саму оплату труда. Найчастіше ціна роботи визначається шляхом складання кошторису. Кошторис готується виконавцем і з моменту підтвердження його замовником стає складовою договору. Ціна роботи (кошторис) може бути приблизною або твердою (ст. 709 ЦК). Оплата може бути здійснена після завершення окремих етапів робіт або після закінчення всіх робіт.

111. ЗМІСТ ДОГОВОРУ НА ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ (НІР), ДОСВІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКИХ (ДКР) І ТЕХНОЛОГІЧНИХ РОБОТ

Обов'язки виконавця: виконати роботи відповідно до погодженого із замовником технічного завдання та передати замовнику їх результати у передбачений договором строк; погодити із замовником необхідність використання результатів інтелектуальної діяльності, що охороняються, що належать третім особам, та набуття прав на їх використання; своїми силами і власним коштом усувати допущені з його вини у виконаних роботах недоліки, кіт. можуть спричинити відступи від техніко-економічних параметрів, передбачених у технічному завданні чи договорі; негайно інформувати замовника про виявлену неможливість отримати очікувані результати або недоцільність продовження роботи; гарантувати замовнику передачу отриманих за договором результатів, що не порушують виключних прав інших осіб; провести наукові дослідження (за договором виконання НДР) особисто.

Права виконавця: залучати до виконання договору виконання НДР третіх осіб лише з дозволу замовника; залучати до виконання договору виконання ОКР третіх осіб, якщо інше не передбачено договором.

Обов'язки замовника: передавати виконавцю необхідну для виконання роботи інформацію; прийняти результати виконаних робіт та сплатити їх; видати виконавцю технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні параметри) або тематику робіт, якщо договором передбачено цей обов'язок замовника; сплатити вартість робіт, проведених до виявлення неможливості отримати передбачені договором виконання НДР досягнення результатів внаслідок обставин, які залежать від виконавця; сплатити понесені виконавцем витрати, якщо в ході виконання ДКР і технологічних робіт виявляється неможливість або недоцільність продовження робіт, що виникла не з вини виконавця.

Обов'язки сторін: забезпечити конфіденційність відомостей, що стосуються предмета договору та отриманих результатів, обсяг відомостей визначається у договорі; публікувати отримані під час виконання відомості, визнані конфіденційними, лише за згодою ін. сторони.

Права сторін: використовувати результати робіт у межах та на умовах, передбачених договором; використовувати отримані виконавцем результати робіт для потреб, якщо інше не передбачено договором. Права сторін результати робіт, яким надається правова охорона як результатам інтелектуальної діяльності, визначається у частині 4 ДК РФ.

Відповідальність виконавця настає у разі порушення ним договору, якщо не доведе, що таке порушення відбулося не з його вини; обмежена за обсягом, оскільки, якщо інше прямо не передбачено договором, він має відшкодувати лише реальні збитки у майні, але з втрачену замовником вигоду.

Відповідальність замовника настає з урахуванням загальних правил ДК РФ про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

112. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ НОУ-ХАУ (ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПРАВА ВИКОРИСТАННЯ СЕКРЕТА ВИРОБНИЦТВА)

Ноу-xay - призначені для професійної діяльності громадян та юридичних осіб відомості будь-якого характеру (технічні, економічні, організаційні та інші), до яких у третіх осіб немає вільного доступу на законній підставі та власник яких вживає заходів до охорони їхньої конфіденційності.

Ноу-хау для законодавства є новим об'єктом права. Регулюється частиною 4 ЦК України.

У разі виникнення та здійснення виключного права на ноу-хау не потрібно його реєстрації або дотримання будь-яких інших формальностей.

Автор виняткового права на ноу-хау має право передати іншій особі за договором виключне право на ноу-хау або дозволити використання її іншій особі за ліцензійним договором (видати ліцензію).

предметом такого договору є ноу-хау, тому істотною умовою такого договору є опис ноу-хау, що передається. У разі видачі ліцензії, виключне право на ноу-хау зберігається у правовласника.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар (власник виняткового права на ноу-хау) та ліцензіат (особа, яка має право використання ноу-хау).

Форма договору має бути письмовим.

Як ліцензіар, і ліцензіат зобов'язані дотримуватися конфіденційність ноу-хау протягом усього терміну дії договору, а ліцензіат - і після закінчення терміну договору ліцензії цього ноу-хау.

Використанням ноу-хау вважається його застосування у виробничих, технічних, економічних, організаційних та інших цілях, зокрема:

▪ у виробах, що виготовляються;

▪ при виготовленні виробу;

▪ при реалізації економічних та організаційних рішень.

Особа, яка неправомірно отримала відомості про ноу-хау, не має права його використовувати. У разі розголошення або використання цих відомостей порушник зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані правовласнику. Така сама відповідальність покладається і на працівників, які розголосили відомості про ноу-хау всупереч трудовому договору, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.

Незаконне розголошення або використання відомостей про ноу-хау без згоди його правовласника, вчинене з корисливої чи іншої особистої зацікавленості та яке завдало великої шкоди, тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 183 КК).

113. ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР

За ліцензійного договору автор чи інший власник виняткового права на результат інтелектуальної діяльності чи засіб індивідуалізації (ліцензіар) надає або зобов'язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату чи кошти у встановлених договором межах.

предметом договору є право використання результату інтелектуальної діяльності чи засоби індивідуалізації. Регулюється частиною 4 ЦК України.

Форма договору – письмова. Договір підлягає реєстрації у Патентному відомстві та без реєстрації вважається недійсним.

Термін дії договору неспроможна перевищувати термін дії виняткового права на результат інтелектуальної діяльності чи засіб індивідуалізації.

Види ліцензій: проста (невиключна) – передбачає надання ліцензіату права використання із збереженням за ліцензіаром права використання та права видачі ліцензій іншим особам; виняткова - передбачає надання ліцензіату права використання із збереженням за ліцензіаром права використання, але без збереження його права видачі ліцензій іншим особам; повну - передбачає надання ліцензіату права використання без збереження за ліцензіаром права використання та права видачі ліцензій іншим особам; примусова - коли суд на вимогу заінтересованої особи зобов'язує правовласника видати такій особі на визначених судом умовах ліцензію на використання результату творчої діяльності, що охороняється.

Взаємні права та обов'язки ліцензіата та ліцензіара визначаються за взаємною угодою на основі договору, а також загальними положеннями цивільного законодавства про правочини.

Умови ліцензійного договору: предмет договору; вид ліцензії (обсяг переданих прав); територія та строк дії договору; розмір винагороди; права та обов'язки сторін та ін. умови.

Патентовласник має право подати до Патентного відомства заяву про надання будь-якій особі права на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка. (відкрита ліцензія). Патентне відомство здійснює за рахунок патентовласника публікацію про відкриту ліцензію. Відкрита ліцензія діє протягом року з дня публікації.

Патентне відомство здійснює держ. реєстрацію договору про патентну ліцензію на умовах простої (невиключної) ліцензії на підставі письмової заяви особи, яка бажає скористатися відкритою ліцензією.

Порядок реєстрації ліцензійних договорів регулюється Правилами реєстрації договорів про передачу виключного права на винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак, знак обслуговування, зареєстровану топологію інтегральної мікросхеми та права на їх використання, повну або часткову передачу виключного права на програму для електронних обчислювальних машин та базу даних від 29 квітня 2003 р. № 64.

Уряд РФ на користь національної безпеки має право дозволяти використання винаходів без згоди патентовласника з виплатою йому пропорційної компенсації.

114. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ (ФРАНЧАЙЗИНГУ)

За договору комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правовласник) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати у підприємницькій діяльності користувача комплекс виняткових прав, що належать правовласнику, у тому числі право на товарний знак, знак обслуговування, а також на інші передбачені договором об'єкти виняткових прав - комерційне позначення, ноу-хау тощо д.

Характеристика договору: консенсуальний, двосторонньо зобов'язуючий, відплатний.

Основною метою договору є створення нових господарських комплексів (магазинів, ресторанів, готелів, промислових підприємств).

предметом договору є комплекс виняткових прав, що належать правовласнику, у тому числі право на фірмове найменування та (або) комерційне позначення, на комерційну інформацію, що охороняється, товарний знак, знак обслуговування і т.д.

Договір комерційної концесії повинен передбачати використання комплексу виняткових прав, ділової репутації та комерційного досвіду правовласника у певному обсязі (зокрема, із встановленням мінімального та (або) максимального обсягу використання), із зазначенням або без вказівки території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продажу товарів, отриманих від правовласника або вироблених користувачем, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг).

Сторони договори мають бути комерційними організаціями чи індивідуальними підприємцями.

Форма договору письмова. Недотримання її тягне за собою нікчемність договору. Договір підлягає держ. реєстрації у Роспатенті. За недотримання цієї вимоги договір вважається нікчемним.

Термін не належить до суттєвих умов договору. Договір може бути укладений терміном або без зазначення строку. Договір, укладений без зазначення строку, триває скільки завгодно довго і може бути розірваний за бажанням будь-якої із сторін з дотриманням вимог, передбачених у п. 1 ст. 1037 ЦК.

115. ПРАВОМОЧНОСТІ ПРАВОвласника ЗА ДОГОВОРОМ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ

Обов'язки правовласника (Ст. 1031 ЦК):

а) передати користувачеві технічну та комерційну документацію (плани, розрахунки, креслення), проінструктувати користувача та його працівників з питань здійснення прав, переданих за договором комерційної концесії, а також надати користувачеві іншу інформацію, необхідну для здійснення цих прав (правовласнику у договорі слід зазначати , яка саме інформація підлягає наданню);

б) забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов'язок, як і всі наступні, є диспозитивним;

в) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників. Користувач об'єктивно зацікавлений у отриманні нової інформації у зв'язку з навчанням, яка може поліпшити його позиції над ринком. У свою чергу правовласник за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду;

р) контролювати якість товарів (робіт, послуг), вироблених (виконуваних, наданих) користувачем виходячи з договору комерційної концесії. Цей обов'язок простіше виконувати правовласнику як особі глибше знайомому з процесом випуску товарів (виконанням робіт, наданням послуг), ніж користувачеві.

Правовласник має право відмовити користувачеві у укладанні договору комерційної концесії на новий термін за умови, що протягом трьох років з дня закінчення терміну цього договору він не укладатиме з іншими особами аналогічні договори комерційної концесії та погоджуватиметься на укладення аналогічних договорів комерційної субконцесії, дія яких поширюватиметься на ту ж територію, на якій діяв договір, що припинився. У разі якщо до закінчення трирічного терміну правовласник побажає надати комусь ті ж права, які були надані користувачеві за договором, що припинився, він зобов'язаний запропонувати користувачеві укласти новий договір або відшкодувати понесені ним збитки. При укладанні нового договору його умови повинні бути не менш сприятливими для користувача, ніж умови договору, що припинився (п. 2 ст. 1035 ЦК).

116. ОБОВ'ЯЗКИ КОРИСТУВАЧА ЗА ДОГОВОРОМ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ

Користувач зобов'язаний:

1) використовувати комплекс отриманих ним виняткових прав у суворій відповідності до умов договору, у встановленому обсязі та належним чином:

а) використовувати під час здійснення передбаченої договором діяльності комерційне позначення, товарний знак, знак обслуговування чи інший засіб індивідуалізації правовласника вказаним у договорі чином. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що зазначені кошти можуть використовуватися будь-яким не забороненим законодавством способом;

б) забезпечувати відповідність якості вироблених ним з урахуванням договору товарів, виконуваних робіт, послуг якості аналогічних товарів, робіт чи послуг, вироблених, виконуваних чи наданих безпосередньо правовласником. Цей обов'язок відповідає меті договору - сприяти розширенню збуту товарів (робіт, послуг);

в) дотримуватись інструкцій та вказівок правовласника, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу виняткових прав того, як він використовується правовласником, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього та внутрішнього оформлення комерційних приміщень, що використовуються користувачем при здійсненні наданих йому за договором прав. Якщо у договорі не обмежений обсяг чи зміст вказівок (інструкцій), вони можуть бути будь-якими;

г) надавати покупцям (замовникам) всі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послугу) у правовласника;

д) не розголошувати секрети виробництва (ноу-хау) правовласника та іншу отриману від нього конфіденційну комерційну інформацію. Правовласник під час укладання договору повинен зазначити, які відомості він відносить до секретним, і лише щодо них виникне обов'язок користувача тримати їх у секреті;

е) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним їм способом у тому, що він використовує комерційне позначення, товарний знак, знак обслуговування чи інший засіб індивідуалізації з договору комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов'язок, є реклама;

2) своєчасно виплачувати правовласнику обумовлену договором винагороду. Винагорода може виплачуватись у будь-якій формі, передбаченій договором, зокрема у формі фіксованих разових чи періодичних платежів, відрахувань від виручки, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правовласником для перепродажу, тощо. Вибір форми виплати винагороди залежить від того, у якій сфері комерційної діяльності надається концесія, наскільки велика довіра сторін одна до одної, як будується облік правовласника чи користувача, та інших.;

3) не передавати отриманий ним комплекс прав або його частини до субконцесії без згоди правовласника;

4) надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов'язок передбачений договором.

117. РІЗНОВИДНІ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ (ФРАНЧАЙЗИНГУ). СУБКОНЦЕСІЯ. ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ

Різновиди комерційної концесії: а) збутова – створюється єдина збутова мережа під загальним контролем правовласника;

б) торговельна - відкриваються торгові підприємства, які юридично не є філією чи структурними підрозділами правовласника, а лише використовують його торгову марку; в) комерційна концесія у сфері обслуговування – напр., мережа готелів; г) виробнича – користувач організує виробництво товарів з використанням товарного знака правовласника.

Субконцесія - це договір, відповідно до якого користувач зобов'язується передати субкористувачеві весь комплекс отриманих ним від правовласника за договором комерційної концесії прав або їхню частину. За договором субконцесії користувач виступає як вторинний правовласник, а його контрагент - як вторинний користувач. За допомогою субконцесії початковий правовласник розширює свої можливості на ринок збуту товарів чи послуг і тому зацікавлений у їхній видачі.

Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за таким договором, зокрема, можуть бути передбачені:

а) зобов'язання правовласника не надавати іншим особам аналогічні комплекси виняткових прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території;

б) зобов'язання користувача не конкурувати з правовласником на території, на яку поширюється дія договору комерційної концесії щодо підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням виняткових прав, що належать правовласнику; в) відмова користувача від отримання за договорами комерційної концесії аналогічних прав конкурентів (потенційних конкурентів) правовласника; г) зобов'язання користувача погоджувати з правовласником місце розташування комерційних приміщень, що використовуються при здійсненні наданих за договором виняткових прав, а також їхнє зовнішнє та внутрішнє оформлення.

Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними на вимогу антимонопольного органу або іншої заінтересованої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству.

Є нікчемними умови, що обмежують права сторін за договором комерційної концесії, в силу яких: правовласник має право визначати ціну продажу товару користувачем або ціну робіт (послуг), що виконуються (надаються) користувачем, або встановлювати верхню або нижню межу цих цін; користувач має право продавати товари, виконувати роботи або надавати послуги виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місце перебування (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

118. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ. ЗМІНА І ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

Відповідальність сторін за договором комерційної концесії настає незалежно від їхньої провини.

Правовласник відповідає не лише перед користувачем за неналежне виконання договору, а й перед третіми особами – за неналежну якість товарів (робіт, послуг). Така відповідальність може бути як субсидіарною, і солідарною.

Правовласник несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача, про невідповідність якості товарів (робіт, послуг), що продаються (виконуються, що надаються) користувачем за договором комерційної концесії. За вимогами, що висуваються до користувача як виробника продукції (товарів) правовласника, правовласник відповідає солідарно з користувачем (ст. 1034 ЦК).

Зміна умов договору здійснюється: за згодою сторін; у судовому порядку на вимогу однієї із сторін при суттєвому порушенні договору іншою стороною; при істотному зміні обставин, у тому числі сторони виходили під час укладання договору.

Будь-які зміни договору підлягають обов'язкової державної реєстрації речових у тому порядку, як і його укладання.

Договір комерційної концесії припиняється у випадках:

а) односторонньої відмови від договору, укладеного без зазначення строку. Кожна із сторін договору має право відмовитися від нього у будь-який час, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо більш тривалий термін не передбачений договором (п. 1 ст. 1037 ЦК);

б) односторонньої відмови користувача від договору у разі зміни комерційного позначення правовласника (п. 2 ст. 1037 та ст. 1039 ЦК);

в) припинення належать правовласнику прав на товарний знак, знак обслуговування або комерційне позначення без заміни їх новими аналогічними правами (п. 3 ст. 1037 ЦК);

г) смерті правовласника, якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не зареєструється як індивідуальний підприємець (п. 2 ст. 1038 ЦК);

д) оголошення правовласника або користувача неспроможними (банкрутами) в установленому порядку (п. 4 ст. 1037 ЦК);

е) в інших випадках, передбачених гол. напр. при новації чи прощення боргу.

Припинення договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації у тих самих органах, які реєструють укладання цього договору.

У разі припинення дії одного з виняткових прав, що входять до комплексу виняткових прав, переданих за договором комерційної концесії, договір продовжує діяти, за винятком тих положень, що належать до права, що припинилося (ст. 1040 ЦК).

Рекомендуємо цікаві статті розділу Конспекти лекцій, шпаргалки:

▪ Анестезіологія та реаніматологія. Шпаргалка

▪ Безпека життєдіяльності. Шпаргалка

▪ Внутрішні хвороби. Конспект лекцій

Дивіться інші статті розділу Конспекти лекцій, шпаргалки.

Читайте та пишіть корисні коментарі до цієї статті.

<< Назад

Останні новини науки та техніки, новинки електроніки:

Новий спосіб управління та маніпулювання оптичними сигналами 05.05.2024

Сучасний світ науки та технологій стрімко розвивається, і з кожним днем з'являються нові методи та технології, які відкривають перед нами нові перспективи у різних галузях. Однією з таких інновацій є розробка німецькими вченими нового способу керування оптичними сигналами, що може призвести до значного прогресу фотоніки. Нещодавні дослідження дозволили німецьким ученим створити регульовану хвильову пластину всередині хвилеводу із плавленого кремнезему. Цей метод, заснований на використанні рідкокристалічного шару, дозволяє ефективно змінювати поляризацію світла через хвилевід. Цей технологічний прорив відкриває нові перспективи розробки компактних і ефективних фотонних пристроїв, здатних обробляти великі обсяги даних. Електрооптичний контроль поляризації, що надається новим методом, може стати основою створення нового класу інтегрованих фотонних пристроїв. Це відкриває широкі можливості для застосування. ...>>

Приміальна клавіатура Seneca 05.05.2024

Клавіатури – невід'ємна частина нашої повсякденної роботи за комп'ютером. Однак однією з головних проблем, з якою стикаються користувачі, є шум, особливо у випадку преміальних моделей. Але з появою нової клавіатури Seneca від Norbauer & Co може змінитися. Seneca – це не просто клавіатура, це результат п'ятирічної роботи розробників над створенням ідеального пристрою. Кожен аспект цієї клавіатури, починаючи від акустичних властивостей до механічних характеристик, був ретельно продуманий і збалансований. Однією з ключових особливостей Seneca є безшумні стабілізатори, які вирішують проблему шуму, характерну для багатьох клавіатур. Крім того, клавіатура підтримує різні варіанти ширини клавіш, що робить її зручною для будь-якого користувача. І хоча Seneca поки не доступна для покупки, її реліз запланований на кінець літа. Seneca від Norbauer & Co є втіленням нових стандартів у клавіатурному дизайні. Її ...>>

Запрацювала найвища у світі астрономічна обсерваторія 04.05.2024

Дослідження космосу та її таємниць - це завдання, яка привертає увагу астрономів з усього світу. У свіжому повітрі високих гір, далеко від міських світлових забруднень, зірки та планети розкривають свої секрети з більшою ясністю. Відкривається нова сторінка в історії астрономії із відкриттям найвищої у світі астрономічної обсерваторії – Атакамської обсерваторії Токійського університету. Атакамська обсерваторія, розташована на висоті 5640 метрів над рівнем моря, відкриває нові можливості для астрономів у вивченні космосу. Це місце стало найвищим для розміщення наземного телескопа, надаючи дослідникам унікальний інструмент вивчення інфрачервоних хвиль у Всесвіті. Хоча висотне розташування забезпечує більш чисте небо та менший вплив атмосфери на спостереження, будівництво обсерваторії на високій горі є величезними труднощами та викликами. Однак, незважаючи на складнощі, нова обсерваторія відкриває перед астрономами широкі перспективи для дослідження. ...>>

Випадкова новина з Архіву

Хробаки проти старіння 06.01.2020

Вчені з лабораторії MDI спільно з вченими з Інституту дослідження старіння Бака та Університету Нанкіна відкрили синергетичні клітинні механізми, що шестиразово збільшують тривалість життя у нематод C. elegans, які часто використовуються як модельні організми в дослідженнях старіння.

Така тривалість життя у хробаків відповідає тривалості життя людини у 400-500 років.

Дослідження засноване на відкритті двох основних шляхів, що управляють старінням C. elegans, які є популярними модельними організмами в дослідженнях старіння через наявність багатьох загальних генів з людиною, а також через їх короткий період життя в три-чотири тижні, що дозволяє дослідникам швидко оцінити вплив як генетичних, і середових чинників на тривалість життя.

У дослідженні використовували організми з подвійною мутацією: було змінено шляхи інсулінового сигналінгу та комплекси TOR. Зміна інсулінового сигналінгу окремо дає 100-відсоткове збільшення тривалості життя у нематод. Окрема зміна TOR – на 30 відсотків. Логічно було припустити, що їхня спільна зміна дасть 130-відсотковий приріст, але натомість тривалість життя зросла на 500%.

Відкриття синергетичного ефекту в майбутньому дозволить використовувати комбіновану терапію для продовження життя так само, як зараз різні комбіновані терапії використовуються для лікування раку або СНІДу. Це також може пояснити, чому вчені було неможливо знайти єдиний ген, відповідальний за долгожительство.

Інші цікаві новини:

▪ У кросівках та босоніж

▪ Бактерії, які їдять бруд та дихають електрикою

▪ Стадіон виробляє електроенергію

▪ TPL5110 - наноспоживаючий таймер керування живленням

▪ Самоскид-гігант

Стрічка новин науки та техніки, новинок електроніки

Цікаві матеріали Безкоштовної технічної бібліотеки:

▪ розділ сайту Поради радіоаматорам. Добірка статей

▪ стаття Як перестати турбуватися та почати жити. Крилатий вислів

▪ стаття За що отримав свою назву астероїд Атон? Детальна відповідь

▪ стаття Шоломівник. Легенди, вирощування, способи застосування